30 вересня 2025 рокуСправа №160/18242/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул. Героїв рятувальників, 6, м. Павлоград, 51400, код ЄДРПОУ 38101636) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
23 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до 10 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії 10 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з 10 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 151163,36 грн;
- визнати протиправною бездіяльність 10 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 30.05.2024, виплаченої 17.06.2025 року;
- зобов'язати 10 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 30.05.2024, виплаченої 17.06.2025 року, у розмірі 151 163,36 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при звільненні відповідачем не проведено повного розрахунку з грошового забезпечення (виплати індексації грошового забезпечення). На виконання додаткового рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 року у справі №160/22540/24, яке набрала законної сили 24.03.2025 року остаточний розрахунок відповідачем проведено лише 17.06.2025 року. З цих підстав, позивач вважає, що відповідачем в порушення вимог статті 117 КЗпП України та статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, тому така бездіяльність є протиправною.
Ухвалою від 27 червня 2025 року суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 04 серпня 2025 року суд змінено 10 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул. Виконкомівська, буд. 20, м. Синельникове, Дніпропетровська область, 52500, код ЄДРПОУ 38064804), на належного відповідача - 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул. Героїв рятувальників, 6, м. Павлоград, 51400, код ЄДРПОУ 38101636).
15.08.2025 на адресу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якої представником відповідача зазначено, що з урахуванням змін внесених до ст. 117 КЗпП України та моменту звільнення позивача, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу не більш як за 6 місяців. Крім того, як зазначив відповідач, при вирішенні цього спору необхідно визначити суму відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, що є остаточним вирішенням спірних правовідносин. Зазначає, що законодавцем встановлено загальний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, пропуск якого, може бути врахований у якості понижуючого коефіцієнту при нарахуванні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також зауважує, що позивачем не дотриманий досудовий порядок врегулювання спору шляхом звернення із вимогою про виплату компенсації втрати частини доходів, а відтак позовні вимоги в цій частині є передчасними.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 до 30.05.2024 року проходив службу цивільного захисту 10 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, правонаступником якого є відповідач.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 року у справі №160/22540/24, яке набрала законної сили 24.03.2025, 10 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області:
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008р;
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 01.03.2018 року по 30.05.2024 року включно в розмірі 280 809,00 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 року у справі №160/22540/24 позивачу 17.06.2025 виплачено грошові кошти у розмірі 280 564,36 грн.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність та дії відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі, порядок проходження служби цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI.
Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Частиною першою статті 115 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Згідно зі статтею 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» передбачено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту регулювались наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 квітня 2015 року № 475 «Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту», який втратив чинність 14.09.2018 на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 623 від 20.07.2018 (далі - Інструкція № 475), якою було визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання (пункт 2 Інструкції № 475); до грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу належать: посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, що мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 3 Інструкції № 475).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 №623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623).
Відповідно до пунктів 2-4 розділу І Інструкції № 623 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.
Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають посади осіб рядового і начальницького складу, передбачені штатами в апараті Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС), її територіальних органах та підрозділах Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, навчальних закладах цивільного захисту, наукових установах та інших підрозділах, в яких особи рядового і начальницького складу проходять службу цивільного захисту (далі - органи управління (підрозділи)); навчаються в закладах вищої освіти цивільного захисту (далі - навчальні заклади); перебувають у розпорядженні відповідних керівників органів управління (підрозділів).
Пунктом 14 розділу І Інструкції № 623 встановлено, що індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП), у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, суд звертає увагу на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
Судом встановлено, що станом на день звільнення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі, а саме: щодо виплати індексації грошового забезпечення, яка у свою чергу виплачена йому на виконання рішення суду лише 17.06.2025
Суд зазначає, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб служби цивільного захисту (зокрема, затримку виплати як індексації грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України(в редакції від 19.07.2022, чинній на момент проведення остаточного розрахунку та звернення позивача до суду із позовом) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, суд зазначає, що норми статті 116 та статті 117 КЗпП України хоча і є загальними, однак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи з військової служби.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем повний розрахунок при звільненні проведено з позивачем лише 17.06.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин слід застосувати положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення з військової служби позивачу не було виплачено всіх належних йому сум.
Одночасно, суд зазначає, що відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першійстатті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судових рішень про стягнення з роботодавця виплат, які мали бути виплачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 вказаного Кодексу.
Оскільки непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення в належному стані.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995(далі - Порядок №100), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою про нараховане грошове забезпечення позивача, за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, останньому нараховано за березень 2024 року - 25 057,10 грн, за квітень 2024 - 25 057,10 грн. Кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 50 114,2 грн/61 = 821,54 грн/день.
Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (з 31.05.2024 по 17.06.2025 включно) та становить 383 календарних днів.
Разом з тим, зважаючи на внесені у статтю 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022), відповідач повинна виплатити позивачеві середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, з 31.05.2024 (наступний день після звільнення з військової служби).
Таким чином, середнє грошове забезпечення за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби, становить 151 163,36 грн (821,54 грн х 184дні).
Визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) в сумі 151 163,36 грн не перевищує розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення у належному розмірі за рішеннями суду у справі № від 04.11.2024 року у справі №160/22540/24, а відтак є співмірним і підлягає стягненню у повному обсязі.
Щодо позовних вимог в частині не виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 30.05.2024, виплаченої 17.06.2025 року.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
За правилами статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі Закон№2050-ІІІ) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Відповідно до п.2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Пунктом 5 Порядку №159 визначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі: сума індексації грошових доходів громадян.
Умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів індексації грошового забезпечення та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі індексації грошового забезпечення) провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
У постановах від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, положення статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів (зокрема, індексації грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Зворотні доводи скаржника є безпідставними.
Суд зазначає, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення повинна бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», оскільки тривала відсутність виплати індексації грошового забезпечення з грудня 2015 року сталася у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача.
При цьому суд враховує, що дохід (індексація грошового забезпечення) своєчасно не отриманий позивачем не з власної вини, оскільки за отриманням індексації грошового забезпечення останній був вимушений звертатися до суду через невиплату відповідачем такої індексації й тільки на виконання рішення суду йому виплачена індексація грошового забезпечення (дохід) з порушенням строків виплати.
Ураховуючи наведені норми права та застосовуючи у спірних відносинах вказані правові висновки Верховного Суду, висновується, що відповідач порушив строки виплати індексації грошового забезпечення, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, у зв'язку з чим набуваю права на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ» та Порядку №159.
В той же час, оскільки відповідачем не було проведено (виплачено) компенсацію в тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості з індексації грошового забезпечення (17.06.2025), то в спірному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність, і захист цих прав підлягає шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів.
При вирішені спору у цій частині позовних вимог суд враховує норми статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ.
Так 184 календарних дні (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України) затримки * 821,54 грн., що є середньоденною сумою грошового забезпечення = 151 163,36 грн.
Означений спосіб відновлення порушеного права підтриманий Третім апеляційним адміністративним судом, зокрема, у постановах від 13.08.2025 року у справі №160/835/25 та від 03.09.2025 року у справі №160/6302/25
Як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, оскільки несвоєчасне нарахування та виплата частини грошового забезпечення позивача відбулось у зв'язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини індексації грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків її виплати у розмірі 151 163,36грн.
Посилання відповідача на те, що позивач не дотримав досудовий порядок врегулювання спору шляхом звернення із вимогою про виплату компенсації втрати частини доходів судом до уваги не береться та з цього приводу враховуються висновки Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 щодо того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Під час розгляду спорів щодо оскарження дій суб'єктів владних повноважень суд перевіряє відповідність спірних дій вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України. Цей обов'язок виникає із завдань адміністративного судочинства, до яких належить справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із вимогами статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Враховуючи що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1статті 5 Закону України «Про судовий збір», питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується. Інших витрат, пов'язаних із розглядом справи позивачем не заявлялося.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул. Героїв рятувальників, 6, м. Павлоград, 51400, код ЄДРПОУ 38101636) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській областіщодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул. Героїв рятувальників, 6, м. Павлоград, 51400, код ЄДРПОУ 38101636) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 151 163,36 грн.
Визнати протиправною бездіяльність 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 30.05.2024, виплаченої 17.06.2025 року.
Зобов'язати 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 30.05.2024, виплаченої 17.06.2025 року, у розмірі 151 163,36 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук