м. Вінниця
02 жовтня 2025 р. Справа № 640/19880/21
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги,-
до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятої Головним управління ДПС у м. Києві вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-262050-17У від 15.05.2019 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
26.08.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізична особа-підприємець позбавляється статусу платника єдиного внеску, а не у зв'язку з відсутністю факту здійснення підприємницької діяльності.
На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825 (в редакції Закону №3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/19880/21 передана на розгляд та вирішення Вінницькому окружному адміністративному суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену справу було передано на розгляд судді Вінницького окружного адміністративного суду Свентуху В.М.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду адміністративну справу №640/19880/21 прийнято до провадження. Даною ухвалою також:
- запропоновано учасникам справи надати суду письмові пояснення щодо актуальності цього спору та процесуальної позиції по суті заявлених позовних вимог;
- запропоновано учасникам справи надати додаткові пояснення по суті заявлених вимог чи заперечень щодо обставин, які стосуються предмету даного спору та які виникли за період розгляду даної справи;
- зобов'язано учасників справи, у разі зміни фактичних обставин у даній справі, вибуття або заміни сторони у відносинах, щодо яких виник спір, повідомити суду про таке протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець з 04.09.2014 року.
Однак, позивач не здійснювала підприємницьку діяльність з дати реєстрації 04.09.2014 по час звернення до суду з позовом, у зв'язку з чим не сплачувала єдиний соціальний внесок.
Разом з тим, в цей період позивач працювала як найманий працівник в Комунальному підприємстві "Центрі первинної медико-санітарної допомоги №3" Шевченківського району міста Києва, отримувала заробітну плату, з якою утримувались податки та збори.
Вказана обставина підтверджується трудовою книжкою Серія НОМЕР_1 та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи.
15.05.2019 року Головним управлінням ДПС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-262050-17У, якою встановлено до сплати заборгованість з ЄСВ у розмірі 24044,97 грн.
Не погоджуючись із такою вимогою позивач подала до Державної податкової служби України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) винесену Головним управління ДПС у м. Києві №Ф-26250-17У від 15.05.2019 року.
02.07.2021 року Державною податковою службою України прийнято рішення про розгляд скарги №14875/6/99-00-06-02-01-06 у якому повідомлено, що станом на 30.04.2019 за інтегрованою карткою платника борг склав 24044,97 грн. На цій підставі Головним управлінням ДПС у м. Києві винесло вимогу від 15.05.2019 №Ф-262050-17, яка вважається врученою. Скаржник у 10-денний строк борг не сплатив, вимогу не узгодив і не оскаржив, тому вона є узгодженою та не підлягає адміністративному оскарженню.
Не погодившись із вказаною вимогу про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходить із наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваної вимоги).
Відповідно до статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 1 статті 4 Закону №№ 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця (абз. 1 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI).
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VI).
Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Із даних інтегрованої картки платника податків вбачається, що заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 24044,97 грн. виникла у позивача за період з 31.12.2017 року по 30.04.2019 року.
Водночас, відповідно до відомостей із трудової книжки позивача (серія НОМЕР_1 ), у спірний період з 31.12.2017 року по 30.04.2019 року вона перебувала у трудових відносинах з Комунальним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3" Шевченківського району міста Києва.
Позивач отримувала заробітну плату, з якої сплачувались податки та збори, що підтверджується інформацією з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи.
Зазначені обставини відповідачем не спростовані, а доказів протилежного суду не надано.
Суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах №440/2149/19 від 04 грудня 2019 року, №142/252/19 від 07 липня 2021 року та Шостим апеляційним адміністративним судом у постановах №320/15238/23 від 20 січня 2025 року, №320/3284/20 від 02 червня 2025 року.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, та у зв'язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивача відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.
Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.
Натомість покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.
Отже, в даному випадку позивач є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже зазначалось судом, саме на роботодавця покладено обов'язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.
Відтак, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-262050-17У, що сформована Головним управлінням ДПС м. Києві від 15.05.2019 року, є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з огляду на результат розгляду справи та з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 908 грн. судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
Керуючись ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-262050-17У від 15.05.2019 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, ЄДРПОУ 44116011);
Суддя Свентух Віталій Михайлович