02 жовтня 2025 року Справа №160/3040/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Златіна С.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Військової частини НОМЕР_1 про виконання ухвали суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 року у справі №160/3040/25 позовну заяву - задоволено частково:
визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 не отриманого її померлим сином ОСОБА_2 грошового забезпечення, право на яке було встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року по справі № 160/22554/23.
визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не надання довідки (з урахуванням перерахунку на виконання Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2023р. по справі №160/22554/23) про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення «надбавок, доплат, підвищень та премій для обчислення пенсії відповідно до статті 43 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абз. 8 п. 7, постанови КМУ від 17 липня 1992р. №393 «зі змінами , що є додатком до листа департаменту фінансів Міністерства Оборони Украйни від 28.03.2018р. №248/3/6/855.
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 не отриманого її померлим сином ОСОБА_2 грошового забезпечення, право на яке було встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року по справі № 160/22554/23, ще за життя ОСОБА_2
в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду набрало законної сили 18.06.2025 року.
Ухвалою суду від 02.07.2025 року зобов'язано відповідача надати суду звіт про виконання рішення суду протягом 60-ти днів з моменту отримання ухвали суду.
Ухвалою суду від 11.09.2025 року відмовлено у прийнятті звіту Військової частини НОМЕР_1 від 10.09.2025 року та встановлено новий строк для подання звіту про виконання рішення суд протягом 20-ти днів з моменту отримання ухвали суду.
Ухвала суду від 11.09.2025 року доставлена до електронного кабінету відповідача 12.09.2025 року о 02:08 год.
30.09.2025 року відповідач повторно подав заяву про виконання ухвали суду, у якій повідомив суд про те, що відповідач на виконання рішення суду подав заявку до фінансового органу на потреби в коштах для військовослужбовців на виконання рішення судів; грошові кошти на рахунок військової частини не надходили; у разі надходження фінансування з позивачем буде проведений розрахунок.
Згідно вимог ч.1 ст. 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та сторін, зазначає наступне.
Суд розцінює подану відповідачем заяву від 30.09.2025 року саме як звіт про виконання рішення суду, оскільки заява містить інформацію саме про вчинення відповідачем дій спрямованих на виконання рішення суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу (ч.1 ст. 382-3 КАС України).
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч.3 ст. 382-3 КАС України).
Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними (ч.5 ст. 382-3 КАС України).
Зокрема, в постанові від 3 квітня 2019 року у справі №820/4261/18 Верховний Суд встановив необхідність існування в спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. У зв'язку з цим, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору мають дослідити характер правовідносин, що виникли між сторонами та звертати увагу, що підставою звернення до суду з даним позовом є невиконання судового рішення. Порушенням норм процесуального права є незастосування спеціальних правових норм, передбачених у статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням обставин справи, характеру спірних правовідносин, предмета та категорії спору, практики правозастосування, що складалася з приводу спорів цієї категорії, зокрема й суду касаційної інстанції, суд визнає поданий Військовою частиною НОМЕР_1 звіт про виконання рішення суду у справі № 160/3040/25 таким, що не підтверджує виконання рішення суду, оскільки позивач не отримав грошові кошти.
Водночас стосовно наявності правових підстав для накладення штрафу за невиконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/3040/25, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Судом встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 повторно подала заявку до фінансового органу на потреби в коштах для військовослужбовців на виконання рішення судів, однак грошові кошти не виплатило через відсутність бюджетних асигнувань.
Таким чином, відповідач вжив конкретні заходи з метою виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі 160/3040/25.
Таким чином, суд зазначає, що рішення щодо накладення штрафу на керівника відповідача є передчасним, оскільки жодним чином не захищає право особи на отримання коштів.
Аналогічну позицію Верховний Суд України висловив, зокрема, в ухвалі від 19 травня 2015 року № 21-1044а15 та в постанові від 22 листопада 2016 року у справі № 804/5081/13-а та підтримав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а, від 16 липня 2018 року у справі № 811/1469/18.
Суд враховує, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду. Зважаючи на приписи наведених положень процесуального закону, з урахуванням характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи Верховний Суд не вбачає наявності таких підстав.
Зважаючи на те, що відповідач здійснив конкретні заходи, спрямовані на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/3040/25, суд доходить до висновку про не можливість застосування до керівника відповідача штрафу за несвоєчасне виконання судового рішення, оскільки відсутні обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, відсутня недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, яка свідчить про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №704/1547/17 сформулював правову позицію, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту можна, зокрема, встановити новий строк подання звіту. Тобто, суд вправі вжити заходів реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту. Для підтвердження мотивації такого підходу потрібно керуватися абзацом першим підпункту 3.2 пункту 3, абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009, де зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, а виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Оскільки судом встановлено, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/3040/25 на момент подання відповідачем звіту не виконано, а також те, що відповідач вчасно не подав звіт про виконання рішення суду, то суд не приймає поданий Військовою частиною НОМЕР_1 звіт про виконання рішення суду.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне встановити новий строк для подання відповідачем звіту про виконання судового рішення в цій справі.
Керуючись ст 256,382 КАС України, суд -
Відмовити у прийняті звіту Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2025 року про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 року у справі № 160/3040/25, який оформлено у вигляді заяви про виконання ухвали суду.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати новий звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 року у справі № 160/3040/25 протягом 20-ти днів з моменту отримання даної ухвали суду.
Відмовити у накладення штрафу на керівника Військової частини НОМЕР_1 за невиконання судового рішення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя С.В. Златін