Номер провадження: 33/813/1683/25
Номер справи місцевого суду: 522/16160/25
Головуючий у першій інстанції Іванов В. В.
Доповідач Комлева О. С.
25.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді - Комлевої О.С.,
з участю:
секретаря судового засідання Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2025 року,-
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, шо становить 17 000,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
На вищевказану постанову суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 02 серпня 2025 року подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати та закрити провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, наступне.
На відеозаписі не зафіксовано факт керування у стані сп'яніння.
Відсутнє направлення до медичної установи для проходження медичного огляду у спеціаліста.
Відсутній сертифікат на підтвердження справності драгеру, яким проводили перевірку.
Відсутність доведення факту сп'яніння, так як низький рівень показник проміле.
Електросамокат, яким керував водій, не відноситься до транспортного засобу відповідно до його технічних характеристик.
Під час винесення постанови суд не врахував пояснення ОСОБА_1 та пом'якшуючі обставини у вигляді несення військової служби та відсутності попередніх правопорушень.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Апеляційним судом справа була призначена на 18 серпня 2025 року, однак за клопотанням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 розгляд справи було відкладено на 25 вересня 2025 року.
21 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи з 25 вересня 2025 року на іншу дату після 06 жовтня 2025 року.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що на підтвердження клопотання ОСОБА_1 не обґрунтовано більш детально в чому саме полягає неможливість прийняти участь в судовому засіданні, та не надано доказів неможливості з об'єктивних причин з'явитися у судове засідання, або приєднатися до судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.
У судове засідання призначене на 25 вересня 2025 року, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , не з'явився.
Клопотань про призначення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою власних засобів, або будь-яких інших клопотань від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 до апеляційного суду не надходило.
Положеннями ч.2 ст.268 КУпАП передбачено, що розгляд справ про адміністративні правопорушення за ст. 130 КУпАП не відноситься до категорії справ, в яких присутність особи, яка притягується до відповідальності, є обов'язковою.
Суд, вважає за необхідне розглядати дану справу без участі ОСОБА_1 який двічі не з'являвся в судові засідання призначені на 18 серпня та 25 вересня табув сповіщений належним чином, враховуючи короткий строк розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду скарги буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону та прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Так, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.9.а ПДР України встановлено заборону водієві керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 381380 від 04 липня 2025 року, водій ОСОБА_1 04 липня 2025 о 19 годин 05 хв. керував транспортним засобом - електросамокатом Jet по вулиці Успенська, 21 в м. Одесі, в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку із застосуванням газоаналізатора Драгер Alcotest 7510 ARLM 0378, Результат огляду 0.37 ‰.Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.9.а Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року №1306.
Вина ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП підтверджується наступними зібраними доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 381380 від 04 липня 2025 року (а.с. 1);
- довідками УПП в Одеській області про відсутність повторності вчинення адміністративного правопорушення та не отриманням особою посвідчення водія (а.с. 3-4);
- чеком приладу «Alcotest Drager 7510» на стан сп'яніння з зафіксованим результатом 0.37 ‰ (а.с. 5);
- актом огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с. 6);
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння (а.с.8);
- поясненнями ОСОБА_1 (а.с.9);
- записами на двох дисках DVD-R з відеофайлами до протоколу про адміністративне правопорушення (а.с. 10).
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів в своїй сукупності, поза розумним сумнівом дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 встановленою постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2025 рокута порушення ним вимог п. 2.9а ПДР України, тобто вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ч.2 ст.266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У виконання вищевказаних вимог КУпАП до матеріалів справи додані відеозаписи з нагрудних камер поліцейських та з відеореєстратора службового автомобілю щодо обставин складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_1 .
Долучені до матеріалів справи відеозаписи повністю відображають події, які відбулися 04 липня 2025 року.
Апеляційний суд вважає, що відеозаписи, залучені інспекторами поліції як безумовний доказ у справі, повністю відповідають вимогам Інструкції. Будь-яких фактичних даних, які б спростували чи ставили під сумнів достовірність відеозаписів апелянтом не надано. Не встановлено таких і під час апеляційного розгляду справи. Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об'єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських (діяли в межах своєї компетенції та виконували свої професійні обов'язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію») та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. Оглянутий відеозапис дає можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому апеляційний суд приймає його як належний доказ у справі.
Доводи апеляційної скарги особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 про те, що електросамокат, яким він керував, не відноситься до транспортного засобу відповідно до його технічних характеристик, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Згідно пункту 1.10 ПДР України, транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
У постанові Верховного Суду у справі № 127/5920/22 від 15.03.2023 вказано, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Окрім того, відповідно до Закону України № 2956-IX «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24.02.2023 низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Відповідно до загально доступних джерел інтернету, максимальна швидкість вказаного електросамокату складає до 20-25 км/год. Отже, у відповідності до діючого законодавства самокат, яким керував ОСОБА_1 відноситься до транспортних засобів.
Тобто, вказаний електросамокат відповідно до Закону України № 2956-IX є легким персональним електричним транспортним засобом.
Доводи апеляційної скарги особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 про те, що на відеозаписі не зафіксовано факт керування у стані сп'яніння, апеляційний суд вважає непереконливими, оскільки спростовується відеозаписом з якого вбачається діалог між ОСОБА_1 та співробітниками поліції в ході якого ОСОБА_1 не заперечував факт керування електросамокатом.
Доводи апеляційної скарги особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 про те, що відсутній сертифікат на підтвердження справності драгеру, яким проводили перевірку та відсутність доведення факту сп'яніння, так як низький рівень показник проміле, апеляційний суд вважає необгрунтованими оскільки з відеозапису вбачається, що після проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, ОСОБА_1 не заперечив результат 0.37 ‰, та не виявив бажання пройти огляд у медичній установі.
Доводи апеляційної скарги особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 про те, що відсутнє направлення до медичної установи для проходження медичного огляду у спеціаліста, апеляційний суд вважає необгрунтованими оскільки в матеріалах справи наявне направлення (а.с.8).
В апеляційній скарзі не наведено належних і достатніх підстав для спростування висновків суду першої інстанції, не було здобуто таких доказів і при проведенні апеляційного розгляду.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невизнання своєї вини розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова районного суду, в свою чергу, є законною та обґрунтованою, у зв'язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Підстав для скасування постанови суду першої інстанції апеляційний суд не вбачає.
Зважаючи на викладене, постанова суду щодо доведеності вини, кваліфікації дій, накладеного стягнення - є законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування не має, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 29 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню в касаційному порядку на підлягає.
Повний текст постанови складено 02 жовтня 2025 року.
Суддя Одеського апеляційного суду О.С. Комлева