Справа № 544/1450/25
пров. № 2/544/577/2025
Номер рядка звіту 38
01 жовтня 2025 року м. Пирятин
Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді Ощинської Ю.О.,
за участю секретаря судового засідання Пірогова В.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у м. Пирятин у приміщенні суду по вул. Ярмарковій, 17 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову посилається на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 28.08.2024-100000491 від 28.08.2024, відповідно до умов якого, банк зобов'язався надати у власність позичальнику грошові кошти у розмірі та на умовах зазначених у договорі, а позичальник зобов'язався повернути кредит і сплатити проценти за його користування. Позивач свої зобов'язання перед відповідачем виконав у повному обсязі, надав позичальнику кредит у розмірі 15 000 грн., строком на 210 днів, дата повернення 25.03.2025. Відповідач свої зобов'язання перед позивачем не виконує, кредит та проценти не сплачує з моменту отримання коштів у наслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 57 000,00 грн. У зв'язку з викладеним, оскільки відповідачем не виконані зобов'язання за кредитним договором, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь борг у сумі 57 000,00 грн. та судові витрати.
21 липня 2025 рокі від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив, у якому остання зазначила, що 16.07.2025 вона отримала ухвалу суду про відкриття провадження у справі. Підтверджує, що брала кредит у TOB «Споживчий центр» у розмірі 15 000 грн. Частину боргу повертала. Через складне матеріальне становище та соціальні обставини не змогла повністю виконати фінансові зобов'язання. Позивач вимагає до стягнення 57 000 грн, що у кілька разів перевищує суму отриманих коштів. Така сума є необгрунтованою і включає надмірні штрафи, проценти та пеню, що суперечить принципам добросовісності, поміркованості та соціальної справедливості. Зазначила, що вона є багатодітною матір'ю трьох дітей віком 13, 6 і 1 рік. Єдиним джерелом мого доходу є державна допомога по догляду за дитиною до 3 років у розмірі 2960 грн на місяць. Вона не ухиляється від виконання зобов'язань і не відмовляється повертати борг, але не має змоги виплатити заявлену суму через об'єктивні причини. Враховуючи вищевикладене просить врахувати їїважке матеріальне та соціальне становище, зменшити розмір неустойки, штрафів і пені відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, відмовити у задоволенні позову в частині, що перевищує розмір фактично отриманої суми з допустимими процентами.
29 липня 2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив,у якому останній зазначив, що на адресу ТОВ «Споживчий центр» 21.07.2025 надійшов відзив на позовну заяву, у зв'язку з чим надаємо відповідь на відзив, зазначаючи наступне. Сторона Відповідача, в порушення положень статті 178 ЦПК України не надала стороні Позивача відзив. У випадку прийняття до розгляду таких доказів судом, буде порушено принципи змагальності та рівності сторін, а також право Позивача надати реакцію на заперечення та обставини, що були викладені у відзиві на позовну заяву. Отже, такі заперечення не можуть бути прийняті до уваги при розгляді справи по суті судом, а отже обставини, що доводяться є безпідставними та необґрунтованими. Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти розміру процентної ставки, передбаченої в кредитному договорі, зазначаючи що розмір процентної ставки не відповідають вимогам розумності та справедливості. У зв'язку з чим, повідомляємо що законом України "Про споживче кредитування" передбачено пункт 5 статті 8, що визначає максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. Відповідно до умов кредитного договору, розмір денної процентної ставки складає 1%, що відповідає вимогам чинного законодавства, отже нарахування процентів за даною процентною ставкою є легітимним та застосовним. Відповідач заперечує вірність розрахунку спірної заборгованості, проте не зробив власного, а відтак вести мову предметно про конкретні суми не доводиться. Позивач додає Картку субконто з детальним розрахунком заборгованості, яка є належним та допустимим доказом. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку по наданню коштів протягом дії договору Відповідач не заявляла.
Щодо комісії
Комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу. Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, комісії та неустойки у разі їх наявності , розуміє та зобов'язується їх виконувати. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 зауважила, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України. Ця умова є недійсною як оспорювана.
Щодо неустойки
Відповідно до частини 3 статті 1054 Цивільного кодексу України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625ЦКУкраїни, якіпередбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргукредитору. Відповіднодо частинипершої статті 549ЦКУкраїни, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов Уязання. В той же час зазначаємо, що Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до ЗУ "Про споживче кредитування", зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень. На підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань. Кредитний договір з відповідачем був укладений 28.08.2024 року, тобто після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування. Відповідно до умов кредитного договору, з відповідачем був укладений саме споживчий кредитний договір, тобто у кредит були отримані гроші для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. а тому в цьому випадку мають застосовуватись саме норми ЗУ "Про споживче кредитування". Зважаючи на викладене, неустойка за прострочення відповідачем виконання зобов'язання є правомірною та підлягає стягненню. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити, залишити відзив на позовну заяву відповідача без розгляду.
Ухвалою від 30 червня 2025 року відкрито провадження в даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, на адресу суду надіслав заяву у якій просив справу слухати у його відсутність, позов підтримує у повному обсязі, також зазначив, що у разі неявки у судове засідання відповідача, не заперечує проти розгляду справи з винесенням заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення.
Відповідно до ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Відповідно відповіді № 1493049 від 19.06.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 зареєстрована у АДРЕСА_1 .
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Статтями 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28.08.2024.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферити) № 28.08.2024-100000491 від 28.08.2024 згідно умов якого останньому було надано кредит у розмірі 15000,00 грн., строком на 210 дні, дата повернення кредиту 25.03.2025 ( а.с. 9, 15-24).
ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» свої зобов'язання за відповідним договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором (а.с. 10).
Відповідач свої зобов'язання перед позивачем не виконує, кредит та проценти не сплачує з моменту отримання коштів. Станом на дату звернення з позовом сформована прострочена заборгованість у сумі 57 000,00 грн., яка складається: з основного боргу в сумі 15 000,00 грн., процентів у сумі 31 500,00 грн., комісії 3 000,00 грн, неустойки 7 500,00 грн. (а.с. 11).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається .
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Суд зазначеє, що відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що кредитний договір від 03.07.2024 року № 03.07.2024-100001352 укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 15 000 грн. 00 коп. підтверджено повідомленням ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛПТІЖНІ РІШЕННЯ» ТОВ «УПР» № 32-1606 від 16.06.2025 (а.с. 10).
Таким чином, у зв'язку із тим, суд вважає, що отримання у кредит грошових коштів відповідачем підтверджено належними доказами по справі, а відтак у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов'язання повернути такі кошти частинами, у розмірах та у строки, зазначені у кредитному договорі.
Так само, судом встановлено, що відповідач, у порушення умов договору своєчасно, в порядку та на умовах, визначених договором, кредитні кошти не повернув. Зокрема, перевіривши надані позивачем розрахунок заборгованості та узявши до уваги умови кредитного договору, суд вважає доведеним обставину порушення відповідачем умов такого кредитного договору в частині своєчасного повернення сум отриманого кредиту.
Таким чином, застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд доходить висновку, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу фактично отриману суму кредитних коштів.
Також відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
В даному випадку умовами договору було передбачено, що строк, на який надається кредит: 210 днів з дати його надання, процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,0% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, а відтак позов в цій частині також підлягає задоволенню в межах суми заявлених позивачем вимог, оскільки відсотки за користування кредитними коштами нараховані в межах строку дії кредитного договору та у розмірі, зо передбачений останнім.
Щодо стягнення заборгованості за комісією в розмірі 3000 грн. 00 коп. та неустойки у розмірі 7 500 грн. 00 коп. суд зазначає наступне.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті1та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування»та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування»розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно із ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинностіЗаконом України "Про споживче кредитування", щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Суд звертає увагу, що у вищевказаному кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія. Позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію, пов'язану з наданням кредиту, є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», у зв'язку з цим підстави стягувати нараховану позивачем у даній справі заборгованість по комісії, пов'язаної з наданням кредиту відсутні
Також згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3000 грн. 00 коп. комісії та 7500 грн. 00 коп. нарахованої неустойки задоволенню не підлягають.
Таким чином, за таких обставин, позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про простягнення суми заборгованості за кредитним договором, підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Кредитним договором № 28.08.2024-100000491 від 28.08.2024, узагальному розмірі 46 500 грн. 00 коп., що складається із суми основного боргу 15 000, 00 грн., та суми заборгованості по нарахованим процентам за користування кредитом 31500,00. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення комісії 3000 грн. 00 коп. та неустойки 7500 грн. 00 коп. необхідно відмовити, оскільки такі вимоги неґрунтуються на законі.
Також, за змістом ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, саме: судового збору у розмірі 1976,16 грн. (46500,00 х 2422,40/57000,00. = 1976,16 грн.).
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 615, 625, 1052, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 280 ЦПК України,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 28.08.2024-100000491 від 28.08.2024 у розмірі 46 500 грн. 00 коп (сорок шість тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1976 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят шість) гривень 16 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду безпосередньо подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса місця знаходження: 01032 м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Суддя Ю.О.Ощинська