Справа № 369/17366/24
Провадження № 2/369/3971/25
02.10.2025 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
за участю секретаря Іларіонова І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №369/17366/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
У жовтні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Крутенко Юлія Василівна звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 01 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений Договір позики.
Згідно п. 2.1. Договору позика надана в доларах США в сумі 150 000,00 доларів США шляхом передання готівкових коштів Позикодавцем Позичальнику. В день підписання Договору Відповідач отримала грошові кошти в сумі 150 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою від 01 травня 2017 року.
Положенням п. 2.3. Договору визначено, що позика має цільовий характер. Позичальник зобов'язується використати позичені кошти для покриття витрат, пов'язаних з організацією квіткового магазину на території Австрійської Республіки, в м. Відень, що працюватиме під троговою маркою «FIORI».
Відповідно до умови п. 3.1. Договору, позика надавалася строком на 3 (три) роки і підлягала поверненню Позивачу до 01 травня 2020 року. Строк повернення позики є граничним, незалежно від того, коли Відповідач отримала окремі частини позики.
Як зазначає представник позивача, з 01 травня 2020 року Позивач неодноразово вимагала повернути суму позики у розмірі 150 000,00 доларів США. Однак до цього часу Відповідач позику не повернула.
Оскільки на час звернення до суду відповідач борг не повернула, чим порушила свої зобов'язання за Договором, позивач звертається до суду з позовною заявою та просить стягнути з ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 150 000,00 доларів США. Судові витрати просив стягнути з відповідача.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 вересня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання позивач та її представник не з'явилися, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Представник позивача надав суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без участі позивача та її представника, позовну заяву підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.
У судове засідання відповідач не з'явилася, повідомлялася про дату, час та місце розгляду справи належним чином, причини неявки не повідомила, судом вживалися заходи щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України». Відповідач на адресу суду відзиву на позовну заяву не подала. Причини неможливості подати відзив суду не повідомила. Ухвалу суду про відкриття провадження у справі не отримала, вказана кореспонденція повернулася на адресу суду з відміткою працівника поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Будь-яких заяв, клопотань станом на час прийняття рішення до суду не надходило.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п.п. 3,4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 01 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до п. 2.1. якого позика надана в сумі 150 000,00 доларів США, шляхом передання готівкових коштів позикодавцем позичальнику.
Згідно п. 2.3. договору, позика має цільовий характер. Позичальник зобов'язується використати позичені кошти для покриття витрат, пов'язаних з організацією квіткового магазину на території Австрійської Республіки, в м. Відень, що працюватиме під троговою маркою «FIORI».
Згідно з п. 3.1. договору, позика надається строком на три роки і підлягає поверненню позикодавцю до «01» травня 2020 року. Вказаний у цьому пункті строк повернення позики є граничним строком повернення усієї суми позики, не залежно від того, коли позичальник отримав окремі частини позики.
Розпискою від 01 травня 2020 року ОСОБА_2 підтвердила отримання від ОСОБА_1 у борг грошової суми 150 000,00 доларів США відповідно до договору позики від 01 травня 2017 року та зобов'язувалась повернути позику в строк до 01 травня 2020 року.
Станом на час ухвалення рішення суду не надано доказів щодо виконання/часткового виконання ОСОБА_2 умов договору позики та повернення грошових коштів.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 року по справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №143/280/17, провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).
Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору позики та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів.
З тексту розписки від 01 травня 2017 року вбачається, що відповідач отримала від позивача в борг грошову суму 150 000,00 доларів США відповідно до договору позики від 01 травня 2017 року та зобов'язалася повернути позику в строк до 01 травня 2020 року.
Отже, між позивачем та відповідачем дійсно виникли правовідносини щодо укладення договору позики та враховуючи правову природу розписки, з урахуванням тексту такої, суд приходить до висновку, що фактична передача коштів від кредитора до боржника відбулась, що й підтверджується цією розпискою.
Даних, які б свідчили про повернення відповідачем позивачу всієї суми заборгованості згідно розписки від 01 травня 2017 року до договору позики від 01 травня 2017 року, судом не встановлено.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов'язання.
Відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами є нечинними, його дійсність не спростована. Позову про визнання правочину недійсним (удаваним) відповідач не подавав, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин суду не надано. З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним не визнаний.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені ст. 193, ч. 2 ст. 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції», а також Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Відтак, у справі встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконала, у зв'язку із чим у останньої утворилась заборгованість у розмірі 150 000,00 доларів США.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 150 000,00 (сто п'ятдесят тисяч) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн. 00 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА