02 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 523/503/20
провадження № 51-3259км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
(у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Пересипського районного суду м. Одеси від 27 червня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 червня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019160490003587, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 361, частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Пересипський районний суд м. Одеси вироком від 27 червня 2024 року засудив ОСОБА_7 до покарання у виді позбавлення волі:за частиною другою статті 361 КК на строк 2 роки; частиною другою статті 289 КК на строк 5 років без конфіскації майна, а на підставі частини першої статті 70 КК остаточно визначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Відповідно до вимог статті 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов'язки, передбачені статтею 76 КК: - періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вирішено питання стосовно запобіжного заходу, застави, речових доказів, судових витрат та арешту майна у кримінальному провадженні.
Указане кримінальне провадження було розглянуто із застосуванням положень частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
За обставин, установлених судом та детально наведених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим у несанкціонованому втручанні в роботу електронно обчислювальної машини, що призвело до порушення встановленого порядку маршрутизації інформації, і в незаконному заволодінні транспортним засобом, вчинених групою осіб.
Так, ОСОБА_7 разом із невстановленою особою за невизначених обставин придбав телекомунікаційний комплекс - кодграбер-ретранслятор, який складався з передавача, кустарним способом умонтованого в корпус відеопрогравача «DVD DEXPDVD-22HР», та приймача, кустарним способом вбудованого в корпус телевізійної приставки «Ефір НD-515» (далі - телекомунікаційний комплекс).
Далі 21 вересня 2019 року приблизно о 02:40 ОСОБА_7 разом з невстановленою особою, маючи спільний злочинний умисел, спрямований на несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальної машини, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом прибули до будинку № 6 на вул. Слобідській у м. Одесі, де він, використовуючи приймач телекомунікаційного комплексу, прийняв сигнал від передавача цього комплексу, що був у невстановленої особи, і, отримавши доступ до салону, систем управління та двигуна автомобіля «Hyundai Santa Fe», д. р. н. НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_8 , незаконно ним заволодів.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 04 червня 2025 року задовольнив апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , змінив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 в частині застосування статті 75 КК і звільнив засудженого на підставі зазначеного закону від відбування покарання, призначеного за сукупністю злочинів, передбачених частиною другою статті 361, частиною другою статті 289 КК, у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майназ іспитовим строком 1 рік. У решті вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити рішення судів попередніх інстанцій і звільнити ОСОБА_7 від призначеного за частиною другою статті 361 КК покарання на підставі статті 49, частини п'ятої статті 74 КК у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та виключити з них вказівку про призначення засудженому покарання відповідно до вимог частини першої статті 70 КК. Аргументуючи свою позицію, сторона обвинувачення зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що станом на 04 червня 2025 року (дата розгляду кримінального провадження цим судом) зі дня вчинення ОСОБА_7 правопорушення, передбаченого частиною другою статті 361 КК, минуло понад 5 років, а тому слід було застосувати положення статті 49 КК і звільнити засудженого від кримінальної відповідальності або від призначеного покарання за вказаний злочин.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу, подану прокурором, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Захисник ОСОБА_6 у вирішенні касаційної скарги прокурора покликався на розсуд суду. Засуджений ОСОБА_7 не заперечував проти його звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 49 КК і закриття кримінального провадження згідно з пунктом 1 частини другої статті 284 КПК.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до положень статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно із частиною другою статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього ж Кодексу.
Пунктом 1 частини першої статті 413 КПК визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Наведені в касаційній скарзі прокурора доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування апеляційним судом вимог статті 49 КК, є обґрунтованими з огляду на таке.
Пунктом 3 частини першої статті 49 КК передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло 5 років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого в пункті 2 цієї частини.
За приписами частини п'ятої статті 74 КК особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
З огляду на зміст положень статті 12 та пункту 3 частини першої статті 49 КК кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 361 КК, належить до нетяжких злочинів, а давність притягнення до кримінальної відповідальності за таке діяння становить 5 років.
З установлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин провадження убачається, що ОСОБА_7 вчинив це кримінальне правопорушення 21 вересня 2019 року.
Перебіг давності відповідно до частин другої, третьої статті 49 КК у цьому кримінальному провадженні не зупинявся та не переривався.
Таким чином, на час постановлення ухвали апеляційного суду (04 червня 2025 року) минуло понад 5 років істрок давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчився.
Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18, провадження № 51-413кмо21) сформульовано висновок щодо застосування норми права в релевантних правовідносинах.
У цьому висновку вказано, що за змістом пункту 1 частини другої статті 284, частини третьої статті 285, частин першої, четвертої статті 286, частини третьої статті 288 КПК суди першої та апеляційної інстанцій мають обов'язок відповідно роз'яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності: те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчилися строки давності притягнення її до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою статтею 49 КК, для звільнення особи від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є приводом для закриття кримінального провадження відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 284 КПК; право заперечувати проти закриття кримінального провадження із цієї підстави та наслідки такого заперечення.
Нероз'яснення судом першої чи апеляційної інстанцій усупереч положенням статті 285 КПК зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Однак суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, не застосував до обвинуваченого положення пункту 3 частини першої статті 49 КК (звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності) або ж пункту 1 частини першої статті 49, частини п'ятої статті 74 КК (звільнення від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності), що відповідно до пункту 1 частини першої статті 413 КПК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням закону, який підлягав застосуванню.
У касаційній скарзі прокурор просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_7 та звільнити його від призначеного покарання на підставі частини п'ятої статті 74 КК у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Разом з тим у згаданому вище висновку об'єднана палата також зазначила, що особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі положень статті 49 КК у суді касаційної інстанції в порядку статті 440 КПК за умов: на день перегляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, тобто до набрання вироком суду першої інстанції законної сили, закінчилися строки давності притягнення такої особи до кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення; ця особа не подавала до апеляційного суду відповідного клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності й суд апеляційної інстанції не роз'яснив відповідно до положень статті 285 КПК особі наявності зазначених підстав для звільнення від кримінальної відповідальності та не з'ясував її думки щодо згоди чи незгоди з таким звільненням; така особа за вказаних обставин висловила згоду в касаційному суді на звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі положень статті 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності.
У цьому провадженні як засуджений та сторона захисту, так і сторона обвинувачення під час касаційного розгляду погодилися з тим, що строк давності притягнення засудженого до кримінальної відповідальності закінчився на момент ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
У судовому засіданні касаційного суду після роз'яснення підстав для звільнення від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 361 КК у зв'язку із закінченням строків давності, права заперечувати проти закриття кримінального провадження та наслідків цього, ОСОБА_7 надав згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 49 КК і закриття кримінального провадження згідно з пунктом 1 частини другої статті 284 КПК.
Отже, враховуючи наявність передбачених статтею 440 КПК повноважень у суду касаційної інстанції на закриття кримінального провадження в разі встановлення обставин, визначених статтею 284 КПК, висловлену ОСОБА_7 згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 361 КК, Суд має процесуальну можливість ухвалити остаточне рішення.
За таких обставин вирок та ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 в частині його засудження за частиною другою статті 361 КК підлягають скасуванню, а кримінальне провадження в цій частині - закриттю відповідно до пункту 1 частини другої статті 284 КПК зі звільненням засудженого від кримінальної відповідальності за вчинення зазначеного кримінального правопорушення на підставі пункту 3 частини першої статті 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності.
При цьому, з огляду на викладене, у кримінальному провадженні також відсутні правові підстави для подальшого застосування положень частини першої статті 70 КК, тому відповідне посилання підлягає виключенню із судових рішень попередніх інстанцій.
Таким чином, Суд доходить висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково.
Керуючись статтями 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Пересипського районного суду м. Одеси від 27 червня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 04 червня 2025 року в частині засудження ОСОБА_7 за частиною другою статті 361 КК скасувати.
Звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 361 КК у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених пунктом 3 частини першої статті 49 КК, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК.
Виключити з указаних вироку та ухвали посилання на призначення ОСОБА_7 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі частини першої статті 70 КК.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за частиною другою статті 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням від його відбування на підставі статті 75 КК з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладенням обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 статті 76 КК.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3