24 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 346/7451/23
провадження № 61-4149св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа- Коломийська міська рада Коломийського району Івано-Франківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Греськом Василем Васильовичем, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2024 року у складі судді Беркещук Б. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Луганської В. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Коломийська міська рада Коломийського району Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї з відповідачем народився син - ОСОБА_3 . У свідоцтві про народження батьком дитини записано ОСОБА_2 , а її записано матір'ю - під прізвищем ОСОБА_4 .
Вказувала, що вони з відповідачем не перебували у зареєстрованому шлюбі, проте ОСОБА_2 визнав своє батьківство, їх спільному сину було присвоєно прізвище батька - ОСОБА_2 .
Зазначала, що спільне сімейне життя між нею та відповідачем не склалося, після чого ОСОБА_2 припинив цікавитися життям сина, тому вона тривалий час самостійно займається вихованням та утриманням дитини.
01 квітня 2022 року вона уклала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».
Посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо сина, не піклується про його розвиток, не спілкується з ним та не бере участі в його утриманні, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
При цьому вона не зверталася до суду за стягненням з відповідача аліментів на утримання спільного сина, між ними не було укладено договору про участь в утриманні дитини та/або визначенні місця проживання дитини, участі у його вихованні.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, а також те, що поведінка відповідача відносно дитини є умисним, свідомим та систематичним нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Суди вважали, що обставини невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків щодо сина, на які посилається позивачка, не можуть бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Апеляційний суд зазначив, що самостійне виховання дитини матір'ю не є безумовним підтвердженням небажання батька дитини брати участь у її утриманні та вихованні, тобто не свідчить про свідоме, умисне нехтування батьком своїми батьківськими обов'язками.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що висновок органу опіки та піклування є необґрунтованим, оскільки не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтвердженими відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками та були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав. Суди урахували, що в основу висновку покладено лише пояснення матері дитини про те, що батько ОСОБА_2 не спілкується із сином ОСОБА_3 з моменту народження та не бере жодної участі у вихованні та утриманні дитини. Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав має рекомендаційний характер і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав за відсутності інших належних доказів.
Суди урахували положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифіковану Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), норми Закону України «Про охорону дитинства», Сімейного кодексу України (далі - СК України), прецедентну судову практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та релевантну судову практику Верховного Суду у подібних справах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гресько В. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2024 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Крім того, у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гресько В. В. просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь сплачений судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2025 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.
У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2025 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Греськом В. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не врахували, що відповідач свідомо протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не виконує їх. При цьому після звернення до суду із вказаним позовом про позбавлення батьківських прав, відповідач своєї поведінки щодо сина ОСОБА_3 не змінив та продовжує ухилятися від участі в його вихованні.
Вказує, що суди безпідставно залишили поза увагою її доводи та дійшли необґрунтованого висновку про те, що належних і допустимих доказів нехтування відповідачем батьківськими обов'язками матеріали справи не містять, відсутні докази свідомого умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків.
На думку заявника, суди помилково вважали, що бездіяльність відповідача, яка полягає у невиконанні ним батьківських обов'язків, свідчить про відсутність та недостатність підстав для позбавлення останнього батьківських прав щодо сина, який проживає разом з матір'ю.
Вважає, що відповідачем не було спростовано наведені нею обставини його свідомого ухилення від участі у вихованні їхнього спільного сина, тому висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність нею факту свідомого самоусунення відповідача від участі у вихованні дитини є передчасним. Крім того, факт заперечення ОСОБА_2 проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити свою поведінку.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Гресько В. В. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
30 червня 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла заява про визнання позову, в якій останній повідомив про визнання позову та те, що наслідки визнання позову йому відомі та зрозумілі, їх роз'яснення судом він не потребує, а визнання ним позову у цій справі не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.
Листом Верховного Суду від 04 липня 2025 року ОСОБА_2 пропонувалося підтвердити обізнаність про наслідки подання заяви про визнання позову шляхом надання нотаріально посвідченої заяви.
Станом на 24 вересня 2025 року відповідна заява від ОСОБА_2 до Верховного Суду не надійшла.
Щодо заяви ОСОБА_2 про визнання позову
Згідно із частинами першою, четвертою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
В суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу (частина перша статті 373 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Відповідно до частини першої статті 408 ЦПК України незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.
Тлумачення наведених норм права свідчить про наявність у суду касаційної інстанції можливості вирішення диспозитивних прав учасника процесу, передбачених статтею 408 ЦПК України.
За таких обставин, у прийнятті заяви відповідача про визнання позову слід відмовити.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим 29 червня 2016 року Коломийським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (а. с. 8).
Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 01 квітня 2022 року Коломийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 01 квітня 2022 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_6 , актовий запис № 241. Після державної реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище на « ОСОБА_1 » (а. с. 7).
Листом Комунального некомерційного підприємства Коломийської міської ради «Коломийський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 16 жовтня 2023 року № 1143/01-16 на адвокатський запит представника позивачки надано відповідь про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває під медичним спостереженням лікаря-педіатра амбулаторії загальної практики - сімейної медицини № 5 ОСОБА_9 . Відповідно до інформації завідувача амбулаторії ЗП-СМ № 5 мати дитини ОСОБА_1 цікавиться здоров'ям сина, постійно супроводжує його під час візитів в амбулаторію на прийом до лікаря-педіатра, надає допомогу під час амбулаторного лікування, контактує з лікарем-педіатром щодо забезпечення належного стану здоров'я сина (а. с. 14).
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 24 листопада 2023 року комісією у складі начальника служби у справах дітей Коломийської міської ради Мисливчук Г. М. та головних спеціалістів сектору з питань опіки піклування та усиновлення служби у справах дітей Тростяницької О.Р., Бирчак Л. В. проведено обстеження умов проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . В акті зазначено, що умови проживання: належні, у квартирі є підключені всі необхідні комунікації: світло, газ, вода. Опалення автономне (газовий котел). Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: малолітній ОСОБА_2 має окрему кімнату, облаштовану меблями відповідно до вікових потреб дитини, забезпечений одягом, канцтоварами, засобами особистої гігієни. За вказаною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .. Стосунки між матір'ю та малолітнім сином склалися доброзичливі, побудовані на любові та довірі. Мати ОСОБА_1 дбає про фізичний та духовний розвиток сина. Висновок: мати ОСОБА_1 створила належні умови для проживання, навчання та розвитку свого малолітнього сина ОСОБА_3 . Дитина навчається у 2-Б класі Коломийського ліцею № 1 імені В. Стефаника Коломийської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, мати постійно цікавиться навчанням дитини, забезпечує всім необхідним (а. с. 12).
Згідно з висновком Служби у справах дітей Коломийської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , затвердженим рішенням виконавчого комітетуКоломийської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області від 20 лютого 2024 року № 45, визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 36-38).
Відповідно до вказаного висновку після припинення сімейних відносин із матір'ю дитини, ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, що проявляється у відсутності будь-якого піклування про розвиток дитини, відсутності спілкування та матеріального утримання. Батько дитини не підтримує контакту зі школою, де навчається малолітній ОСОБА_3 , успішністю дитини не цікавиться з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 13 лютого 2024 року, на якому ОСОБА_1 зазначила, що батько дитини ОСОБА_2 не спілкується із сином з моменту народження та бере жодної участі у вихованні, утриманні дитини. Комісією з працівників служби у справах дітейміської ради проведено обстеження умов проживання малолітньогоОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що дитина проживає разом із матір'ю ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_11 , яка є власницею даного житла. Малолітній має окрему кімнату, облаштовану необхідними меблями, забезпечений одягом, канцтоварами, іграшками та засобами особистої гігієни.
Листом Комунального некомерційного підприємства Коломийської міської ради «Коломийський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 14 жовтня 2024 року № 1045/01-32 на адвокатський запит представника позивачки надано відповідь про те, що протягом всього періоду спостереження пацієнта станом здоров'я дитини цікавиться тільки мати ОСОБА_1 , яка супроводжує дитину на прийом до лікаря, надає допомогу під час амбулаторного лікування, контактує з педіатром щодо забезпечення належного здоров'я сина (а. с. 110).
Згідно з довідкою від 21 жовтня 2024 року № 328/02-12, виданої Коломийським ліцеєм № 1 імені В. Стефаника Коломийської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,ОСОБА_2 контакту зі школою не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Дитина регулярно відвідує школу, завжди охайний та доглянутий. Мати спілкується з класним керівником, цікавиться життям дитини в закладі. Вказану довідку видано на підставі інформації класного керівника 3-Б класу - ОСОБА_12 про участь батька у шкільному житті дитини (а. с. 96).
Свідок ОСОБА_11 , яка є матір'ю позивачки, в суді першої інстанції пояснила, що її донька та відповідач перебували у цивільному шлюбі, від якого у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його народження, онук більше часу знаходився у неї вдома. Після того, як її донька припинила проживати разом із відповідачем, то останній ще підтримував спілкування із сином, брав його до себе додому, проте дитину залишав на свою матір, а згодом перестав цікавитися сином взагалі. Свідок повідомила, що на даний час ОСОБА_2 участі у вихованні дитини не бере, матеріально не утримує, дитиною не цікавиться. При цьому позивачка не чинить перешкод у спілкуванні батька із сином.
Свідок ОСОБА_13 в суді першої інстанції пояснила, що позивачка припинила спільно проживати з відповідачем, коли дитині був один рік та повернулася жити до своєї матері. Свідок повідомила, що часто бачиться та спілкується з позивачкою, оскільки вони проживають поряд, ходять разом гуляти з дітьми. За весь цей час, вона не бачила відповідача разом із сином, він не цікавиться дитиною, матеріально її не утримує, вихованням дитини займається ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Греськом В. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі, шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних звя'зків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. При цьому суди урахували, що під час розгляду справи районним судом ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав, наводив обґрунтовані мотиви, які суди взяли до уваги.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки судами враховано якнайкращі інтереси дитини, думку відповідача, його бажання брати участь у житті сина.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв будь-яке насильство стосовно нього чи за його присутності.
ОСОБА_1 не доведено необхідності застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого орган опіки та піклування належно не арґументував.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дітей, і неможливості змінити цю поведінку. При цьому районний суд надав правову оцінку висновку Служби у справах дітей Коломийської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 20 лютого 2024 року та навів відповідні мотиви його неприйняття, що відповідає положенням частини шостої статті 19 СК України.
Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
При цьому у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Верховний Суд погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, з огляду на те, що у ньому відсутні відомості щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав. При цьому судами ураховано, що в основу висновку покладено лише пояснення матері дитини про те, що батько ОСОБА_2 не спілкується із сином ОСОБА_3 з моменту народження та не бере жодної участі у вихованні та утриманні дитини. Такий висновок не містить підстав, передбачених статтею 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав, а отже, є необґрунтованим.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що суди попередніх інстанцій належно дослідили висновок Служби у справах дітей Коломийської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 20 лютого 2024 року та надали йому відповідну оцінку згідно зі статтею 89 ЦПК України, а отже, дотрималися вимог частини шостої статті 19 СК України.
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги ОСОБА_1 на те, що відповідач після звернення до суду із цим позовом не змінив свого ставлення до дитини, продовжує ухилятися від виконання батьківських обов'язків, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Верховний Суд зазначає, що сімейні стосунки мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини (див. постанову Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).
Належних та допустимих доказів винної поведінки та свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків судами попередніх інстанцій не встановлено і позивачкою не надано. Суди не встановили обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися із сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).
Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній справі встановлені інші обставини, відмінні від обставин справи, що є предметом касаційного перегляду.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У прийнятті заяви ОСОБА_2 про визнання позову відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Греськом Василем Васильовичем, залишити без задоволення.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 лютого 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець