179/1402/25
2/179/746/25
02 жовтня 2025 року селище Магдалинівка
Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області
у складі: головуючого судді Чорної А.О.,
секретаря судового засідання Голобородько Н.І.,
за участю представника позивача Лисяк С.В.,
представника відповідача Муравської О.М.,
справа № 179/1402/25
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» звернулось до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 11.12.2018 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2021820704. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору відповідач отримав кредит на придбання товару.
Даний договір є змішаним, оскільки в ньому містяться елементи різних договорів і позичальнику надано декілька різних послуг - кредитування та видача і обслуговування картки.
П. 2 договору визначено умови укладання заяви-анкети про надання банківських послуг № 2021820704_CARD, що є невід'ємною частиною договору про видачу та обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток та усіх додатків до нього, невід'ємною частиною якого є Тарифи Банку, Паспорт споживчого кредиту. На підставі анкети-заяви банк відкрив поточний (картковий) рахунок та надав електронний платіжний засіб.
За користування кредитом банк нараховує проценти. На дату укладення заяви-анкети, розмір процентної ставки становить 5%, а впродовж пільгового періоду - 0,01%.
Відповідачем також було підписано паспорт споживчого кредиту по договору.
АТ «ОТП Банк» свої зобов'язання за умовами договору виконало в повному обсязі. Відповідачем кредитні кошти отримані та деякий час ним здійснювалось погашення кредиту. Останній платіж було внесено відповідачем 15.11.2020.
24.03.2023 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ "Брайт Інвестмент" укладено договір факторингу № 24/03/23, відповідно до якого до ТОВ «Брайт Інвестмент» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором та заявою анкетою про надання банківських послуг.
Відповідно до договору відступлення права вимоги позивач набув права грошової вимоги до відповідача за заявою-анкетою про надання банківських послуг № 2021820704_CARD від 11.12.2018.
Станом на день відступлення права вимоги заборгованість за заявою-анкетою про надання банківських послуг № 2021820704_CARD від 11.12.2018 становить 31 488,89 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 16 500 грн., заборгованості за відсотками - 14 988,89 грн.
Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за заявою-анкетою про надання банківських послуг № 2021820704_CARD від 11.12.2018 у розмірі 31 488,89 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 16 500 грн., заборгованості за відсотками - 14 988,89 грн. та судові витрати по справі.
Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27.08.2025 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання, відповідачу запропоновано подати відзив на позов.
12.09.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять будь - яких доказів видачи кредитних коштів. Виписка по рахунку та розрахунок заборгованості не містять даних про отримання кредитних коштів у сумі 3 408 грн. від 11.12.2018. Таким чином, позивачем не доведено факт отримання та користування грошовими коштами за договором. Доказів збільшення кредиту матеріали справи не містять. Сума тіла кредиту у розмірі 16 500 грн. є необґрунтованою. Відповідно до кредитного договору № 2021820704 від 11.12.2018 дата остаточного повернення кредиту 11.12.2020, згідно паспорту споживчого кредиту зазначено, що строк кредитування 24 місяця за кредитом, а за кредитною лінією 36 місяців. Відповідно до розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховані станом на 14.03.2023. Однак, позивач після 11.12.2020 за кредитом та 11.12.2021 за кредитною лінією не мав права нараховувати проценти, оскільки позивач має права лише на нарахування процентів до ст. 625 ЦК України. Однак, позивач такої вимоги не пред'являв. Тому вимога позивача щодо стягнення процентів за користування кредитом за період, що виходить за межі строку кредитування, тобто після 11.12.2020 та 11.12.2021 не узгоджується з нормами матеріального права. Позивачем зазначено, що відповідач останній платіж здійснив 15.11.2020, строк кредитування за кредитом закінчився 11.12.2020, строк кредитування за кредитною лінією закінчився 11.12.2021, тому строк позовної давності необхідно рахувати з грудня 2023 та грудня 2024, а позивач звернувся до суду з позовом у серпні 2025, тобто з пропуском строку позовної давності. Тому просить суд застосувати строк позовної давності щодо вимог позивача.
17.09.2025 представником позивача надано до суду відповідь на відзив, згідно якого зазначив, що предметом позову є друга частина кредитного договору, а саме п. 2 договору, яким визначено умови укладання заяви-анкети про надання банківських послуг № 2021820704_CARD від 11.12.2018. Кредитний ліміт по карті встановлено первинно при підписанні заяви-анкети про надання банківських послуг № 2021820704_CARD, складав 2 500 грн, з можливістю збільшення, строком на 36 місяців. Строк дії картки визначається строком дії карткового рахунку. Кредитний ліміт змінювався за рішенням банку. Відповідачем не спростовано розмір заборгованості та не надано свій розрахунок заборгованості.
Щодо строку позовної давності зазначили, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначенні ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01.07.2023.
В той же час, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Тому просить позовні вимоги задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві на позов.
Вислухавши доводи сторін, дослідивши письмові докази, повно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов до наступного висновку.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В судовому засіданні встановлено, що 11.12.2018 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2021820704. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору відповідач отримав кредит на придбання товару. (а.с. 14)
Укладаючи вказаний кредитний договір, позивачем підписано заяву-анкету про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» № 2021820704_CARD від 11.12.2018, що є невід'ємною частиною договору про видачу та обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток та Правил користування карткою, Інформаційного листка, Тарифів Банку/Тарифного пакету приватного банківського обслуговування, які розміщені на офіційному сайті Банку.
Шляхом підписання Заяви-анкети Клієнт підтвердив, що Банк надав йому в письмовій формі та в повному об'ємі інформацію, передбачену законодавством, що захищає права споживачів; Клієнта перед укладенням Договору ознайомлено з інформацією, визначеною Паспортом споживчого кредиту, необхідною для отримання кредиту із порівнянням різних пропозицій Банку з метою прийняття обґрунтованого рішення щодо укладення Договору та отримання Кредиту на сприятливих для Клієнта умовах; з Договором, Правилами, Інформаційним листком, Тарифами Банку/Тарифним пакетом приватного банківського обслуговування, що розміщені на офіціальному сайті Банку, ознайомлений і згодний, а також зобов'язується їх належно та неухильно виконувати; отримав свій примірник Заяви-анкети, Інформаційний листок та іншу документацію, на розсуд Банку, яка необхідна Клієнту для користування банківськими послугами.
Кредитний договір № 2021820704_CARD від 11.12.2018 за своєю правовою природою є змішаним договором з елементами кредитного договору та договору про видачу і обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток.
За користування кредитом банк нараховує проценти. На дату укладення заяви-анкети, розмір процентної ставки становить 5%, а впродовж пільгового періоду - 0,01%.
На підставі анкети-заяви позивач відкрив поточний (картковий) рахунок та надав електронний платіжний засіб відповідачу, що підтверджується підписом відповідача на розписці. (а.с. 16)
Відповідачем було підписано паспорт споживчого кредиту до Договору, з якого вбачається інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту споживача, в якому теж наявний підпис ОСОБА_1 (а.с. 15)
Із паспорту споживчого кредиту вбачається, що ліміт кредиту становить 2 500 грн, з можливістю збільшення відповідно до кредитного договору, строк кредитування 36 місяців, з правом пролонгації.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 2021820704_CARD від 11.12.2018, станом на 24.03.2023 заборгованість ОСОБА_1 становить 31 488,89 грн (а.с. 17-31)
Згідно виписки по рахунку відповідача за період з 11.12.2018 по 24.03.2023 вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, здійснював погашення заборгованості, покупки (а.с. 32-37)
24 березня 2023 року між ТОВ «Брайт Інвестмент» та АТ «ОТП Банк» був укладений Договір факторингу № 24/03/23, що підтверджується копією вказаного договору, за умовами якого «Брайт Інвестмент» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 31 488,89 грн., що підтверджується Витягом з додатку №1 до вказаного договору факторингу та платіжним дорученням № 46 від 24.03.2023 року на його виконання. (а.с. 7-13)
Позивачем було направлено вимогу про погашення кредитної заборгованості (а.с. 38)
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку Банк).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статті 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно із ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
З досліджених доказів вбачається, що 11.12.2018 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір/заява-анкета 2021820704_CARD від 11.12.2018, на підставі якого банк надав позичальнику кредит, строк кредитування 36 місяців.
Факт підписання Заяви-анкети та отримання карткового рахунку представником відповідача не оспорювався в судовому засіданні.
Укладення спірного договору та отримання кредитних коштів відповідачем підтверджується, зокрема заявою-анкета про надання банківських послуг № 2021820704_CARD від 11.12.2018; паспортом споживчого кредиту; розпискою ОСОБА_1 про отримання картки.
Також підтверджується випискою з рахунку за період з 11.12.2018 по 24.03.2023, а також розрахунком заборгованості за кредитним договором підтверджується, що ОСОБА_1 отримував кредитні гроші, оскільки погашав заборгованість, останнє погашення здійснив 15.11.2020.
З виписки з рахунку № 2021820704_CARD від 11.12.2018 за період з 11.12.2018 по 24.03.2023 вбачається, що відповідач отримував кредитні кошти, використовував їх для придбання товарів та зняття готівки, але погашав кредит частково.
Відповідачем не спростовано факту отримання грошових коштів від банку за вищезазначеним кредитним договором, а також не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості.
Після відступлення права грошової вимоги ОСОБА_1 не здійснив жодного платежу для погашення наявного в нього боргу за вищевказаними договорами, ні на рахунки позивача, ні на рахунки попередніх кредиторів.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено умови кредитного договору, внаслідок чого у позивача виникло право на нарахування відповідачу заборгованості за кредитним договором, а тому вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 16 500 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення заборгованості за простроченими процентами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.
У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Пунктом 2.1 кредитного договору/заяви-анкети 2021820704_CARD від 11.12.2018 передбачено, що розмір процентної ставки становить 5 % в місяць; розмір процентної ставки впродовж пільгового періоду становить 0,01 % річних. Згідно з паспортом споживчого кредиту, строк кредитування становить 36 місяців, тобто до 11.12.2021.
Таким чином, строк дії кредитного договору закінчився 11.12.2021, докази пролонгації кредитного договору у матеріалах справи відсутні, із наданої позивачем за період з 11.12.2018 по 24.03.2023 виписки по рахунку, не вбачається користування відповідачем кредитними коштами після закінчення строку кредитування.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого банком, відповідачу після спливу строку кредитного договору, тобто після 11.12.2021, нараховувалися відсотки до 14.03.2023 (а.с. 32-36).
Позивач визначає розмір нарахованих відсотків за період з 11.12.2018 по 14.03.2023 у розмірі 14 988,89 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача (а.с. 36)
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Водночас, відповідно до пунктів 4,8, 5.5,5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254), передбачено, що у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно з пунктами 61,62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц.
Так, із розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 11.12.2021 по 14.03.2023 відповідачу нараховано відсотків у розмірі 7 792,81 грн. Таким чином, судом визнано обґрунтованою заборгованість за період з 11.12.2018 по 11.12.2021 у розмірі 7 196,08 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи представника відповідача, наведені ним у письмових поясненнях, не спростовують встановлені судом та наведені вище обставини щодо наявності у відповідача заборгованості по сплаті кредиту та процентів за його користування, а тому до уваги судом не беруться.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фінансова компанія «Брайт Інвестмент» заборгованості за кредитним договором у розмірі 23 696,08 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 16 500 грн, заборгованість за відсотками 7 196,08 грн.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначенні ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Вказаний правовий висновок викладено в постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 року у справі № 903/602/24 провадження № 12-19гс25.
Законом України № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключено Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України. Даний Закон набрав чинності 04.09.2025.
Із матеріалів справи вбачається, що строк кредитування за даним договором закінчується 11.12.2021 року (36 місяців), відповідно з вказаного часу починається перебіг строку позовної давності. Позивач з позовом до суду звернувся 26.08.2025, отже, оскільки в цій справі станом на момент подання позову позовна давність не спливла, це при тому, що на час звернення до суду з позовом у країні діє військовий стан та діяли положення п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, то підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності відсутні.
Отже, суд вважає, що 26.08.2025 ТОВ «Брайт Інвестрмент» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту від 11.12.2018 в межах строку позовної давності.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд приходить до таких висновків.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням (а.с. 1), ціна позову 31 488,89 грн, позов задоволено на суму 23 696,08 грн, тобто на 75,25% а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 822,90 грн судового збору.
Керуючись ст.ст.12,13, 76-78, 81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» заборгованість за заявою анкетою про надання банківських послуг № 2021820704_CARD від 11.12.2018 у розмірі 23 696,08 (двадцять три тисячі шістсот дев'яносто шість гривень 08 коп.), яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 16 500 грн., заборгованості за відсотками - 7 196,08 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» судовий збір у розмірі 1 822,90 (одна тисяча вісімсот двадцять дві гривні 90 коп).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ», код ЄДРПОУ 43115064, місцезнаходження: 49001, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, 9.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Датою ухвалення рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України та правової позиції ОП КЦС ВС у справі 1519/2-5034/11 від 05.09.2022, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 02.10.2025.
Суддя: А.О. Чорна