Справа № 127/29948/25
Провадження №11-сс/801/815/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
02 жовтня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
підозрюваної в режимі відеоконференції - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Лисова Лисіївка Вінницького району Вінницької області, українки, громадянки України, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно матеріалів кримінального провадження № 12025020050000475, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 липня 2025 року, ОСОБА_7 оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2025 року задоволено клопотання слідчого та продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 36 (тридцять шість) днів, тобто до 05 год 06 хв 28 жовтня 2025 року, в межах строку досудового розслідування, без визначення розміру застави.
Ухвала слідчого судді мотивована тим, що в судовому засіданні прокурором доведено продовження існування ризиків, які були підставою для застосування запобіжного заходу, та на даному етапі провадження застосування менш суворих запобіжних заходів не забезпечить виконання підозрюваною покладених на неї процесуальних рішень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах підозрюваної ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та обрати підозрюваній ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічну пору доби за місцем її проживання: АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
ухвала слідчого судді є незаконною, винесеною з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
стороною обвинувачення не доведено, що заявлені ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують застосування найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
слідчий суддя не урахував належним чином відомості про особу підозрюваної ОСОБА_7 , яка раніше не судима, має постійне місце проживання, є матір'ю малолітньої дитини, проживає разом зі своєю мамою, братами та сестрами, що свідчить про її міцні соціальні зв'язки.
Позиції учасників судового провадження
Підозрювана ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника, указав, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, заявлені ризики доведені.
Мотиви суду
Заслухавши доповідь доповідача, з'ясувавши позиції учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала слідчого судді не відповідає.
Згідно зі ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що старшим слідчим слідчого відділення відділу поліції №3 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025020050000475, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 липня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
У межах указаного кримінального провадження ОСОБА_7 повідомлено про підозру.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 КПК України у разі затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення.
При цьому в кримінальному процесуальному розумінні існує відмінність між обґрунтованістю та доведеністю висунутої підозри, у тому числі на підставі достатніх, допустимих та достовірних доказів.
Європейський суд з прав людини у справі «Кавала проти Туреччини» (заява 28749/18, рішення від 10 грудня 2019 року) указав, що:
«Особа може бути затримана, відповідно до пункту 1 (с) статті 5 Конвенції, лише в рамках кримінального провадження з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення.
Для того, щоб арешт за обґрунтованою підозрою був виправданий не потрібно, щоб особі, яку затримали, в кінцевому рахунку було пред'явлено обвинувачення або представлено перед судом.
Метою затримання є подальше розслідування кримінальної справи шляхом підтвердження або зняття підозр, які є підставою для затримання. Таким чином, факти, які викликають підозру, не повинні бути такого ж рівня, як ті, які необхідні для обґрунтування обвинувального вироку або, навіть, притягнення до відповідальності, що настає на наступному етапі процесу кримінального розслідування.
Разом з тим, «обґрунтованість» підозри, на якій засновується арешт, є важливою частиною гарантії, встановленої у пункті 1 (с) статті 5. Слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи відомостей, які б задовольняли об'єктивного спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила правопорушення. Однак те, що може бути визнано «розумним», залежить від усіх обставин. Відповідно, оцінюючи обґрунтованість підозри, необхідно встановити, чи забезпечена сутність гарантії, передбаченої пунктом 1 (с) статті 5.
Отже, повинні існувати факти чи відомості про те, що заарештовану особу обґрунтовано підозрюють у вчиненні передбачуваного злочину.
Термін «обґрунтованість» також означає поріг, який підозра повинна подолати, щоб задовольнити об'єктивного спостерігача щодо ймовірності звинувачень».
Зі змісту оголошеної підозри в достатній мірі можна дійти висновку, що ОСОБА_7 може бути причетна до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України віднесено до особливо тяжкого злочину.
Постановляючи ухвалу про продовження строку застосування запобіжного заходу, слідчий суддя дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Щодо наявності ризиків у цьому кримінальному провадженні апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам переховування від органів слідства та суду, знищення чи спотворення речей чи документів, незаконного впливу на інших осіб, перешкоджання кримінальному провадженню, вчиненню інших правопорушень. Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити вищезазначені дії.
Отже, будь-який запобіжний захід покликаний забезпечити виконання особою, щодо якої він застосований, процесуальних обов'язків та у жодному разі не може застосовуватись як частина покарання за вчинене діяння.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що висновки про наявність ризиків та неможливість запобігання їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням обставин кримінального правопорушення, його наслідків, тяжкості імовірного покарання за злочини, по якому оголошено підозру, особи підозрюваної, а також тієї обставини, що інкриміноване кримінальне правопорушення відноситься до категорії злочинів, які вчинені із застосуванням насильства або погрозою його застосування, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку, що підозрювана перебуваючи на волі може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати повному та всебічному розслідуванню кримінального провадження іншим шляхом; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, що унеможливлює обрання їй більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Розглядаючи клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу стосовно підозрюваної ОСОБА_7 , слідчий суддя вважав доведеними наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме переховування від органів досудового розслідування та суду, вчинення іншого кримінального правопорушення, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, що зумовлює необхідність застосування до останньої запобіжного заходу.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що можливе призначення в майбутньому кримінального покарання, навіть у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально в місцях несвободи, не може бути об'єктивною підставою вважати доведеним, що підозрюваною будуть вчинятись спроби ухилятись від органів досудового розслідування чи суду.
Відтак суд вважає недоведеним ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
З оскаржуваної ухвали слідує, що указані положення слідчим суддею не ураховано та поза його увагою залишились дані про особу підозрюваної.
Установлено, що підозрювана ОСОБА_7 хоча і підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, проте раніше не судима, має постійне місце реєстрації та проживання, має на утриманні малолітню дитину, проживає з матір'ю, братами та сестрами, що свідчить про міцність її соціальних зв'язків.
Необхідно також урахувати положення ч. 4 ст. 194 КПК України, зокрема, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення також існування хоча б одного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, але не доведе недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів, слідчий суддя, суд мають право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрювану обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
На переконання колегії суддів, стороною обвинувачення не доведено недостатність застосування до підозрюваної більш м'яких запобіжних заходів.
Ураховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, за якими ОСОБА_7 оголошено підозру, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також даних про особу підозрюваної, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування щодо підозрюваної ОСОБА_7 виняткового запобіжного заходу, яким є тримання під вартою.
Натомість належним і достатнім запобіжним заходом, який забезпечить виконання підозрюваною покладених на неї процесуальних обов'язків, може бути цілодобовий домашній арешт.
Застосування домашнього арешту передбачає відчутне втручання у приватне життя особи шляхом покладання на неї за рішенням суду заборон та обмежень. Із цих підстав за оцінками Європейського суду із прав людини домашній арешт розглядається в тій самій площині, що й тримання особи під вартою, оскільки він пов'язаний із позбавленням свободи, виходячи з розуміння положень Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.
Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Виходячи з переліку запобіжних заходів, закріплених у ст. 176 КПК України, домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.
Такий запобіжний захід має застосовуватися у тих випадках, коли застава є занадто м'яким запобіжним заходом, а тримання під вартою - занадто суворим.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Манчіні проти Італії» указав, що за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і цілодобовий домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей ст. 5 п. 1 п. п. с) Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Отже, за ступенем суворості, у значенні ст. 5 Конвенції про захист права людини і основоположних свобод, такий захід межує з позбавленням волі.
Домашній арешт за своєю сутністю є комплексом призначених за рішенням суду заборон і обмежень, які накладаються на підозрюваного (обвинуваченого) у зв'язку з його повною чи частковою ізоляцією у певному приміщенні, спрямовані на досягнення мети цього запобіжного заходу, реалізуються й контролюються правоохоронними органами у взаємодії з органом досудового розслідування, у чиєму провадженні знаходиться справа.
Ураховуючи дані про особу підозрюваної ОСОБА_7 , її молодий вік, сімейний та матеріальний стан, обґрунтованість підозри у вчиненні злочину, беручи до уваги характер та обсяг висунутого обвинувачення, вид та розмір покарання, що загрожує у разі визнання її винуватою, поведінку підозрюваної у взаємозв'язку з можливими ризиками, на які указано прокурором, колегія суддів дійшла висновку, що запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної.
Указаний запобіжний захід є пропорційний тому ступеню небезпеки, ризики якого існують у цьому кримінальному провадженні, а також тим завданням, які має досягти як орган досудового розслідування, так і в подальшому суд.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 слід задовольнити частково, оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою у задоволенні клопотання слідчого про продовження строків тримання під вартою щодо ОСОБА_7 відмовити та застосувати до підозрюваної ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК, суд
Апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2025 року скасувати.
У задоволенні клопотання слідчого про продовження строків тримання під вартою щодо ОСОБА_7 відмовити.
Застосувати до підозрюваної ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_2 , з забороною залишати житло цілодобово, на строк 36 днів, тобто до 28 жовтня 2025 року включно, в межах строку досудового розслідування.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_7 обов'язки:
прибувати на виклики слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
не відлучатись з місця проживання, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання чи роботи;
утриматися від спілкування з свідками у цьому кримінальному провадженні;
здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії ухвали визначити в межах строку досудового розслідування до 28 жовтня 2025 року.
Копію ухвали для виконання та здійснення контролю надіслати органу поліції за місцем проживання підозрюваної.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4