Справа № 948/1054/22 Номер провадження 11-кп/814/823/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
Категорія
26 вересня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6
з участю прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
захисника адвоката ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 жовтня 2022року за№12022226300000042, за апеляційною скаргою з доповненнями захисника ОСОБА_9 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на вирок Машівського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2022 року,
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вовчанськ Харківської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
визнано винуватим і засуджено за ч.1 ст.111-1 КК України до покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади й місцевого самоврядування, на строк 10 років.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він починаючи з 24 лютого 2022 року на тимчасово окупованій території в с. Новоолександрівка Чугуївського р-ну Харківської обл., будучи громадянином України, з метою вчинення дій, спрямованих на колабораційну діяльність з країною-агресором - рф, і схиляння місцевого населення названого вище населеного пункту до власної позиції, неодноразово публічно заперечував здійснення збройної агресії проти України, схвалюючи дії президента рф та переконуючи, що військовослужбовцями зс рф не здійснюються обстріли прилеглих населених пунктів і мирного населення, а навпаки це вчиняється виключно військовослужбовцями Збройних Сил України, закликав до: невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окупованій території України, підтримки рішень, дій держави-агресора, співпраці з нею, її збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією.
В апеляційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_9 просить скасувати вирок Машівського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2022 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги мотивує тим, що: обвинувачений не вчиняв інкриміноване йому кримінальне правопорушення, обставини пред'явленого йому обвинувачення не відповідають дійсності, а протоколи допитів свідків у матеріалах кримінального провадження лише відображають показання з чужих слів та містять сторонні дописи; повідомлення ОСОБА_8 про підозру не містить викладу фактичних обставин кримінального правопорушення; під час дізнання працівники правоохоронних органів здійснювали фізичний і моральний тиск щодо ОСОБА_8 ; спрощене провадження було здійснено з порушенням встановленої законом процедури та права на захист обвинуваченого; процесуальні документи в матеріалах провадження підписувались раніше від їх датування; стороною обвинувачення самостійно, формально, без відома та згоди ОСОБА_8 залучено йому захисника ОСОБА_10 ; обвинувачений підписував процесуальні документи, надані працівниками органу досудового розслідування, без можливості ознайомитися з їх змістом, не був обізнаний про існування щодо нього кримінального провадження за ч.1 ст.111-1 КК України, копії будь-яких процесуальних рішень не отримував, із захисником ОСОБА_10 не бачився, в ході спілкування з працівниками правоохоронних органів, повідомленні ОСОБА_8 про підозру та складання заяви про визнання ОСОБА_8 винуватості адвокат ОСОБА_10 присутня не була. Водночас захисник посилається на те, що обвинувачений не підписував низку наданих йому в ході дізнання процесуальних документів.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги з доповненнями, заперечення прокурора проти апеляційної скарги з доповненнями, перевіривши матеріали кримінального провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги з доповненнями дійшла висновку проте, що апеляційна скарга з доповненнями не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зазначених вище вимог закону місцевим судом дотримано.
В апеляційній скарзі порушується питання про незаконність спрощеного судового провадження щодо ОСОБА_8 .
У ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
На підставі ст.20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу збоку обраного ним або призначеного захисника.
Параграфом І глави 30 КПК України регламентовано порядок спрощеного провадження щодо кримінальних проступків.
Відповідно до ч.2 ст.302 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язаний роз'яснити підозрюваному, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку вони будуть позбавлені права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані впевнитися у добровільності згоди підозрюваного, потерпілого та представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.
На виконання вказаних вище вимог закону згідно з приписами п.1 ч.3ст.302 КПК України до обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні повинна бути додана, зокрема, письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження за ч.2ст.302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні.
Таким чином законодавець створює процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами учасників судового провадження, які у випадку зміни правової позиції з метою скасування вироку місцевого суду, ухваленого в порядку ст.ст.381-382 КПК України, можуть в апеляційних скаргах відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час досудового розслідування.
Суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта (ч.2 ст.381 КПК України).
За змістом ч.2 ст.382 КПК України вирок за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному КПК України, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
У силу ч.1 ст.394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст.ст.381та 382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 18 грудня 2022 року дізнавачем ОСОБА_11 , за погодженням із прокурором ОСОБА_12 , за участю захисника ОСОБА_10 повідомлено ОСОБА_8 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.111-1КК України тобто публічного заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, публічних закликів громадянином України до підтримки рішень, дій держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України, що відповідно до ст.12 КК України є кримінальним проступком. Всупереч доводам апелянта, повідомлення ОСОБА_8 про підозру містить детальне наведення всіх обставин вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-1 КК України (а.п.60-68).
При пред'явленні підозри ОСОБА_8 було роз'яснено його права, передбачені Конституцією України, КПК України, в тому числі право на захист вільно обирати захисника своїх прав; на першу вимогу мати захисника та зустріч із ним до першого та перед кожним наступним допитом з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних діях; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадку відсутності коштів на оплату таких послуг, що засвідчено підписами ОСОБА_8 у тексті повідомлення про підозру і пам'ятці про процесуальні права та обов'язки. Те, що роз'яснення ОСОБА_8 прав не було формальним підтверджується також: 1) змістом врученої ОСОБА_8 пам'ятки та протоколу роз'яснення права на захист від 18 грудня 2022 року, де детально викладені процесуальні права й обов'язки підозрюваного, гарантовані законодавством України; 2) записами в тексті повідомлення про підозру, засвідченими підписами ОСОБА_8 і захисника ОСОБА_10 , відповідно до яких ОСОБА_8 права та обов'язки як підозрюваному були оголошені та зрозумілими; 3) відсутністю будь-яких зауважень або доповнень з боку ОСОБА_8 чи його захисника щодо порядку повідомлення підозру (а.п.60-68).
Захист прав і законних інтересів ОСОБА_8 під час досудового розслідування здійснював професійний адвокат ОСОБА_10 з відповідним фахом, яка була обрана й залучена на власний вибір обвинуваченим, за його волевиявленням та власним вибором на підставі договору про надання правової допомоги від 18 грудня 2022 року, що свідчить про те, що жодних обмежень з приводу реалізації свого права на захист ОСОБА_8 не мав. У матеріалах справи наявні примірник названого вище договору, укладеного між ОСОБА_8 та адвокатом ОСОБА_10 , а також копія чинного свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого адвокату ОСОБА_10 , а тому доводи апелянта про те, що ОСОБА_8 не залучав і не бажав залучати для здійснення свого захисту захисника ОСОБА_10 позбавлені підстав (а.п.55-59).
Адвокатом ОСОБА_10 забезпечувався захист прав та інтересів ОСОБА_8 на всіх етапах дізнання й у ході всіх процесуальних дій після її залучення в цій справі в межах обраної з обвинуваченим правової позиції розгляду кримінального провадження в спрощеному порядку, у зв'язку з чим твердження апелянта про те, що захисник ОСОБА_10 не надавала правову допомогу ОСОБА_8 є необґрунтованими.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що здійснення захисту- це в основному питання взаємовідносин між обвинуваченим та його захисником, незалежно від того, чи призначається захисник в межах надання правової допомоги чи оплачується приватним чином. Згідно зп.«с» ч.3 ст.6 Європейської конвенції з прав людини втручання компетентних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома («Камасинський проти Австрії, «Лагерблом проти Швеції»).
Разом з цим, що стосується саме оцінки ефективності або неефективності стратегії й тактики захисту, то суд не має повноважень оцінювати їх ефективність, оскільки давати таку оцінку може лише Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури.
Ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинувачених результату, а полягає в наданні їм належних і достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках, є обов'язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб.
Будь-яких об'єктивних даних про неналежне виконання адвокатом ОСОБА_10 професійних обов'язків захисника, порушення нею стандартів надання правової допомоги, визначених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що призвело або могло призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_8 , передбачених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.59 Конституції України,ст.20КПК України, документів, які би підтверджували, що обвинувачений був невдоволений адвокатом ОСОБА_10 (обраною ним на власний розсуд і залученою на підставі укладення договору щодо надання правової допомоги), чи звертався із заявами з приводу невиконання або неналежного виконання адвокатом ОСОБА_10 своїх професійних обов'язків до органів адвокатського самоврядування, перевіркою матеріалів справи не встановлено та стороною захисту в суді апеляційної інстанції не надано.
Орган досудового розслідування, зі свого боку, вчинив усі дії, що законом віднесені до його повноважень, з метою забезпечення ОСОБА_8 можливості отримати ефективну правову допомогу.
Між тим, обрання іншого захисника, а також зміна позиції й тактики захисту вже на стадії апеляційного провадження, не свідчать про те, що на попередніх етапах захист обвинуваченого здійснювався неналежним чином.
Згідно з розписками від 20 грудня 2022 року, зміст яких підтверджено підписами ОСОБА_8 і його захисника ОСОБА_10 , ними було отримано копію обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування та самих матеріалів дізнання. За таких обставин, посилання в апеляційній скарзі з доповненнями на неотримання ОСОБА_8 зазначених вище документів є неспроможними (а.п.13-14).
Відповідно до заяви від 20 грудня 2022 року ОСОБА_8 у присутності адвоката , залученої за вибором обвинуваченого, беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченогоч.1 ст.111-1 КК України, був згоден із встановленими досудовим розслідуванням обставинами й на розгляд обвинувального акта в спрощеному провадженні, а також ознайомлений з наслідками такого розгляду, унормованими в ч.2 ст.302 КПК України. Добровільність такої позиції обвинуваченого підтвердженого його підписом та підписом його захисника ОСОБА_10 (а.п.15-18).
Таким чином, доводи апелянта про не підписання ОСОБА_8 названих вище процесуальних документів спростовуються матеріалами кримінального провадження, відповідно до яких ці документи з підписом обвинуваченого були підписані ОСОБА_8 добровільно в присутності його захисника. Об'єктивних даних, які би ставили під сумнів волевиявлення ОСОБА_8 не встановлено та в суді апеляційної інстанції стороною захисту не надано. Окрім того, з дня повідомлення про підозру - 18 грудня 2022 року, й до 06 квітня 2023 року (оскаржуваний вирок ухвалено 23 грудня 2022 року) сторона захисту жодним чином не вказувала на те, що ОСОБА_8 не підписував наведені вище процесуальні документи.
Доводи сторони захисту є непослідовними й непереконливими, оскільки на початку апеляційної скарги сторона захисту підтверджує те, що сам ОСОБА_8 підписував процесуальні документи під час досудового розслідування, наполягаючи на тому, що останній це здійснював, не розуміючи змісту документів. Тобто сторона захисту спочатку стверджувала, що ОСОБА_8 виконував підпис у процесуальних документах під час дізнання, а далі вже в клопотанні про призначення експертизи зазначає про необхідність перевірки факту, підписання ОСОБА_8 наводячи доводи щодо недопустимості доказів, що не є предметом розгляду в порядку спрощеного провадження.
Отже, були наявними всі передбачені законом умови та процесуальні гарантії, які захищали здатність обвинуваченого в присутності обраного ним на власний розсуд захисника висловлювати свою справжню думку з приводу обставин інкримінованого кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.111-1 КК України.
Тому є безпідставними й доводи апеляційної скарги про застосування фізичного та психологічного тиску до ОСОБА_8 у ході дізнання.
Колегія суддів враховує практику Верховного Суду (постанови від 18 жовтня 2023 року (справа №722/1818/22, провадження №51-4015км23), 02 листопада 2022 року (справа №202/1624/20, провадження № 51-1982км22); 02 березня 2021 року (справа № 737/641/17, провадження № 51-6562км18); від 27 травня 2020 року (справа №317/2389/17, провадження № 51-4935км19); від 26 травня 2020 року (справа № 234/9575/19, провадження № 51?5690км19); від 19 листопада 2020 року (справа №640/9837/18, провадження № 51-1539км20); від 29 жовтня 2019 року (справа № 515/2020/16-к, провадження № 51-2904км18), відповідно до якої для того, щоб у компетентних органів виник обов'язок провести розслідування за заявою про застосування методів, які порушуютьст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, така заява має бути «небезпідставною». Тобто особа, яка заявляє про погане поводження з нею, має навести конкретні обставини такого поводження і надати певне підтвердження цим обставинам або, якщо це не можливо з об'єктивних причин, повідомити інформацію, яка дає можливість перевірити, чи має заява певні підстави. Хоча доведення обґрунтованості заяви про погане поводження не може покладати на заявника настільки надмірний тягар доведення, однак за відсутності інформації, яка дає можливість її перевірити, заява про погане поводження не може бути визнана «небезпідставною» і не створює обов'язку проведення розслідування такої заяви.
Із системного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що, якщо особі стало відомо про вчинене кримінальне правопорушення, або ж вона стала свідком вчиненого кримінального правопорушення, або потерпілою, ця особа має право скласти й подати до компетентного державного органу письмову заяву про вчинення кримінального правопорушення.
В даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 , якому не застосовувався будь-який запобіжний захід та він перебув на волі, будучи представленим на всіх стадіях провадження захисником, залученим на власний вибір, у ході всього досудового розслідування та судового провадження в суді першої інстанції разом із захисником, будучи обізнаними про те, що цим судом буде проведено розгляд справи в порядку спрощеного провадження, не звертались із заявами або скаргами, де би йшлося про застосування примусу чи протиправного впливу з боку працівників правоохоронних органів із метою примусити ОСОБА_8 визнати винуватість, не подавали відповідну заяву до правоохоронних органів у порядку, передбаченому ст.214КПК України, а також не звертались і до закладів охорони здоров'я внаслідок стверджуваного в апеляційній скарзі з доповненнями фізичного впливу працівників правоохоронних органів на ОСОБА_8 , хоча очевидно не були позбавлені можливості це зробити й зробили б за умови, якби такий тиск мав місце насправді, зважаючи на те, що, за версією сторони захисту, згаданий тиск був систематичного характеру на протязі декількох місяців (із жовтня по грудень 2022 року).
Натомість, ОСОБА_8 про застосування до нього фізичного й морального тиску вперше заявив 06 квітня 2023 року, тобто через значно тривалий час як після повідомлення йому про підозру 18 грудня 2022 року та ухвалення вироку місцевого суду 23 грудня 2022 року (приблизно через 5 місяців), так і з місяця (жовтня), з якого, за версією сторони захисту, працівники правоохоронних органів почали застосовувати тиск (приблизно через 7 місяців), а тому вказане свідчить про безпідставність доводів апелянта, а занадто спізнілий часовий проміжок подання заяви практично унеможливлює перевірити її зміст.
Окрім того, наводячи твердження про застосування до обвинуваченого тиску, сторона захисту не навела та матеріали справи не місять підтверджених даних про наявність у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень. У заяві не зазначено жодних конкретних ідентифікуючих даних про осіб, які, на думку ОСОБА_8 , застосовували тиск.
Також колегія суддів зауважує, що в рамках окремого кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31 травня 2023 року за №62023170020001138, Другим СВ (з дислокацією у м. Харків) ТУ ДБР у м. Полтава було допитано в статусі свідка процесуального керівника в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 прокурора ОСОБА_12 , який складав обвинувальний акт і якому ОСОБА_8 направляв заяву, передбачену ст.302 КПК України. Свідок ОСОБА_12 підтвердив те, що ОСОБА_8 не затримувався, з'являвся за викликами, визнав винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні, процесуальні документи підписував добровільно без будь-якого тиску, отримував копію обвинувального акта, недозволені методи слідства до ОСОБА_8 не застосовувалися, а його захист забезпечував адвокат на підставі договору про надання правової допомоги.
Також в рамках згаданого провадження була призначена та проведене судово-почеркознавча експертиза.
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № СЕ-19/121-25/6150-ПЧ від 26.03.2025, підписи від імені ОСОБА_8 у документах «Повідомлення про відсутність речових доказів та матеріалів від 20.12.2022»; «Повідомлення про направлення матеріалів кримінального провадження прокурору від 20.12.2022»; «Повідомлення про завершення досудового розслідування від 20.12.2022»; Пам'ятка про процесуальні права підозрюваного від 18.12.2022»; «Договір про надання правової (професійної правничої) допомоги (витяг) від 18.12.2022», виконані ОСОБА_8 .
Враховуючи викладені вище обставини в їх сукупності, є відсутніми підстави вважати заяву ОСОБА_8 «небезпідставною» у значенні практики Європейського суду з прав людини і Верховного Суду, натомість вона спрямована на спробу уникнення обвинуваченим кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.111-1 КК України, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про незаконність проведеного досудового розслідування.
Доводи апеляційної скарги з доповненнями, які зводяться до висування версії про невчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-1 КК України, неправильності встановлення його обставин, недопустимості та недостовірності доказів є неспроможними, оскільки вони пов'язані з оспоренням встановлених досудовим розслідуванням обставин, а з цих підстав вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження, не може бути оскаржений в апеляційному порядку (ч.1 ст.394 КПК України).
Розгляд судом першої інстанції обвинувального акта щодо ОСОБА_8 у спрощеному провадженні проведено з дотриманням вимог КПК України.
Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, перевіривши дотримання органом досудового розслідування вимог ст.302 КПК України, місцевий суд дійшов правильного висновку щодо встановлення винуватості ОСОБА_8 , громадянина України, у вчиненні ним публічного заперечення здійснення збройної агресії проти України, публічних закликів до підтримки рішень, дій держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України, та кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч.1 ст.111-1 КК України. Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст.374, 382 КПК України.
За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є кримінальним проступком, його характер і конкретні обставини, особу обвинуваченого, який не судимий, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, наявність обставин, які пом'якшують покарання щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення (під час досудового розслідування та в суді першої інстанції), й відсутність обставин, що його обтяжують.
За таких обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади й місцевого самоврядування.
Призначене ОСОБА_8 покарання, яке, при цьому, за своїм розміром є мінімальним, відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром законне, справедливе та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити місцевому суду повно й всебічно розглянути провадження, за результатом чого ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення, й були б визначеними законом підставами для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, не встановлено.
Разом з тим відповідно до п.1 ч.1 ст. 49 КК України в редакції, що діяла на момент вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання менш суворе ніж обмеження волі.
З огляду на вказане враховуючи класифікацію скоєного ОСОБА_8 як кримінального проступка до нього підлягають застосуванню правила зазначеної статті кримінального кодексу України. У свою чергу внесені в частину 5 ст. 49 КК України зміни, згідно яких давність не застосовується у разі вчинення кримінального правопорушення передбаченого в тому числі і ст. 111-1 цього кодексу, відповідно до ст.. 5 КК України не мають зворотньої дії в часі, а тому не мають враховуватися оскільки набули чинності 09.05.2025 року.
З урахуванням наведеного, а також позиції ОСОБА_8 і його захисника ОСОБА_9 в суді апеляційної інстанції які не заперечували проти застосування строків давності, однак просили вирок скасувати, а справу направити на новий розгляд, колегія суддів вважає вірним вирок Машівського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2022 року змінити, звільнивши ОСОБА_8 від призначеного покарання.
За таких підстав апеляційна скарга з доповненнями захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Машівського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2022 року, щодо ОСОБА_8 змінити.
Звільнити ОСОБА_8 від покарання, призначеного за ч.1 ст.111-1, у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади й місцевого самоврядування, на строк 10 років у зв'язку із закінченням строків давності, визначених ч.1 ст. 49 КК України.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.
СУДДІ: ОСОБА_2
ОСОБА_3
ОСОБА_4