Справа № 302/1305/25
Провадження № 2/302/510/25
02 жовтня 2025 року селище Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., з участю секретаря судового засідання Царь О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позов обґрунтувала тим, що 01 вересня 2021 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за актовим записом № 2123, що стверджується відповідним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Зазначала, що підставою для розірвання шлюбу є відсутність спільних інтересів у подружжя, різні погляди на життя, відсутність взаєморозуміння, втрата почуття любові і поваги один до одного та припинення ведення спільного господарства.
Стверджувала і те, що відповідач уникає із нею спілкування, не виходить на зв'язок, що позбавляє її можливості вирішити питання про розірвання шлюбу у позасудовому порядку, оскільки спільних дітей вони не мають.
Посилаючись на наведені вище обставини просила суд не надавати строк на примирення та шлюб, укладений між нею та відповідачем ОСОБА_2 , який зареєстрований 01 вересня 2021 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за актовим записом № 2123, розірвати і залишити їй шлюбне прізвище.
Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 вересня 2025 року відкрито провадження в цій справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням /викликом/ сторін.
Своїм правом подати відзив на позовну заяву ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 не скористався.
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, хоча була повідомлена належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Водночас нею подано до суду заяву від 10.09.2025, в якій вона просила розгляд справи провести за її відсутності, позов підтримала повністю та просила його задовольнити (а.с.9).
Відповідач ОСОБА_2 також у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, однак подав до суду 15 вересня 2025 заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги визнає у повному обсязі, проти розірвання шлюбу не заперечує, просить суд розглянути справу без його участі (а.с.23).
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності сторін за наявними матеріалами, які є достатніми для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини у даній справі та об'єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, суд зазначає таке.
Судом установлено, що сторони перебувають між собою у шлюбі, який зареєстрований 01.09.2021 Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за актовим записом № 2123, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , оригінал якого наявний у матеріалах цієї справи.
Чинним законодавством України передбачено право подружжя на розірвання шлюбу за позовом одного із них на підставі рішення суду, зокрема, положеннями ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105, ч. 1 ст. 110 СК України.
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
За приписами ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Аналогічне положення закріплено і в ч. 1 ст. 24 СК України. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Згідно зі ст. 111 СК України суд уживає заходи щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. У даному випадку сторони вважають неможливим продовжувати шлюбні відносини, а відтак суд не вживає заходи щодо їх примирення.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» шлюб може бути розірвано у судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Як установлено судом, подружні стосунки між сторонами припинені з причин розбіжностей їх характерів та різних поглядів на життя, відсутністю взаєморозуміння, що в цілому призвело до втрати почуття любові і довіри один до одного та припинення шлюбних відносин у зв'язку з чим позивачка звернулася до суду з цим позовом про розірвання шлюбу.
З огляду на наведене та з'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, суд доходить висновку, що примирення і подальше подружнє життя сторін не є можливим та подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам сторін.
Отже, враховуючи зазначене вище, у тому числі бажання обох сторін розірвати шлюб, а також керуючись принципами об'єктивності, розумності, справедливості та доцільності, суд уважає, що позовна вимога ОСОБА_1 про розірвання шлюбу є обґрунтованою.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).
Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, з огляду на наведене вище, а також ураховуючи на визнання позову відповідачем, суд доходить висновку, що позивачка довела поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв'язку між собою достатніми доказами свою вимогу, яка знайшла своє підтвердження під час розгляду справи, а відтак позов підлягає до задоволення повністю.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10.02.2010, у справі «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04, § 58).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічне положення закріплено і в ч. 1 ст. 142 ЦПК України.
Також відповідно до ч. 1, пункту 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
З огляду на те, що розгляд справи по суті ще не розпочато та відповідач визнав позов, а відтак підлягає поверненню з державного бюджету позивачці 50% сплаченого нею судового збору при поданні до суду позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн (а.с.1), що становить 605,60 грн, а решта 605,60 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
Керуючись наведеним вище та статтями 76-81, 89, 133, 141, 142, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.
Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 01 вересня 2021 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за актовим записом № 2123, розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп. сплаченого нею судового збору.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з державного бюджету 50% судового збору із суми 1 211,20 грн, сплаченого нею при поданні позовної заяви до суду згідно з платіжної інструкції № 2.298039199.1 від 08.09.2025, а саме в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 02 жовтня 2025 року.
Учасники справи:
Позивачка ОСОБА_1 , місце реєстрації і фактичне проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач ОСОБА_2 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя В. Ю. Готра