01 жовтня 2025 рокуСправа №160/33092/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , якими відмовлено у задоволенні вимог рапорту, солдата ОСОБА_1 від 06.12.2024 про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації у запас відповідно до підпункту 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка має інвалідність II групи та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- зобов'язати звільнити солдата ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка має інвалідність II групи та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (абзац 12 п.3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу») за його рапортом від 06.12.2024 та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивача з 12 листопада 2024 року було зараховано до навчального центру військової частини НОМЕР_1 . При цьому, позивач зазначає, що має мати, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду. Крім того, позивачем наголошується, що його брат перебуває за межами країни, у зв'язку з чим він не може здійснювати постійний сторонній догляд за матір'ю, яка є інвалідом 2 групи. 06.12.2024 року позивач звернувся з рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», проте листом військової частини НОМЕР_1 №1922 від 12.12.2024 року йому було повідомлено, що надана довідка МСЕК №208891 від 26.02.2019 не містить посилань на потребу його матері в постійному догляді, а медичний висновок відповідно до абз. 6 постанови КМУ від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» не може бути прийнята до уваги як належний та допустимий доказ в потребі ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді. Крім того, у листі було зазначено, що з наданих документів вбачається наявність інших родичів першого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 . Проте на переконання позивача, ним додано до рапорту достатні документи для звільнення з військової служби. З вищевказаним рішенням, яке оформлене листом про відмову в звільненні з військової служби, позивач незгодний, вбачає в діях відповідача протиправні дії, які полягають у незвільненні його з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а тому, з метою реалізації свого права на звільнення з військової служби, вирішив звернутись до суду з цим позовом.
Одночасно із позовною заявою представником позивача адвокатом Єременко Альоною Леонідівною подано заяву про забезпечення позову, шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 вчиняти дії, пов'язані з переміщенням/переведенням стосовно військовозобов'язаного солдата ОСОБА_1 до інших військових частин з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року заяву представника позивача адвоката Єременко Альони Леонідівни про забезпечення позову по справі №160/33092/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без розгляду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви.
19 грудня 2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Єременко Альони Леонідівни надійшла уточнена позовна заява, що відповідає вимогам п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №160/33092/24. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
25 грудня 2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача адвоката Єременко Альони Леонідівни про забезпечення позову, шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 вчиняти дії, пов'язані з переміщенням/переведенням стосовно військовозобов'язаного солдата ОСОБА_1 до інших військових частин з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача адвоката Єременко Альони Леонідівни про забезпечення позову по справі №160/33092/24.
22 січня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позов, згідно змісту якого, відповідач зазначає, що позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 наказом від 12.11.2024 року №334, тобто з дня зарахування до списків особового складу військової частини військовозобов'язаний набуває статусу військовослужбовця. Так, до військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт позивача з додатками, в якому він посилаючись на наявність підстав, передбачених пп.12 п.3 ч.12 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме - необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків (матір'ю), яка є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, просив звільнити його з військової служби. Розглянувши рапорт позивача, командуванням військової частини відмовлено в його задоволенні. Так, відповідачем зауважено, що законодавець визначив необхідною умовою для звільнення з військової служби не лише наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, а саме необхідність здійснення постійного догляду за такою особою. Надана позивачем довідка МСЕК №208891 від 26.02.2019 не містить посилань на потребу його матері в постійному догляді, а медичний висновок відповідно до абз. 6 постанови КМУ від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» не може бути прийнята до уваги як належний та допустимий доказ в потребі ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді. Крім того, з наданих документів вбачається наявність інших родичів першого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 . Крім того, відповідачем зауважено, що солдата ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №11 від 09.01.2025, на підставі розпорядження Генерального штабу Збройних сил України, переведено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , що фактично унеможливлює виконання можливого рішення суду в межах теперішніх позовних вимог та колі осіб, які приймають участь у справі.
30 вересня 2025 року відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.01.2025 року № 11 про переведення ОСОБА_1 у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 .
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 було мобілізовано на підставі Указу Президента України №69/2022 від 25.02.2022 року «Про загальну мобілізацію» під час загальної мобілізації через введення воєнного стану в Україні та з 12 листопада 2024 року було зараховано до навчального центру військової частини НОМЕР_1 .
06 грудня 2024 року позивач звернувся з рапортом на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 з клопотанням про звільнення курсанта ОСОБА_1 2 взводу 3 роти 4 батальйону з лав Збройних Сил України на підставі абз. 12 пп «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи)
До вказаного рапорту позивачем було долучено наступні документи: нотаріально посвідчена копія паспорта ОСОБА_2 ; нотаріально посвідчена копія ідентифікаційного коду ОСОБА_2 ; нотаріально посвідчена копія довідки до акту МСЕК Серії 12 ААБ 26.02.2019 року ОСОБА_2 ; копія висновку ЛКК № 193 від 02.11.2024 р.; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про розлучення; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія паспорта ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копія закордонного паспорта ОСОБА_1 з відміткою про виїзд за кордон; копія витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 № 255 від 28.08.2024р.; копія пенсійного посвідчення інваліда 3 групи ОСОБА_3 ; копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Листом військової частини НОМЕР_1 за вих. №1922 від 12.12.2024 року, за результатами опрацювання рапорту від 06 грудня 2024 року, позивача було повідомлено, що надана довідка МСЕК №208891 від 26.02.2019 не містить посилань на потребу його матері в постійному догляді, а медичний висновок відповідно до абз. 6 постанови КМУ від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» не може бути прийнята до уваги як належний та допустимий доказ в потребі ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді. Крім того, у листі було зазначено, що з наданих документів вбачається наявність інших родичів першого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .
Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо не видання наказу про його звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за результатами розгляду рапорту, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час спірних відносин та розгляду справи не скасований.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 12.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).
За змістом частини першої та третьої статті 1 цього Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (пункт 1 частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ).
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до підпункту «г» частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, у разі необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі- Положення № 1153/2008 в редакції на час спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Згідно з пунктом 260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Положеннями підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них
Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення №1153/2008.
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 № 40, рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст. 31 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України»).
Згідно з п. 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч. 3, п. 2 ч. 4, п. 3 ч. 5 та п. 3 ч. 6 ст. 26 Закону № 2322-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Отже, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
У разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі, який наділений правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170 в редакції на час спірних відносин).
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Крім того, вказаний пункт передбачає, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо посадовим особам, які мають право їх звільнення з військової служби.
Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції №170).
Відповідно до пп.25 п. 5 Додатку 19 до Інструкції №170 встановлено: у разі необхідності здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також своїми батьками, які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду, за умови відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд:
- для особи, яка зайнята доглядом,- документи, що підтверджують родинні зв'язки з цією особою, документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067 соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу,за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;
- висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.
Як встановлено судом, 06 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 з клопотанням про звільнення з військової служби на підставі пп. «г», п. 2, ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І та ІІ групи, а саме матір'ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААБ №208891 та потребує постійного стороннього догляду та відсутні інші члени сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 29.10.1981 батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Мати позивача - ОСОБА_2 з 06.02.2019 довічно має ІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ №208891.
Відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №193 від 02.11.2024 року, ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації на момент видачі Висновку про наявність порушення функцій організму ОСОБА_2 (02.11.2024 року) було визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317, втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи»).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Так, Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то суд приходить до переконання, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Наведені висновки узгоджуються з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.
Так, у вказаній справі Суд розглядав питання щодо права позивача на звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232 (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
У справі, що розглядається, спірним є питання щодо права позивача на звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, відповідно до якого військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Водночас, в обох випадках необхідним є встановлення того, яким документом має бути підтверджено необхідність здійснення постійного догляду за особою, яка потребує такого догляду.
З огляду на викладене, застосуванню у цій справі підлягають висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.
Суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем подано разом із рапортом про звільнення документ, що підтверджує необхідність постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи - Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 193 від 02.11.2024 року.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 дійшов висновку, що зі змісту абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
При цьому, позивачем самостійно у власній позовній заяві було зазначено про наявність у нього рідного брата - ОСОБА_6 , проте останній разом з родиною виїхав за кордон.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 21.12.1982 батьками ОСОБА_6 є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Довідкою Гаврилівського старостинського окруну Бучанської міської ради Київської області від 07.06.2024 року №П-17564, зокрема, передбачено, що ОСОБА_6 на даний час дійсно фактично проживає без реєстрації зі своєю родиною за адресою: АДРЕСА_1 , проживає з липня 2023 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 28.08.2024 року №255, військовослужбовця військової служби за контрактом старшого солдата ОСОБА_6 , начальника складу служби сил підтримки військової частини НОМЕР_3 , звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №489-РС від 13 серпня 2024 року у запас за пп. «г» (через сімейні обставини або з інших поважних причин - перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за 3 місяці), вважати, що 28 серпня 2024 року справи і посаду здав, направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому відповідно до відомостей паспорту для виїзду за кордон типу НОМЕР_6 , громадянин України ОСОБА_6 , 19.10.2024 року виїхав за межі України.
Суд зазначає, що поняття "постійний догляд" передбачає систематичну, щоденну допомогу та фізичну присутність поруч із особою, яка її потребує.
Тому виїзд за кордоном є об'єктивною перешкодою для здійснення такого догляду та не спростовують факту фізичної відсутності ОСОБА_6 та неможливості виконувати функції доглядальника відносно своєї матері.
Таким чином, суд вважає доведеною обставину відсутності членів сім'ї першого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд.
З урахуванням зазначеного, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині протиправності дії військової частини НОМЕР_1 , якими відмовлено у задоволенні вимог рапорту солдата ОСОБА_1 від 06.12.2024 про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації у запас відповідно до підпункту 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка має інвалідність II групи та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Щодо обраного способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Так, судом встановлено, що солдата ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 №11 від 09.01.2025, на підставі розпорядження Генерального штабу Збройних сил України, переведено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 .
З урахуванням вказаної обставини, позовні вимоги щодо зобов'зання звільнити позивача з військової служби за призовом під час мобілізації у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за його рапортом від 06.12.2024 та виключити його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 є спонуканням відповідача до прийняття рішення, яке виходить за межі його компетенції і владно-управлінських функцій та немає правового підґрунтя.
У свою чергу, зобов'язання органу державної влади ухвалити рішення, яке не відповідає положенням закону, не лише суперечить вищезазначеному конституційному принципу, але й також створює прецедент втручання суду у суспільні правовідносини.
За вказаних обставин, виходячи системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на положення вказаних статтей та зважаючи на часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 968,96 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього у розмірі 484,48 грн. шляхом стягнення цих коштів на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , якими відмовлено у задоволенні вимог рапорту солдата ОСОБА_1 від 06.12.2024 про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації у запас відповідно до підпункту 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через сімейні обставини, а саме: необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка має інвалідність II групи та за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484,48 (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева