Справа № 761/61/24
Провадження № 2/761/1817/2025
25 вересня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Савчук Ю.Н., при секретарі Фортуні М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «ГЛОБУС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
08.01.2024 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з заявою, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за договором кредиту в розмірі 32 726,72 грн., а також судові витрати.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08.04.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
24.09.2025 року від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить зупинити провадження у справі в зв'язку з тим, що призваний на військову службу до ЗСУ. Останній бажає особисто приймати участь в судовому розгляді, відтак відповідно до вимог п.2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Сторони у судвое засідання не з'явилися. Про датку, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до наступного висновку.
Зупинення провадження у справі означає тимчасове припинення вчинення процесуальних дій судом. Провадження зупиняється до моменту, коли відпадуть обставини, які є перешкодою для розгляду справи, або будуть вчинені необхідні дії.
Підстави зупинення провадження у цивільній справі та відповідний порядок визначені статтею 251 Цивільного процесуального кодексу України. Цей перелік є вичерпним та передбачає як підстави для обов'язкового зупинення провадження у справі, так і випадки, коли суд не зобов'язаний, але може зупинити провадження у справі.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України визначено, що суд зупиняє провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших, утворених відповідно до закону, військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування таких осіб у складі ЗСУ або інших, утворених відповідно до закону, військових формувань.
Частиною 2 ст. 251 ЦПК України передбачено, що суд з питань, зазначених у цій статті постановляє ухвалу.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених: пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Наведена норма імперативна та покладає на суд саме обов'язок, а не право зупиняти провадження, якщо сторона перебуває у складі ЗСУ або інших, утворених відповідно до закону, військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення АТО. Водночас вказана підстава зупинення провадження пов'язана саме із фактом перебування учасника процесу у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан, а не просто із введенням воєнного стану.
При цьому, норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України або в інших військових формуваннях і відповідно підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі ЗСУ або в інших військових формуваннях припиняється. Аналогічна позиція й у Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25 липня 2024 року у справі №852/2а-2/24.
Коли суддя вирішує питання щодо зупинення провадження у справі - окрім процесуального обов'язку стосовно зупинення провадження, йому потрібно враховувати особисту думку сторони (представника), яка перебуває на військовій службі. Якщо військовослужбовець наполягає на розгляді справи без його участі/за участю представника, то у судді відсутні підстави для зупинення провадження у справі.
Верховний Суд у постанові від 1 лютого 2022 року у справі №160/12705/19 акцентує, що зупинення провадження у справі має бути доцільним і мотивованим. Суд аналізує ймовірні наслідки зупинення з урахуванням суті спірних правовідносин, щоб це не призвело до безпідставного затягування строків розгляду справи.
Таким чином, самого факту введення воєнного стану і формального перебування сторони на військовій службі для зупинення провадження у справі недостатньо. Сторони мають надати докази залучення особи до бойових дій, здійснення заходів з національної безпеки та оборони, переведення конкретної військової частини на військовий стан тощо, оскільки безпідставна перерва в судовому розгляді буде порушувати право на справедливий суд.
Зупинення провадження у справі можливе лише за умов перебування відповідної особи у складі ЗСУ у військовій частині, яка переведена на воєнний стан і виконує бойові завдання у зоні бойових дій. Довідка військової частини про перебування військовослужбовця на військовій службі у цій частині під час дії воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», складена відповідно до чинної Інструкції. Відповідачем надано копію військового квитка серії НОМЕР_1 та довідку від 18.06.2025 року №08/3847, з якої вбачається, що солдат ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу в НОМЕР_2 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) з 01.03.2025 року.
Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наявність підстави для застосування зазначеної процесуальної норми права може доводитися наказом по особовому складу військової частини, що переведена на воєнний стан або залучена до проведення антитерористичної операції.
Введення на території України воєнного стану для забезпечення відсічі та стримування агресії російської федерації, зокрема можливостями ЗСУ, передбачає, що настає особливий період, упродовж якого, зокрема здійснюється мобілізація.
У зв'язку з цим з оголошенням воєнного стану на всій території України ЗСУ починає функціонувати на всій території України в умовах особливого періоду, який передбачає переведення ЗСУ у повному складі на території усієї України на воєнний стан, зокрема організацію і штат воєнного часу.
Військовослужбовець може перебувати у військовій частині ЗСУ, яка незадіяна до ведення воєнних (бойових) дій, але це не виключає його оперативного відрядження до іншої військової частини, яка задіяна у відповідних діях. На переконання суду, у цьому й полягає одна зі складових функціонування ЗСУ в умовах особливого періоду. Це саме стосується військовослужбовців, які відряджені до військових адміністрацій.
Залучення військовослужбовця, який проходить військову службу у лавах ЗСУ, до бойових дій у певному районі таких дій є результатом виконання зазначеної функції ЗСУ та наслідком введення воєнного стану, запровадження особливого періоду та результатів мобілізації. Однак воно не визначає переведення ані військовослужбовця, ані частини, у якій він служить, ЗСУ загалом на організацію і штат воєнного часу, на воєнний стан, бо є наслідком, а не першопричиною у цьому контексті.
Відповідно до пункту 252 розділу XIV Порядку військовослужбовець може перебувати у військовій частині ЗСУ, яка не задіяна до ведення воєнних (бойових) дій, але це не означає, що він з метою виконання завдань оборони України не може бути оперативно відряджений до іншої військової частини, яка задіяна у відповідних діях. В цьому й полягає одна зі складових функціонування ЗСУ в умовах особливого періоду, що є наслідком запровадження воєнного стану на території всієї України. Це саме стосується, наприклад, військовослужбовців, які відряджені до військових адміністрацій (дивитись пункт 263 Положення).
Відповідно, будь-який військовослужбовець в Україні, мобілізований до ЗСУ, який здійснює військову службу у конкретній військовій частині під час воєнного стану, введеного Указом, є таким, що перебуває у штаті воєнного часу ЗСУ, які переведені на воєнний стан.
З урахуванням процесуальних прав військовослужбовця, у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України йдеться саме про переведення ЗСУ на воєнний стан, а не про перебування у районі воєнних (бойових) дій та участі у цих діях відповідної особи. Ця норма процесуального права не містить виключень щодо ситуацій, коли здійснення конкретних завдань військовослужбовцем, який перебуває на військовій службі у військовій частині ЗСУ під час воєнного стану, об'єктивно не перешкоджають йому приймати участь у судових засіданнях. У цьому випадку, до внесення змін у процесуальне законодавство, використання відповідним військовослужбовцем свого права, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, залежить від його власної совісті. Це не позбавляє суд права, на підставі наданих йому доказів, оцінювати ці дії з точки зору добросовісності учасника процесу, зокрема як це передбачено частиною третьою статті 141 ЦПК України.
Враховуючи зазначене та беручи до уваги повноваження командира військової частини, які випливають з абзацу першого частини першої статті 3 Закону про правовий режим воєнного стану, він наділений повноваженнями видавати довідки за формою N 5, передбаченою Інструкцією з діловодства ЗСУ, про проходження військовослужбовцем військової служби у ЗСУ. А факт дії введеного Указом воєнного стану та пов'язаного з ним особливого періоду вказує на те, що у цей період ця довідка є достатнім, допустимим та належним доказом перебування цього військовослужбовця у складі ЗСУ, які переведені на воєнний стан. Водночас вказана довідка не може бути єдиним можливим відповідним доказом підтвердження факту перебування відповідного військовослужбовця у складі ЗСУ, переведених на воєнний стан.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової плати Касаційного цивільного суду задля розвитку судової практики вважає за необхідне, з урахуванням зазначеного вище, відступити від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17, від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20, від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 березня 2025 року у справі № 904/4027/22 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25квітня 2024 року у справі № 852/2а-1/24 (провадження № А/990/24) з приводу того, що доведення підстави застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України, пункту 5 частини першої статті 236 КАС України можливе лише на підставі доказів залучення відповідної особи, військової частини, у якій вона проходить військову службу, до воєнних (бойових) дій у відповідному районі, а довідка військової частини про перебування військовослужбовця на військовій службі у цій частині під час дії воєнного стану, запровадженого Указом, складена відповідно до чинної інструкції з діловодства ЗСУ, зокрема за формою № 5, не є належним або достатнім доказом підстави застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.».
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що, на переконання суду, і має місце у даній справі.
Подане клопотання суд вважає необґрунтованим. Таку поведінку сторони відповідача під час розгляду справи суд розцінює як недобросовісну та таку, що може призвести до затягування розгляду справи.
З врахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі, так як інтереси відповідача не будуть порушені. Натомість, зупинення провадження у справі буде порушувати строки судового розгляду.
Керуючись ст. ст.251, 253, 259 ЦПК України, суд,-
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «ГЛОБУС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: