Справа 521/10288/25
Пр. № 4-с/521/60/25
29 вересня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Сегеди О.М.,
при секретарі - Жулего М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду в м. Одесі скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо невжиття заходів про скасуванню арештів з майна, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
встановив:
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеною скаргою, в який просила суд визнати неправомірною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо невжиття заходів про скасуванню арештів з всього її нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження, накладених постановами головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 29 жовтня 2014 року в рамках ВП № 45229987, від 19 березня 2015 року в рамках ВП № 46921716 та від 15 липня 2011 року в рамках ВП №27627974 та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер записів про обтяження 7766048, 9349734 та 11400726);
В обґрунтування скарги зазначила, що 28 серпня 2007 року між ВАТ «Райффазейн Банк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 014/79790/82/80720 (далі-Кредитний договір).
В якості забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за Кредитним договором №014/79790/82/80720 від 28 серпня 2007 року, між ВАТ «Райффазейн Банк Аваль» та нею,ОСОБА_4 було укладено договір поруки №014/79790/82/80720/1, згідно умов якого вона взяла на себе зобов'язання відповідати перед банком як солідарний боржник по зобов'язанням ОСОБА_3 за Кредитним договором.
Крім того, в якості забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за Кредитним договором, між ВАТ «Райффазейн Банк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір земельної ділянки, за умовами якого останній передав банку в іпотеку земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:01:001:1091.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2011 року з ОСОБА_3 , та з неї ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффазейн Банк Аваль»було стягнуто 1035671,27 доларів США, що еквівалентно 8220847,84 грн.
Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області було відкрито ряд виконавчих проваджень, а саме ВП № 45229987, ВП № 46921716 та ВП№27627974, в рамках яких було винесено постанови про арешт всього її нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження.
Вказувала, що 18 серпня 2015 року ПАТ «Райффазейн Банк Аваль» повідомив ОСОБА_3 про намір здійснити відступлення права вимоги, шляхом укладення відповідного договору за кредитним договором №014/79790/82/80720 від 28 серпня 2007 року.
30 вересня 2015 року між ПАТ «Райффазейн Банк Аваль» та ПАТ «КБ « Хрещатик» було укладено договір відступлення права вимоги за Кредитним договором № 014/79790/82/ 80720 від 28 серпня 2007 року.
30 вересня 2015 року між ПАТ «КБ « Хрещатик» та ТОВ «Арма Факторинг» було укладено договір відступлення права вимоги за Кредитним договором № 014/79790/82/ 80720 від 28 серпня 2007 року.
30 вересня 2015 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_2 було укладено договір відступлення права вимоги за Кредитним договором № 014/79790/82/ 80720 від 28 серпня 2007 року.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року за заявою ОСОБА_2 було замінено стягувача ПАТ «Райффазейн Банк Аваль» на ОСОБА_2 у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №2-3460/11 про стягнення боргу.
Зі змісту нотаріальної посвідченої заяви ОСОБА_2 від 19 липня 2016 року вбачається, що всі зобов'язання ОСОБА_3 за Кредитним договором № 014/79790/82/80720 від 28 серпня 2007 року є виконаними з моменту звернення стягнення на земельну ділянку, кадастровий номер 5122786400:01:001:1091, шляхом реєстрації права власності ОСОБА_2 згідно з іпотечним договором. Будь-яких претензій фінансового характеру щодо виконання зобов'язань за Кредитним договором № 014/79790/82/80720 від 28 серпня 2007 року та за договором поруки №014/79790/82/80720/1 від 28 серпня 2007 року до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відсутні.
Стверджувала, що всі виконавчі провадження ВП № 45229987, ВП № 46921716 та ВП№27627974 в рамках яких були накладені арешти на все її нерухоме майно є завершеними та знищеними, оскільки всі зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про повернення боргу за Кредитним договором № 014/79790/82/80720 від 28 серпня 2007 року були виконанні, але арешти, які були накладені в рамках виконавчих проваджень зняті не були.
Вказувала, що 10 червня 2025 року вона звернулась до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про зняття арешту з майна у зв'язку з закінченням ВП № 45229987, ВП № 46921716 та ВП№27627974, але 13 червня 2025 року отримала лист начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відмову у знятті арештів у зв'язку з тим, що виконавчі провадження були завершені та знищенні, а також у зв'язку з відсутністю даних щодо сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у межах виконавчих проваджень про примусове виконання виконавчого листа.
Вважає, що відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) її заява була розглянута формально та у порушення вимог діючого законодавства їй було незаконно відмовлено у знятті арешту з її майна, яке належить їй на праві власності.
Стверджувала, що бездіяльністю відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) порушуються її права, яка власника майна, оскільки вона, як власник не може розпоряджатися своєю власністю.
Крім того, вважає, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на її майно, за умови відсутності виконавчих проваджень та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у її право на мирне володіння своїм майном.
Посилаючись на порушення своїх прав, ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірною бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо невжиття заходів про скасуванню арештів з всього її нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження, накладених постановами головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 29 жовтня 2014 року в рамках ВП № 45229987, від 19 березня 2015 року в рамках ВП № 46921716 та від 15 липня 2011 року в рамках ВП №27627974 та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер записів про обтяження 7766048, 9349734 та 11400726).
Ухвалою суду від 23 червня 2025 року по справі було відкрите провадження та призначено судовий розгляд (а.с. 53).
Скаржник та її представник, діючий за ордером від 18 червня 2025 року та договором про надання правової допомоги №539 від 05 червня 2025 року в судове засідання не з'явились, про час і місце судового розгляду були повідомлені відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, надали заяву про підтримання вимог скарги та просили суд розглянути справу за їх відсутністю (а.с. 46,47,48,103).
Представник відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), діючий за довіреністю від 21 жовтня 2021 року в судове засідання не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлявся відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. Раніше надав відзив на скаргу, в якому просив суд відмовити в задоволенні скарги (а.с.67-69,70).
Стягувач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлявся відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України.
Дослідивши матеріали скарги ОСОБА_1 на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), суд вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Порядок розгляду скарг на дії, бездіяльність, рішення, державного виконавця, чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання рішення визначений розділом VІІ ЦПК України в редакції, чинній на день судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно ст. 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Судом встановлено, 28 серпня 2007 року між ВАТ «Райффазейн Банк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір №014/79790/82/80720 (а.с.11-14).
28 серпня 2007 рокув якості забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за Кредитним договором №014/79790/82/80720 від 28 серпня 2007 року, між ВАТ «Райффазейн Банк Аваль» та нею,ОСОБА_4 було укладено договір поруки №014/79790/82/80720/1, згідно умов якого остання взяла на себе зобов'язання відповідати перед банком як солідарний боржник по зобов'язанням ОСОБА_3 за Кредитним договором (а.с.15-16).
В якості забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за Кредитним договором №014/79790/82/80720 від 28 серпня 2007 року, між ВАТ «Райффазейн Банк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір земельної ділянки, за умовами якого останній передав банку в іпотеку земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:01:001:1091(а.с.18-20).
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2011 року з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффазейн Банк Аваль» було стягнуто 1035671,27 доларів США, що еквівалентно 8220847,84 грн. (а.с.21-23).
14 квітня 2011 року Малиновським районним судом м. Одеси на виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2011 року було видано виконавчий лист №2-3460/111 (а.с.24).
На підставі виконавчого листа №2-3460/111, виданого 14 квітня 2011 року Малиновським районним судом м. Одеси, відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області було відкрито ряд виконавчих проваджень, а саме ВП № 45229987, ВП № 46921716 та ВП№27627974, в рамках яких було винесено постанови про арешт всього нерухомого майна ОСОБА_4 та оголошення заборони на його відчуження (а.с.88,97).
Встановлено, що 18 серпня 2015 року ПАТ «Райффазейн Банк Аваль» повідомив ОСОБА_3 про намір здійснити відступлення права вимоги, шляхом укладення відповідного договору за Кредитним договором №014/79790/82/80720 від 28 серпня 2007 року (а.с.26).
30 вересня 2015 року між ПАТ «Райффазейн Банк Аваль» та ПАТ «КБ « Хрещатик» було укладено договір відступлення права вимоги за Кредитним договором № 014/79790/82/ 80720 від 28 серпня 2007 року (а.с.27-29).
02 жовтня 2015 року ПАТ «КБ « Хрещатик» повідомив ОСОБА_4 про намір здійснити відступлення права вимоги, шляхом укладення відповідного договору за кредитним договором № 014/79790/82/80720 від 28 серпня 2007 року (а.с.31).
30 вересня 2015 року між ПАТ «КБ « Хрещатик» та ТОВ «Арма Факторинг» було укладено договір відступлення права вимоги за Кредитним договором № 014/79790/82/ 80720 від 28 серпня 2007 року (а.с.32-34).
30 вересня 2015 року ТОВ «Арма Факторинг» повідомило ОСОБА_4 про намір здійснити відступлення права вимоги, шляхом укладення відповідного договору за Кредитним договором № 014/79790/82/80720 від 28 серпня 2007 року (а.с.37).
30 вересня 2015 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ОСОБА_2 було укладено договір відступлення права вимоги за Кредитним договором № 014/79790/82/ 80720 від 28 серпня 2007 року (а.с.38-39).
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2015 року за заявою ОСОБА_2 було замінено стягувача ПАТ «Райффазейн Банк Аваль» на ОСОБА_2 у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №2-3460/11 про стягнення боргу (а.с.41-42).
Встановлено, що 19 липня 2016 року ОСОБА_2 своєю нотаріально посвідченою заявою на ім'я відповідних уповноважених органів повідомив про те, що всі зобов'язання ОСОБА_3 за кредитним договором № 014/79790/82/80720 від 28 серпня 2007 року є виконаними з моменту звернення стягнення на земельну ділянку, кадастровий номер 5122786400:01:001:1091, шляхом реєстрації права власності ОСОБА_2 згідно з іпотечним договором. Будь-яких претензій фінансового характеру щодо виконання зобов'язань за кредитним договором№ 014/79790/82/80720 від 28 серпня 2007року та за договором поруки №014/79790/82/80720/1 від 28 серпня 2007 року до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відсутні (а.с.43).
З матеріалів справи вбачається, що 10 червня 2025 року скаржниця звернулась до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про зняття арешту з майна у зв'язку з закінченням ВП № 45229987, ВП № 46921716 та ВП№27627974, але 13 червня 2025 року отримала лист начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відмову у знятті арештів у зв'язку з тим, що виконавчі провадження були завершені та знищенні, а також у зв'язку з відсутністю даних щодо сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у межах виконавчих проваджень про примусове виконання виконавчого листа (а.с.44-45).
Отже, з змісту відповіді відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вбачається, що всі виконавчі провадження ВП № 45229987, ВП № 46921716 та ВП№27627974 в рамках яких були накладені арешти на все нерухоме майно ОСОБА_4 є завершеними та знищеними, оскільки всі зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про повернення боргу за кредитним договором № 014/79790/82/80720 від 28 серпня 2007року були виконанні, але арешти, які були накладені в рамках виконавчих проваджень зняті не були.
Встановлено, що 11 листопада 2011 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.17).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 04 червня 2025 року вбачається, що на майно ОСОБА_1 постановами відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 29 жовтня 2014 року ВП № 45229987, від 19 березня 2015 року ВП№46921716 накладено арешт на все нерухоме майно (а.с.25).
Зі змісту відповіді відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) також вбачається, що всі виконавчі провадження ВП № 45229987, ВП № 46921716 та ВП№27627974 в рамках яких були накладені арешти на все нерухоме майно ОСОБА_4 є завершеними та знищеними (а.с. 44-45).
Оскільки матеріали виконавчих проваджень в рамках яких було накладено арешт на майно ОСОБА_4 , знищені, то у суду не має можливості перевірити вищезазначену інформацію, а скаржниця не має можливості реалізувати свої права, як власника нерухомого майна.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Частиною 1 ст.18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 03 серпня 2010 року № 606-ХVІ (далі-Закон № 606-ХVІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі-Закон № 1404-VIII).
Відповідно до ч.1, п. 1 ч.2 ст.18 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виходячи зі змісту ст. 25 Закону № 606-ХVІ та абзацу третього ч.2 ст. 56 Закону № 1404-VIII за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Згідно з п.2 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Аналогічні положення містилися у п. 2 ч.1 ст. 47 Закону № 606-ХVІ.
Частиною другою ст. 50 Закону № 606-ХVІ передбачено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Відповідно до ч.4 ст. 59 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц.
Відповідно до п. 1 ч.5 ст. 13 Закону № 1404-VIII постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 вказано, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Встановлено, що матеріали виконавчих проваджень від 29 жовтня 2014 року ВП № 45229987, від 19 березня 2015 року ВП № 46921716 та від 15 липня 2011 року ВП №27627974 в рамках яких було накладено арешт на майно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знищені.
Крім того, з змісту відповіді відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеськійобласті Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вбачається, що підставою для відмови у знятті арешту з нерухомого майна ОСОБА_4 , є відсутність даних щодо сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у межах виконавчих проваджень від 29 жовтня 2014 року ВП № 45229987, від 19 березня 2015 року ВП № 46921716 та від 15 липня 2011 року ВП №27627974.
При цьому у матеріалах справи відсутні відомості про те, що з метою стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у межах вищезазначених виконавчих провадження, державний виконавець виносив постанову, відкривав виконавче провадження і задля виконання саме цього виконавчого документа (про стягнення виконавчого збору) накладав арешт на майно боржника.
Відповідно до висновку Верховного Суду у справах № 569/17603/18, № 634/292/21, № 242/4601/20, № 686/6010/14 законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю майна у боржника, оскільки стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано.
Оскільки вчинення будь-яких дій державним виконавцем за межами виконавчого провадження є неможливим, а особа, яка вважає себе правонаступником стягувача та повідомлена про наявність виконавчого листа, щодо примусового виконання рішення та не ініціювала продовження виконавчих дій, то збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритого виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право боржника на мирне володіння майном.
За таких обставин, посилання начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на відсутність даних щодо сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у межах виконавчих проваджень є протиправною бездіяльністю, у зв'язку з чим порушене право ОСОБА_4 , підлягає захисту шляхом зобов'язання виконавця зняти арешт з майна боржника.
Отже, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Відповідно до ст. 1 першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини, кожна сторона має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
За змістом ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, а відповідно до ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.
Зважаючи на ту обставину, що накладення арешту має своїм наслідком заборону відчуження арештованого майна, тому вказаним арештом порушуються права ОСОБА_4 , як власника належного їй майна на розпорядження цим майном.
Отже, внаслідок накладення арешту (заборони) на нерухоме майно скаржниця на сьогоднішній день позбавлена можливості реалізувати свої права власника.
Таким чином, наявність арештів, накладених постановами головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 29 жовтня 2014 року в рамках ВП № 45229987, від 19 березня 2015 року в рамках ВП № 46921716 та від 15 липня 2011 року в рамках ВП №27627974 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження порушує права скаржниці, як власника нерухомого майна.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість скарги та її часткове задоволення.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Частинами 1, 2 ст. 451 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Разом з тим Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» у пункті 18 роз'яснено, що виходячи зі змісту статті 451 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 260, 261, 447-453 ЦПК України, суд
ухвалив:
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо невжиття заходів по скасуванню арештів з майна, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Скасувати арешти з всього нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження, що належить боржнику ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , накладених постановами головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 29 жовтня 2014 року в рамках виконавчого провадження № 45229987, від 19 березня 2015 року в рамках виконавчого провадження № 46921716 та від 15 липня 2011 року в рамках виконавчого провадження №27627974 та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер записів про обтяження 7766048, 9349734 та 11400726).
В інший частині вимог скарги - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня проголошення ухвали.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 02 жовтня 2025 року.
Суддя: О.М. Сегеда