Справа 556/1964/25
Номер провадження 2/556/765/2025
10.09.2025 . Володимирецький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Котик Л.О.,
при секретарі - Соловей Г.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛІОН ПЛЮС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
До Володимирецького районного суду Рівненської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАЛІОН ПЛЮС" з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що 04.10.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії № 263641011, у формі електронного документа з використанням електронного підпису, у розмірі - 6000 грн.
Відповідно до умов Розділу 2 Договору Товариство зобов'язалося надати Відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а Відповідач зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», що є невід'ємною частиною Договору, текст яких розміщений на сайті Товариства: www.moneyveo.ua.
Первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі. Всупереч умов договору № 263641011 від 04.10.2024 ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання належним чином не виконувала, що спричинило утворення заборгованості у розмірі - 14 340, 00 грн, з них: заборгованість по кредиту - 6 000,00 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 8340,00 грн.
26.11.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №МВ-ТП/10, у відповідності до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передає (відступає) ТОВ ФК «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
На підставі вищевикладеного просять позовні вимоги задовольнити, стягнути судові витрати.
Вказаний позов надійшов до суду 15 червня 2025 року.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 28 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у позовній заяві міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС"».
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлений у порядку визначеному ЦПК України, причини неявки не повідомила, відзив на позов не подала.
Згідно п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи, відповідно до вимог ч.2ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов до наступних висновків.
04.10.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії № 263641011, за умовами якого товариство зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 6000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов зазначених в договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику.
Відповідно до умов Розділу 2 Договору Товариство зобов'язалося надати Відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а Відповідач зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», що є невід'ємною частиною Договору, текст яких розміщений на сайті Товариства: www.moneyveo.ua.
Згідно умов Договору грошові кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на рахунок, використовуючи реквізити платіжної картки вказаної Позичальником в особистому кабінеті, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання Позичальником чергового траншу за Договором.
Так, на виконання умов Договору грошові кошти були перераховані Товариством на банківську карту № 4149-60XX-XXXX-3764, яка була вказана Відповідачем при укладанні Договору, що підтверджується платіжним дорученням на переказ та зарахування грошових коштів на банківську карту отримувача від 10.04.2024.
Відповідно до п. 5.3. Договору Позичальник несе відповідальність за правильність наданих Кредитодавцю реквізитів для зарахування суми кредиту, та підтверджує, що за наданими реквізитами сума кредиту буде зарахована на його власний рахунок.
Згідно розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», заборгованість за Договором кредитної лінії № 263641011 від 04.10.2024 становить - 12180 грн., яка складається з наступного: 6000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 3180 грн. - заборгованість по процентах; 3000 грн - неустойка.
Договір кредитної лінії № 263641011 від 04.10.2024 підписаний відповідачкою з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором HFJC.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Сторонами не оспорюється факт укладення договору кредиту.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Також до матеріалів справи надано Паспорт споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_1 , в якому містяться дані позичальника, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови
Відповідно до п.1 ч.1ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями ст.514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.516 ЦК України).
Положеннями ст.1077,1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно із ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
За змістом статей 626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1ст.627 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У ч.1ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У ст.526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (ст.525 ЦК України).
Згідно ч.1ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У ст.598 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
26.11.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №МВ-ТП/10.
Відповідно до реєстру прав вимог до Договору факторингу №МВ-ТП/10 від 26.11.2024 від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 12180 грн., з яких: 6000 грн. - тіло кредиту; 3180 грн. - заборгованість по процентах; 3000 грн. - заборгованість по іншим нарахуванням.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, у відповідача наявний борг в сумі 17340,00 грн. з яких: 6000,00 грн. - тіло кредиту; 8340, 00 грн. - заборгованості по процентах; 3000,00 грн. - заборгованість по неустойці.
Таким чином, суд встановив, що за зобов'язаннями ОСОБА_1 перед ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» за договором № 263641011 від 04.10.2024 право вимоги у встановленому законом порядку перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12зазначено, що після спливу визначеного договором строку позики, чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється.
Отже, до позивача за вказаним договором факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідача на суму зазначену в реєстрі боржників, а тому нарахування ним самостійно процентів з 26.11.2024 року, хоча й в межах строку договору, суперечить положенням договору факторингу, оскільки права цієї вимоги він не отримував.
З огляду на положення ст.514 ЦК України про те, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, а також враховуючи, що, як встановлено судом під час розгляду даної справи, у ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на момент укладення договору факторингу були наявні права кредитора у правовідносинах з ОСОБА_1 за договором № 263641011 від 04.10.2024 на суму неповернутих коштів - 12120,00 грн., саме у такому обсязі права вимоги перейшли до нового кредитора - ТОВ «Таліон Плюс». Отже, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а саме 6000 грн. - тіло кредиту; 3 180, 00 грн. - заборгованість по відсотках.
Щодо нарахованої неустойки в розмірі - 3000 грн.,то судом встановлено наступне.
Вирішуючи спір в даній частині судом взято до уваги те, що відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" з 24.02.2022 в Україні введено режим воєнного стану.
15.03.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України №2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України, щодо дії норм на період дії воєнного стану", яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено новим п.18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором № 263641011 від 04.10.2024 вбачається, що з 04 жовтня 2024 року по 26.11.2024 року та впродовж дії воєнного стану позивачем здійснювалось нарахування неустойки, яка становить - 3000,00 грн.
Враховуючи вище викладене, на підставі Закону України №2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України, щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 з ОСОБА_1 неустойка в розмірі 3000 грн. стягненню не підлягає, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Окремо суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.
З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Докази повернення відповідачем тіла кредиту в сумі 6000 грн та сплати процентів за користування кредиту в порядку та на умовах, передбаченими спірним договором, у справі відсутні.
На підставі вищенаведеного, суд повно і правильно встановивши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, вважає, що в задоволенні позову банку в частині стягнення тіла кредиту, відсотків та слід задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за Договором кредитної лінії 263641011 від 04.10.2024 у розмірі 9180,00 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі - 6000 грн., по процентах в розмірі 3180 грн. В той же час в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів, після відступлення прав вимоги та нарахованої неустойки, слід відмовити за безпідставністю.
Щодо судових витрат, то судом встановлено наступне.
Стосовно вимоги про стягнення 5000,00 грн витрат на професійну правову допомогу суд зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Так, згідно з ч. 2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст.141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження факту понесених судових витрат та підтвердження повноважень адвоката, стороною позивача були надані для суду такі докази: Договір про надання правничої допомоги №5 від 02.12.2024, Додаткову угоду до нього №809 від 30.12.2024, Акт прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №5 від 02.12.2024.
Так, у Акті прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №5 від 02.12.2024 вказано, що адвокатом надано позивачу правову допомогу (послуги), які складаються з: підготовки до розгляду справи: аналіз фактичних обставин справи, формування доказів, аналіз судової практики, надання юридичної консультації - 4 год - 1000 грн.; підготовчка та направлення повідомленян про оплату заборгованості 9Досудова вимога) 2 год - 500 грн.; підготовка позовної заяви, що включає збір доказів, перевірка, друк та належне засвідчення копій письмових та електронних доказів у справі та направлення копії та доданих до неї документів до суду - 10 год - 3500 грн.
Згідно із ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East\West Alliance Limited про ти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Між тим, надані позивачем до суду докази не були безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є необґрунтованим, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, є непропорційним до складності справи для адвоката і виконаних ним робіт.
Справа, незважаючи на ціну позову, є нескладною, обрання способу захисту порушеного права, аналіз адвокатом законодавства, яке регулює спірні правовідносини, вимагало лише незначного обсягу юридичної та технічної роботи.
Також суд зважає на те, що такі послуги, зазначені в Акті прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025 як: вивчення матеріалів справи; складання позовної заяви, підготовчка адвокатського запиту, клопотань - це сукупність адвокатської роботи, вчиненої на досягнення лише однієї процесуальної дії, тобто подання позовної заяви. Натомість адвокат для безпідставного збільшення вартості послуг зайво деталізував кожну дію, яка пов'язана виключно з пред'явленням позову.
Суд на підставі вищевикладеного вважає, що вказана сума в розмірі 5000 гривень є неспівмірною до витраченого адвокатом часу, і не потребувало від адвоката значних зусиль та витрати значної кількості часу, а тому підлягає зменшенню,.
Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.
Беручи до уваги вищевикладене, а також подані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням складності справи, малозначності спору, враховуючи те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи проводився у відсутності сторін, зважаючи на час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, значення справи для сторони та співмірність розміру витрат, а також часткове задоволення позовних вимог, суд приходить висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу до 2 000 грн., оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.
Що стосується сплаченого судового збору позивачем, то судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України , судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн., позовні вимоги задоволено частково в розмірі 9180 грн (64,02%), а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір в розмірі 1550,82 грн. (64,02 %) від 2422,40 грн.
Керуючись статтями 264,265,354,355 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛІОН ПЛЮС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (код ЄРДПОУ 39700642) суму заборгованості за кредитним договором у розмірі: 9180 (дев'ять тисяч сто вісімдесят) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (код ЄРДПОУ 39700642) - 1550 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят) гривень 82 копійки - судового збору, 2000 (дві тисячі гривень) 00 копійок - витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Котик Л.О.
Учасники процесу:
Позивач: Товаристо з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС», місцезнаходження: 14017, м. Чернігів, вул. Жабинського, 13, ЄДРПОУ 39700642.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .