Справа № 562/2113/25
"02" жовтня 2025 р.
Здолбунівський районний суд Рівненської області
в складі: головуючого судді Кушніра О.Г.,
секретар судового засідання Парфенюк Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Здолбунів Рівненської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У поданій заяві представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №741619519 від 09 листопада 2023 року в 99024 грн. та судові витрати в справі, обґрунтовуючи невиконанням відповідачем договірних зобов'язань.
У відзиві на позов представник відповідача-адвокат Романчук І.І. просить в задоволені позову відмовити, мотивуючи тим, що позивач ТОВ «Юніт Капітал» не набуло права вимоги до ОСОБА_1 щодо сплати заборгованості за кредитним договором, який укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем, оскільки ТОВ «Таліон Плюс», якому первісний кредитор 28 листопада 2018 року відступив право вимоги за договором факторингу, не міг передати такі права для ТОВ «Онлайн Фінанс».
У відповіді на відзив позивач з доводами відповідача не погодився, мотивуючи тим, що до строк дії укладеного 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору факторингу №28/1118-01 продовжувався додатковими угодами №19 від 28 листопада 2019 року, №26 від 31 грудня 2020 року, №27 від 31 грудня 2021 року, №31 від 31 грудня 2022 року та №32 від 31 грудня 2023 року до 31 грудня 2024 року. Згідно п.4.1 указаного договору факторингу право вимоги переходять від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог. Реєстр відступлення прав за кредитним договором №741619519 від 09 листопада 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписаний 13 лютого 2024 року, тобто в межах продовженого строку дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року, що не суперечить закону.
Заперечень щодо наведених позивачем доводів у відповіді на відзив відповідач не подавав.
Сторони у судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, клопотань про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття з поважних причин не надходило. Згідно поданих заяв представник позивача позовні вимоги підтримує повністю, а відповідач не визнає, просять розглянути справу без їх участі.
З'ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Установлено, що 09 листопада 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №741619519, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора відповідно до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» з урахуванням передбачених Законом України «Про електронну комерція» особливостей, за яким останній отримав кредит в сумі 20000 грн. строком до 09 грудня 2028 року зі сплатою протягом дисконтного періоду 0,47% за кожен день користування.
Кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав, що не заперечується відповідачем та підтверджується платіжним дорученням від 09 листопада 2023 року про перерахування коштів в сумі 20000 грн. на рахунок позичальника НОМЕР_1 та випискою про рух коштів.
Відповідно до укладених між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року із внесеними додатковими угодами №19 від 28 листопада 2019 року, №26 від 31 грудня 2020 року, №27 від 31 грудня 2021 року, №31 від 31 грудня 2022 року та №32 від 31 грудня 2023 року змінами, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, зокрема, за кредитним договором №741619519, яке в свою чергу уклало аналогічний договір факторингу №31/0724-01 з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яке 14 березня 2025 року уклало договір факторингу №140325-У з позивачем.
Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 ст.513 ЦК України).
Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Отже, чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак, це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року в справі №910/11965/16.
Для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 в справі №753/20537/18, від 21.07.2021 в справі №334/6972/17, від 18.10.23 в справі №905/306/17).
На підтвердження переходу до позивача права вимоги за договором №741619519 від 09 листопада 2023 року позивач надав суду зазначені вище договори факторингу, а також витяг з реєстру прав вимоги №271 від 13 лютого 2024 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, витяг з реєстру прав вимоги №1 від 31 липня 2024 року до договору факторингу №31/0724-0, витяг з реєстру боржників до договору факторингу №140325-У та акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №140325-У від 14 березня 2025 року.
Надані копії договорів та витяги з реєстру боржників у повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до відповідача за укладеним ним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитним договором та свідчить про заміну кредитора в спірних правовідносинах.
Строк дії укладеного 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору факторингу №28/1118-01 продовжувався вказаними вище додатковими угодами та був чинним до 31 грудня 2024 року.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Згідно з п.1.3 договору факторингу №28/1118-01 право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Тобто сторони погодили відступлення не лише існуючих прав вимоги, але й тих прав, які виникнуть в майбутньому що відповідає положенням статей 514 та 1078 ЦК України.
Відповідно до п.2.1 договору факторингу №28/1118-01 (предмет договору) згідно умов цього договору клієнт зобов'1зується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 4.1 договору факторингу №28/1118-01 визначено, що наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку.
Згідно пунктів 3.1.1- 3.1.3 договору факторингу №28/1118-01 сторони погодили, що розмір фінансування встановлюється в кожному реєстрі прав вимоги окремо та сплачується фактором в порядку, погодженому сторонами у відповідному реєстрі прав вимог.
Отже, момент переходу права вимоги сторони договору факторингу №28/1118-01 обумовили підписанням саме реєстрів, а не моментом укладення договору факторингу чи проведенням розрахунків.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року в справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року в справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Реєстр відступлення прав за кредитним договором №741619519 від 09 листопада 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписаний сторонами 13 лютого 2024 року, тобто в межах продовженого строку дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року та наявної на час підписання реєстру дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов'язковості виконання договору.
А тому доводи відповідача про те, що позивач не набув права вимоги за кредитним договором, є помилковими.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то відповідно до ст.530 ЦК України воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач передбачені кредитним договором обов'язкові платежі по поверненню суми кредиту та відсотків за його користування у встановлені строки не сплачував, чим порушив умови договору.
Згідно ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.
Відповідно до ст.1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що заборгованість за кредитом становить 99024 грн. та складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 20000 грн. та простроченої заборгованість за процентами в розмірі 79024 грн., нарахованих станом на 31 липня 2024 року.
Незважаючи на те, що договором передбачено продовження строку дисконтного періоду (період користування кредитом, протягом якого позичальник має право отримувати нові транші в межах встановленого кредитного ліміту), однак така пролонгація повинна була відбуватися шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів в сумі 2820 грн., за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду (п.3.2, 3.3 кредитного договору).
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що 09 грудня 2023 року відповідачем сплачені відсотки за кредитним договором в сумі 2820 грн., проте доказів про те, що ним в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду суду не надано, тому й пункти самого кредитного договору про пролонгацію орієнтовного строку погашення кредиту - 09 грудня 2023 року були недієвими.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов'язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в частині стягнення заборгованості в сумі 20000 грн.
При постановлені рішення відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача понесені ним судові витрати (складаються зі сплаченого судового збору в сумі 2422.0 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн.) пропорційно розміру задоволених вимог (20,20%) в сумі 1903 грн. 33 коп.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.258-273, 351 - 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований по АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (місцезнаходження 01024, м. Київ, вул.Рогнідинська, 4А, офіс 10, код ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за кредитним договором №741619519 від 09 листопада 2023 року в сумі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судові витрати в сумі 1903 (одна тисяча дев'ятсот три) грн. 33 коп.
У решті вимог позивача відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: