Справа № 761/20653/24
Провадження № 2/761/2254/2025
02 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Харечко О.В.,
за участі:
представника позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Гаврищук Е.В.,
представників третьої особи 1: Терещенко Я.Є., Гнатюка М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, треті особи: Київська обласна прокуратура, Товариство з обмеженою відповідальністю «Складсервіс Україна», про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, трьох відсотків річних,
У червні 2024р. позивач ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, в якому просив суд:
- стягнути з відповідача на свою користь 1224233,96 грн., з яких: 1200000,00 грн. - сума попередньої оплати; 12037,24 грн. - інфляційне збільшення за період порушення зобов'язання; 12196,72 грн. - 3% річних за період порушення зобов'язання.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач не повернув суму попередньої оплати у розмірі 1200000,00 грн., що була сплачена позивачем відповідачу, відповідно до умов укладеного договору від 15 серпня 2019р. № 24, за яким відповідач зобов'язався поставити актив позивачу.
Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, по теперішній час відповідач не виконав свої зобов'язання та не надав позивачу, придбані ним активи, як і не повернув позивачу грошові кошти, які ним були сплачені на виконання договору від 15 серпня 2019р., позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх прав.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2024р. відкрито провадження по справі, за правилами загального позовного провадження та призначено справу в підготовче засідання.
У встановленому законом порядку, учасники справи були оповіщені судом про відкриття провадження по справі та призначення справи за правилами загального позовного провадження.
18 липня 2024р. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки договір є дійсним та діє до повного виконання зобов'язання Сторонами, що залишились невиконаними, а отже і підстави для повернення коштів відсутні.
Також наголосив, що відповідно до положень п. 9 договору, позивач підтвердив, що при візуальному огляді активу будь-які претензії щодо якісних та кількісних характеристик до продавця відсутні. При цьому відповідач вказав, що активи не були передані їм від Прокуратури Київської області. Також, наголосив на тому, що позивачем пропущено строк для звернення до суду з відповідною позовною заявою.
27 липня 2024р. на адресу надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, заперечив про пропущення ним строків позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свою позицію положеннями п. 12 та п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. При цьому позивач наголосив, що чинність договору купівлі-продажу активів від 15 серпня 2019р № 24 не виключає обов'язку відповідача повернути кошти, оскільки строк на добровільне повернення відповідачем коштів за письмовою вимогою закінчився, то у позивача виникло право на звернення до суду з позовом щодо їх стягнення у судовому порядку.
31 липня 2024р. на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач додатково до викладеного ним раніше наполягав на безпідставності вимог, оскільки, на його думку, позивач є власником активів, з огляду на положення п. 11 договору купівлі-продажу активів від 15 серпня 2019р № 24, оскільки право власності на актив переходить до покупця з моменту укладення цього договору.
06 серпня 2024р. на адресу суду надійшли додаткові пояснення позивача по справі, в яких позивач вказав, що відповідно до положень чинного законодавства продавець зобов'язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення. При цьому, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Позивач наголосив, що відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк. Тому позивач вважає, що застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України залежить саме від обставин щодо фактичної поставки або не поставки товару.
Крім того, позивач звертав увагу суду, що положеннями чинного законодавства покладено обов'язок на відповідача попередити позивача про права третіх осіб на активи, продаж яких він здійснював. Однак відповідач замовчав цей факт і, скориставшись сплатою коштів за активи до підписання договору, схилив позивача саме на таку редакцію договору, а тому тлумачити його умови на шкоду позивачу неприпустимо.
21 листопада 2024р. на адресу суду надійшло клопотання відповідача про залучення до участі у справі, в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Київську обласну прокуратуру та ТОВ «Складсервіс Україна».
Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024р. було залучено до участі у справі, у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Київську обласну прокуратуру та ТОВ «Складсервіс Україна».
25 грудня 2024р. від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Київської обласної прокуратури надійшли пояснення по суті спору, в яких третя особа повідомила, що активи, які є предметом договору від 15 серпня 2019р. № 24 перебували на зберіганні у ТОВ «Складсервіс Україна», які прийняті на строкове, платне зберігання. У подальшому 18 червня 2020р. зареєстроване кримінальне провадження № 12020110000000718 та під час проведення досудового розслідування встановлено відсутність відповідного майна за місцем його зберігання, за адресою: АДРЕСА_1 . Директору ТОВ «Складсервіс Україна» було повідомлено про підозру у приховуванні та відчуженні майна, яке заарештоване та описано, здійснене особою, якій це майно ввірене, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України. Та наразі обвинувальний акт відносно директора ТОВ «Складсервіс Україна» у кримінальному провадженні № 12020110000001054 від 09 листопада 2020р. перебуває на розгляді у суді.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, відповіді на відзив та додаткових поясненнях, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав наведених у відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив, просив суд в задоволенні позову відмовити.
Представники третьої особи Київської обласної прокуратури в судовому засіданні просили суд врахувати надані третьою особою пояснення на позов, та ухвалити законне обґрунтоване рішення.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, представників третьої особи Київської обласної прокуратури, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, та не оспорювалося сторонами в суді, що 13 серпня 2019р. позивач взяв участь у торгах (реєстраційний номер лота: 368030). За результатами цих торгів він став переможцем, на підтвердження чого було надано до суду, в якості письмового доказу Протокол електронних торгів № 425559 від 13 серпня 2019р, який 14 серпня 2019р. підписаний позивачем та організатором ДП «Сетам». У подальшому, 15 серпня 2019р. між відповідачем, як продавцем, та позивачем, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу активів № 24 (далі по тексту - договір).
Пунктом 1 цього договору, передбачено, що відповідач зобов'язується передати, а позивач зобов'язується прийняти активи відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною договору і сплатити за нього певну грошову суму. Місцезнаходженням активів: м. Київ, вул. Миру, 13.
Відповідно до пункту 3 договору реалізація активів здійснюється відповідачем, відповідно до положень ст. ст. 1, 9, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» і на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019р. у справі № 759/14082/19. Ціна договору за активи становить 1200000,00 грн., відповідно до Протоколу електронних торгів № 425559 від 13 серпня 2019р. (пункт 4 договору).
За умовами пунктів 5, 6 договору, перерахування коштів здійснюється у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування покупцем коштів на рахунок Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, зазначений в Протоколі електронних торгів № 425559 від 13 серпня 2019р. протягом п'яти банківських днів, наступних за днем підписання Протоколу електронних торгів № 425559 від 13 серпня 2019р. Перерахування коштів за активи здійснюється покупцем у повному обсязі до моменту укладання цього договору. В судовому засіданні представник позивача наголошував, що позивачем були виконанні зобов'язання, а саме положення пунктів 5, 6договору, та перераховані кошти на користь відповідача, що не заперечував представник відповідача в судовому засіданні.
Згідно із пунктом 7 договору, відповідач передає позивачу активи за місцезнаходженням цих активів, що зазначене у пункті 2 цього договору. Активи передаються покупцю після надходження від покупця коштів за придбаний актив на рахунок продавця, зазначений в Протоколі електронних торгів № 425559 від 13 серпня 2019р.
Пунктом 8 договору, передбачено, що передача відповідачем та приймання позивачем активів здійснюється за Актом приймання-передачі активів. Активи вважаються переданими відповідачем та прийнятими позивачем в момент підписання ними Акту приймання-передачі активів.
Відповідно до пункту 13 цього договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.
Пунктом 14 договору, встановлено, що якщо фактична кількість активів під час їх передачі виявляється меншою, від тої, що зазначена у специфікації цього договору, та документально підтверджується, продавець зобов'язується протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання вимоги повернути покупцю частину коштів, що сплачена покупцем як ціна договору за активи, що відповідає вартості частини активів, якої не вистачає.
Пунктом 16 договору визначено, що він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Судом встановлено, що позивач виконав свій обов'язок і перерахував кошти на оплату вартості активів відповідачу, що підтверджується дублікатом квитанції № 0.0.1436283888.1 від 15 серпня 2019р.
Отже, позивач виконав свій обов'язок щодо оплати активу, який є предметом договору та Протоколу електронних торгів № 425559 від 13 серпня 2019р. на умовах попередньої оплати.
Відповідно до п. 15 договору, продавець зобов'язується протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання вимоги повернути покупцю частину коштів, що сплачена покупцем як ціна договору за активи, що відповідає вартості частини активів, якої не вистачає.
З матеріалів справи вбачається, що 31 березня 2020р. позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо неналежного виконання умов договору та не передачі йому активів взагалі.
06 квітня 2020р. відповідач надав відповідь за № 40/Т-53-20/6, у якій зазначив, що він звернувся з листом до Прокуратури Київської області, в якому просить забезпечити фактичну передачу активів переданих до відповідача ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019р. у справі № 759/14082/19. Після отримання відповіді з Прокуратури Київської області мав поінформувати позивача, про дату та час підписання актів приймання-передачі активів.
25 січня 2024р. позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою, у якій вимагав повернути попередню оплату за договором, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, з передачі позивачу активу, в порядку визначеному умовами договору; зазначена вимога була отримана відповідачем 25 січня 2024р.
16 лютого 2024р. відповідач надав відповідь № 285/6.1-41-24/6.8 позивачу на його вимогу від 25 січня 2024р., у якій повідомив, що він звернувся до Офісу Генерального прокурора, у якому просив повідомити про причини не здійснення передачі активів, переданих до відповідача ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 серпня 2019р. у справі № 759/14082/19 у кримінальному провадженні № 42017110000000304.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначав, що з огляду на те, що відповідач не виконав зобов'язання за договором, і по теперішній час не передав активи позивачу, він вимушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
На продавця покладається обов'язок передати товар покупцеві (ст. 662 ЦК України).
Цей обов'язок продавець зобов'язаний виконати у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного Кодексу (ст. 663 ЦК України). Моментом виконання обов'язку продавця з передачі товару є вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар або надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування (ст. 664 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Зазначена правова позиція знайшла своє відображення в постановах Верховного Суду, зокрема в постановах від 30 січня 2024р. у справі № 910/903/23, від 27 листопада 2019р. у справі № 924/277/19, від 09 березня 2023р. у справі № 910/5041/22.
Таким чином, позивач використав своє право та звернувся до відповідача з вимогою від 25 січня 2024р., у якій вимагав повернути попередню оплату за договором.
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2018р. у справі № 925/125/14 вказав, що визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару. Із реалізацією покупцем його права на повернення передоплати за договором, правочин, що витікає з цього договору, припиняється та виникає нове грошове зобов'язання.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, з 01 лютого 2024р. у відповідача виник обов'язок повернути позивачу попередню оплату за договором, в сумі 1200000,00 грн., які були сплачені позивачем на виконання умов договору, за придбаний актив.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З наданих позивачем розрахунків суми заборгованості, станом на 04 червня 2024р. вбачається, що загальний розмір заборгованості відповідача становить 1224233,96 грн., яка складається з: 1200000,00 грн. - заборгованість з повернення попередньої оплати; 12037,24 грн. - сума інфляційного збільшення боргу та 12196,72 - сума 3 % річних. Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною відповідача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу на спростування проведеного стороною позивача розрахунку суми заборгованості, а тому суд приходить до висновку про його правильність та обґрунтованість.
Суд не погоджується з доводами відповідача про безпідставність позовних вимог з огляду на те, що встановлено відсутність активів у відповідача на момент їх реалізації з прилюдних торгів та укладання відповідного договору купівлі-продажу, так як не були передані йому Прокуратурою Київської області.
Так, положеннями ст. 618 ЦК України передбачено, що боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
За таких обставин, саме відповідач несе відповідальність за дії осіб, які не передали йому активи у встановлений строк і спосіб.
Суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару. Із реалізацією покупцем його права на повернення передоплати за договором, правочин, що витікає з цього договору, припиняється та виникає нове грошове зобов'язання.
Також, суд вважає, що заява сторони відповідача, в порядку ст. 267 ЦК України, про пропуск позивачем строку позовної давності, не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно із ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п. 12 та п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину та воєнного, надзвичайного стану.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020р. № 1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України установлено карантин.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022р. № 2102 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022р., який діє і на час ухвалення судом рішення по даній цивільній справі.
При цьому судом враховано, що з вказаним позовом сторона позивача звернулась до суду 04 червня 2024р., а Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025р. № 4434-IX, набрав чинності лише 04 вересня 2025р.
За таких обставин, суд вважає, що при зверненні до суду з вказаним позовом, позивач не пропустив строки позовної давності.
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 95 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Частинами 1, 2 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Законом України № 475/97 від 17 липня 1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950р. та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
При цьому відповідно до положень ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном, як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У розумінні Європейського суду з прав людини термін (далі по тексту - ЄСПЛ) «майно» має автономне тлумачення. Зокрема, до поняття «майно» ЄСПЛ відносить:
- усе «власне» майно особи, що може входити до складу спадщини, і яке можна заповісти («Маркс проти Бельгії» (the Marckx case), рішення від 27 квітня 1979 р., п. 64), тобто наявне майно («existing possessions»);
- нерухомість, зокрема, маєтки («Колишній Король Греції та інші проти Греції» (The Former King Of Greece and Others v. Greece), заява № 25701/94, рішення від 23 листопада 2000 р.), земельна ділянка та будинок, будинки («Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), рішення від 23 вересня 1982 р., заяви №№ 7151/75; 7152/75, серія А, № 52) та інша нерухомість;
- прибутки, що випливають з власності, зокрема, орендна плата (рента), передбачена договором, добровільно укладеним відповідно до законодавства («Мелахер та інші проти Австрії» (Mellacher and Others v. Austria), заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84, рішення від 19 грудня 1989 р.);
- рухоме майно, наприклад, картина (зокрема, «Портрет молодого селянина» Ван Гога був предметом розгляду у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [GC] від 5 січня 2000 р., заява № 33202/96), або речі особи, що знаходяться в її помешканні («Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine), заява № 47148/99, рішення від 22 лютого 2005 р.);
- банківські внески («Гайдук та інші проти України» (Остаточна ухвала щодо прийнятності заяв № 45526/99 […], поданих Іваном Юрійовичем Гайдуком та іншими проти України від 2 липня 2002 р.);
- частка у пенсійному фонді («Мюллер проти Австрії», ухвала щодо прийнятності заяви № 6849/72, поданої Christian Muller v. Austria від 16 грудня 1974 р.;
- кошти/присуджені суми, належні до виплати заявникам на підставі остаточного і обов'язкового до виконання арбітражного рішення («Грецькі нафтопереробні заводи «Стран» та Стратіс Андреадіс проти Греції» (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v.Greece), заява № 13427/87, рішення від 21 листопада 1994 р.);
- кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, які є остаточними та підлягають виконанню («Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, рішення від 7 травня 2002 р., п.40);
- «активи», які можуть виникнути, зокрема, на підставі позову про відшкодування шкоди, який виникає з її заподіянням («Прессос Компанія Нав'єра С.А. та інші проти Бельгії» (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium) (1), заява № 17849/91, рішення від 28 жовтня 1995 р.;
- «правомірні очікування» / «законні сподівання» вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, правомірні сподівання бути здатним здійснювати запланований розвиток території, з огляду на чинний на той час дозвіл на промислове освоєння землі (Справа «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87, рішення від 23 жовтня 1991 р.);
- майнові права, наприклад, набуте на підставі заповіту право на одержання орендної плати (ренти) за користування земельною ділянкою (ухвала щодо прийнятності заяви № 10741/84 S. v. the United Kingdom від 13 грудня 1984 р.);
- приватні власні інтереси, визнані відповідно до національного права (справа «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), рішення [GC] від 5 січня 2000 р., заява № 33202/96);
- акції компанії (ухвала щодо прийнятності заяв №№ 8588/79 та 8589/79 Lars Bramelid and Anne-Marie Malmstrom v. Sweden від 12 жовтня 1982 р.; « «Совтрансавто-Холдинґ» проти України» (Sovtransavto Holding v. Ukraine), заява №48553/99,рішення від 25 липня 2002 р.;
- патенти;
- «гудвіл» (goodwill) - накопичені нематеріальні активи підприємства, що включають її найменування, репутацію, ділові зв'язки (в тому числі клієнтуру), товарні знаки та ін.; власність «фірми» (Ван Марле та інші проти Нідерландів» (Van Marle and Others), заяви № 8543/79, 8674/79, 8675/79 та 8685/79, рішення від 3 червня 1986 р.;
- інше «майно», що «становить економічну цінність», зокрема, необхідні для здійснення підприємницької діяльності дозволи чи ліцензії (cправа «Тре Тракторер Актіболаґ» проти Швеції» (Tre Traktorer Aktiebolag v. Sweden), рішення від 7 липня 1989 року, серія A, № 159).
Отже, в розумінні положень ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неповернуті позивачу, як покупцю активу, грошові кошти за договором, на думку суду є його майном.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач, всупереч положенням чинного законодавства, свої зобов'язання з повернення попередньої оплати за договором купівлі-продажу активів від 15 серпня 2019р. № 24 не виконав, як і не було виконано постачання (надання) позивачу придбаного активу, а тому, з метою захисту прав позивача, слід стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 1224233,96 грн., з яких: 1200000,00 грн. - сума попередньої оплати; 12037,24 грн. - інфляційне збільшення боргу; 12196,72 грн. - 3% річних.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9793,88 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 81, 89, 133, 141, 223, 258-261, 263-268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 41 Конституції України; ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 15, 16, 525, 526, 530, 533, 554, 610, 612, 693 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ 41037901, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 1) треті особи: Київська обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 02909996, місцезнаходження: м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2), Товариство з обмеженою відповідальністю «Складсервіс Україна» (код ЄДРПОУ 39401941, місцезнаходження: м. Київ, вул. Пироговського, 19), про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, трьох відсотків річних про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на користь ОСОБА_2 суму заборгованості за договором купівлі - продажу активів № 24 від 15 серпня 2019р. у розмірі 1224233 /один мільйон двісті двадцять чотири тисячі двісті тридцять три/ грн. 96 коп.; судовий збір у розмірі 9793 /дев'ять тисяч сімсот дев'яносто три/ грн. 88 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 02 жовтня 2025р.
Суддя: