Справа № 445/1766/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/812/25 Доповідач: ОСОБА_2
29 вересня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Золочівського районного суду Львівської області від 15 вересня 2025 року, якою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Харків, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , обвинуваченому за ч. 5 ст. 407 КК України, продовжено строк тримання під вартою без визначення розміру застави,
з участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
встановила :
Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 15 вересня 2025 року у задоволенні клопотання захисника щодо визначення розміру застави відмовлено. Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою задоволено.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 строк тримання під вартою на 60 днів, а саме до 13.11.2025, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з ухвалою суду захисник - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою продовжити ОСОБА_6 строк тримання під вартою з визначенням розміру застави.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник покликається на те, що застосування або незастосування альтернативного запобіжного заходу є правом, а не обов'язком суду, а відтак клопотання прокурора про застосування чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави повинно мати у своєму змісті відповідне обґрунтування неможливості забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого у разі внесення ним застави.
Апелянт не погоджується з ризиками, наведеними судом в ухвалі.
Щодо ризику переховування від органів досудового розслідування, суду, зазначає, що обвинувачений є військовослужбовцем, а відтак покинути територію України в умовах воєнного стану не має ніякої можливості, натомість він раніше несудимий, має вищу освіту.
Звертає увагу, що у разі надання обвинуваченим згоди на продовження військової служби, останній може бути звільнений від кримінальної відповідальності.
Щодо впливу на свідків, апелянт вважає, що усі 3 свідки були допитані у даному кримінальному провадженні ще 19.12.2024. Стверджує, що обвинуваченому навіть невідоме місцезнаходження цих свідків.
Зауважує, що судом не враховано стан здоров'я обвинуваченого, а саме, що у нього загострилося захворювання, яким ОСОБА_6 хворіє близько 13 років, а також не враховано подяку, яку обвинувачений отримав від 80 Окремої десантно-штурмової Галицької бригади за надану допомогу, а також, що останній ще на початку війни був мобілізований за власним бажанням.
На думку апелянта, ОСОБА_6 під час інкримінованих йому дій не повною мірою міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, що підтверджується висновком експерта №966 від 17.06.2025
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити.
Прокурор ОСОБА_8 заперечив проти задоволення апеляційних вимог, пославшись на їх безпідставність.
Заслухавши доповідача, позицію учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши надані в копіях матеріали контрольного провадження, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
На розгляді Золочівського районного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 грудня 2023 року за №62023140120000838 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 405 КК України.
03 червня 2025 року ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова підозрюваному ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, який у подальшому продовжувався.
Підставами для обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою стали достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 може: переховуватися від суду з метою уникнення встановленої законом кримінальної відповідальності, у тому числі покинути територію України у спосіб, не передбачений законодавством, оскільки лінія державного кордону станом на сьогодні частково непідконтрольна органам державної влади України; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки такі станом на зараз не допитані; вчинити інше кримінальне правопорушення, адже ОСОБА_6 залишається у статусі військовослужбовця, а тому може вчинити інше аналогічне кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, або дезертирство чи інший злочин з метою переховування від суду. Крім цього, враховано особу обвинуваченого ОСОБА_9 , а також відсутність будь-яких даних, які б перешкоджали його утриманню в Державній установі «Львівська установа виконання покарань (№19).
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_9 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, станом на сьогодні не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, як про це просить сторона захисту, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторонами не надано.
Твердження захисника про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо застосування запобіжного заходу розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою місцевий суд враховував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Також колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_9 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відповідно до вимог ч. 7 ст. 176 КПК України до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого, зокрема ст. 407 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст. 176 КК України, тобто тримання під вартою.
З огляду на те, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, колегія суддів вважає, що визначення останньому запобіжного заходу у виді застави є недоцільним.
Стосовно доводів апелянта про те, що у ОСОБА_9 загострилися захворювання, на які він хворіє довгий час, то, на переконання колегії суддів, указані захворювання ОСОБА_9 не є підставою для зміни запобіжного заходу чи застосування щодо нього альтернативного запобіжного заходу, оскільки згідно зі ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, обвинувачений вправі звертатися за наданням необхідної медичної допомоги до адміністрації установи, де він утримується під вартою, у тому числі якщо йому необхідна консультація лікаря-психіатра.
Водночас, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов'язків.
Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі матеріали провадження та навівши в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.
За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що судом правильно продовжено ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не пов'язані з триманням під вартою, не можуть на цьому етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду.
Інші підстави для відмови у задоволенні клопотання прокурора, зазначені захисником у поданій до суду апеляційній скарзі, також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів -
постановила :
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Золочівського роайонного суду Львівської області від 15 вересня 2025 року, якою продовжено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: