01 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/7330/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Лозовського О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-1) про визнання протиправною бездіяльність в частині не зарахування періоду роботи, коли вона працювала за сумісництвом вчителем з 15.08.1994 по 27.02.2015 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та на виплату грошової допомоги в розмірі 10 пенсій за віком станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язання розглянути питання щодо виплати грошової допомоги в розмірі 10 пенсій за віком станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням підтверджуючих документів, що підтверджують наявний спеціальний стаж роботи як за основним місцем роботи так і роботи за сумісництвом; зобов'язання зарахувати з 01.01.1997 по 27.02.2015 на посаді методиста та завідуючого районним методкабінетом відділу освіти Іваничівського районну Волинської області до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та виплатити грошову допомогу в розмірі 10 пенсій за віком станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 27.01.2025 позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду як одержувач пенсії за віком. 18.03.2025 позивач звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із роз'ясненням причин не призначення грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, ГУ ПФУ у Волинській області листом №4208-3709/М-02/8-0300/25 від 31.03.2025 повідомив про відмову призначенні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з підстав відсутності необхідного спеціального стажу, оскільки посади (методист, завідуюча районним методичним кабінетом) не зазначені у Переліку закладів установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік), затвердженого постановою КМ України від 04.11.1993 №909, а також те, що позивач працювала вчителем за сумісництвом, а не за як основним місцем роботи.
16.04.2025 позивач повторно звернулась до відповідача з проханням надати роз'яснення щодо не призначення спірної допомоги, на що Пенсійний орган дав відповідь, що грошова допомога у розмірі 10 місячних пенсій згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не призначена з підстав відсутності необхідного спеціального стажу.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що має необхідний спеціальний пільговий педагогічний стаж, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
23.07.2025 відповідачем-1 надано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначив, що пунктом 7-1 Прикінцевих положень цього Закону та Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 передбачено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058 та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788), і мають спеціальний страховий стаж (для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
03.03.2025 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з призначенням та виплатою грошової допомоги в розмірі десяти пенсій. За принципом екстериторіальності вказана заява розглянута ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, рішенням якого №032450009341 від 11.03.2025 позивачу з 27.01.2025 призначено пенсію за віком.
ГУ ПФУ у Волинській області зазначає, що згідно записів трудової книжки від НОМЕР_1 від 21.08.1986 позивача з 01.01.1997 переведено з посади інспектора шкіл райвно та призначено на посаду методиста районного методичного кабінету, з 01.09.1998 переведено на посаду завідуючої райметодкабінетом, з 27 .02.2015 звільнено з вказаної посади у зв'язку з переведенням на посаду заступника директора гімназії згідно п. 5 статті 36 КЗпП України (записи №№5-7). Довідкою №509/37/2-25 від 24.02.2025, виданою Володимирською районною військовою адміністрацією підтверджено факт роботи на посаді вчителя історії в Іваничівській СШ № 2, Іваничівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 та НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 гімназія смт. Іваничі за сумісництвом.
В розділі 1 «Освіта» Переліку № 909 встановлено, що на пенсію за вислугу років мають право громадяни, які працювали, зокрема, у загальноосвітніх навчальних закладах, учителі, логопеди, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, художні школи викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчальновиробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи
Крім того, відповідач-1 звертає увагу, що до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років зараховується час роботи на зазначених у Переліку №909 посадах у відповідних закладах і установах, якщо це є основною роботою. Тобто, до спеціального стажу зараховуються періоди роботи за спеціальністю за основним місцем роботи. Таким чином, при обчисленні спеціального стажу не враховано періоди за основним місцем роботи на посаді інспектора шкіл та завідуючої районного методичного кабінету відділу освіти і науки Іваничівської райдержадміністрації, оскільки згадані посади та установа не передбачені Переліком.
Враховуючи викладене, відповідач-1 вважає, що на день досягнення пенсійного віку у позивача не нараховувалось 30 років страхового стажу в закладах освіти на відповідних посадах. Відтак, підстави для призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутні, а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 задоволено клопотання ГУ ПФУ у Волинській області про залучення до участі у справі другого відповідача - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, яким за принципом екстериторіальності прийнято рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком; залучено до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач-2). Судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, ухвалено здійснювати спочатку, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.
Представник ГУ ПФУ в Івано-Франківській області в поданому до суду 11.08.2025 відзиві заперечила позовні вимоги ОСОБА_1 та вказала, що за результатом розгляду заяви від 03.03.2025 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області позивачу призначено пенсію за віком відповідно до рішення від 11.03.2025 №032450009341.
Щодо виплати позивачці грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державно пенсійне страхування» повідомила, що відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 (особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення піку 60 років) цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, за умови що вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Вказана норма кореспондується з пунктом 5 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги га її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 (далі - Порядок №1191), пунктом 2 якого передбачено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховується періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Постанова №909).
Отже, грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, виплачується за сукупності наступних умов особам, які па день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-1V: працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності; працювали на посадах, робота на яких дає право па призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж'статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та вийшли на пенсію саме з них посад; мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах; якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, до призначення пенсії за віком.
Щодо зарахування до стажу роботи, що дає прано на пенсію за вислугу років період з 01.01.1997 по 27.02.2015 па посаді методиста та завідуючою районним методкабінетом відділу освіти Іваничівського району Волинської області, відповідач-2 зазначає, що відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (з подальшими змінами), до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації на посадах директора, його заступників з навчально-виховної роботи, старших майстрів виробничого навчання, майстрів виробничого навчання, викладачів, практичних психологів, соціальних педагогів, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Окрім того, основною умовою призначення пенсії за вислугу років є те, що зайнятість на зазначених у Переліку посадах має бути за основним місцем роботи. Робота на посаді, не передбаченій Переліком, а також робота на посадах, що ним передбачені, проте за сумісництвом, не дають права па пенсію за вислугу років.
Згідно записів трудової книжки від НОМЕР_1 від 21.08.1986 Позивачку з 01.01.1997 переведено з посади інспектора шкіл райво та призначено на посаду методиста районного методичного кабінету, з 01.09.1998 переведено на посаду завідуючої райметодкабінетом, з 27.02.2015 звільнено з вказаної посади у зв'язку з переведенням па посаду заступника директора гімназії. Довідкою №509/37/2-25 від 24.02.2025, виданою Володимирською районною військовою адміністрацією підтверджено факт роботи на посаді вчителя історії в Іваничівській ЗОШ №2, Іваничівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 та НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 гімназії» смт Іваничі за сумісництвом.
Відповідач-2 звертає увагу суду, що до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років зараховується час роботи на зазначених у Переліку посадах у відповідних закладах і установах, якщо це є основною роботою, робота за сумісництвом права на пенсію за вислугу років не дає.
Таким чином до спеціального стажу не враховано періоди за основним місцем роботи на посаді інспектора шкіл та завідуючої районного методичного кабінету відділу освіти і науки Іваничівської райдержадміністрації, оскільки вищезазначені посади та установи не передбачені Порядком. №909.
З наведених підстав просить в задоволенні позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив відповідача-2 позивач підтримала обгрунтування позову, аналогічно тим, що викладені в позовній заяві.
Додатково пояснила, що норми пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» взагалі не акцентують увагу на правах осіб, що перебувають на посаді «методиста» чи «завідуючого районним методкабінетом освіти», а лише на «працівниках освіти» щодо освітянської галузі у цій нормі. Також ця норма Закону не персоналізує порядку, яким затверджується такий порядок, який визначається Кабінетом Міністрів України, Крім того, Перелік не є імперативним нормативним актом, який виключно обмежує коло осіб, у даному випадку працівників освіти, які мають наявний спеціальний трудовий стаж для пенсію за вислугу років.
У той же час згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 затверджено перелік посад педагогічних та науково- педагогічних працівників , до яких, зокрема, віднесено посади директора (завідувача) навчально-методичної, методичної, науково-методичної установи, їх заступників з навчальної, виховної, навчально-виховної, методичної, виробничої, навчально-методичної, навчально-виробничої роботи, завідувача навчально-методичного кабінету (лабораторії), а також посади методиста та вихователя-методиста та постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 №1298 затверджено Схему тарифних розрядів посад керівних, наукових, науково-педагогічних, педагогічних працівників, професіоналів, фахівців та інших працівників бюджетних установ, закладів та організацій, відповідно до якої посада методиста відноситься до переліку посад педагогічних працівників.
Відтак робота у період з 01.01.1997 по 01.09.1998 на посаді методиста районного методичного кабінету Іваничівського районного відділу освіти Волинської області та з 01.09.1998 по 27.02.2015 на посаді завідуючої районним методичним кабінетом відділу освіти Іваничівського району Волинської області (Іваничівський районний відділ освіти перейменовано у відділ освіти Іваничівської районної державної адміністрації згідно до наказу №195 від 22.06.22.06.2005, про що зазначено у розділі «відомості про роботу» трудової книжки після запису №6) має бути зараховано до спеціального стажу роботи за вислугу років, що дає право на призначення пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Щодо твердження відповідача-2 про те, що робота за сумісництвом не дає права на пенсію за вислугу років, зазначає, що робота за сумісництвом регулюється статтею 102-1 Кодексу законів про працю України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 №78 затверджено Порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково- педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти (далі - Порядок №78), у пункті 4 якого зазначено, що працівникам підприємств, установ, організацій (далі - підприємство), які крім основної роботи займалися викладацькою роботою у навчальних закладах обсягом не менше ніж 180 годин на навчальний рік, до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховуються місяці, протягом яких проводилася викладацька робота. Працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати), до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховується період роботи на цих посадах.
Отже, основною умовою зарахування стажу роботи за сумісництвом педагогічного працівника до стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, є підтвердження того факту, що обсяг викладацької роботи за сумісництвом педагогічного працівника складає не менше ніж 180 годин на рік, або не менше ніж 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).
Тобто, для зарахування стажу роботи за сумісництвом педагогічного працівника до стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років достатньо однієї з вказаних обставин: або факт викладацької роботи за сумісництвом педагогічного працівника не менше ніж 180 годин на рік, або факт викладацької роботи за сумісництвом педагогічного працівника не менше ніж 0,25 посадового окладу.
Крім того, вказує, відповідачі в своєму рішенні про відмову у виплаті спірної допомоги взагалі не брали до уваги для нарахування спеціального трудового стаж факт роботи на посаді вчителя історії за сумісництвом, а не за основним місцем роботи, оскільки вважали, що це суперечить вимогам законодавства.
З наведених підстав просить позов задовольнити
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
03.03.2025 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де у графі «Інші відомості» вказала на призначенні грошової виплати в розмірі десяти пенсій (а. с. 11).
Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішення №032450009341 від 11.03.2025 позивачу з 27.01.2025 призначено пенсію за віком. При цьому, грошова допомога в розмірі десяти пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону №1058 позивачу не призначена та не виплачена.
18.03.2025, а в подальшому 16.04.2025 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із роз'ясненням причин не призначення грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а. с. 24, 30-31).
ГУ ПФУ у Волинській області листами №4208-3709/М-02/8-0300/25 від 31.03.2025 (а. с. 25-26) та від 29.04.2025 (а. с. 32) повідомила позивача про відмову призначенні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з підстав відсутності необхідного спеціального стажу, оскільки посади (методист, завідуюча районним методичним кабінетом) не зазначені у Переліку закладів установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік), затвердженого постановою КМ України від 04.11.1993 №909, а також те, що позивач працювала вчителем за сумісництвом, а не за як основним місцем роботи.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не призначення спірної допомоги в розмірі десяти пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Закону №1058, позивач звернулась до суду із цим позовом.
При вирішенні даного суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку.
Відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011 «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV (далі Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Перелік №909).
Згідно з пунктом 4 Порядку №1191 страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах й 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Тобто, конструкція зазначеної норми права свідчить про те, що право особи на отримання грошової допомоги виникає за умови неотримання такою особою будь-якого іншого виду пенсії до моменту виникнення у неї права на призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.06.2021 у справі №328/1620/17, умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV. Слід зазначити й про те, що законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.
Отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем, як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
Законом України «Про освіту», Законом України «Про повну загальну середню освіту», Законом України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», Законом України «Про фахову передвищу освіту», Законом України «Про вищу освіту» передбачено, що повна загальна середня освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта є структурними ланками освіти та її підсистемою.
Відповідно до підпунктів 6, 21 пункту 1 статті 1 Закону України «Про освіту» заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.
Педагогічна діяльність - інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей.
Пунктом 25 частини 1 статті 1 Закону України «Про освіту» встановлено, що система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб'єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.
Так, відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про освіту» невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Згідно з частиною першою статті 75 Закону України «Про освіту» наукове і методичне забезпечення освіти здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, Національна академія наук України, національні галузеві академії наук України, органи із забезпечення якості освіти, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади освіти, інші наукові, науково-методичні та методичні установи у взаємодії з відповідними підприємствами, творчими спілками, асоціаціями, товариствами, громадськими об'єднаннями, у тому числі фаховими організаціями (професійними асоціаціями), об'єднаннями роботодавців, незалежними установами оцінювання та забезпечення якості освіти, які можуть:
1) розробляти пропозиції про засади освітньої політики, прогнози, інформаційно-аналітичні матеріали, рекомендації щодо гуманітарного розвитку держави та вдосконалення освітньої сфери;
2) брати участь у науково-методичному забезпеченні освітнього процесу, оцінюванні та моніторингу якості освіти, зокрема за міжнародними програмами;
3) організовувати та проводити наукові дослідження у сфері освіти, необхідні для формування та реалізації державної політики у сфері освіти, розробляти і впроваджувати інноваційні технології освіти, зокрема для вдосконалення освітнього процесу та управління освітою, аналізувати ефективність державної політики у сфері освіти;
4) організовувати видання навчальної та методичної літератури (у тому числі за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів та на засадах конкуренції з іншими авторами і видавцями), здійснювати методичний супровід їх впровадження в освітній процес;
5) реалізовувати інші функції, передбачені законодавством та їх установчими документами.
За приписами пункту першого статті 3 Закону України «Про повну загальну середню освіту» система загальної середньої освіти складається із змісту повної загальної середньої освіти на кожному її рівні, мережі закладів освіти, учасників освітнього процесу, кадрового, фінансового, науково-методичного, ресурсного та нормативно-правового забезпечення освітньої та управлінської діяльності у сфері загальної середньої освіти.
Відповідно до частини першої, другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» на посади педагогічних працівників приймаються особи, які мають педагогічну освіту, вищу освіту та/або професійну кваліфікацію, вільно володіють державною мовою (для громадян України) або володіють державною мовою в обсязі, достатньому для спілкування (для іноземців та осіб без громадянства), моральні якості та фізичний і психічний стан здоров'я яких дозволяють виконувати професійні обов'язки. Перелік посад педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України. Педагогічні працівники мають права, визначені Законом України «Про освіту», цим Законом, законодавством, колективним договором, трудовим договором та/або установчими документами закладу освіти.
При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» встановлено, що право на пенсію за вислугу років дає робота у загальноосвітніх навчальних закладах, зокрема, на посадах учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, завідуючих, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючих навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачів філіями, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальних педагогів (організаторів позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичних психологів, педагогів-організаторів, майстрів виробничого навчання, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Крім цього постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників до яких, зокрема, віднесено наступні посади: вчителі всіх спеціальностей (у тому числі вчитель-дефектолог, вчитель-логопед), викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, асистент викладача, старший викладач закладу фахової передвищої освіти, старший майстер закладу професійної (професійно-технічної) освіти, майстер виробничого навчання, асистент майстра виробничого навчання, педагог професійного навчання, керівник фізичного виховання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізичної культури (фізкультури), методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладів охорони здоров'я та соціального захисту, керівник гуртка (секції, студії, інших форм гурткової роботи); концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, перекладач-дактилолог, екскурсовод, інструктор з туризму закладу освіти; старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) закладу позашкільної освіти; голова циклової комісії закладу фахової передвищої освіти; фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру; консультант, психолог центру професійного розвитку педагогічних працівників; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму закладу освіти для осіб, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
Суд звертає увагу, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку №963, який відносить посаду «методист» та «завідуючий районним методкабінетом» до посад педагогічних працівників.
Виходячи з наведеного, суд зазначає, що вирішальним у цій справі є питання віднесення до стажу, достатнього для призначення пенсії за вислугою років на підставі п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зокрема, періоду роботи позивача на посаді методиста та завідуючого районним методкабінетом відділу освіти Іваничівського районну Волинської області у період з 01.01.1997 по 27.02.2015.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №439/1148/17.
Як слідує з записів трудовій книжки ОСОБА_1 від НОМЕР_1 від 21.08.1986, позивача з 01.01.1997 переведено з посади інспектора шкіл райво та призначено на посаду методиста райметодкабінету (запис №5), з 01.09.1998 переведено на посаду завідуючої райметодкабінетом (запис №6), з 27.02.2015 звільнено з вказаної посади у зв'язку з переведенням на посаду заступника директора гімназії згідно п. 5 статті 36 КЗпП України (запис №7) (а. с. 21-22).
Суд наголошує на тому, що основним документом, що підтверджує трудову діяльність, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток 5 до Порядку №637). Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом (постанови від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 10.12.2020 у справі №195/840/17, від 18.05.2021 у справі №229/2330/17).
Згідно записів у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 21.08.1986 всі записи чіткі, зрозумілі, викладені, з найменування закладів, в яких працювала позивач вбачається, що вони належать до державної або комунальної форми власності.
Статтею 28 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 №1060-ХІІ, в редакції, чинній на час роботи позивача на посаді методиста та завідуючої райметодкабінетом районного методичного кабінету, а саме - до 27.02.2015 (далі - Закон № 1060), система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Статтею 19 Закону №1060 передбачено, що наукове і методичне забезпечення освіти здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, Національна Академія наук України, Національна академія педагогічних наук, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, вищі навчальні заклади, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади післядипломної освіти, інші науково-методичні і методичні установи у взаємодії з відповідними підприємствами, творчими спілками, асоціаціями, товариствами, громадськими науковими організаціями.
Відповідно до частини другої статті 14 Закону №1060, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується, зокрема, на організацію навчально-методичного забезпечення навчальних закладів, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти.
Пунктом 25 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII (далі - Закон №2145) передбачено, що система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб'єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.
Згідно з частиною першою статті 75 Закону №2145, наукове і методичне забезпечення освіти здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, Національна академія наук України, національні галузеві академії наук України, органи із забезпечення якості освіти, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади освіти, інші науково-методичні та методичні установи у взаємодії з відповідними підприємствами, творчими спілками, асоціаціями, товариствами, громадськими об'єднаннями, у тому числі фаховими організаціями (професійними асоціаціями), об'єднаннями роботодавців, незалежними установами оцінювання та забезпечення якості освіти.
Разом із цим, відповідно до частини першої, другої статті 60 Закону №1245, робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, виховної, методичної, організаційної роботи та іншої педагогічної діяльності, передбаченої трудовим договором. Робочий час науково-педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи.
Відтак, суд вважає, що райметодкабінет є методичною установою у розумінні законодавства України.
Крім того, як зазначено судом вище, Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 затверджено перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, до яких, зокрема, віднесено посади директора (завідувача) навчально-методичної, методичної, науково-методичної установи, їх заступників з навчальної, виховної, навчально-виховної, методичної, виробничої, навчально-методичної, навчально-виробничої роботи, завідувача навчально-методичного кабінету (лабораторії), а також посади методиста та вихователя-методиста.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 №1298 затверджено Схему тарифних розрядів посад керівних, наукових, науково-педагогічних, педагогічних працівників, професіоналів, фахівців та інших працівників бюджетних установ, закладів та організацій, відповідно до якої посада методиста відноситься до переліку посад педагогічних працівників.
Отже, стаж роботи ОСОБА_1 у період з 01.01.1997 по 27.02.2015 на посаді методиста та завідуючого районним методкабінетом відділу освіти Іваничівського районну Волинської області має бути зараховано до спеціального стажу роботи за вислугу років, що дає право на призначення пенсії відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Щодо зарахування до спеціального стажу періоду роботи з 15.08.1994 по 27.02.2015 за сумісництвом на посаді вчителя історії, суд зазначає наступне.
Довідкою №509/37/2-25 від 24.02.2025, виданою Володимирською районною військовою адміністрацією підтверджено факт роботи ОСОБА_1 на посаді вчителя історії в Іваничівській СШ № 2, Іваничівській ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 та НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 гімназія» смт. Іваничі за сумісництвом (а. с. 27-29).
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 №78 затверджено Порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти (далі - Порядок №78).
У пункті 4 Порядку №78 зазначено, що працівникам підприємств, установ, організацій (далі - підприємство), які крім основної роботи займалися викладацькою роботою у навчальних закладах обсягом не менше ніж 180 годин на навчальний рік, до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховуються місяці, протягом яких проводилася викладацька робота. Працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати), до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховується період роботи на цих посадах.
Отже, основною умовою зарахування стажу роботи за сумісництвом педагогічного працівника до стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, є підтвердження того факту, що обсяг викладацької роботи за сумісництвом педагогічного працівника складає не менше ніж 180 годин на рік, або не менше ніж 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).
Тобто, для зарахування стажу роботи за сумісництвом педагогічного працівника до стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років достатньо однієї з вказаних обставин: або факт викладацької роботи за сумісництвом педагогічного працівника не менше ніж 180 годин на рік, або факт викладацької роботи за сумісництвом педагогічного працівника не менше ніж 0,25 посадового окладу.
Виходячи з аналізу зазначених вище норм, зарахування роботи на вчителя історії до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).
Разом з тим, надана до пенсійного органу та суд довідка Володимирської районної військової адміністрації №509/37/2-25 від 24.02.2025 не містить відомостей про те, скільки годин на навчальний рік займала викладацька робота позивача, зокрема, відомостей про те, що викладацька робота позивача за сумісництвом становила не менше ніж 180 годин на навчальний рік, та не містить відомостей про те, що обсяг роботи позивача був не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).
Позивачем не надано до органу Пенсійного фонду України та до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що викладацька робота позивача за сумісництвом на посаді вчителя історії у відповідних навчальних роках становила не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також доказів того, що обсяг роботи позивача становив не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).
Відтак, доводи позивача про неврахування відповідачем періоду роботи з 15.08.1994 по 27.02.2015 до стажу роботи на посаді вчителя історії за сумісництвом є безпідставними, а позовні вимоги в цій частині такими, що не підлягають до задоволення.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, при призначенні позивачу пенсії відповідачем-2 до стажу роботи позивача враховано періоди роботи з 15.08.1986 по 14.08.1994 та з 02.03.2015 по 28.02.2025.
При цьому, суд зауважує, що зазначені вище періоди роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 21.08.1986, повинні бути враховані до спеціального стажу ОСОБА_1 , як періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», які загалом становлять більше 30 років.
Відтак суд дійшов висновку, що позивач підпадає під дію пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV та має право на отримання грошової допомоги при призначенні пенсії за віком у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Відтак, призначаючи позивачу з 27.01.2025 пенсію, при цьому, не вирішивши питання в частині призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, право на яку ОСОБА_1 має з огляду на встановлені судом обставини, що підтверджується матеріалами справи, відповідач-2 допустив бездіяльність, яку слід визнати протиправною.
Суд зауважує, що відповідно до статті 28 Закону України «Про загальну середню освіту» права та обов'язки педагогічних працівників системи загальної середньої освіти визначаються Конституцією України, Законом України «Про освіту», Кодексом законів про працю України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 57 Закону України «Про освіту» закріплені державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам.
Отже, держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам, зокрема, правовий, соціальний, професійний захист; пенсію за вислугу років; інші гарантії, визначені законом України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Основного Закону).
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18.06.2007 №4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статті 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява №40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява №21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ у Волинській області щодо не зарахування спірних періодів роботи до спеціального страхового стажу та призначення одноразової грошової допомоги, то суд зазначає, що ГУ ПФУ у Волинській області жодних рішень, дій чи бездіяльності відносно не зарахування періоду роботи до спеціального страхового стажу позивача та призначення одноразової грошової допомоги не вчиняло. А тому заявлені вказані позовні вимоги до ГУ ПФУ у Волинській області є безпідставними та до задоволення не підлягають.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру заявлених до ГУ ПФУ у Волинській області, суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-IV від 03.03.2025 за принципом екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, рішенням якого від 11.03.2025 №032450009341 позивачу призначено пенсію за віком.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання вчинити певні дії є саме ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначенні пенсії та прийняв відповідне рішення. При цьому, вчинив протиправну бездіяльність щодо не призначення ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії
Натомість, ГУ ПФУ у Волинській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії/зарахування стажу роботи, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Відтак, позовні вимоги до ГУ ПФУ у Волинській області заявлені безпідставно.
Однак, згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ у Волинській області визначено як суб'єкт, який буде здійснювати виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання (в разі її призначення).
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що належним та ефективним способом порушених прав позивача у даному випадку є визнання протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо не зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та на виплату грошової допомоги в розмірі 10 пенсій за віком станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періодів роботи позивача з 01.01.1997 по 27.02.2015 на посаді методиста та завідуючого районним методкабінетом відділу освіти Іваничівського районну Волинської області та зобов'язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області нарахувати грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, зарахувавши періоди роботи з 01.01.1997 по 27.02.2015 на посаді методиста та завідуючого районним методкабінетом відділу освіти Іваничівського районну Волинської області до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, з врахуванням висновків, наданих судом у рішення.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позову заяви.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2, бездіяльністю якого порушені права позивача, судовий збір в сумі 1211,20 грн, який сплачений квитанцією від 30.06.2025.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43403, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 1335882), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та на виплату грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періодів роботи з 01.01.1997 по 27.02.2015 на посаді методиста та завідуючого районним методкабінетом відділу освіти Іваничівського районну Волинської області.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши періоди роботи з 01.01.1997 по 27.02.2015 на посаді методиста та завідуючого районним методкабінетом відділу освіти Іваничівського районну Волинської області до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, з врахуванням висновків, наданих судом у рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський