справа № 619/3243/25
провадження № 2/619/1467/25
іменем України
02 жовтня 2025 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
за участю секретаря судового засіданняЛоманової І.А.
Справа № 619/3243/25
Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
представник позивача: адвокат Климов М.П.;
відповідач: ОСОБА_2 ;
представник відповідача: адвокат Корнієнко О.І.;
третя особа: Солоницівська селищна рада,
розглянув у порядку загального позовного провадження позов про встановлення факту проживання однією сім'єю.
Стислий виклад позиції сторін.
06 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому, після його уточнення, просила встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 в період з 06.01.2013 по 06.01.2025. В обґрунтування позову зазначила, що вона знаходилася в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вони почали разом проживати з ІНФОРМАЦІЯ_4 в двох кімнатній квартирі його батьків: батька ОСОБА_4 та матері ОСОБА_5 , які проживали разом з ними за місцезнаходженням квартири АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_5 помер батько ОСОБА_4 , вони разом займалися його похованням, організовували поминальний обід, встановили огорожу на кладовищі і по теперішній час доглядають за надгробком. В зв'язку з тим, що у батька її співмешканця ОСОБА_4 з 2015 року був встановлений діагноз захворювання раком, її спеціальність медсестра в військовому шпиталі, тому вона одна справлялася з лікуванням та доглядом за ним, кожного дня робила ін'єкції, ставила клізьми, підтримувала в чистоті його тіло та дотримувалася гігієни. ІНФОРМАЦІЯ_6 померла мати співмешканця ОСОБА_5 , яка теж хворіла на рак з 2020 року, і вона доглядала і надавала медичні послуги разом з чоловіком. Після смерті матері майже всі витрати понесла їх родина, знову був організований поминальний обід в кафе, де були присутні сусіди та родичі, вони добросовісно виконали всі обов'язки по захороненню. Шлюб між ними з ОСОБА_3 був зареєстрований 04.05.2017 в Солоницівській селищній раді. В зв'язку з тим, що чоловік почав зловживати алкогольними напоями і ніякі доводи та вмови на нього не впливали вона змушена була звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу. Після розлучення, колишній вже чоловік перебував у лікарні, пройшов курс добровільного лікування від алкоголізму перепросив у неї за всі негаразди у житті для збереження сім'ї і вони продовжили проживати однією родиною до 2021 року в фактичному шлюбі. В грудні 2021 року вони знову зареєстрували шлюб в Харківському палаці одруження в м. Харкові вул. Сумська, та відсвяткували цю дату в кафе с-ще Солоницівка та продовжили проживати однією сім'єю в квартирі АДРЕСА_2 . В 2024 році вона повторно звернулася до суду з позовом про розлучення так як вони були військовослужбовцями та щоб не було у неї проблем по службі вони змушені були оформити фіктивне розлучення та 21.05.2024 вони отримали рішення про розірвання шлюбу. Про те, що вони мешкали разом однією сім'єю в тій же квартирі за тією ж адресою до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її співмешканця підтверджується документами, довідками, актами, а також свідками сусідами та родичами. До Мереф'янської районної лікарні 04.01.2025 ОСОБА_6 був госпіталізований з діагнозом цироз печінки та через три дні він помер у лікарні. Поховання співмешканця вона здійснила за власний кошт, захоронення відбулося на Солоницівському кладовищі поряд з його батьками, всі ритуальні послуги та поминальний обід вона організувала та здійснила. Разом вони прожили в фактично шлюбних відносинах однією сім'єю з 06.01.2013 по січень 2025 року більше ніж 12 років та вважає, що може претендувати на спадок співмешканця на квартиру, згідно зі ст.1264 ЦПК України. З відповідачкою вони зверталися до приватного нотаріуса Н.П. Пугачової з заявою про оформлення спадщини її співмешканця, але була відмова, і тому вона повинна звернутися до суду для об'єктивного розгляду даної справи. Відповідачка по справі є троюрідною сестрою ОСОБА_7 і є спадкоємцем п'ятої черги згідно ст. 1265 ЦК України. Встановлення факту спільного проживання їй необхідно для підтвердження свого права на спірне майно.
У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність. Зазначила, що її мати, ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , була двоюрідною сестрою батька ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , який помер, ІНФОРМАЦІЯ_8 , отже вона є троюрідною сестрою ОСОБА_3 . Пояснила, що ОСОБА_1 двічі зверталась до суду з позовами про розірвання шлюбу з ОСОБА_3 і двічі шлюб було розірвано. Вказує, що ОСОБА_1 ніколи постійно не проживала в батьківській квартирі ОСОБА_9 , тим паче, з дітьми. ЇЇ діти ніколи не навчались в школі в с-ще ОСОБА_10 , та не виховувались у Солоницівському дитячому садочку. Також вона не здійснювала ніякої допомоги ОСОБА_3 у 2024 році коли він вже хворів. Також вважає надуманими доводи про те, що вона за власні кошти здійснила поховання померлого ОСОБА_3 .
У відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 наполягала на задоволенні її позову у повному обсязі. Вказала, що в позові вона об'єктивно зазначила факти та обставини спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 . У зв'язку з тим, що вона отримала середню медичну освіту і мала практичні навички лікування та догляду за хворими, тому як працювала медичною сестрою у військовому шпиталі, вона з перших днів проживання однією родиною, з січня 2023 року, з ОСОБА_3 , з січня 2015 року почала доглядати та лікувати батька ОСОБА_11 , який мав ракове захворювання і потребував сторонньої допомоги. ІНФОРМАЦІЯ_9 помер батько ОСОБА_11 . На той час в сторонній допомозі мала потребу мати ОСОБА_11 , інвалід 2 групи. Єдиний хто міг надати їй допомогу була вона. Вона була організатором похорон батька ОСОБА_11 і понесла значні матеріальні збитки у 2016 році, в 2023 році похорон матері - ОСОБА_5 , а в січні 2025 року ОСОБА_3 . Згідно виписки її рахунку з 2023 року по кінець 2024 року вона перераховувала крупні суми коштів ОСОБА_11 . Це підтверджує факт того, що у них як до розірвання шлюбу так і після були нормальні сімейні відносини. В квітні 2024 року ОСОБА_11 оформив на її ім'я довіреність на оформлення та ведення спадкової справи. Документи, які збереглись за весь час їхнього спільного проживання з ОСОБА_11 підтверджують той факт, що вона протягом 12 років тяжко і кропітливо доглядала за родиною ОСОБА_12 .
На відповідь на відзив відповідач ОСОБА_2 подала до суду заперечення, у яких просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, вважає його надуманим та безпідставним.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
09 червня 2025 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
13 червня 2025 року позивач надала до суду уточнену позовну заяву.
20 червня 2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 11 год 00 хв 24 липня 2025 року. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 17 липня 2025 року, але не менше п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявяє самостійних вимог щодо предмета спору.
16 липня 2025 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву.
24 липня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11 год 00 хв 23.09.2025. Викликано в судове засідання свідків.
07 серпня 2025 року позивач ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив.
11 вересня 2025 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду заперечення на відповідь на відзив.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала вимоги позовної заяви та просила їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечувала, підтримала доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.
У судове засідання представни третьої особи Солоницівської селищної ради не з'явився, у поданій через систему «Електронний суд» заяві селищний голова Литвинов А.О. просив розглядати справу без його участі за наявними у справі доказами, не заперечує проти задоволення позовної заяви.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07.12.2018 (справа № 619/3826/18, провадження № 2/619/1649/18) розірвано шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_3 , який зареєстровано 04.05.2017 виконавчим комітетом Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, актовий запис № 18, свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .
Відповідно до Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), 03 грудня 2021 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , актовий запис № 5343, прізвище дружини після реєстрації шлюбу: ОСОБА_12 .
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 31.05.2024 (справа № 619/2686/24, провадження № 2/619/886/24) розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зареєстровано 03.12.2021 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 5343.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 40.
З огляду на свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_5 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , актовий запис № 218.
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , актовий запис № 25.
Відповідно до довідки Солоницівської селищної ради № 28 від 16.01.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , поховала чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з довідкою Солоницівської селищної ради для отримання допомоги на поховання № 25 від 16.01.2025, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 37 років, місце смерті: місто Мерефа, Харківський район, Харківська область, про те, що в Солоницівській селишній раді Харківського району Харківської області складено актовий запис про смерть від 16.01.2025.
З огляду на Акт складеного депутатом Солоницівської селищної ради Ткачом Д.М., від 20.01.2025, підписаний сусідами: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , але фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 2013 року по теперішній час.
Мотиви суду.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 04.05.2017, який рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07.12.2018 було розірвано.
03.12.2021 знов було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 31.05.2024 було розірвано.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 .
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , просила встановити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 06.01.2013 по 06.01.2025, зазначивши про те, що встановлення такого факту їй необхідно для підтвердження свого права на спадкове майно.
Таким чином, встановлення вказаного факту необхідно позивачу для визнання її спадкоємцем четвертої черги за законом та отримання права на спадкування.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
У статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Отже, правом на отримання спадщини наділені особи, визначені цивільним законодавством чи заповітом, які дотримались процедури отримання такої спадщини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що належним відповідачем у спорах про спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 08 вересня 2025 року в справі № 554/11940/23 (провадження№ 61-1466св25), 16 лютого 2022 року в справі № 752/3435/16 (провадження № 61-231св20), від 29 червня 2022 року у справі № 175/772/16-ц (провадження № 61-3581св21), від 27 липня 2023 року у справі № 296/8061/19 (провадження № 61-2873св22) та інших.
Згідно зі змістом частини першої, другої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
Як зазначено у позові, відповідач ОСОБА_2 є троюрідною сестрою померлого ОСОБА_3 .
Однак матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 є спадкоємицею, яка звернулася у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_3 , та прийняла цю спадщину або вважається такою, яка прийняла спадщину.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (частина перша статті 50 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункти 40, 41).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 липня 2021 року у справі № 918/56/20 (918/1185/20) зазначено: «належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) зазначено, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 (провадження № 61-2790св23) вказано, що «процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Наведений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18».
Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад (див. постанову Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20)).
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22)).
Отже, встановлення належності відповідачів є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Тому пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21 (провадження № 61-6730св23)).
Надаючи правову оцінку вищевказаним фактам та правовідносинам, суд дійшов висновку, що позов пред'явлено до неналежного відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову, не вирішуючи його по суті, з огляду на те, що цей позов пред'явлено до неналежного відповідача.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача на те, що наслідком відмови у задоволенні цього позову не є усунення позивача від права на спадкування, оскільки остання не позбавлена права звернутися до суду із позовом до належного відповідача.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Абзацом другим частини першої статті 244 ЦПК України передбачено, що у виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 ;
відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_7 ;
третя особа: Солоницівська селищна рада, місцезнаходження: Харківська область, Харківський район, с-ще Солоницівка, вул. Визволителів, 6.
Повне судове рішення складено 02 жовтня 2025 року.
Суддя Є. А. Болибок