Номер провадження: 22-ц/813/3909/25
Справа № 504/700/15-ц
Головуючий у першій інстанції Вінська Н. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
23.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Вадовської Л.М.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2024 року за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У лютому 2015 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 54 700,60 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного договору №OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 12392,86 доларів США з кінцевим терміном повернення до 01.07.2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитом, комісією та іншими витратами. Відповідач порушив умови кредитного договору і має заборгованість, яка станом на 26.12.2014 року становить 54700,60 доларів США. На підставі викладеного, позивач просить задовольнити його позов.
Відповідно до договору погашення заборгованості здійснюється у такому порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з кредитним договором. У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Відповідач не надав вчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 26.12.2014 року ОСОБА_1 має заборгованість по кредиту перед банком у сумі 54700,60 доларів США, яка складається з наступного: 11962,29 дол. США - заборгованість за кредитом; 2462,32 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 539,71 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредиту, 37116,39 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 15,86 доларів США (фіксована частина), 2604,04 доларів США (процентна складова).
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 04.04.2018 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.
04.01.2024 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду, яка мотивована тим, що він не отримував судові виклики та не знав про перебування справи на розгляді суду. Окрім того зазначає, що не згоден із прийнятим судом рішенням оскільки із позовом до суду ПАТ «КБ «Приватбанк» звернувся 20.02.2015 року при тому, що строк позовної давності по всім платежам на момент пред'явлення позовної вимоги сплив.
Ухвалою суду від 16.04.2024 року заочне рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04.04.2018 року по цивільній справі № 504/700/15-ц скасовано.
Після скасування заочного рішення відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву у відповідності до якого з позовними вимогами банку не згоден у повному обсязі, посилаючись на сплив позовної давності, зазначив, що позовна заява AT КБ «Приватбанк» подана 20.02.2015 року, про що свідчить дата на реєстраційному штампі на першій сторінці позовної заяви. Окрім того, вважав, що банк незаконно нарахував неустойку після спливу строку кредитування, період часу між 04.07.2008 року та 10.08.2011 року є строком кредитування за кредитним договором № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року пеня є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, таким чином, стягнення неустойки у вигляді штрафу чи пені є саме договірним способом забезпечення виконання зобов'язання, яке може мати місце виключно під час існування самого договору.
У зв'язку із чим вважав, що нарахування Банком відсотків за період часу, що настав після 10.08.2011 року, є неправомірним і в цій частині позовні вимоги Банку є необґрунтованими.
Окрім цього звертав увагу той факт, що у своїй позовній заяві Банк просить стягнути з нього як пеню за «несвоєчасність виконання зобов'язань за договором», так і штрафи як у фіксованій частині, так і процентній складовій, що суперечить статті 61 Конституції України якою встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2024 року у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, відповідач ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 23.09.2025 року на 14:00 год. не з'явився, про причини не явки не повідомив, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявив та заяв про відкладення судового засідання не подавав.
Присутній в судовому засіданні представник Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» адвокат Пучкова Л.А. проти розгляду справи за відсутності відповідача не заперечувала.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 23.09.2025 року о 14:00 год. сна з'явився, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності відповідача при таких обставинах не є порушенням прав відповідача щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам у повній мірі не відповідає.
Відмовляючи у позові Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що перебіг строку позовної давності починається для позивача з дати вчинення останнього платежу відповідачем за зазначеним кредитним договором, тобто з 10.04.2009 року. У той же час, із позовом про стягнення коштів з ОСОБА_1 позивач звернувся 20.02.2015 року через п'ять років десять місяців після внесення останнього платежу, тобто після спливу строку позовної давності, як загального (три роки) так і визначеного сторонами у договорі відповідно п.14.11 п'ятирічного строку.
Також суд першої інстанції вказав про необґрунтованість вимог про стягнення процентів, пені нарахованих після спливу строку кредитування 01.07.2011 року, про необґрунтованість нарахування заборгованості по комісії у вигляді винагороди за проведення додаткового моніторингу та за резервування ресурсів 4,08 % від суми зарезервованих ресурсів, а також про необґрунтованість нарахування штрафів, які є подвійною відповідальністю за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором.
Проте повністю погодитись з усіма такими висновками суду не можна
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:
- відповідно до укладеного договору №OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 12392,86 дол. США з кінцевим терміном повернення до 01.07.2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитом, комісією та іншими витратами. Відповідач порушив умови кредитного договору і має заборгованість, яка станом на 26.12.2014 року становить 54 700,60 доларів США. На підставі викладеного, позивач просить задовольнити його позов. За умовами договору погашення заборгованості здійснюється у такому порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з кредитним договором. У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
- відповідач не надав вчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору.
- станом на 26.12.2014 року ОСОБА_1 має заборгованість по кредиту перед банком у сумі 54 700,60 доларів США, яка складається з наступного: 11 962,29 доларів США - заборгованість за кредитом; 2462,32 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 539,71 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредиту, 37 116,39 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 15,86 доларів США (фіксована частина), 2 604,04 доларів США (процентна складова).
Колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно достатті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною другою ст.1050 ЦК України визначено, що у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцю в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.
Частинами першою, третьою ст.549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст.ст.550,551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За своєю правовою природою неустойка має акцесорний характер і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду, висновки якої щодо застосування відповідних норм права має враховувати суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 зробила правовий висновок (п. 90, 91): «Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже,припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
Цей правовий висновок також неодноразово підтриманий Великою Палатою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.02.2020 року справа № 912/1120/16).
Встановивши, що за умовами кредитно-заставного договору №OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року строк кредитування сплив 01.07.2011 року, врахувавши актуальні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які застосовуються Верховним судом в аналогічних справах, суд першої інстанції набув обґрунтованого висновку про те, що право позивача нараховувати проценти та пеню за правомірне користування відповідачем кредитом після цієї дати припинилося.
При цьому суд слушно зазначив, що у таких правовідносинах, що склалися між сторонами, права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, але таких вимог він не пред'являв.
Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення заборгованості за комісією.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок, тому є нікчемними.
З урахуванням того, що на час укладення кредитного договору від 04 липня 2008 року року зі змінами, внесеними додатковою угодою від 29 квітня 2013 року, діяли частина четверта статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", частина третя статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", вимоги банку про стягнення комісії (винагороди за проведення додаткового моніторингу, погашення кредиту у розмірі, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими Позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими Банком на останній термін сплати та винагороди за резервування коштів у розмір 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів з 10 по 15 число кожного місяця) є нікчемними, тому вимога про стягнення комісії у розмірі 539,71 доларів США задоволенню не підлягає, і суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні такої вимоги.
Щодо стягнення штрафу (фіксована частина) - 15,86 доларів США; штрафу (процентна складова) - 2604,04 доларів США, то колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за один і той самий період суперечить положенням статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (див. постанови Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 207/5010/15-ц (провадження № 61-9103св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 296/9078/15-ц (провадження № 61-38609св18).
Як вбачається із кредитного договору банк просив стягнути за одне і те ж порушення умов договору, пеню та штрафи.
Зважаючи на те, що заборонена подвійна відповідальність за одне і те саме порушення, не підлягають задоволенню вимоги банку про стягнення з відповідача штрафів, передбачених умовами кредитного договору від 04 липня 2008 року, у зв'язку з чим обґрунтованими є висновки суду першої інстанції в частині відмови у стягненні штрафів, передбачених умовами договору.
Такий самий висновок за схожих обставин викладений і у постанові Верховного Суду від 26.06.2024 року у справі № 343/1656/15.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині відмови у вимогах про стягнення процентів та пені після спливу строку кредитування за кредитно-заставним договором № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року, а також в частині відмови у вимогах про стягнення штрафів та стягнення комісії є неспроможними і зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Разом з тим, відмовляючи у частині вимог про стягнення заборгованості за кредитом, процентами, пені в межах періоду кредитування, суд першої інстанції за заявою відповідача застосував позовну давність, виходячи з того, що останній платіж по кредитному договору був здійснений 10.04.2009 року, а до суду з позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся 20.02.2015 року, тобто з пропуском, як загального строку позовної даності 3 роки, так і збільшеного умовами договору строку позовної давності 5 років, а саме через п'ять років десять місяців після внесення останнього платежу.
Колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересів. Загальна позовна давність встановлено тривалістю у три роки.
Частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Зі змісту кредитно-заставного договору № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року вбачається, що сторонами погоджено події, за якими настає дефолт.
Так, відповідно до розділу 12 пункт 1.2.1 Договору такими подіями зокрема є затримання сплати Позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше за один календарний місяць; перевищення заборгованості більше, як на 10 % суми наданого кредиту; несплата більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми наданого кредиту тощо та інші події відображені у п. 12.1 розділу 12 кредитно-заставного договору.
Відповідно до п. 12.2. цього ж договору передбачені наслідки настання події Дефолту, які зведені до того, що у разі настання Події Дефолту Банк надає Позичальнику письмове повідомлення про настання Події Дефолту та реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави, а позичальник зобов'язаний усунути Подію Дефолту негайно або передати Предмет Застави у володіння Банку за актом приймання-передачі за адресою, що вказана у статті 17.13 Договору протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави. Якщо протягом 30 календарних днів з моменту отримання Позичальником Повідомлення про Дефолт (або з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет Застави, якщо дата такої реєстрації буде пізнішою) Позичальник усуне Подію Дефолту, вимоги Банку, зазначені у Повідомленні втрачають чинність. Якщо протягом даного строку Позичальник не усуне Подію Дефолту, Позичальник зобов'язаний негайно повернути суму Кредиту у повному обсязі, сплатити винагороди, проценти за користування Кредитом та виконати всі інші грошові зобов'язання у повному обсязі, а Банк має право за своїм вибором здійснити одну або кілька наступних дій:
Згідно з ст. 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальнику відповідного повідомлення, що не звільняє Позичальника від відповідальності за порушення зобов'язання;
Розірвати договір у судовому порядку;
Звернути стягнення на предмет застави в порядку визначеному в статі 13 Договору;
Застосувати будь-який інший спосіб заслуг своїх прав, дозволений законодавством України.
Таким чином, само по собі не виконання відповідачем зобов'язання за кредитно-заставним договором № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року є підставою для настання Події Дефолту, і без направлення кредитором позичальнику письмового повідомлення про настання Події Дефолту та реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави, без отримання Позичальником повідомлення та не усунення Позичальником Події Дефолту у погоджений сторонами у Договорі 30-ти денний строк з моменту отримання повідомлення або з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет Застави, якщо дата такої реєстрації буде пізнішою, у Позичальника не виникає обов'язок повернути кредит у повному обсязі та виконати всі інші грошові зобов'язання за кредитним договором достроково, тобто до настання строку кредитування погодженого сторонами у договорі - 01.07.2011 року.
Оскільки обставини про направлення кредитором відповідного повідомлення Позичальнику через несплату Позичальником чергового платежу за кредитним договором та настання Події Дефолту, а також про отримання такого повідомлення Позичальником і не усунення позичальником протягом 30-ти денного строку з часу отримання повідомлення Події Дефолту, не встановлено, а сторонами відповідних обґрунтувань не наведено та відповідних доказів не надано, у суду не було підстав вважати, що строк за кредитно-заставним договором № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року настав з часу не сплати Позичальником чергового платежу після 10.04.2009 року (внесення останнього платежу за договором) і як слідство, не було підстав вважати, що на час звернення Банку до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, строк позовної давності сплив до всіх зобов'язань відповідача у повному обсязі.
Зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за умовами кредитно-заставного договору № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року є щомісячними і розраховані за графіком за період з серпня 2008 року до 01.07.2011 року.
Оскільки сторони погодили збільшення строку позовної давності по відношенню до зобов'язань з повернення кредиту, сплати відсотків та неустойки тощо до 5 років, позовна давність на час звернення до суду з позовом 20.02.2015 року спливла лише щодо зобов'язань за кредитним договором та неустойки які нараховані до 20.02.2010 року.
Разом з тим зобов'язання, які настали після 20.02.2010 року і до часу спливу строку кредитування за кредитно-заставним договором № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року. а саме до 01.07.2011 року - заявлені в межах строку позовної давності.
Оскільки правильність розрахунку позивачем заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування кредитним коштами та неустойкою у вигляді пені за кредитно-заставним договором № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року, відповідачем не спростована і доказів про виконання ним зобов'язань за договором у більшому ніж враховано позивачем розмірі, не надані, вимоги Банку в цій частині є обґрунтованими, і, оскільки позовна давність за цими зобов'язаннями з 20.02.2010 року до 01.07.2011 року не спивла, у суду не було підстав для відмови у задоволенні даних вимог.
Тому в цій частині апеляційна скарга є прийнятною, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заявлених вимог в межах періоду нарахування з 21.02.2010 року і до 01.07.2011 року включно.
Розраховуючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню, колегія суддів виходить з того, що загальна сума заборгованості за кредитом на 01.07.2011 року становила 11 963,86 доларів США, в тому числі прострочена - 11 339,43 доларів США, поточна - 624,43 доларів США.
Проте вимоги Банком заявлені 11 962,29 доларів США, тобто у розмірі, що не перевищує загальну заборгованість на 01.07.2011 року 11 963,86 доларів США, що є правом Банку.
Тому при обчисленні заборгованості з урахуванням позовної давності, що враховуючи звернення Банку до суду з позовом 20.02.2015 року, спливла до 20.02.2010 року, колегія суддів виходить за наступного:
тіло кредиту - 11 962,29 доларів США (заявлені вимоги) - 4 037,28 доларів США (прострочене зобов'язання з повернення кредиту на 20.02.2010 року), що становить 7 925,01 доларів США;
проценти за користування кредитом - 2 461,36 доларів США (заборгованість станом на 01.07.2011 року) - 1 411,53 доларів США, що становить 1 049,83 доларів США;
пеня за прострочення виконання зобов'язань за договором - 8632,99 (станом на 01.07.2011 року) - 1 081 доларів США, що становить 7 551,99 доларів США,
а всього сумарна заборгованість, яка підлягає стягненню в межах строку позовної давності за кредитно-заставним договором № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року з 21.02.2010 року до 01.07.2011 року включно становить 16 526,83 доларів США (7 925,01 + 1 049,83 + 7 551,99).
Що стосується заявлених вимог про стягнення заборгованості в іноземній валюті та одночасно з визначенням її гривневого еквіваленту, то судова колегія виходить з такого.
З аналізу правових норм Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України. У разі укладення цивільно-правових угод сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Тобто фактично суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Тлумачення статей 1046 та 1049 Цивільного кодексу України дає змогу зробити висновок, що належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, в розмірі та в тій валюті, яка визначена договором позики, а не виключно в національній валюті України.
Статею 99 Коснтитуції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Конституція не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі №723/304/16-ц суди першої та апеляційної інстанцій, помилково зазначили у своїх рішеннях висновок про стягнення з відповідача на користь позивачів боргу одночасно з визначенням у іноземній валюті та в еквіваленті у гривні.
Свобода здійснення валютних операцій передбачає право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов'язання, пов'язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн.
Так, у справі №761/12665/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Як зазначив Верховний Суд, заборона укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України, відсутня.
А отже, укладення договірних зобов'язань в іноземній валюті та їх виконання не суперечить чинному законодавству.
Аналогічні правові висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду справах:№ 761/12665/14-ц, № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц.
Враховуючи наведене рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року по тілу кредиту, процентам за користування кредитними коштами та пені за період з 21.02.2010 року до 01.07.2011 року - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за кредитно-заставним договором № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року з 21.02.2010 року до 01.07.2011 року у розмірі 16 526,83 доларів США, в тому числі тіло кредиту - 7 925,01 доларів США, проценти за користування кредитним коштами - 1 049,83 доларів США, пеня 7 551,99 доларів США.
В решті рішення суду першої інстанції про відмову у стягненні заборгованості за кредитно-заставним договором № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року слід залишити без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки внаслідок апеляційного перегляду справи та ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення, позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задоволений частково на загальну суму 16 526,83 доларів США, що складає 30% від заявлених до стягнення 54 700 доларів США, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір сплачений за подання позову до суду 3 654 грн. та апеляційної скарги 5481 грн.. а всього 9 135 грн. пропорційно задоволеним вимогам, тобто 2 740 грн. ( 9 135 * 30%).
За подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем сплачено 605,62 грн., у зв'язку з чим з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 70% від сплаченого - 423,93 грн. (605,62*70%)
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи наведене з відповідача на користь позивач слід стягнути судовий збір у розмірі 2 316 грн. 07 коп. (2 740 - 423,93).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року по тілу кредиту, процентам за користування кредитними коштами та пені за період з 21.02.2010 року до 01.07.2011 року - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь АТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ:14360570) заборгованість за кредитно-заставним договором № OD23AA0000111383 від 04.07.2008 року на загальну суму 16 526,83 (шістнадцять тисяч п'ятсот двадцять шість доларів США вісімдесят три центи), яка складається з: 7 925,01 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 049,83 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 7 551,99 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
В інший частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь АТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ:14360570) судовий збір у розмірі 2 316 грн. 07 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 30.09.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
Л.М. Вадовська