Іменем України
06 серпня 2025 року м. Кропивницький
справа № 401/1707/24
провадження № 22-ц/4809/710/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.,
за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Абінбев Ефес Україна», Дніпровське відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - заступник головного виконавчого директора Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» Хренов Денис Юрійович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» на рішення Світловодського районного суду Кіровоградської області (суддя Іващенко В. М.) від 22.01.2025,
1.Короткий зміст позовних вимог
14.06.2024 ОСОБА_1 . Від імені якого діє представник - адвокат Гнтар Валерій Миколайович, звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна», Дніпровського відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» та просив суд про таке:
1)визнати незаконним та скасувати наказ Дніпровського відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» 0 від 17.05.2024 № 1/П. 2;
2)поновити ОСОБА_1 на посаду старшого фахівця з продажу Дніпровського відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» з 17.05.2024:
3)стягнути з Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» та Дніпровського відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.05.2024 по дату ухвалення судового рішення про поновлення на посаді.
Вимоги позивач обґрунтував тим, що він працював на посаді старшого фахівця з продажу Дніпровського відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна», але наказом від 17.05.2024 за № 1/П Про припинення трудового договору (контракту) його було звільнено з роботи на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України через нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності з 16.01.2024 по 17.05.2024.
Позивач вважає наказ про його звільнення незаконним так, як у межах вказаного періоду він з 05.02.2024 по 09.02.2024 перебував у щорічній основній відпустці, а не на лікарняному.
На його думку, чотиримісячний строк перервався 05.2024 і він почав свій перебіг наново з 09.02.2024. а тому на дату його звільнення з роботи (17.05.2024) передбачений п.5 ст. 40 КЗпП України чотиримісячний строк не сплинув.
У зв'язку із незаконним звільненням, відповідно до ст. 235 КЗпП України, позивач має право отримати від роботодавця середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2.Короткий зміст рішення суду
Рішенням Світловодського районного суду Кіровоградської області від 22.01.2025 озов ОСОБА_1 задоволено.
Суд визнав протиправним та скасував наказ заступника головного виконавчого директора Дніпровського відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» від 17.05.2024 №1-П «Про припинення трудового договору», поновив ОСОБА_1 на посаді старшого фахівця з продажу Дніпровського відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» з 18.05.2024, стягнув з Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.05.2024 по 18.11.2024 у сумі 180557,46грн.
Крім того, суд стягнув з Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн, а на користь ОСОБА_1 - 968,96 грн.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнень за один місяць у сумі 30092,91 грн суд допустив до негайного виконання.
Мотивуючи рішення, суд вказав, що він встановив, що з 16.01.2024 по 02.02.2024, та з 12.02.2024 по 17.05.2024 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним, а з 05.02.2024 по 09.02.2024 перебував у щорічній основній відпустці. Суд виснував, що період непрацездатності позивача перервався 05.02.2024 та почав свій перебіг знову 10.02.2024 й на час звільнення позивача з роботи становив менше ніж чотири місяці. Отже, суд дійшов висновку, що наказ про звільнення позивача з роботи на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України був незаконним та підлягає скасуванню. Крім того, порушене право позивача підлягає захисту шляхом поновлення його на роботі та стягнення з відповідачів на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому суд, пославшись на норми ст. ст. 116. 117 КЗпП України, стягнув з середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах шестимісячного строку.
3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Приватне акціонерне товариство «Абінбев Ефес Україна» звернулося до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Світловодського районного суду Кіровоградської області від 22.01.2025 у справі 401/1707/24 в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Відповідач вказав, що рішення суду він оскаржує з підстав порушення судом норм матеріального права, незаконність та необґрунтованістю рішення.
Відповідач розірвав трудовий договір з позивачем на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з тим, що той не з'являвся на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд (з 16.01.2024 по 17.05.2024) внаслідок його тимчасової непрацездатності.
Суд першої інстанції помилково вказав про те, що цей строк був перерваний відпусткою позивача з 05.02.2024 по 09.02.2024. Цей висновок суду ґрунтується на неправильному тлумаченні норми п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України так, як закон пов'язує переривання такого строку лише із відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами. Відтак, всі інші підстави відсутності працівника на роботі (дні інших видів відпусток, вихідні дні, неробочі дні) повинні враховуватись при визначенні безперервного нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності й не переривають перебіг цього строку. Відпустка позивача з 05.02.2024 по 09.02.2024 не була пов'язана з вагітністю та пологами, а була щорічною відпусткою.
Крім того, тлумачачи зміст п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, апелянт стверджує, що лише фактичний (фізичний) вихід на роботу працівника (його поява на роботі) перериває перебіг передбаченого вказаною нормою строку. Натомість суд першої інстанції достеменно встановив, що позивач не разу не з'явився на роботі з 16.01.2024 по 17.05.2024, тобто протягом 4 місяців і 1 дня, й до роботи не приступив.
Суд помилково ототожнив перебування позивача у щорічній відпустці з його появою на роботі. Позиція місцевого суду не відповідає висновкам Верховного Суду.
4.Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
Представник позивача у справі ОСОБА_1 - адвокат Гонтар Валерій Миколайович подав до суду засобами підсистеми «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу в якому виклав незгоду з доводами та вимогами апелянта. Зокрема, вказує, що рішення суду відповідає правовому висновку Верховного Суду про застосування п. 5 ст. 40 КЗпП України, викладеному в постанові від 18.04.2024 у справі № 809/763/14.
Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладений у постановах від 08.09.2020 справі № 492/1155/16-ц та від 19.01.2023 у справі № 210/906/21 є нерелевантним через відмінності в обставинах справи.
Посилання сторін на будь-які судові рішення, крім рішень Верховного Суду, не можуть враховуватися судами при вирішенні цієї справи.
5.Короткий зміст пояснень учасників справи в судовому засіданні
Представник апелянта адвокат Братерський Г. М. підтримав апеляційну скаргу, надав суду пояснення щодо позиції відповідача.
Позивач ОСОБА_1 повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, але особисто у судове засідання не з'явився.
Представник позивача адвокат Гонтар В. М. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, надав суду усні пояснення своєї позиції.
Дніпровське відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - заступник головного виконавчого директора Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» Хренов Д. Ю. повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, але в судове засідання не з'явився.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не повню мірою відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково.
7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:
ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Абінбев Ефес Україна» 26.0.8.2020 по 17.05.2024 працюючи на посаді старшого фахівця з продажу Дніпровського відділення ПрАТ «Абінбев Ефес Україна» (Т. 1, а. с. 190).
З 16.01.2024 по 02.02.2024 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним (Т. 1, а. с. 111 - 114, 130).
03.02.2024 та 04.02.2024 - вихідні дні (субота та неділя, відповідно).
На підставі наказу заступника головного виконавчого директора ПрАТ «Абінбев Ефес Україна» Хренова Д. від 26.01.2024 № 8/в ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці з 05.02.2024 по 09.02.2024 (Т. 1, а. с. 99).
10.02.2024 та 11.02.2024 - вихідні дні (субота та неділя, відповідно).
З 12.02.2024 по 01.03.2024 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним (Т. 1, а. с. 115 - 119).
02.03.2024, 03.03.2024 - вихідні дні (субота та неділя, відповідно).
З 04.03.2024 по 22.03.2024 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним (Т. 1, а. с. 120 - 124).
23.03.2024, 24.03.2024 - вихідні дні (субота та неділя, відповідно).
З 25.03.2024 по 05.04.2024 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним (Т. 1, а. с. 125, 126).
06.04.2024, 07.04.2024 - вихідні дні (субота та неділя, відповідно).
З 08.04.2024 по 12.04.2024 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним (Т. 1, а. с. 127, 128).
13.04.2024, 14.04.2024 - вихідні дні (субота та неділя, відповідно).
З 15.04.2024 по 17.05.2024 ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним (Т. 1, а. с. 129, 103 - 110).
Згідно з наказом заступника головного виконавчого директора ПрАТ «Абінбев Ефес Україна» Хренова Д. від 17.05.2024 № 1П ОСОБА_1 звільнено з посади старшого фахівця з продажу Дніпровського відділення ПрАТ «Абінбев Ефес Україна» в зв'язку з нез'явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Підстава звільнення: службова записка від 17.05.2024 та листки непрацездатності за період з 16.01.2024 по 17.05.2024 (Т. 1, а. с. 184).
Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 , виданої ПрАТ «Абінбев Ефес Україна», працюючи на посаді старшого отримував доходи у формі заробітної плати, середньомісячний розмір якої становить 30092,91 грн, а середньоденний - 1399,67 грн (Т. 2, а. с. 214).
8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
8.1.Норми права та їх джерела
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41 КЗпП України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (п. 5 ст. 40 КЗпП України).
Статтею 235 КЗпП України передбачено, зокрема, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що передбачена п. 5 ст. 40 КЗпП України підстава для розірвання роботодавцем трудового договору з позивачем у справі була відсутня.
При цьому, відповідач вважає, що перебування ОСОБА_2 у щорічній оплачуваній відпустці з 05.02.2024 по 09.02.2024 не перериває періоду з 16.01.2024 по 17.05.2024 продовж якого позивач не з'являвся на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності.
Тож, він не погоджується з тим, що обумовлений тимчасовою непрацездатністю безперервний строк нез'явлення позивача на роботу був меншим за чотири місяці так, як продовж усього строку відсутності позивача він на роботу жодного дня не з'явився.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє такі доводи апелянта з огляду на таке.
З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення позивача відбулося без порушення законодавства про працю. Тобто саме роботодавець має спростувати обставини, на які посилається працівник у позовній заяві в разі незгоди зі своїм звільненням.
За змістом п. 5 ст. 40 КЗпП України підставою для одностороннього розірвання роботодавцем трудового договору з працівником є його нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.
Тобто, для застосування цієї норми необхідно сукупність кількох умов:
1) відсутність працівника на роботі;
2) тривалість такої відсутності має перевищувати чотири місяці;
3) відсутність працівника на роботі має бути безперервною;
4) його відсутність має бути обумовлена виключно його тимчасовою непрацездатністю;
5) виключення становить період відпустки працівника у зв'язку з вагітністю та пологами.
Відсутність хоча б однієї з вказаних умов виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення працівника з роботи.
Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 16.01.2024 по 17.05.2024, тобто продовж чотирьох місяців та одного дня.
Однак з 16.01.2024 по 02.02.2024 та з 12.02.2024 по 17.05.2024 позивач був відсутній на роботі у зв'язку із його непрацездатністю, що підтверджується електронними листками непрацездатності, а з 05.02.2024 по 09.02.2024 (робочі дні) - у зв'язку з перебуванням у щорічній оплачуваній відпустці.
Захворювання позивача не є таким, що пов'язане з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням.
Таким чином зумовлений тимчасовою непрацездатністю строк нез'явлення позивача на роботу сумарно становить 3 місяці 21 день.
Крім того, цей строк перервався у зв'язку з відпусткою позивача з 05.02.2024 по 09.02.2024 так, як відомостей про те, що в цей період він був непрацездатний і з цієї причини не з'являвся на роботі немає.
Періоди, коли працівник не з'являвся на роботу не у зв'язку із його тимчасовою непрацездатністю, а з будь-яких інших причин, не може включатися до безперервного строку, передбаченого п. 5 ст. 40 КЗпП України оскільки за змістом цієї спеціальної норми Кодексу відсутність працівника має бути обумовлена його тимчасовою непрацездатністю.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач помилково тлумачить норму п. 5 ст. 40 КЗпП України таким чином, що лише відпустка працівника у зв'язку з вагітністю та пологами не враховується при визначенні безперервності строку нез'явлення працівника на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності.
Щорічна основна відпустка, на відміну від відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, не пов'язана з певним фізичним станом особи, який підтверджується медичним висновком та впливає на працездатність, а тому не може враховуватися при визначенні строку відсутності працівника на роботі у зв'язку із непрацездатністю, передбаченого п. 5 ст. 40 КЗпП України.
Натомість вагітність та пологи впливають на здатність працівника виконувати трудову функцію (працездатність), але є виключенням із загального правила вказаної норми.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норми п. 5 ст. 40 КЗпП України, викладені у постановах від 08.09.2020 у справі № 492/1155/16-ц та від 19.01.2023 так, як обставини у вказаних справах відрізняються від обставин справи № 401/1707/24, а саме: в жодній з наведених апелянтом справ працівник не перебував у відпустці між періодами тимчасової непрацездатності, підтвердженими листками непрацездатності.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції про відсутність передбачених п. 5 ст. 40 КЗпП України підстав одностороннього розірвання роботодавцем ПрАТ «Абінбев Ефес Україна» безстрокового трудового договору з ОСОБА_1 .
За таких обставин місцевий суд обґрунтовано визнав протиправним та скасував оспорюваний у цій справі наказ про звільнення позивача з роботи, правильно застосував норму ч. 1 ст. 235 КЗпП України, ухваливши рішення про поновлення його на роботі.
Крім того, суд дійшов правильного висновку, що згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу так, як після звільнення позивач з вини відповідача був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Учасники справи не оскаржили правильність наведеного судом першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення розрахунку середнього заробітку, який суд стягнув на користь позивача. Своїх розрахунків до суд не надали.
Проте, колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на те, що вказуючи норми права, якими обґрунтовано рішення про задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд, поряд з посиланням на ч. 2 ст. 235 КЗпП України, послався на норму ст. 117 цього ж Кодексу, яка регулює відносини між роботодавцем та звільненим працівником у разі затримки розрахунку при звільненні.
Проте у справі № 401/1707/24 відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні не є предметом спору.
Отже, суд першої інстанції послався на закон, зокрема той, який не застосовується до спірних правовідносин сторін у цій справі, однак це порушення норм матеріального права не привело до неправильного вирішення справи, а тому, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення у вказаній частині (мотивувальна частина) належить змінити.
Щодо участі відділення юридичної особи, Дніпровське відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна», як сторони в цивільному процесі.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Положення частин 1 та 2 ст. 377 ЦПК України встановлюють, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У цій справі позивач, звертаючись до суду з позовом, вказав співвідповідачами Приватне акціонерне товариство «Абінбев Ефес Україна» та Дніпровське відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна».
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80 ЦК України).
Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (ч. 1 ст. 89 ЦК України).
Згідно з п. 19.1 статуту ПрАТ «Абінбев Ефес Україна» (ред. 2023) при здійсненні своєї діяльності і для досягнення своїх цілей товариство має право створювати дочірні підприємства, філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.
Відповідно до п. 19.2 того ж статуту дочірні підприємства, філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи діють відповідно до положень, затверджених радою директорів (Т. 1, а. с. 96).
Згідно з п. 2. Положення про Дніпровське відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» (ред. 2019) відділення є відокремленим структурним підрозділом товариства, діє на засадах підпорядкованості та підзвітності товариству. Відділення не має права від свого імені чи від імені товариства виступати позивачем та відповідачем в суді, адміністративному, господарському та третейському судах. Відділення не має власного (окремого) балансу (Т. 1, а. с. 166).
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Дніпровське відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна'не має права юридичної особи, а за свою організаційно-правовою формою є філією (іншим відокремленим підрозділом) (Т. 1, а. с. 183).
Отже, Дніпровське відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» не має цивільної процесуальної правосуб'єктності, не може виступати стороною у цивільному процесі, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження в справі в частині вимог ОСОБА_1 до цього структурного підрозділу ПрАТ «Абінбев Ефес Україна».
Подібний висновок щодо застосування норм права наведено в постановах Верховного Суду від 14.06.2021 у справі № 760/32455/19, від 06.03.2024 у справі № 295/6062/22 та від 23.10.2024 у справі № 461/5375/23.
Хоча апеляційна скарга ПрАТ «Абінбев Ефес Україна» не містить мотивів необхідності скасування рішення суду в частині вирішення позовних вимог до Дніпровського відділення цього товариства та закриття провадження у справі, таке порушення є обов'язковою підставою для його скасування із закриттям провадження у справі у відповідній частині.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 377, 382 - 384ЦПК України, суд
Вимоги апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» задовольнити частково.
Рішення Світловодського районного суду Кіровоградської області від 22.01.2025 в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до Дніпровського відділення Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» скасувати, а провадження в цій частині закрити.
Рішення Світловодського районного суду Кіровоградської області від 22.01.2025 в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Абінбев Ефес Україна» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити в частині застосованих судом правових норм, якими мотивоване рішення.
В іншій частині рішення Світловодського районного суду Кіровоградської області від 22.01.2025 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст цієї постанови складено 24.09.2025.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: С. І. Мурашко
О. І. Чельник