24 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 442/1002/24
провадження № 61-2608св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: Меденицька селищна об'єднана територіальна громада Дрогобицького району Львівської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного Фонду України у Львівській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Алексійчуком Миколою Миколайовичем, на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 вересня 2024 року у складі судді Курус Р. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2025 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересована особа - Меденицька селищна об'єднана територіальна громада Дрогобицького району Львівської області, про встановлення факту спільного проживання та перебування на утриманні.
Зазначала, що вона з 2012 року перебувала на утриманні рідного брата ОСОБА_2 , який загинув під час повномасштабної війни з російською федерацією ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Посилалася на те, що вона є пенсіонеркою, інвалідом ІІ групи загального захворювання, проходить лікування з діагнозом ковзна хватальна кила стравохідного отвору діафрагми. Разом зі своєю матір'ю ОСОБА_3 та рідним братом - ОСОБА_2 проживали в будинку АДРЕСА_1 . Брат не був одруженим, дітей не мав. Після смерті матері брат залишився проживати разом із нею у вказаному будинку та з цього часу став нею опікуватися, був єдиним членом її сім'ї, оскільки інших родичів у неї не залишилося.
У 2022 році ОСОБА_2 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період. За весь час проходження військової служби брат, будучи її єдиним утримувачем, щомісячно перераховував їй грошові кошти для ведення спільного господарства, оплату комунальних послуг, придбання продуктів харчування, ліків, товарів побутового вжитку тощо.
09 січня 2024 року вона отримала від ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) сповіщення, що її брат ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у населеному пункті Табаївка Купянського району Харківської області.
Вважала, що як особа з інвалідністю ІІ групи, яка повністю перебувала на утриманні свого брата до дня його смерті, має право на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей». На звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, інших соціальних підтримок їй повідомили про необхідність надати докази про перебування на утриманні у загиблого брата. Крім того, встановлення факту перебування на утриманні брата необхідно їй для реалізації своїх спадкових прав, як єдиного члена його сім'ї, у тому числі, отримання одноразової грошової допомоги у випадку смерті військовослужбовця.
Ураховуючи наведене, уточнивши вимоги заяви, ОСОБА_1 просила суд:
- встановити факт її спільного проживання однією сім'єю в будинку АДРЕСА_1 , з братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , починаючи з 2012 року та до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- встановити факт того, що вона перебувала на утриманні брата ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2012 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 включно.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 лютого 2024 року прийнято заяву ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання та перебування на утриманні до розгляду; відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження; залучено до участі у справі як заінтересованих осіб: ІНФОРМАЦІЯ_1 та Міністерство оборони України.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 березня 2024 року залучено до участі у справі як заінтересовану особу Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області).
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20 січня 2025 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження проживання разом із ОСОБА_2 однією сім'єю, починаючи з 2012 року, зокрема, доказів наявності між ними взаємних прав та обов'язків, ведення із загиблим братом спільного господарства, наявності спільних витрат, участі у витратах з утримання житла у цей період, його ремонту тощо.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що виклад обставини, якими заявниця обґрунтовувала свої вимоги, суперечать її поясненням, отриманим під час судового розгляду та змісту заявлених вимог. Зокрема, у заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що після смерті матері брат залишився проживати з нею, з цього часу став нею опікуватися, був єдиним членом сім'ї, оскільки після смерті матері інших родичів у заявниці не було. Проте судом було встановлено, що мати ОСОБА_1 померла у січні 2023 року, в той же час, факт перебування на утриманні брата заявниця просить встановити з 2012 року.
Районний суд відхилив доводи ОСОБА_1 щодо відсутності у неї інших родичів, оскільки під час судового розгляду було встановлено, що у заявниці ще є рідна сестра, яка разом зі своєю сім'єю проживає по сусідству, допомагає ОСОБА_1 по господарству.
Суд зазначив, що встановлення факту спільного проживання не надає особі правового статусу на отримання ні виплати у зв'язку із загибеллю, ні отримання пенсії у зв'язку із втратою годувальника. Крім того, ОСОБА_1 не зазначила мети встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 щодо встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_2 суди попередніх інстанцій виходили із недоведеності вказаних вимог, оскільки заявниця не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту надання їй братом матеріальної допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів для існування.
Суди попередніх інстанцій відхилили надані заявницею квитанції на придбання дров, товарні чеки на придбання товарів та техніки, а також виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 за період з 01 березня 2022 року до 27 лютого 2024 року, оскільки вони підтверджують лише отримання ним доходів та здійснення витрат, проте не підтверджують, що ці витрати здійснювалися в інтересах та на утримання саме ОСОБА_1 . При цьому, в судовому засідання заявниця не заперечувала, що до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України вона та її брат їздили на заробітки в Республіку Польща.
Суди урахували, що інвалідність ОСОБА_1 встановлена вже після загибелі ОСОБА_2 , що спростовує доводи заявниці про те, що загиблий брат надавав їй допомогу, яку вона потребувала у зв'язку з інвалідністю II групи загального захворювання, і що саме допомога була постійним і основним джерелом її засобів до існування. Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо отримання загиблим доходів до моменту проходження військової служби за мобілізацією, відтак можливості та необхідності забезпечувати утримання своїй сестрі. При цьому відсутні докази неможливості заявниці працевлаштуватися до встановлення їй групи інвалідності, неможливості звернутися до управління праці щодо отримання соціальних допомог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Алексійчук М. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 вересня 2024 року, постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2025 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2025 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.
У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2025 року у задоволенні клопотання Міністерства оборони Українипро розгляд справи за участю представника відмовлено та справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Алексійчуком М. М., мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди дійшли необґрунтованого висновку про відмову у встановленні факту спільного проживання та перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого брата.
Вказує, що метою звернення до суду із заявою було встановлення факту того, що вона була членом родини загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 для реалізації її права на отримання матеріальних виплат і гарантій у звязку зі смертю брата-військовослужбовця, тобто встановлення відповідності положенням статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Вважає помилковою оцінку судами наданих нею доказів на підтвердження постійного проживання разом із загиблим братом та доказів, які підтверджують перебування на його утриманні.
Посилається на те, що єдиним джерелом її доходу була щомісячна компенсаційна виплата по догляду за непрацездатною матір'ю, яку вона отримувала з 15 жовтня 2014 року до 22 січня 2023 року, у розмірі від 8 грн у 2014 році до 47,79 грн у 2023 році, проте така виплата була значно меншою за встановлений законом прожитковий мінімум та не забезпечувала необхідних потреб людини для існування, тому вона перебувала на утриманні брата, оскільки лише його матеріальна допомога була основним і постійним джерелом засобів для її існування.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішеннь представник ОСОБА_1 - адвокат Алексійчук М. М. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18, від 27 січня 2021 року у справі № 548/1166/15-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи осіб, яка подали відзиви на касаційну скаргу.
У березні 2025 року Міністерство оборони Україниподало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними та не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У квітні 2025 року ГУ ПФУ у Львівській областіподало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є рідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (а. с. 7 зворот; 8 зворот).
09 січня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім'я ОСОБА_1 скеровано сповіщення, про те, що її брат, солдат ОСОБА_2 , 1979 року народження, кулеметник 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 , який проходив службу по мобілізації, ІНФОРМАЦІЯ_2 під час ворожого обстрілу у населеному пункті Табаївка Купянського району Харківської області отримав травми несумісні з життям і загинув. Смерть пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (а. с. 81).
Відповідно до довідки про смерть від 15 січня 2024 року № 30 та копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданим виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради Львівської області ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в книзі записів реєстрації актів про смерть за 2024 рік зроблено відповідний актовий запис за № 30, місце смерті - Україна, Харківська область, Куп'янський район, с. Табаївка (а. с. 9 зворот; 73).
У довідці, виданій виконавчим комітетом Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області від 12 березня 2024 року № 71 вказано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом в одному будинку АДРЕСА_1 та вели спільне господарство (а. с. 74).
Згідно з витягом про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, виданим виконавчим комітетом Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області 12 березня 2024 року за вих. № 70 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 30 січня 2023 року зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 (а. с. 76).
Відповідно до виписки з карткового рахунку ОСОБА_2 , останній мав відкритий рахунок в Акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк», на який йому надходили грошові кошти, з якого знімалися грошові кошти, здійснювалися перекази та розрахунки банківською карткою у магазинах (а. с. 77-78).
ОСОБА_1 згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 624667 від 06 березня 2024 року встановлено з 20 лютого 2024 року ІІ групу інвалідності загального захворювання строком до 01 березня 2026 року, огляд первинний. Протипоказана праця у шкідливих умовах (а. с. 65).
Відповідно до довідки ГУ ПФУ у Львівській області від 25 квітня 2024 року ОСОБА_1 не числиться на обліку як пенсіонер і жодного виду пенсії не отримує (а. с. 107).
Згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області від 02 травня 2024 року № 1283 ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Управлінні та отримує державну соціальну допомогу інваліду ІІ групи з 20 лютого 2024 року. Інших видів державних соціальних допомог та компенсаційних виплат не отримує (а. с. 118).
У матеріалах справи містяться показання свідків, допитаних у судовому засіданні судом першої інстанції.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Алексійчуком М. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року № 335/4669/23.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування на утриманні брата до смерті останнього, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовив їй у прийнятті документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю брата.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Законом України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року, зокрема, стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладена у новій редакції.
При цьому, частиною першою статті 16-1 вказаного Закону (тут і далі - у редакції Закону України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на час смерті брата заявниці) сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки».
Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов'язкової умови для визнання осіб членами сім'ї зазначено у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;
б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», або є особами з інвалідністю.
в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;
г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати.
Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання та перебування на утриманні суд першої інстанції, з яким погодивсяапеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявниця не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту надання їй братом матеріальної допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів для існування, а також доказів проживання разом із ОСОБА_2 однією сім'єю, починаючи з 2012 року, зокрема, доказів наявності між ними взаємних прав та обов'язків, ведення із загиблим братом спільного господарства, наявності спільних витрат, участі у витратах з утримання житла у цей період, його ремонту тощо.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що надані ОСОБА_1 докази не є безспірним підтвердженням її спільного проживання однією сім'єю з рідним братом ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_1 , надання ним коштів на утримання будинку та ведення господарства, а також факту надання їй братом матеріальної допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів для існування.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень.
Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Алексійчуком М. М., на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18, від 27 січня 2021 року у справі № 548/1166/15-ц, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Усі доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Алексійчуком Миколою Миколайовичем,залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець