Справа № 552/7036/24 Номер провадження 22-ц/814/1742/25Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
01 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
Секретар:Горбун К.О.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 14 січня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання. В позовній заяві вказувала на те, що 04.03.2006 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюбу, який було розірвано 26.10.2010 року. Від даного шлюбу вони мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час навчається на 1 курсі Національного університету «Києво-Могилянська академія», денна форма навчання на контрактній основі. Син проживає разом з нею та перебуває на її повному утриманні. Відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина на час навчання в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до досягнення дитиною 23-х років за умови, що він буде продовжувати навчання.
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 14 січня 2025 року позов задоволено частково.
Стягувато з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/6 частини від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 11.10.2024 року на період навчання, але не більш чим до досягнення сином 23 років.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір у розмірі 1211,20 гривень на користь держави.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Просить рішення суду в частині визначення розміру аліментів, які стягнуто на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, змінити, збільшивши розмір аліментів з 1/6 частини від всіх видів доходів (заробітку) відповідача до 1/4 частини від всіх видів доходів (заробітку) відповідача щомісячно та до досягнення дитиною 23 - річного віку.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції при визначенні розміру аліментів безпідставно дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір аліментів має бути зменшений до 1/6 частини від всіх видів доходів (заробітку) відповідача, оскільки заявлений позивачем розмір аліментів 1/4 частина від всіх видів доходів (заробітку) відповідача щомісячно та до досягнення ддитиною 23 - річного віку, є безспірним відповідно до норм закону відноситься до стягнення грошових сум незначного розміру. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, на власний розсуд не застосував норми закону, що регулюють подібні за змістом правовідносини, та які повинен був застосувати, а також не врахував максимально інтереси дитини, яка у зв'язку із навчанням потребує якнайкращого забезпечення.
Зважаючи на що ОСОБА_1 просить змінити рішення Київського районного суду міста Полтави від 14 січня 2025 року , стягнувши з відповідача аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання у розмірі від усіх видів доходу відповідача.
Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вказуючи на обґрунтованість рішення суду першої інстанції , просить апеляційну скаргу залишити без задовлення.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до слідуючого висновку.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 04.03.2006 року було зареєстровано шлюб, який рішенням Київського районного суду м.Полтави від 26.10.2010 року розірвано (а.с.4).
ІНФОРМАЦІЯ_4 в них народився син ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 20.09.2006 року, актовий запис №840 (а.с.3).
З довідки №116 від 24.09.2024 року виданої Національним університетом «Києво-Могилянська академія» вбачається, що ОСОБА_3 є студентом 1 року навчання Національного університету «Києво-Могилянська академія», денна форма навчання, 4 рівень акредитації, контракт. Термін навчання з 1.09.2024 року по 01.07.2028 рік (а.с.5).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішивши справу згідно із законом.
Часткового задовольняючи позов суд першої інстанції зазначив, що повнолітній син сторін навчається на платній основі, що призводить до неможливості студента офіційно працювати та отримувати доходи, а отже дитина об'єктивно потребує матеріальної допомоги на своє утримання на час навчання, адже сама по собі денна форма навчання позбавляє повнолітню дитину можливості працювати та утримувати себе самостійно і за таких умов дитина потребує матеріальної допомоги від своїх батьків.Однак у матеріалах справи наявні дані про перебування у відповідача на утриманні ще однієї дитини . За таких обставин суд вбачав підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру аліментів з 1/4 до 1/6 частини від всіх видів доходів (заробітку) відповідача щомісячно та до досягнення ддитиною 23 - річного віку.
В силу ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст. 179, 199, 200, 201 СК України).
Стаття 179 СК України визначає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Відповідно до ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно з положеннями ст. 200 ЦК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Як роз'яснено в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року № 3 обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Зазначена правова позиція висловлена у Постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 225/1447/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Сімейний кодекс України виходить із принципів рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов'язані обоє батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син (дочка).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Разом з тим, судом при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу та проживання за місцем його знаходження.
Аналогічна правова позиція висвітлена в Постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17.
Відтак з системного аналізу вказаних норм слідує, що під час розгляду справ за позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, підлягають доказуванню та встановленню обставини, зокрема, потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв'язку з продовженням навчання та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Статтею 186 СК України передбачено, що контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.
У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Як вбачається із матеріалів справи, спільна дитина сторін після досягнення повноліття навчається на денній формі навчання та платній основі, дитина перебуває на утриманні позивача , відповідачем не було надано доказів на підтвердження обставин його участі в утриманні вже повнолітньої дитини, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
Наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами підтверджується потреба повнолітньої дитини сторін у матеріальній допомозі у зв'язку з навчанням.
Доказів відсутності у відповідача можливості надавати допомогу своєму повнолітньому сину на час його навчання матеріали справи не містять.
За таких обставин обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання їх повнолітнього сина на час його навчання, але не більше як до досягнення ним 23 років.
Таким чином, суд першої інстанції, установивши, що син сторін продовжує навчатися та у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач є працездатною особою, зобов'язаний та має можливість утримувати його, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача аліментів на повнолітнього сина, адже обов'язок батьків утримувати повнолітньго сина, який продовжує навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання.
При визначенні розміру аліментів судом першої інстанції було враховано визначені у частині дев'ятій статті 7 СК України загальні засади регулювання сімейних відносин, а саме: справедливість, добросовісність і розумність.
Заявляючи позовну вимогу про стягнення з відповідача аліментів на утримання спільного повнолітнього сина, який продовжує навчання, ОСОБА_1 в позовній заяві не навела обґрунтування з посиланням на відповідні докази щодо необхідності визначення аліментів у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів.
У свою чергу суд першої інстанції враховав матеріальне становище ОСОБА_2 , його сімейний стан, а саме те, що він має сім'ю та малолітню дитину, на утримання яких він також несе витрати, також врахував матеріальний стан позивача, яка працює та отримує заробітну плату, а отже має змогу утримувати повнолітнього сина, що навчається.
Відповідно до статті 182 СК України, визначаючи розмір аліментів суд має виходити з їх необхідності і достатності для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Поряд з цим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі доказів визначив наявність дійсної потреби отримувати аліменти саме у розмірі 1/6 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача, і що саме такий розмір забезпечить гармонійний розвиток повнолітнього сина сторін.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
При з'ясуванні обставин справи, колегією суддів було встановлено, що на час ухвалення рішення повнолітній син сторін по справі продовжує навчання на денній платній формі та потребує у зв'язку з цим матеріальної допомоги з боку батька, зокрема, на витрати, пов'язані з навчанням, харчуванням, одягом та взуттям тощо. Такі витрати для забезпечення життєдіяльності дитини є беззаперечними, оскільки для власного існування та навчання будь-яка людина повинна повноцінно харчуватися, купувати одяг та взуття, засоби гігієни та миючі засоби, а це потребує відповідних коштів. Оскільки син сторін, навчаючись на денній формі навчання, позбавлений можливості працювати, будь-якого іншого самостійного доходу він не має, у батьків наявний обов'язок утримувати спільного сина на період його навчання та досятгнення ним 23 - річного віку, тому колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліментів на утримання сина, який продовжує навчання, у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів.
Такий розмір аліментів є реальним і дає змогу підтримати повнолітнього сина для забезпечення його життєдіяльності.
Вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітнього сина у вказаному розмірі, судом апеляційної інстанції враховані вищенаведені обставини, а також те, що відповідач є особою працездатного віку, працює, отримує дохід, з матеріалів справи не вбачається даних про незадовільний стан здоров'я відповідача чи наявність інших істотних обставин, які б перешкоджали йому у виконанні його батьківських обов'язків щодо його повнолітнього сина у повному обсязі.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .
Рішення Київського районного суду міста Полтави від 14 січня 2025 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В. М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов