15 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 760/1774/24
провадження № 61-10382ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельников Денис Олександрович, на постанову Київського апеляційного суду від 6 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Аграрний фонд» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,
11 серпня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельников Д. О., за допомогою підсистеми «Електронний суд» подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 6 серпня 2025 року, повний текст якої складено
8 серпня 2025 року (вхідний № 25146/0/220-25).
Ухвалою Верховного Суду від 1 вересня 2025 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.
4 вересня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельников Д. О., за допомогою підсистеми «Електронний суд» подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 6 серпня 2025 року, повний текст якої складено
8 серпня 2025 року (вхідний № 27711/0/220-25).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням цього правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої
статті 389 ЦПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Такий висновок щодо застосування аналогічних норм Господарського процесуального кодексу України викладений у постанові Верховного Суду
від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.
Проте касаційна скарга не відповідає зазначеним вимогам закону, оскільки, обґрунтовуючи неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, заявник не визначає відповідний пункт (пункти)
частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Верховний Суд не наділений повноваженнями замість заявника самостійно визначати конкретний випадок, передбачений частиною другою
статті 389 ЦПК України, оскільки вказане свідчитиме про порушення принципу змагальності.
У касаційній скарзі зазначено, що заявник є особою, звільненою від сплати судового збору, проте такий довід є помилковий з огляду на наступне.
За змістом касаційної скарги та постанови суду апеляційної інстанції встановлено, що заявником оскаржується судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 травня 2020 року до 25 січня 2021 року,
за період з 20 липня 2022 року по день розрахунку, а також у відшкодуванні моральної шкоди у розмірі 170 000 грн.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року
у справі № 755/12623/19 викладено правовий висновок про те, що позивачі звільнені від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки середній заробіток за частиною другою
статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону, не поширюється.
Отже заявник не звільнений від сплати судового збору в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому звільнення від сплати судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди Законом України «Про судовий збір» не передбачено.
Так, у постанові 7 лютого 2022 року у справі № 523/4124/21 Верховний Суд зробив висновок, що вимога про відшкодування моральної шкоди у спорі щодо поновлення трудових прав, визначена у грошовому вимірі, стає майновою вимогою, отже судовий збір за таку вимогу підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону
України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги фізичною особою на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно, відшкодування шкоди здоров'ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції Закону, чинній на час подання позову, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становила
1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 211,20 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (15 140 грн).
Так, 1 % від ціни заявлених вимог перевищує 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році.
Отже за подання касаційної скарги судовий збір становить 24 224 грн
(15 140 грн*200%*0,8), шо перевищує 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році (3028*5=15 140 грн), судовий збір за подання касаційної скарги підлягає сплаті у розмірі 15 140 грн, оскільки предметом позову є захист трудових прав.
Судовий збір за подання касаційної скарги має бути зараховано за платіжними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерський район/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».
Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених
статтею 392 ЦПК України, вони відповідно до вимог частини другої
статті 393 ЦПК України залишається без руху.
Водночас Верховний Суд нагадує заявнику про обов'язок добросовісно користуватися процесуальними правами та про неприпустимість зловживання ними (пункт 11 частини третьої статті 2, частина перша статті 44 ЦПК України).
За змістом частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами будь-які дії, що суперечать завданню цивільного судочинства.
У касаційній скарзі (вхідний № 25146/0/220-25) заявник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, водночас у касаційній скарзі (вхідний № 27711/0/220-25) оскаржує в частині, у якій відмовлено у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 травня 2020 року до 25 січня 2021 року, за період з 20 липня 2022 року по день розрахунку, та щодо відшкодування моральної шкоди і розподілу судових витрат.
У поданих касаційних скаргах заявник виклав суперечливі клопотання, відтак має визначитися з тим, яку з двох касаційних скарг він підтримує, а яку відкликає, або обґрунтувати необхідність розгляду у Верховному Суді обох касаційних скарг.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельников Денис Олександрович, на постанову Київського апеляційного суду
від 6 серпня 2025 року (вхідний № 27711/0/220-25) залишити без руху.
Надати заявнику десять дню з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.
У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали касаційна скарга (вхідний № 27711/0/220-25) вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко