Справа №333/11293/23
Провадження № 2/333/127/25
02 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді: Наумової І.Й.,
за участю секретаря судового засідання: Кунець В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за:
первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району (як орган опіки та піклування), Вишгородська міська рада Київської області (як орган опіки та піклування), про відібрання дитини, про визначення місця проживання дитини з батьком, та
зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району (як орган опіки та піклування), Вишгородська міська рада Київської області (як орган опіки та піклування), про позбавлення його батьківських прав та визначення місця проживання дитини,, -
18.12.2023 р. позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаними первісними позовними вимогами, які обґрунтовує наступним.
ОСОБА_1 є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_3 , який народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з 04.05.2022 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (за місцем проживання та реєстрації батька). Відповідач ОСОБА_2 є тещею ОСОБА_1 , відповідно, бабою по відношенню до малолітнього ОСОБА_3
25 травня 2022 року відповідач самовільно, свавільно та протиправно визначила місцем проживання малолітнього ОСОБА_3 місце його проживання, а саме: кв. АДРЕСА_2 . При цьому відповідач протиправно перешкоджає навіть спілкуванню позивача з дитиною.
Відповідач ОСОБА_2 намагалася позбавити позивача батьківських прав щодо дитини. Проте ухвалою від 27 жовтня 2023 року за її заявою позовна заява залишена без розгляду (справа № 333/3306/23 Комунарського районного суду міста Запоріжжя). В даний час відповідач, намагається визначити місце проживання дитини з нею за адресою: АДРЕСА_3 . (справа № 363/1896/22 Вишгородського районного суду Київської області; в даний момент провадження зупинено до розгляду Комунарським районним судом міста Запоріжжя справи № 333/3306/23).
На підставі вищевикладеного позивач просить суд:
- відібрати у відповідача ОСОБА_2 малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
- визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.12.2023 р. провадження у справі за вищевказаним первісним позов відкрито, призначений розгляд справи у порядку загального позовного провадження, сторонам встановлений строк для надання заяв по суті спору.
Відповідачкою за первісним позовом ОСОБА_2 подано відзив на позов, в якому вона просила відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки після розірвання шлюбу між її донькою та ОСОБА_1 , вона з малолітнім сином ОСОБА_3 почала мешкати з ним за адресою: АДРЕСА_3 . Після смерті матері малолітній ОСОБА_4 продовжив жити з нею та дідусем, батько дитини надав нотаріальну засвідчену згоду на проживання дитини з ними на період з 25.03.2021 р. по 25.03.2022 р. В подальшому дитиною, який продовжив мешкати з ними, опікувалися вони, оскільки батько не допомагав утримувати дитину матеріально, життям дитини не цікавився. При цьому неодноразово погрожував викрасти дитину та вивезти його за кордон.
Також відповідачкою ОСОБА_2 подано зустрічний позов, в якому вона, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка ухвалою суду від 07.08.2024 р. була прийнята судом до розгляду, просила суд: позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 та визначити місце проживання дитини з нею.
Свої зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтувала наступним.
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2019 року (справа №333/5896/18) шлюб між ОСОБА_1 та їх донькою ОСОБА_5 було розірвано. Народжена від цього шлюбу дитина ОСОБА_6 , після розірвання шлюбу продовжувала проживати разом з матір'ю, ОСОБА_5 , бабусею - ОСОБА_2 , дідусем ОСОБА_7 . Зареєстрований ОСОБА_3 також за адресою проживання бабусі і дідуся.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла, Після цього дитина продовжувала проживати разом з бабусею та дідусем.
25 березня 2021 року Позивач склав нотаріальну заяву, зареєстровану у реєстрі за №175, в якій зазначив, що він не заперечує проти того, щоб у період його відсутності з 25 березня 2021 року до 25 березня 2022 року його син ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_3 , з відомими йому особами: бабусею та дідусем, які вправі вирішувати всі питання щодо малолітньої дитини, котрі можуть виникнути за час відсутності Позивача: що пов'язані з навчанням, перебуванням у дошкільних навчальних закладах, лікуванням, проживанням та щодо побутових питань.
Протягом всього періоду після смерті доньки бабуся та дідусь займались вихованням та утриманням дитини, повністю забезпечували гармонійний розвиток дитини та належний рівень її життя, здоров'я, займались навчанням дитини. Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 зазначає, що вона та її чоловік - дідусь дитини отримують пенсії, крім того, ОСОБА_7 працює та отримує заробітну плату. Вони всі мешкають в належній ОСОБА_7 квартирі, в якій створені всі належні умови для проживання та виховання онука.
Ухвалою суду від 10.04.2024 р. вищевказаний зустрічний позов ОСОБА_2 прийнятий до спільного розгляду із зазначеним вище первісним позовом та об'єднано їх в одне провадження.
Протокольною ухвалою від 10.04.2024 р. задоволено клопотання Вишгородської районної державної адміністрації та замінену її як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на Вишгородську міську раду Київської області.
Протокольною ухвалою суду від 07.08.2024 о. закрито підготовче провадження у справі та призначений розгляд справи по суті.
В судових засіданнях у справі позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним - ОСОБА_1 та його представник - адвокат Є. Войтович підтримували первісні позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні, з підстав, заявлених в первісному позові, в задоволені зустрічних позовних вимог просили відмовити в зв'язку з необґрунтованістю. Додатково в судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що хоче жити з сином, вивезти його в більш спокійне місце, не заперечує, щоб дідусь з бабусею його сина по материнській лінії теж поїхали жити з ними.
Позивачка за зустрічним позовом та відповідачка за первісним - ОСОБА_2 та її представники в судових засіданнях у справі наполягали на задоволенні її зустрічного позову, з підстав, викладених в ньому, а в задоволенні первісних позовних вимог просила відмовити, в зв'язку із задоволенням зустрічного позову.
Представник третьої особи - Вишгородської міської ради Київської області як орган опіки та піклування в судові засідання не з'являвся, про час, дату та місце слухання справи повідомлявся.
Представник третьої особи - Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, в судове засідання 14.04.2025 р. не з'явився, надав заяву в якій просить розглянути справу за його відсутності, надав висновок щодо розв'язання спору.
В судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив, що він мешкає з бабусею ОСОБА_9 та дідусем ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_3 . Коли бачив тата та спілкувався з ним не пам'ятає. Декілька разів тато присилав йому подарунки в 2023 р. - брудний конструктор ОСОБА_11 та солодощі. Пам'ятає, що одного разу їздив з батьком до Києва в зоопарк. Вдома у батька не був. Останній йому не дзвонить. Він не хоче бачитися з батьком.
Вислухав пояснення сторін та їх представників, представниці третьої особи, заслухав пояснення неповнолітньої дитини, відносно якої заявлені позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та інші докази у справі, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлені наступні обставини та правовідносини.
З 23.01.2016 р. позивач за первісним позовом ОСОБА_12 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_13 , який розірваний рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21.02.2019 р. по справі №333/5896/18, що підтверджується копіями свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , зазначеного судового рішення, витягом з державного реєстру актових записів.
ОСОБА_12 та його дружина ОСОБА_14 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (виданого повторно).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_13 померла від онкологічного захворювання, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 та довідкою про причину смерті.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, з 04.05.2022 р. місце проживання малолітнього ОСОБА_15 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . До цього часу, з 09.01.2020 р. він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копіями довідок про місце реєстрацію.
Згідно з актами №19, 56 обстеження умов проживання, складених 15.02.2023 р., 29.05.2025 р. працівниками Вишгородської міської ради Київської області, як органом опіки та піклування, за результатом обстеження житлового приміщення 4-кімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що в одній кімнаті проводиться ремонт, в коридорі зроблено косметичний ремонт. Ванна кімната та санвузол обладнані необхідною сантехнікою. У квартирі наявне електро та водопостачання і водовідведення, централізоване опалення. У квартирі створені необхідні для проживання. Квартира зі зручностями, відповідно умебльована та об лаштована необхідною сантехнікою. Для дитини відведено окрему кімнату, де наявне спальне місце, куточок для занять, шафа для одягу, простір для проведення дозвілля. За цією адресою зареєстровані та проживають: батько - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстрований та проживає); мати заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (зареєстрована та проживає), брат - ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (зареєстрований, наразі не проживає - мобілізований); сестра - ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (зареєстрована, не проживає); брат - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (зареєстрований, не проживає); донька сестри - ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (зареєстрована, не проживає); син заявника - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований, наразі не проживає). Стосунки, традиції сім'ї: зі слів гр. ОСОБА_1 : малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з бабусею в м. Запоріжжі. Сім'я святкує державні та сімейні свята. Родичі не заперечують відносно проживання малолітньої дитини разом із батьком за вищевказаною адресою.
ОСОБА_1 має освітньо-кваліфікаційного рівень молодшого спеціаліста вищої освіти за спеціальністю «Будівництво тунелів та метрополітенів», що підтверджується копією відповідного диплома.
Відповідно до довідок, датованих 12.12.2023 р., виданої ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС», ОСОБА_1 працює водієм міжнародних перевезень вантажів на даному підприємстві з 01.08.2022 р. по час надання довідки. За місцем роботи отримує заробітну платню в середньому 7000,00 грн. в місяць. За місцем роботи характеризується позитивно, що підтверджується відповідною характеристикою.
Відповідно до довідки про доходи, виданої ТОВ «ІНТ МУВ» 04.06.2025 р., з 04.09.2024 р. по час надання довідки ОСОБА_1 працює водієм автотранспортних засобів, отримує заробітну платню з урахуванням інших нарахувань в середньому близько 29140,92 грн. щомісяця. Відомості про місце роботи підтверджується довідкою Пенсійного Фонду форми ОК-7. За місцем роботи характеризується позитивно, що підтверджується відповідною характеристикою..
22.05.2022 р. та 27.05.2022 р. ОСОБА_1 звернувся до Відділу поліції №4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області із заявою про вжиття заходів, оскільки ОСОБА_2 не віддає йому його сина ОСОБА_15 . Відповідно до відповідей ВП №4 ЗРУП в Запорізькій області, за результатами звернень встановлена відсутність адміністративного чи кримінального правопорушення, рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства для вирішення цивільно-правових питань, які виникли.
Відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним ОСОБА_2 є бабусею по материнській ліній малолітнього ОСОБА_3 , а ОСОБА_7 є його дідусем, що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_21 серії НОМЕР_5 . Сторони по справі, третя особа як орган опіки та піклування, в своїх заявах по суті спору не заперечували ту обставину, що ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є подружжям.
25 березня 2021 року ОСОБА_1 склав нотаріальну заяву, зареєстровану у реєстрі за №175, в якій зазначив, що він не заперечує проти того, щоб у період його відсутності з 25 березня 2021 року до 25 березня 2022 року його син ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_3 , з відомими йому особами: бабусею ОСОБА_2 та дідусем ОСОБА_7 , які вправі вирішувати всі питання щодо малолітньої дитини, котрі можуть виникнути за час відсутності ОСОБА_1 , що пов'язані з навчанням, перебуванням у дошкільних навчальних закладах, лікуванням, проживанням та щодо побутових питань.
З копії паспорту та витягу з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя вбачається, що сторона у справа ОСОБА_2 зареєстрована та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_3 . Дана квартира належить ОСОБА_7 , що підтверджується довідками ЖБК №330 «Комунаровець-22», ЗМБТІ, копією ордеру на житлове приміщення.
ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є пенсіонерами та отримують пенсію в середньому по 2600,00 грн. у місяць. Останній також працює та отримує заробітну плату у розмірі 6725,00 грн. у місяць.
У відповідь на адвокатський запит представника ОСОБА_2 Запорізькою гімназією №103 Запорізької міської ради листом від 28.12.2023 року №01-22/314 повідомлено, що ОСОБА_6 навчається у Запорізькій гімназії №103 Запорізької міської ради в 1 класі з 01 вересня 2023 року. ОСОБА_4 зарекомендував себе як хороший учень. Має добрий загальний розвиток. ОСОБА_2 приділяє належну увагу навчанню та виховання ОСОБА_22 . Відповідально відноситься до всебічного інтелектуального та психологічного розвитку ОСОБА_22 . Постійно цікавиться справами дитини. Всі рекомендації щодо навчання та виховання виконує. Батьківські збори відвідує. Дитина забезпечена всім необхідним для навчання, одягнена по сезону.
У відповідь на адвокатський запит представника ОСОБА_2 медичний центр "My Doctor" листом №8 від 28.12.2023 року повідомив, що лікарем, який спостерігає за ОСОБА_3 , є ОСОБА_23 . Хронічних захворювань дитина не має, щеплений за віком. Після смерті матері декларація укладена на ім'я бабусі, ОСОБА_2 . На прийоми до лікаря та під час викликів з дитиною знаходиться бабуся.
На підставі висновку оцінки потреб сім'ї від 31.05.2022 року, складеного працівниками соціальної служби по Комунарському району м. Запоріжжя, встановлено, що на момент обстеження бабуся ОСОБА_2 та онук ОСОБА_6 перебували вдома. Умови проживання добрі. Для дитини є необхідні умови для виховання та розвитку. Батько ОСОБА_1 за вказаною адресою ( АДРЕСА_3 ) не проживає. Зі слів бабусі, вихованням, розвитком та забезпеченням основних потреб дитини займається вона та її чоловік.
Листом Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району від 14.06.2022 NC-221 на звернення ОСОБА_24 повідомлено, що спеціалістами відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради був здійснений вихід за адресою: АДРЕСА_3 , де встановлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 забезпечений всім необхідним для виховання, відпочинку, розвитку. Під час виходу за вказаною адресою загрози для дитини виявлено не було, хлопчик був спокійний, почувався себе комфортно.
Відповідно до акту обстеження умов проживання дитини, складеного працівниками відділу по Комунарському району служби у справах дітей Запорізької міської ради від 11.03.2024 р., за результатами обстеження умов проживання дитини ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , встановлено, що в трикімнатній квартирі мешкають дитина ОСОБА_6 , його бабуся - ОСОБА_25 , дідусь - ОСОБА_7 . В дитини є окрема кімната для відпочину, розвитку та навчання. Умови проживання задовільні. Квартира умебльована, в неї надаються необхідні комунальній послуги. Дитина забезпечена сезонним одягом та взуттям. ОСОБА_25 постійно займається вихованням та розвитком онука. Дитина протягом тривалого часу мешкає з бабусею та дідусем, мама дитини до її смерті мешкала з сином також за цією адресою. В ході спілкування з родиною ОСОБА_26 та малолітнім ОСОБА_22 , ними працівникам служби у справах дітей повідомлено, що батько дитини з літа 2023 р. не навідував дитину, декілька разів телефонував в період, коли дитина перебувала на шкільних уроках. Одного разу надіслав конструктор та цукерки. ОСОБА_4 сказав в розмові, що жити та спілкуватися з батьком та отримувати від нього подарунки не бажає.
Допитані в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 , пояснив, що є дідусем по материнській лінії малолітнього ОСОБА_3 . Зазначив, що з 2017 р. він з колишнім зятем ОСОБА_1 не спілкується. Його донька розлучилась з ОСОБА_1 і переїхала мешкати з дитиною до них. З того часу, онук ОСОБА_4 мешкає у них вдома. З 2019 р. ОСОБА_1 один раз приїздив навідати сина і вони його ненадовго відпускали в гості до батька в Київську область. Після смерті доньки, онук продовжив мешкати з ними. Вони займалися виховання онука, утримували його. Це влаштовувало ОСОБА_1 , який не цікавився життя дитини, доки не почалась війна, з цього часу він постійно намагається забрати дитину, навіть викликав до них поліцію. Батько дитини не забезпечує онука, його життям не цікавиться, дитячі гроші забирає собі, оскільки він оформив пенсію по втраті годувальника, пенсійна картка залишилась у нього, але він відмовлявся її віддавати. Коли нарешті передав їм картку, він змінив код входу до рахунку, тому вони не користувалися цими коштами. Він забрав медичну картку дитини, не попередивши їх. Коли ОСОБА_1 приїздив в судове засідання у цій справі, вони приходили з ОСОБА_22 до суду, і при спілкуванні з дитиною ОСОБА_1 наговорював на них. Гліб не хоче спілкуватися з батьком ОСОБА_1 .
Допитаний в судовому засідання свідок ОСОБА_27 пояснив, що він є кумом ОСОБА_1 та хресним батьком ОСОБА_15 . Останній майже з народження мешкає в Запоріжжі у бабусі та дідуся, які після смерті матері дитини повністю ним опікуються та виховують. Один раз ОСОБА_1 приїздив до сина, щоб взяти його до себе в Київську область в гості, а так він не цікавився життям та розвитком свого сина, не утримує його, навіть картку з пенсією по втраті годувальника забрав собі і використовував гроші на власні потреби. ОСОБА_1 мешкає в орендованій квартирі, працює далекобійником. Від спільних знайомих свідку відомо, що ОСОБА_1 інколи вживає наркотичні та психотропні засоби. Дитина не хоче спілкуватися з батьком та жити з ним.
Допитана в якості свідка ОСОБА_28 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою подружжя ОСОБА_26 , тому знала їх доньку ще з дитинства. Їй відомо, що їх малолітній онук ОСОБА_4 живе в родині ОСОБА_26 майже з народження. Батька дитини майже не бачила, він не займається вихованням, утриманням сина ОСОБА_22 , яким опікуються бабуся та дідусь. Батько ОСОБА_22 приїздив до дитини один раз близько три роки потому. Коли батько декілька раз дзвонив, дитина ховалась під ліжко та не бажала спілкуватися з батьком. При спілкуванні з ОСОБА_22 , він ніколи про батька не згадував.
Відповідно до талона-повідомлення №18805 про прийняття ВП №4 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області та реєстрації заяви про правопорушення, 30.06.2025 р. о 17-48 год. надійшло повідомлення зі служби 102, про те, що 30.06.2025 р. о 17-47 год. за адресою: АДРЕСА_3 , його колишній зять ОСОБА_29 бризнув в очі йому з балончику та дитині 9 років.
Згідно запису від 04.07.2025 р. в КНП «Міська лікарня№7» ЗМР, ОСОБА_7 звернувся 04.07.2025 р. за консультацією до лікаря-офтальмолога зі скаргами на виділення, свербіж, сльозотечу в обох очах, за результатами огляду встановлений діагноз - інший коньюктивіт.
Відповідно до повідомлення ГУНП в Запорізькій області на адресу ОСОБА_30 , в ході перевірки за вищевказаним зверненням порушень чинного адміністративного чи кримінального законодавства не виявлено.
Відповідно до висновку Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району щодо розв'язання спору, органом опіки та піклування, були вивчені вищевказані надані докази, окрім цього також враховано також наступні обставини.
ОСОБА_1 оформив пенсію у зв'язку з втратою годувальника на сина та передав банківську картку ОСОБА_2 для користування коштами в інтересах дитини, але, зі слів ОСОБА_2 , з серпня 2022 року користуватися карткою вона не може, оскільки ОСОБА_1 через мобільний додаток банку почав блокувати операції по картці, та використовує гроші на власні потреби. Також ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 фінансово взагалі не допомагає.
Відповідно до наказу служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради №740 від 13.06.2023р., оскільки дитина залишилася без батьківського піклування, ОСОБА_3 , 2016р.н., тимчасово влаштований в родину бабусі ОСОБА_2 до прийняття рішення про його влаштування.
Із розмови з дитиною, яку проводив представник відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, вбачається, що дитина з прихильністю ставиться до бабусі та дідуся, бажає проживати з бабусею та дідусем, з батьком не спілкується, давно його не бачив.
ОСОБА_1 було запрошено на 07.11.2024р., на засідання комісії з питань захисту прав дитини при районній адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району. 07.11.2024ир. на засіданні комісії була присутня лише ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не з'явився та не попередив про причину своєї відсутності. ОСОБА_1 було повторно надіслано запрошення на 20.11.2024р.
На засіданні комісії 20.11.2024р. були присутні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . ОСОБА_1 повідомив членам комісії, що бажає спілкуватися з дитиною та не заперечує проти проживання сина в родині ОСОБА_2 , за період 2023- 2024рр. двічі поштою передав подарунки дитині (іграшку ОСОБА_11 , яка, зі слів бабусі, була у занедбаному стані, та солодощі, від вживання яких дитина відмовилась). Речі купував дитині десь у 2019 році та дав ОСОБА_2 5000 доларів на утримання дитини. ОСОБА_1 не заперечував проти того, що не передає кошти (пенсія по втраті годувальника) ОСОБА_2 , оскільки не впевнений, що вона витратить їх на дитину. Також він підтвердив, що протягом судового розгляду декілька разів був в м. Запоріжжі, але з дитиною не бачився та не спілкувався. Наголошував, що в м. Запоріжжі небезпечно.
Також органом опіки та піклування у висновку наголошено, що з травня 2023року на розгляді Комунарського районного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 ,2016р.н., та у листопаді 2023р. був наданий до суду висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно сина, оскільки батько виявив бажання забрати дитину до себе, виховувати та піклуватися про нього. Йому було надано рекомендації щодо налагодження контакту з дитиною та необхідність дійти домовленості з бабусею та дідусем ОСОБА_26 задля комфортного повернення дитини на виховання батькові. За заявою ОСОБА_2 в листопаді 2013року позовну заяву залишено без розгляду.
Члени комісії поставили питання ОСОБА_1 , які кроки він зробив за період з листопада 2023 по теперішній час щодо встановлення контакту з дитиною та участі у його житті, матеріального забезпечення дитини. ОСОБА_1 зазначив, що, з дитиною не зустрічався та не спілкувався, оскільки бабуся йому в цьому перешкоджає, ніяких кроків щодо зближення з дитиною він не робив.
ОСОБА_2 додала, що на кожне судове засідання вона приходила разом з чоловіком ОСОБА_7 та онуком, але ОСОБА_1 до дитини не підходив та не спілкувався, та не намагався налагодити контакт.
Під час судового розгляду даної справи ОСОБА_1 ані до районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як органу опіки та піклування, ані до відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, з питання спілкування та виховання дитини не звертався.
Враховуючи вищезазначене, рішення комісії з питань захисту прав дитини, в інтересах малолітнього, на підставі ст.ст.19, 150, 155, 164 Сімейного кодексу України, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини, про визначення місця проживання дитини, вважає недоцільним відібрання малолітнього ОСОБА_3 , 2016р.н., у ОСОБА_2 та визначення місця проживання дитини з ОСОБА_1 , та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначення місця проживання дитини з ОСОБА_2 , вважає доцільним позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині визначення місця проживання дитини з ОСОБА_2 відмовити.
При вирішенні даного спору, суд погоджується з висновком Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району щодо розв'язання спору, органом опіки та піклування і вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини слід відмовити, оскільки примусове відібрання в неї малолітнього онука на переконливу думку суду буде суперечити впершу чергу інтересам дитини, при цьому зустрічні вимоги суд вважає обґрунтованими, виходячи з наступного.
В постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року по справі № 718/1695/21 викладені наступні правові висновки аналогічних правовідносини.
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV«Про міжнародні договори і угоди» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За вимогами частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, в рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13 ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між: подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими; матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання; бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком (частини перша, друга статті 2).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону № 2402-III).
У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13) зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 761/11261/23 (провадження № 61-9349св24), від 25 вересня 2024 року в справі № 522/10087/23 (провадження № 61-7777св24) та ін.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23) вказано, що згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
У статті 163 СК України закріплено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Тобто, вирішуючи питання про доцільність відібрання малолітніх дітей і передання їх батькам, суд насамперед має дослідити, чи не буде це суперечити інтересам дітей, зашкодити їх здоров'ю чи розвитку, та встановити, чи є середовище, в яке передаються діти, благонадійним та благополучним.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зазначав, що в мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (постанови від 11 вересня 2024 року в справі № 2-1196/11 (провадження № 61-8970св24), від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21 (провадження № 61-4014св23) та ін.).
Одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.
За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що в спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо (постанова від 11 грудня 2024 року в справі № 199/5456/23 тощо).
Оскільки СК України не визначає зміст категорії «інтереси дитини», то розкрити зміст цього поняття можна через підхід, що застосовує ЄСПЛ.
Так, під час визначення основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: 1) у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо не придатною або явно неблагополучною; 2) у найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному середовищі, що не є неблагополучним (пункти 78, 100 рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі ««М. С. проти України» (заява №2091/13).
Такий алгоритм має бути врахований під час вирішення питання про відібрання дитини з огляду на норми частини третьої статті 163 СК України, зокрема в спорі між батьком дитини та бабою, в якої дитина проживала довгий час, оскільки взаємини між дідом/бабою та онуками, які спільно проживають тривалий час, підпадають під дію статті 8 Конвенції. Вирішення питання про відібрання дітей у відповідача (баби), як і вирішення питання про неможливість відібрання дітей на користь позивача (батька дитини) становить втручання у право кожної із сторін в справі на повагу до їх сімейного життя.
Втручання в право на повагу до сімейного життя не є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно (а) здійснено згідно із законом, (б) відповідає одній чи кільком законним цілям, що визначені пунктом 2 статті 8 Конвенції, (в) є необхідними у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей.
На питання, чи передбачене втручання у право сторін законом, стаття 163 СК України відповідає ствердно, оскільки закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною, але закон допускає, що батькам може бути відмовлено в цьому, якщо це буде суперечити інтересам дитини.
На питання, чи відповідає втручання у право однієї із сторін цілям, про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції, суд вважає, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод дитини і відповідно вона має законну мету в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.
Визначаючи, чи був захід із втручання у право однієї із сторін необхідним у демократичному суспільстві, суд, беручи до уваги справу в цілому, має розглядати підстави, наведені для виправдання застосування заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин справи вони можуть відрізнятися.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. Під час оцінки та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в такому порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.
Під час оцінки та визначення найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту.
У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Пунктом 2 частини 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей.
З досліджених судом доказів вбачається, що після розлучення ОСОБА_1 з колишньою дружиною ОСОБА_14 в 2019 р., їх малолітній син ОСОБА_4 , 2016 р.н., почав мешкати з мамою та бабусею і дідусем в м. Запоріжжі. Батько дитини, який мешкає в Київській області, рідко спілкувався та навідував сина. Під час тяжкої онкологічної хвороби матері дитини ОСОБА_1 не намагався налагодити відносини з малолітнім сином та відновити емоційний зв'язок між ними та прив'язаність, з огляду на можливу смерть матері та необхідність подальшого проживання батька з сином, тобто не вживав заходів щодо адаптації дитини щодо проживання з батьком. Після смерті матері дитини ОСОБА_1 протягом року знов фактично обірвав спілкування з малолітнім сином та поїхав за кордон на заробітки, залишивши дитину під опікою бабусі та дідуся. В 2022 р., після початку війни, ОСОБА_1 почав формально цікавитися життям дитини та проявляти інтерес до неї, при цьому не навідував дитину систематично, не брав належної участі в її вихованні та утриманні, не телефонував та не спілкувався із сином. Виділену державою соціальну допомогу по втраті годувальника, ОСОБА_1 не витрачав на дитину, посилаючись на формальну підставу, що він не довіряє бабусі дитини щодо цілей витрат цих коштів. Навіть протягом тривалого даного судового процесу ОСОБА_1 не зміг налагодити відносини з малолітнім сином задля відновлення між ними сімейної емоційної прив'язаності, не вживав належних заходів щодо виконання своїх батьківських обов'язків, хоча органом опіки та піклування вже наголошувалося ОСОБА_31 під час попередньої судової справи про позбавлення його батьківських прав про необхідність зміни ставлення до дитини, але останній проігнорував дані попередження. Відповідачка за зустрічним позовом не перешкоджала у спілкуванні між батьком ОСОБА_1 та його малолітнім сином ОСОБА_15 . Малолітній ОСОБА_4 емоційно прив'язаний до бабусі та дідуся, саме їх сприймає як свою родину, з ним він почуває себе комфортно, в останніх налагоджений побут для дитини, до якого ОСОБА_4 вже звик, останній батька не сприймає та не бажає з ним спілкуватися.
Вищевказані обставини свідчать, що відібрання дитини ОСОБА_22 від його бабусі та дідуся, з урахуванням віку дитини, їх спільного сталого тривалого проживання, буде суперечить інтересах дитини. ОСОБА_1 фактично ухилявся протягом тривалого часу від виконання своїх батьківських обов'язків відносно сина, свого ставлення до цих обов'язків не змінив, що є підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_22 . Позбавлення батьківських прав не перешкоджає подальшій участі батька в житті дитини, тим паче законодавством передбачено право батьків поновити свої батьківські праві у разі зміни свого ставлення до виконання батьківських обов'язків.
Відповідно до ст. 167 ЦК України, якщо дитина, позбавлена батьківського піклування не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.
Враховуючи, що мати дитини ОСОБА_3 померла, батька дитини цим судовим рішенням позбавлено батьківських прав, з урахуванням наявного волевиявлення бабусі на визначення місця проживання її онука з нею, з якою він тривалий час мешкає, суд дійшов висновку про задоволенні її позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 12,13, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_7 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району (як орган опіки та піклування), Вишгородська міська рада Київської області (як орган опіки та піклування), про відібрання дитини та про визначення місця проживання дитини з батьком, - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_7 , до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району (як орган опіки та піклування), Вишгородська міська рада Київської області (як орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав, про визначення місця проживання дитини, - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його бабусею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_7 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, та набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений 02.10.2025 р.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя: І. Й. Наумова