справа № 619/760/22
провадження № 1-кп/619/463/25
02 жовтня 2025 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дергачі кримінальне провадження за №12022220000000459 від 12.08.2022 стосовно обвинуваченого:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Руська Лозова, Дергачівського району Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, який зареєстрований і фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України,-
У провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченям ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, внесеного до ЄРДР за №12022220000000459 від 12.08.2022.
У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою стороком на 60 днів, обґрунтовуючи його наявністю існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Прокурор посилається на продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Зазначив, що наявні обґрунтовані підстави вважати, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були наявні на етапі обрання запобіжного заходу, не зменшилися та продовжують існувати, з урахуванням вагомих доказів обгрунтованості обвинувачення, обставин вчинення злочину, його тяжкості, міри покарання, а також особи обвинуваченого та його бажання уникнути відповідальності.
Обвинувачений у судовому засіданні проти клопотання заперечував, просив змінити запобіжний захід на домашній арешт.
Захисник зазначив, що ОСОБА_7 утримується під вартою тривалий час. За цей час не зафіксовано жодного факту незаконного впливу на учасників процесу. Об'єктивних доказів ризику переховування немає: ОСОБА_7 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, позитивні характеристики, раніше до кримінальної відповідальності не притягувавсяне судимий.
Вказав, що обвинувачений намірів ухилятися від суду, впливати на потерпілу та свідків, а також перешкоджати встановленню істини у справі не має, а тому підстави для продовження строку тримання під вартою відсутні. Тяжкість злочину не може бути єдиною підставою для продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Просили змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Від потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у матеріалах справи містяться заяви, в яких вони просили судові засідання проводити без їхньої участі.
Суд, заслухавши прокурора, захисника та обвинуваченого, доходить наступного.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 3 статті 331 КПК України визначено, що суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування запобіжного заходу і може продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова 19.10.2022 року ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. У подальшому запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 продовжувався. Останній раз ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 12.08.2025 року запобіжний захід продовжено до 09.10.2025 року включно.
Метою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.
Відповідно до ст. 183 ч. 1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
У клопотанні про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 прокурором були зазначені такі ризики, як: ризик переховування від суду та ризик незаконного впливу на потерпілих чи свідків.
Прокурор посилається на продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Колегія суддів вбачає наявність цих ризиків, виходячи з наступного.
Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Колегія суддів вбачає наявність ризику переховування.
Оцінюючи можливість впливу на свідків та потерпілих, суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками.
Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та потерпілої та дослідження їх судом.
Вказане надає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу на свідків та потерпілих з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними свідчень.
Отже, колегія суддів встановила наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п. 1 та 2 ч. 1 ст. 194 КПК, але не доведе обставини, передбачені п. 3 ч. 1 цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання (ч. 4 ст. 194 КПК України).
Підозра є обгрунтованою.
Наявні ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_7 вже тривалий час, понад 2 роки 11 місяців, перебуває під вартою, без постановлення вироку у справі. Розумність строків тримання під вартою обумовлюється дотриманням норм КПК і вимог практики ЄСПЛ. Крім того, судом встановлено, що обвинувачений має постійне місце проживання.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, але при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою (ст. 5 Конвенції та рішення ЄСПЛ від 12.01.2012 року у справі «Тодоров проти України»).
У всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 2008 року у справі «Вренчев проти Сербії»).
Згідно з вимогами ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
За приписами ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
На теперішній час судовий розгляд триває, досліджено матеріали провадження.
Обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, раніше не судимий, перебуває під вартою значний час - понад 2 роки 11 місяців.
Має постійне місце проживання, де проживав до затримання.
За таких обставин суд доходить висновку, що продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою буде становити невиправдане та непропорційне втручання у право цієї особи на свободу та особисту недоторканість, яке в контексті цієї справи не є необхідним у демократичному суспільстві, а тому подальше утримання ОСОБА_7 під вартою в Харківському слідчому ізоляторі призведе до порушення ст. 5 та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, коли інтереси правосуддя не потребують подальшого безальтернативного тримання під вартою обвинуваченого.
За таких обставин ризики, які були встановлені суддею при застосуванні та продовженні ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, на даний час зменшилися, суд вважає за можливе змінити ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою у Харківському слідчому ізоляторі на більш м'який - цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю.
Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту і повідомити про це слідчому або суду. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби браслету.
Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що такий запобіжний захід як цілодобовий домашній арешт забезпечить дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а отже, клопотання захисника щодо зміни обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту підлягає задоволенню, втім, із застосуванням електронного засобу контролю з покладанням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне також покласти на ОСОБА_7 обов'язки, строком на 60 днів, а саме:
- прибувати до суду у визначений час;
- не відлучатися зі свого місця проживання без дозволу суду, за винятком переміщення до укриття під час повітряних тривог;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування із свідками та потерпілими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- носити електронний засіб контролю.
Колегія суддів вважає, що запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту застосуванням електронного засобу контролю з покладанням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, забезпечить його належну процесуальну поведінку та буде достатнім для запобігання встановленим ризикам.
Керуючись ст. 62 Конституції України, ст. 5, 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 26, 31, 176-178, 179, 194, 201, 331, 350, 369-372 КПК України, колегія суддів,-
У задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 - відмовити.
Клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу - задовольнити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю строком на шістдесят діб, тобто до 28 листопада 2025 року включно, заборонивши йому залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , цілодобово.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 60 днів, по 28 листопада 2025 року включно, наступні обов'язки:
- прибувати до суду у визначений час;
- не відлучатися зі свого місця проживання без дозволу суду, за винятком переміщення до укриття під час повітряних тривог;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування із свідками та потерпілими;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- носити електронний засіб контролю.
Обвинуваченого ОСОБА_7 звільнити з-під варти в залі суду негайно.
Копію ухвали направити до з ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області, на який покласти організацію контролю за поведінкою обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час дії у відношенні нього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Зобов'язати ОСОБА_7 , негайно прибути до ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області для постановлення на облік.
Роз'яснити обвинуваченому, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники поліції ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтись у житло обвинуваченого, вимагати надати усні чи письмові пояснення по питаннях, які пов'язані з виконанням покладених на нього обов'язків.
Контроль за виконанням ухвали доручити керівнику Дергачівської окружної прокуратури.
Копію ухвали передати для виконання до ВП №3 Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області, до Дергачівської окружної прокуратури для організації контролю, а також до відому до Харківського слідчого ізолятора.
Ухвала суду оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали оголошено у приміщенні Дергачівського районного суду Харківської області 02.10.2025 об 15.00.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3