Справа № 607/18916/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/817/235/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
01 жовтня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора - ОСОБА_6 ,
підозрюваного - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тернопільського апеляційного суду матеріали кримінального провадження №11-сс/817/235/25 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року про обрання щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, -
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року задоволено клопотання слідчого, погоджене прокурором, застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до до 22 год. 38 хв. 08.11.2025. Визначено заставу в розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень, у разі внесення якої підозрюваний ОСОБА_7 зобов'язаний виконувати обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України
Не погоджуючись із рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове, яким застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 60 днів, тобто до 22 год. 38 хв, 08.11.2025 за місцем його проживання.
Посилається на те, що у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю підозрюваний не зможе переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, оскільки постійно перебуватиме вдома.
Зазначає про те що поліція вже провела обшук та вилучила всі предмети, що мають значення для кримінального провадження, тому підозрюваний не зможе знищити чи спотворити докази, а також не зможе покинути місце проживання.
Посилається на те, що підозрюваний не знайомий з іншими підозрюваними та свідками, а сторона обвинувачення не навела конкретних фактів щодо можливості незаконного впливу. Крім того, навіть за умов домашнього арешту суд може покласти на нього обов'язок уникати будь-яких контактів зі свідками та іншими фігурантами.
Вважає, що утримання під вартою з правом внесення застави не усуває ризиків, адже у разі внесення застави підозрюваний так само опиниться на волі, тоді як домашній арешт є більш ефективним і пропорційним запобіжним заходом.
Обґрунтовує вимоги тим, що підозрюваний є молодою особою без офіційного доходу та активів, а визначена судом застава у розмірі 242 240 грн. становить для нього надмірний фінансовий тягар і не відповідає принципу пропорційності, сформульованому у практиці ЄСПЛ. Також вважає що сторона обвинувачення не довела належності вилучених наркотичних речовин підозрюваному та не підтвердила подію злочину допустимими доказами. Вказує на наявність у матеріалах клопотання суттєвих процесуальних порушень, зокрема, відсутність чіткого зазначення місця затримання, наявність виправлень у протоколі, відсутність витягу з ЄРДР, неналежне оформлення НСРД, а також незаконний огляд мобільного телефону, який був захищений паролем і вилучений без дозволу підозрюваного чи протоколу обшуку, що відповідно до практики ККС ВС робить отримані дані недопустимими доказами.
В доповненнях до апеляційної скарги захисник вказує на те, що фактичний час затримання ОСОБА_7 відрізняється від часу, зазначеного у протоколі затримання, а тому має місце незадокументоване затримання, що суперечить вимогам ст. 208 КПК України, положення Порядку інформування центрів з надання безоплатної правничої допомоги, затвердженого постановою КМУ від 28.12.2011 № 1363, згідно з яким уповноважені органи повинні негайно повідомляти про випадки затримання для забезпечення права особи на адвоката, чого зроблено не було. Також посилається на те що під час цього затримання ОСОБА_7 працівники поліції застосували насильство, вилучили телефон, а також провели ряд слідчих дій без адвоката та належного процесуального оформлення.
Вважає, що такі порушення є істотними та впливають на справедливість усього кримінального провадження, оскільки підозрюваного позбавили права на захист, права зберігати мовчання та не свідчити проти себе.
Зазначає, що ЄСПЛ у своїй практиці (зокрема у справах «Іллященко проти України», Beuze v. Belgium, Ibrahim and Others v. the United Kingdom) наголошує на неприпустимості незадокументованого затримання та обмеження доступу до адвоката як на найбільш серйозних порушеннях статей 5 і 6 Конвенції.
Заслухавши суддю-доповідача, підозрюваного та його захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу з мотивів у ній викладених та прокурора, який щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, оскаржувана ухвала слідчого судді цим вимогам закону відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи, СУ ГУНП в Тернопільській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні N?12025210000000004 від 08.01.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч, ч. 2, 3 ст. 307 КК України.
10.09.2025 ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України (фактичний час затримання - 22 год. 38 хв. 10.09.2025) за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.
11.09.2025 ОСОБА_7 у даному кримінальному провадженні повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, а саме у: незаконному придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні з метою збуту, а також незаконному збуті наркотичного засобу, вчиненому за попередньою змовою осіб; незаконному придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні з метою збуту, а також незаконному збуті особливо небезпечних психотропних речовин, вчиненому повторно.
Перевіряючи висновок слідчого судді щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_7 у вчиненні вищенаведеного кримінального правопорушення, колегія суддів вважає його вірним, оскільки його зроблено на підставі ретельної перевірки та аналізу доказів, які долучено до клопотання, зокрема: витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні N?12025210000000004 від 08.01.2025; рапорті начальника 4-го відділу УБН ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_9 від 11.09.2025; протоколі огляду місця події від 10.09.2025; висновку експертів за результатами проведення судових експертиз матеріалів, речовин та виробів від 12.08.2025, 20.08.2025, 22.08.2025 та 11.09.2025; акт про застосування спеціальної собаки з пошуку наркотичної сировини від 10.09.2025; протоколі огляду від 11.09.2025; протоколі за результатами проведення НС(Р)Д - накладення арешту на кореспонденцію, її огляд і виїмка від 12.08.2025; протоколі за результатами проведення НС(Р)Д - спостереження за річчю від 01.08.2025; протоколі за результатами проведення НС(Р)Д - спостереження за місцем від 04.08.2025; протоколі огляду предметів від 01.09.2025; протоколі огляду так званого магазину під назвою «Drugs_Hub» у месенджері «Telegram» від 08.08.2025; протоколі за результатами проведення НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину у формі оперативної закупки від 11.08.2025, інших матеріали досудового розслідування в їх сукупності.
При цьому колегія суддів враховує те, що наявність «обґрунтованої підозри» передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. В той же час, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.
Твердження захисника про недоведеність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зокрема, слідчим суддею вірно визнано доведеним те, що підозрюваний ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, що зумовлено його підозрою у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна, а тому, усвідомлюючи тяжкість інкримінованих злочинів та розмір покарання, яке йому загрожує, підозрюваний може умисно переховуватись від органів досудового розслідування та суду, з метою уникнення передбаченої законом відповідальності; а також ОСОБА_7 може незаконного впливати на свідків у кримінальному провадженні, оскільки спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України), а суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею, тому ризик незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від вказаних осіб та дослідження їх судом.
Також, слідчий суддя вірно взяв до уваги, що ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, а інкриміновані останньому у даному кримінальному провадженні кримінальні правопорушення мали місце під час відбування ОСОБА_7 покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України згідно з вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.04.2023.
Крім цього, слідчий суддя у відповідності до вимог ст. 178 КПК України, вірно оцінив в сукупності вагомість доказів на підтвердження підозри ОСОБА_7 у вчиненні тяжкого злочину, а також вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінальних правопорушень; тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні підозрюється; вік та стан здоров?я підозрюваного; відсутність у підозрюваного постійного місця роботи; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимості підозрюваного; ризик продовження та повторення протиправної поведінки.
Та з урахуванням встановлених в ході розгляду клопотання обставин та характеризуючих даних про особу підозрюваного, вірно визначив підозрюваному ОСОБА_7 розмір застави, достатньої для забезпечення виконання ним передбачених КПК України обов'язків, врахував обставини вчинення інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, відсутність в підозрюваного постійного місця роботи, а відтак джерела доходу (заробітку), а також відсутність в матеріалах провадження будь-яких відомостей про наявність у власності підозрюваного ОСОБА_7 цінного майна, грошових заощаджень чи інших активів, та визначив заставу - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну поведінку підозрюваного, з огляду на те, що прокурор в повному обсязі довів обставини, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою, обумовлені суспільною необхідністю, є пропорційними та обґрунтованими щодо обмеження конституційних прав і свобод підозрюваного.
Перевіряючи доводи апелянта про відсутність ризику переховування від органів досудового розслідування, колегія суддів їх відхиляє, оскільки підозрюваний обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжких злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, усвідомлює суворість передбаченого покарання, раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності, а інкриміновані правопорушення вчинено під час іспитового строку, а факт наявності у підозрюваного постійного місця проживання не виключає об'єктивної можливості його ухилення від слідства після оголошення підозри у вчиненні тяжкого злочину.
Посилання захисника щодо відсутності ризику впливу на свідків, колегія суддів оцінює критично оскільки недокументування такого впливу на момент розгляду клопотання не виключає його можливості у подальшому. Характер кримінального правопорушення - незаконне придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичного засобу, вчинений за попередньою змовою осіб; незаконне придбання, зберігання, перевезенні, пересиланні з метою збуту, а також незаконному збуті особливо небезпечних психотропних речовин, вчинене повторно - свідчить про можливість тиску на свідків з метою уникнення відповідальності або спотворення доказової бази. З огляду на це, ризик впливу на свідків є актуальним і не може бути усунутий жодним із пом'якшуючих запобіжних заходів оскільки ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України не можуть бути нівельовані застосуванням більш м'якого запобіжного заходу.
Наявність у підозрюваного постійного місця проживання, не є достатнім стримуючим фактором для забепечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання настанню ризику переховування від слідства та суду.
Доводи апелянта на те, що у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підозрюваний не зможе переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, вважаю безпідставними оскільки сам факт постійного перебування за місцем проживання не гарантує неможливість ухилення, а підозрюваний усвідомлює тяжкість інкримінованих йому злочинів та реальність суворого покарання, що саме по собі створює реальний ризик втечі.
Посилання захисника на те, що підозрюваний не знайомий з іншими учасниками провадження та не може впливати на них, є голослівними, оскільки матеріали досудового розслідування містять конкретні дані про його можливі контакти та спроби ухилення, що перевірялося слідчим суддею, а накладення обов'язків у разі домашнього арешту не здатне усунути такі ризики.
Перевіряючи доводи адвоката про те, що утримання під вартою з правом внесення застави є менш ефективним, ніж домашній арешт, не заслуговують на увагу, адже саме застава у визначеному судом розмірі виступає гарантією належної процесуальної поведінки, тоді як домашній арешт в умовах наявних ризиків не забезпечить досягнення мети запобіжного заходу.
Твердження захисника щодо надмірності застави також не заслуговують на увагу оскільки її розмір визначено з урахуванням тяжкості інкримінованого злочину, обсягу вилучених наркотичних речовин та характеру протиправної діяльності, і він відповідає принципу пропорційності, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції.
Також слідчий суддя зафіксував заяву підозрюваного про застосування до нього фізичного насильства під час затримання працівниками правоохоронних органів в порядку ст.208 КПК України, зобов'язав слідчого забезпечити його невідкладне медичне обстеження, за наслідками якого у підозрюваного було виявлено тілесні ушкодження, зазначені у долученій захисником до апеляційної скарги довідці та доручив ДБР забезпечити ефективне досудове розслідування по даному факту тому колегія суддів вважає що лише за наслідками досудового розслідування та судового розгляду можна буде стверджувати про наявність(відсутність) у діях працівників правоохоронних органів під час затримання підозрюваного складу правопорушення по даній заяві та відповідно стверджувати про умисне нанесення чи не нанесення їх працівниками поліції підозрюваному під час затримання.
Перевіряючи доводи захисника щодо фактичного часу затримання підозрюваного о 20 год., а не о 22:38 ( як зазначено у протоколі затримання ОСОБА_7 в порядку ст.208 КПК України) колегія суддів виходить з того що вказані твердження потребують перевірки в контексті допустимості та належності доказів оскільки на даному етапі з представлених доказів слідчий суддя не може встановити дійсності вказаної інформації, зазначеної захисником та чи тягне вона за собою визнання отриманих органом досудового розслідування доказів недопустимими.
Отже, підстав для скасування оскаржуваної ухвали щодо ОСОБА_7 немає, в зв'язку з чим в задоволенні поданої захисником підозрюваного апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року про обрання щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді