Номер провадження: 22-ц/813/4366/25
Справа № 946/8832/23
Головуючий у першій інстанції Бурнусус О. О.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
23.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 січня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та витребування майна із чужого незаконного володіння, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , яким просив визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , на 3/12 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 3/12 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після смерті батька, ОСОБА_3 відкрилася спадщина на спадкове майно, до якого входить 3/12 частин житлового будинку із надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало померлому на підставі свідоцтва про право особистої власності, виданого Ізмаїльським МБТІ 30.03.1993 року за № 2530 і свідоцтва про право на спадщину, виданого Ізмаїльською держнотконторою 03 червня 1995 року за реєстром № 1/2293.
Зазначає, що після смерті батька позивач прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 21.08.1996 року у спадковій справі № 801/95рік, яке було зареєстровано державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори в реєстрі за № 1/3652. У зв'язку з втратою свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.08.1996 року, звернувся до державного нотаріуса Ізмаїльської державної нотаріальної контори із заявою про видачу дублікату свідоцтва, на що йому було роз'яснення про необхідність надання довідки КП «Ізмаїльське МБТІ» щодо права власності на житловий будинок. Разом з тим, з наданої КП «Ізмаїльське МБТІ» інформації, йому стало відомо, що належні йому на праві власності 3/12 частин вибули з його власності на підставі Договору № 1901 купівлі-продажу нерухомого майна, який було укладено 23.05.1997 року на Одеській товарній біржі від його імені на підставі довіреності ОСОБА_5 , яку він не видавав.
Також вказує, що за даним фактом слідчим СВ Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню № 1202316215001251, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.10.2023 року за ч. 2 ст. 194 КК України. Майно вибуло поза його волею за підробленою довіреністю, а тому є підставою для його витребування у добросовісного набувача. Також вказує, що визнання за ним як спадкоємцем права власності на спірну частину будинку у порядку спадкування за законом слід визнати таким, що спрямоване на остаточне вирішення спору та ефективне поновлення його прав.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 січня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та витребування майна із чужого незаконного володіння - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно та витребування майна із чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та недоведеності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:
- відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 15 листопада 1995 року, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Ізмаїльської міської ради народних депутатів Одеської області, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- 21 серпня 1996 року державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Єфимовою Т.І. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 його сину, ОСОБА_1 на спадкове майно, яке складалося з 3/12 частин житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого в АДРЕСА_2 ;
- 19 травня 1997 року ОСОБА_1 склав розписку, у якій вказав, що отримав кошти, еквівалентні 2000 доларів США за належну йому частину будинку по АДРЕСА_3 від ОСОБА_6 та претензій до нього не має;
- у судовому засіданні, факт складання такої розписки позивачем не оспорювався та був ним визнаний;
- відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів громадського стану виконкому Ізмаїльської міської ради народних депутатів Одеської області 22 травня 1997 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_7 , батьком якої є ОСОБА_6 , а матір'ю - ОСОБА_8 ;
- згідно з свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області 25 листопада 2004 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 одружилися 25 листопада 2004 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження було зроблено запис за № 42, прізвище дружини після одруження - « ОСОБА_9 ».
- відповідно до листа завідувача державної нотаріальної контори Горючкіної О.М. за №272/01-16 від 04.03.2024 року, в справі 2-1 том № 15 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» Р-2, № 3216-3817, почато 12 травня 1997 року, закінчено 02 червня 1997 року є запис про те, що 19 травня 1997 року за реєстровим № 3447 було зареєстровано нотаріальну дію від імені ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано: АДРЕСА_3 , паспорт ХІІ- НОМЕР_4 , виданий Горлівка 24.01.1980 рік, вид нотаріальної дії - довіреність на продаж частки будинку, викладена довіреність на спеціальному бланку нотаріальних документів ААІ 796502, стягнуто держмита 1-70 грн, в графі підпис - підпис (Сидоренко). Згідно акту № 1 про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду, затвердженого завідувачем Ізмаїльської державної нотаріальної контри Одеської області Черненко С.М. 28.10.2011 року «Довіреності зі строком дії до 3 років» з 10 січня по 09 грудня 1997 року» - відібрані до знищення, як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення. Документи знищено шляхом спалення. Тому, надати копію довіреності, видану ОСОБА_1 та посвідчену Ізмаїльською державною нотаріальною контрою Одеської області 19 травня 1997 році, зареєстровану в реєстрі за № 3447, не є можливим;
- згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна № 1901 від 23 травня 1997 року, посвідченого експертом Одеської товарної біржі Кац Т.О., ОСОБА_5 , діюча від імені ОСОБА_1 , на підставі довіреності серії ААІ № 796502 від 19 травня 1997 року, виданої Ізмаїльської нотконторою з правом продажу, продала, а ОСОБА_8 придбала 3/12 частин житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1217 ЦК України - спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку встановлених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Позивач, звертаючись до суду з позовом вказав, що спірна частина житлового будинку вибула з його володіння поза його волею та що довіреність, якою він уповноважив ОСОБА_5 на продаж його частки не видавав, у час видачі розписки у місті Ізмаїл не перебував.
У подальшому, ОСОБА_1 в судовому засіданні вказав суду, що існувала домовленість з ОСОБА_6 , розписка була складена ним та він особисто отримував кошти від ОСОБА_6 , але отримані кошти були авансом, передоплатою, завдатком, але не повною оплатою за майбутнім договором купівлі-продажу, в розписці ОСОБА_1 не писав та не придавав значення про необхідність зазначити, що кошти були авансом чи завдатком.
Крім того, на час видачі довіреності та укладення спірного договору в Ізмаїльському міському суді існувала цивільна справа № 2-87/1998 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_10 , провадження по якій було відкрито у 1996 році і в якій ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 1/12 частину відповідача з виплатою ОСОБА_11 вартості його частки та залишити позивачу у власності домоволодіння.
Відповідно до ухвали Ізмаїльського міського суду Одеської області від 20.03.1998 року провадження у справі за заявою ОСОБА_1 від 11.03.1998 року було закрито.
Зі змісту заяви ОСОБА_1 від 11.03.1998 року вбачається, що спір між сторонами вирішений, а в ухвалі Ізмаїльського міського суду Одеської області від 20.03.1998 року зазначено, що позивачем була отримана грошова компенсація за 3/12 частин будинку,
В матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем вказаної ухвали суду, а також подання ОСОБА_1 як позивачем по такій справі, будь-яких клопотань, заяв та інших процесуальних документів після прийняття такої ухвали судом.
Таким чином виходячи з подій у хронологічному порядку, ОСОБА_1 після смерті батька у листопаді 1995 року, успадкував 3/12 частин житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
У 1996 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 виник спір, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом у якому просив визнати за ним право власності на 1/12 частину відповідача з виплатою ОСОБА_11 вартості його частки та залишити позивачу у власності домоволодіння.
19.05.1997 року ОСОБА_1 склав розписку, у якій вказав, що отримав кошти, еквівалентні 2000 доларів США за належну йому частину будинку по АДРЕСА_3 від ОСОБА_6 та претензій до нього немає.
Цього ж дня, 19 травня 1997 року за реєстровим № 3447 було зареєстровано нотаріальну дію від імені ОСОБА_1 - видача довіреності ААІ 796502 на продаж частки будинку ОСОБА_5 , зі сплатою ОСОБА_1 за вчинення нотаріальної дії держмита 1-70 грн.
Згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна № 1901 від 23 травня 1997 року, посвідченого експертом Одеської товарної біржі Кац Т.О., ОСОБА_5 , діюча від імені ОСОБА_1 , на підставі довіреності серії ААІ № 796502 від 19 травня 1997 року, виданої Ізмаїльською нотконторою з правом продажу, продала, а ОСОБА_8 (після зміни прізвища - ОСОБА_9 ) придбала 3/12 частин житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
11.03.1998 року ОСОБА_1 подав до Ізмаїльського районного суду Одеської області заяву про закриття провадження у справі за його позовом до ОСОБА_13 про визнання права власності на 1/12 частину відповідача з виплатою ОСОБА_11 вартості його частки та залишити позивачу у власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з вирішенням спору між сторонами.
20.03.1998 року ухвалою Ізмаїльського міського суду Одеської області провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_10 про визнання права власності на 1/12 частину відповідача з виплатою ОСОБА_11 вартості його частки - закрито у зв'язку з отриманням позивачем компенсації за належні йому 3/12 частини домоволодіння.
Дана ухвала суду першої інстанції сторонами не оскаржена та набрала законної сили.
Враховуючи наведені обставини і приймаючи до уваги:
- відсутність належних і достатніх доказів для висновку, що ОСОБА_1 не уповноважував ОСОБА_5 на продаж належних йому 3/12 частини спірного будинку, які від його імені були відчужені ОСОБА_5 ОСОБА_14 ;
- відсутність факту оскарження ОСОБА_1 ухвали Ізмаїльського міського суду Одеської області від 11.03.1998 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 отримав грошову компенсацію за 3/12 частин спадкового домоволодіння з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 :
- відсутність доказів, що ОСОБА_1 протягом останніх 25 років, що передували зверненню його у 2023 році з даним позовом, проживав у спірному домоволодінні, дбав про його утримання, сплачував комунальні послуги, податки та обов'язкові платежі,
суд першої інстанції набув правильного остаточного висновку про відсутність підстав для визнання права власності на спадкове майно та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Слід також зазначити, що позивач, заперечуючи проти довіреності, виданої у 1997 році від його імені ОСОБА_5 на підставі чого від його імені було відчужено спірні 3/12 частин домоволодіння відповідачу, мав довести, що підписи в даному документі (довіреності) та у реєстрі нотаріуса про вчинення цієї нотаріальної дії, йому не належать.
Проте, позивач маючи достатньо часу на стадії підготовчого провадження, даним йому правом заявити клопотання про призначення експертизи не скористався, і подав заяву про закриття підготовчого провадження.
У подальшому позивач вперше усно заявив про необхідність призначення судово-почеркознавчої експертизи вже на стадії проведення судових дебатів, у зв'язку з чим, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у заявленому ним клопотанні.
Аналогічне клопотання заявлено позивачем і при апеляційному перегляді справи, так апеляційний суд, врахувавши встановлені обставини в суді першої інстанції та реальну можливість у позивача заявити таке клопотання при розгляді справи у суді першої інстанції, прийнявши до уваги думку відповідача, яка заперечувала проти задоволення клопотання, постановив ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивача про призначення судово-почеркознавчої експертизи.
Колегія суддів вбачає, що відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування позовної давності, але оскільки застосування позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові і може бути застосовано лише до обґрунтованих вимог, суд першої інстанції виходячи з недоведеності заявлених позивачем вимог, правильно відмов у позові по суті (у зв'язку з недоведеністю), а не зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Сама по собі неточність в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення у викладені підстав заявлених позивачем позовних вимог (без вказівки на неналежність йому на час видачі довіреності паспорта ХІІ-НО 665571, виданого 24 січня 1980 року, м. Горлівка) з урахуванням всіх встановлених у справі обставин і процесуальної поведінки позивача щодо подання ним належних і достатніх доказів, не призвело до неправильного вирішення районним судом справи в цілому і ухвалення незаконного рішення.
Крім того, не зазначення в особистих даних позивача при реєстрації нотаріальної дії у вигляді видачі довіреності серії ААІ № 796502 від 19 травня 1997 року - адреси його реєстрації: АДРЕСА_4 , не є достатнім доказом, що позивач не мав волевиявлення на видачу довіреності ОСОБА_5 , після отримання цього ж дня коштів за належні йому 3/12 частин спірного домоволодіння, і фактично не вчиняв цю дію (видачу довіреності).
Враховуючи наведене у сукупності колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення.
Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 30.09.2025 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
Є.С. Сєвєрова