30 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/4721/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Власова Ю.Л., Колос І.Б.
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Державної екологічної інспекції у Харківській області (далі - Інспекція, позивач) - Пивоваров О.М. (самопредставництво),
відповідача - Комунального підприємства «Жилсервіс» Первомайської міської ради Харківської області (далі - Підприємство, відповідач, скаржник) - Чубенко В.А. (адвокатка),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 (судді: Білоусова Я.О., Крестьянінов О.О., Лакіза В.В.)
у справі за позовом Інспекції
до Підприємства
про стягнення 2 936 640,00 грн,
1. Інспекція звернулася до суду з позовом про стягнення з Підприємства 2 936 640,00 грн за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
2. Господарський суд Харківської області рішенням від 15.04.2025 у задоволенні позову відмовив.
2.1. Східний апеляційний господарський суд постановою від 17.07.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 753 100,00 грн шкоди скасував та прийняв в цій частині нове рішення, яким позов задовольнив. Виклав резолютивну частину рішення в новій редакції, позов задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача 2 753 100,00 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, та 41 296,50 грн судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позовних вимог відмовив. Стягнув з відповідача на користь позивача 61 944,75 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
3. Підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 у справі №922/4721/24, а рішення Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 залишити в силі.
4. У касаційній скарзі (нова редакція) з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про те, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 у справі №922/4721/24 ухвалена з неправильним застосування норм матеріального права (зокрема, статей 33, 43 Закону України «Про відходи», статті 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 35, 56 Закону України «Про охорону земель», пунктів 3.2, 3.3 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 27.10.1997 №171, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.05.1998 за №285/2725 (чинних станом на момент виникнення спірних правовідносин) та з порушенням вимог процесуального законодавства, зокрема, статті 74, частин четвертої 4, шостої статті 75, статей 76- 80, 86, 236 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14.10.2024 у справі №912/4/24, від 25.10.2018 у справі №905/31/17, від 27.09.2018 у справі №909/6/18, від 13.04.2018 у справі №904/6886/17, від 11.05.2023 у справі №911/2298/21, від 07.11.2024 у справі №912/1707/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.
5. Інспекція подала до Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм права.
6. Верховний Суд ухвалою від 04.09.2025 відкрив касаційне провадження у справі №922/4721/24 за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
9. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
10. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
11. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
12. Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 753 100,00 грн шкоди скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення 183 540,00 грн не оскаржується, а тому Судом переглядається.
13. Скаржник означив підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
14. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у контексті підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №922/4721/24 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
15. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
16. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
17. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
18. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.
19. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
20. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
21. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
22. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
23. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
24. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
25. Так, за доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, яка викладена у низці постанов Верховного Суду у подібних правовідносинах (див. пункт 4 цієї ухвали).
26. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить з такого.
27. У справі №922/4721/24, що переглядається, предметом позову є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
27.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з такого:
- позивачем зразки ґрунту бралися за межами полігону на земельних ділянках, які належать на праві приватної власності фізичним особам - громадянам України. Земельні ділянки отримані внаслідок земельної реформи, як члени КСП. Земельні ділянки з кадастровими номерами: №6324581000:22:000:0012 - 1,31 га, №6324581000:22:000:0011 - 1,19 га, №6324581000:22:000:0008 - 0,35 га є землями сільськогосподарського призначення. Позивачем належними та допустимими доказами переконливо не доведено, яким чином відповідач має відношення до вказаних земельних ділянок. Крім того, належних та допустимих доказів з яких убачається, що саме відповідач складував на зазначених земельних ділянках сміття та інші відходи, позивачем не надано;
- суд визнав слушними доводи відповідача про те, що при використанні земельних ділянок сільськогосподарського призначення, суміжних з полігоном, землекористувачі використовували ті чи інші мінеральні добрива. Проте вищевказані обставини позивачем перевірено не було, що призвело до передчасних висновків щодо забруднення земельних ділянок саме відповідачем;
- суд звернув увагу на те, що перевірка позивачем проводилася за заявою громадянки Дєчкіної Д.В., втім, яке саме відношення вказана особа має до зазначених земельних ділянок приватної власності позивачем не вказано. Також, судом враховано й те, що відбір проб ґрунту проводився без представників відповідача.
27.2. Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що суд зазначив таке: «Із обставин справи убачається, що за даним фактом СВ Первомайського ВП №1 Лозівського РВП ГУНП в Харківській області було відкрито кримінального провадження №1202122110000146, внесеного 05.08.2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 239 та ч.1 ст.367 КК України та досудове слідство закінчено та встановлено винну особу. Кримінальне провадження розглянуто Первомайським міськрайонним судом Харківської області тв 21.03.2023 було ухвалений вирок по справі № 632/805/22, (провадження № 1-кп/632/28/23). При цьому, завдана матеріальна шкода на суму 183540 гривен відшкодована та інші збитки під час досудового слідства не підтвердились».
28. В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема, таке:
- проведеною позивачем перевіркою встановлено, що відповідачем допускається зберігання відходів у несанкціонованих місцях, не вживаються заходи щодо запобігання негативному та екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації його наслідків, не здійснюється контроль за станом місць чи об'єктів розміщення відходів, а також не забезпечується захист земель від засмічення. За таких обставин, протиправна поведінка відповідача полягає у розміщенні твердих побутових відходів за межами полігону на частині території земельних ділянок з кадастровими номерами: №6324581000:22:000:0012 - 1,31 га, №6324581000:22:000:0011 - 1,19 га, №6324581000:22:000:0008 - 0,35 га;
- колегія суддів визнала слушними твердження позивача про безпідставність посилання відповідача на ту обставину, що останній не є ні власником, ні користувачем цих суміжних земельних ділянок, оскільки наведене жодним чином не спростовує обставини, встановлені позивачем під час здійснення перевірки, які зафіксовано в акті від 18.08.2021 №766/12-02/03-04;
- зі змісту акта від 18.08.2021 №766/12-02/03-04 убачається, що перевірка проводилася у присутності директора КП «Жилсервіс», проте не підписана останнім, про що в акті було здійснено напис «у зв'язку з не підписанням акту перевірки в останній день перевірки, акт надіслано поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення». Акт отримано відповідачем 26.08.2021. В матеріалах справи відсутні докази оскарження відповідачем неправомірних дій посадових осіб Інспекції та результатів позапланового заходу державного нагляду (контролю) за додержанням вимог природоохоронного законодавства при здійсненні господарської діяльності в порядку адміністративного судочинства;
- шкоду, заподіяну державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, розраховано уповноваженим органом - Державною екологічною інспекцією у Харківській області у відповідності до Методики, а саме: 0,5*15*3,22*28,5*4*1=2 753 100,00 грн.
28.1. Крім того, зі змісту постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд зазначив таке: «… суд апеляційної інстанції враховує, що за даним фактом СВ Первомайського ВП №1 Лозівського РВП ГУНП в Харківській області було відкрите кримінальне провадження №1202122110000146, внесене 05.08.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 239 та ч.1 ст.367 КК України. Вироком Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 21 березня 2023 року у справі № 632/805/22 встановлено винну особу у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 239, ч. 1 ст. 367 КК України та призначено узгоджене сторонами покарання. В межах справи № 632/805/22 судом встановлено, що внаслідок неналежного виконання інспектором з охорони навколишнього середовища КП «Жилсервіс» своїх службових обов'язків, через несумлінне ставлення до них, допустила забруднення земель відходами, шкідливими для довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, що створило небезпеку для довкілля, що виразилося у накопиченні забруднюючих речовин та відходів в земельних ресурсах і призвело до утворення малорухливих форм у вигляді малорозчинних сполук, зв'язуванні у стійкі розчинні комплекси з численними органічними лігандами, зокрема гуміновими та фульво-кислотами, мігруванні у вигляді розчинних сполук, поглинанні ґрунтово-поглинальним комплексом та накопиченні в рослинах і передаванні ланцюгами живлення. Небезпека для довкілля внаслідок забруднення засмічення земельних ділянок з кадастровими номерами: №6324581000:22:000:0012 - 1,31 га, №6324581000:22:000:0011 - 1,19 га, №6324581000:22:000:0008 - 0,35 га, полягає у утворенні штучних осередків забруднення екзогенними хімічними речовинами, в яких опосередковано, через контактуючи із ґрунтом середовища (воду, продукти харчування, атмосферне повітря), формується підвищене хімічне навантаження на навколишнє природне середовище. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 державним інтересам в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області, відповідно до розрахунку шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства зумовленої забрудненням земельних ресурсів, складеного Державною екологічною інспекцією у Харківській області, підтвердженого висновком комплексної комісійної судової інженерно - екологічної та економічної експертизи Національного наукового центру «Інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса», завдано матеріальної шкоди на суму 183 540 гривень. Вирок суду набрав законної сили».
28.2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із доведення позивачем наявності в діях відповідача усіх складових елементів правопорушення, а саме:
- протиправна поведінка відповідача полягає у засміченні земельних ділянок (площа перекриття звалища побутових відходів з суміжними ділянками складає: ділянка кад. №6324581000:22:000:0012 - 1.31 га, ділянка кад. №6324581000:22:000:0011 - 1.19 га, ділянка кад. №6324581000:22:000:0008 - 0.35 га);
- шкідливий результат такої поведінки (шкода), яка полягає у засміченні земельних ділянок, що спричиняє зниження її якості та стає загрозою її придатності, грошовий вираз якої складає 2 753 100,00 грн;
- причинний зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою зумовлений тим, що у зв'язку з недотриманням вимог щодо поводження з відходами, було спричинено шкоду земельному об'єкту у вигляді його засмічення;
- вина особи, яка заподіяла шкоду, встановлена компетентним органом.
29. Верховний Суд зазначає, що предметом спору:
- у справі №912/4/24 були вимоги Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) до підприємства про стягнення шкоди внаслідок засмічення земельних ділянок. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний господарський суду, встановивши факт засмічення відповідачем 2 (двох) окремих земельних ділянок, що відповідно до акта перевірки призвело до погіршення якісного стану земель, дійшов висновку про те, що позивач не довів, що таке засмічення 2 (двох) окремих земельних ділянок будівельними відходами та зметом з території підприємства відповідача призвело або могло призвести до забруднення навколишнього природного середовища, а саме до погіршення якісного стану земель, про що зазначено в акті перевірки. Тобто позивач не довів вчинення відповідачем такого правопорушення, як засмічення земель, що могло б бути підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди;
- у справі №905/31/17 були вимоги Державної Азовської морської екологічної інспекції до товариства про стягнення на рахунок спеціального фонду місцевого бюджету шкоди, заподіяної державі внаслідок засмічення земельної ділянки будівельним сміттям. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, встановив, що інспекцією не доведено, що зафіксовані в актах дії відповідача (засмічення земельних ділянок) призвели або могли призвести до забруднення навколишнього природного середовища, як і не встановлено під час проведення перевірки, що будівельне сміття має ознаки забруднюючих елементів, які стали або могли стати причиною можливого забруднення навколишнього природного середовища.
- у справі №909/6/18 були вимоги Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області до Фізичної особи - підприємця про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок засмічення земельної ділянки відходами. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний господарський суду, виходив, зокрема, з того, що в акті перевірки на порушення пункту 4.15 Порядку відсутні відомості, які б підтверджували висновок про розміщення відходів деревини саме на відкритому ґрунті; у постанові про закриття кримінального провадження встановлено, що всі показники ґрунту згідно з обома пробами коливаються в межах норми та, відповідно, будь-яке забруднення землі відсутнє; позивач не довів вини відповідача у порушенні природоохоронного законодавства в тому обсязі, в якому воно зафіксоване в акті результатів здійснення державного нагляду (контролю);
- у справі №904/6886/17 були вимоги прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції до товариства про стягнення збитків, що заподіяні державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства України в результаті засмічення земельної ділянки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився і суд касаційної інстанції, виходили, зокрема, з того, що розрахунок розміру шкоди, зумовленої засміченням земельної ділянки, здійснено із порушеннями та не підтверджено документально; в акті перевірки на порушення пункту 4.15 Порядку відсутні відомості, які б підтверджували висновок про розміщення будівельних відходів саме на відкритому ґрунті, зокрема, матеріали ґрунтових досліджень, акти відбору проб та протоколи вимірювань, а також, що таке розміщення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища; згідно з поясненнями відповідача до акта перевірки, дані будівельні матеріали, які позивачем сприйнято як сміття, було придбано товариством для реконструкції вузла газового обліку, при цьому в акті перевірки не зазначено обставин, з яких комісія дійшла висновку про знаходження на території відповідача саме сміття, а не будівельних матеріалів та не спростовано зауваження відповідача щодо відсутності засмічення території.
30. Враховуючи викладене, вказані вище справи та справа, що розглядається є схожими в частині, що стосується предмету позову (стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок забруднення, засмічення земельної ділянки), нормативно-правового регулювання спірних правовідносин (стаття 1166 ЦК України та положення Методики № 171).
31. У наведених вище постановах у справах №912/4/24, №905/31/17, №909/6/18, №904/6886/17 Верховний Суд викладав висновки проте, що відповідно до норм природоохоронного законодавства, зокрема, Методики, умовою кваліфікації такого правопорушення, як засмічення земель, що є підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди, спричиненої таким засміченням, є доведення факту виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Отже, забруднення або можливе забруднення навколишнього природного середовища є кваліфікуючими ознаками такого правопорушення, як засмічення земель, за яке передбачено відповідальність у вигляді відшкодування шкоди.
31.1. Тобто, заявляючи вимоги про відшкодування шкоди внаслідок засмічення земельної ділянки позивачу необхідно довести, що таке засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища (наприклад землі, надр, води, атмосферного повітря, тощо), відобразивши відповідне, зокрема, в оформленому відповідно до пункту 3.3 Методики акті перевірки, що є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог природоохоронного законодавства суб'єктами господарювання.
32. За доводами скаржника, судами попередніх інстанцій не були враховано вказані правові висновки. При цьому доводи відповідача фактично ґрунтуються на тому, що позивачем не доведено, що наявність сторонніх предметів і матеріалів та сміття на земельних ділянках, прилеглих до території полігону твердих побутових відходів, призвело або могло призвести до забруднення навколишнього природного середовища (наприклад, землі, надр, води, атмосферного повітря, тощо), а тому відсутні кваліфікуючі ознаки такого правопорушення, як засмічення земель, за яке передбачена відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, про яку позивачем заявлені вимоги у відповідному позові.
33. У контексті наведених вище доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що висновки, викладені у означених вище постановах Верховного Суду (див. пункт 31-31.1. цієї ухвали) є загальним для такої категорії справ як стягнення шкоди, за забруднення навколишнього середовища, зокрема, засмічення земельної ділянки.
34. Водночас Суд зауважує, що наведені скаржником висновки у справах №912/4/24, №905/31/17, №909/6/18, №904/6886/17 є нерозривно пов'язаними з встановленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами та стосуються конкретно досліджених і оцінених доказів у кожній конкретній справі, в яких суди, з огляду на наявні у справі конкретні докази та доводи учасників справи, дослідили, оцінили, і на підставі цього прийшли до висновків про підставність та обґрунтованість позову.
34.1. Нормами частини другої статті 300 ГПК України встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, Верховний Суд наголошує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, він виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів касаційної скарги та її вимог, і позбавлений можливості та права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини, певні факти або їх відсутність.
35. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, судом апеляційної інстанції зроблені відповідні висновки на підставі встановлених ним фактичних обставин у цій конкретній справі, виходячи зі змісту позовних вимог та наданих сторонами доказів у справі та доводів (див. пункти 28-28.1 цієї ухвали). Суд апеляційної інстанції при вирішенні цього спору, дослідив та оцінив предмет позову, окреслені у позові підстави позову, надані та зібрані у справі докази, які в ній наявні, ураховуючи пояснення, заперечення учасників спору, визнання факту наявності вироку суду у справі №632/805/22, за правилами статті 86 ГПК України, з урахуванням статей 73-79 ГПК України, і дійшов висновку про наявність в діях відповідача усіх складових елементів правопорушення, яке полягає у засміченні земельних ділянок, що спричиняє зниження їх якості та стає загрозою їх придатності.
36. Верховний Суд зазначає, що зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, що надані докази суд апеляційної інстанції не дослідив, не оцінив та не встановив на їх підставі обставини справи щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позову. Висновки суду апеляційної інстанції у цій справі зроблені на підставі встановлених судом обставин та оцінки зібраних доказів.
37. Разом з тим, на висновки у наведених постановах Верховного Суду у низці справ (див. пункт 29 цієї ухвали) скаржник послався, виокремивши їх із контексту вказаних судових рішень, не врахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно дійсних обставин справи, досліджуваних судами доказів та встановлених фактичних обставин спору на їх підставі.
38. Суд зауважує, що застосування положень статті 1166 ЦК України та Методики суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих сторонами доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується та підтверджується факт засмічення земельної ділянки, а також визначення обсягу забруднення земельних ресурсів.
39. Скаржник також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги частин четвертої, шостої статті 75 ГПК України в частині врахування оцінки доказів щодо фізичної особи, яка не є стороною чи іншим учасником у справі №922/4721/24, що переглядається, застосовуючи як преюдиційне рішення суду у кримінальній справі №632/805/22, без урахування відповідних правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (предметом спору було стягнення з учасників товариства коштів, отриманих без достатньої правової підстави) та постановах Верховного Суду від 11.05.2023 у справі №911/2298/21 (предметом спору були вимоги про відшкодування заподіяної шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів на земельних ділянках, відшкодування заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу щодо земельної ділянки), від 07.11.2024 у справі №912/1707/21 (предметом спору було стягнення шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок забруднення земельних ресурсів), а саме: «Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи».
40. Проте, правовідносини у справах №917/1345/17, №911/2298/21, №912/1707/21, на які посилається скаржник, є неподібними з правовідносинами у справі 922/4721/24, що переглядається, оскільки в кожній із наведених справ, Верховний Суд сформував висновки на підставі конкретних обставин, які встановлювалися господарськими судами під час дослідження питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування приписів статті 75 ГПК України.
41. Однак, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення статті 75 ГПК України, помилково вказав частину четверту цієї статті, в якій зазначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, замість частини шостої названої статті, яка визначає, що обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
41.1. Водночас, Суд зазначає, що з огляду на те, що сторони не заперечували факт наявності такого вироку та його змісту в цілому, вказана помилка суду апеляційної інстанції не призвела у цьому контексті до неправильних висновків за результатом розгляду справи по суті спору щодо доведеності позивачем в діях відповідача всіх елементів правопорушення, адже факт вини підтверджується також і іншими доказами, встановленими судом апеляційної інстанції.
42. Верховний Суд, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини у цій справі та їх сукупність, зміст правових висновків викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду, дійшов висновку, що аргументи скаржника щодо неврахування судом правових висновків, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, в контексті цієї справи, фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, адже суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
43. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 14.10.2024 у справі №912/4/24, від 25.10.2018 у справі №905/31/17, від 27.09.2018 у справі №909/6/18, від 13.04.2018 у справі №904/6886/17, від 11.05.2023 у справі №911/2298/21, від 07.11.2024 у справі №912/1707/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17, оскільки по-перше: висновки, викладені судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, жодним чином їм не суперечать, а по-друге: в наведених скаржником справах, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах.
44. Відтак, проаналізувавши зміст наведених вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі через призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах не так (у інший спосіб), колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не зводяться до неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, означених у пункті 4 цієї ухвали, у подібних правовідносинах, і не свідчать про подібність правовідносин, а зводяться до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції наявності підстав для задоволення позовних вимог, що свідчить про неподібність цих справ зі справою, що переглядається з точки зору предмету, підстав спору, способів захисту, об'єктів та предметів правового регулювання спірних правовідносин, умов застосування правових норм, фактично-доказової бази, юридично-значущих фактів та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
45. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
46. Колегія суддів, також виходить з того, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 68), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 149), від 04.07.2023 у справі №373/626/17 (провадження №14-201цс21, пункт 51)).
47. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду за відсутності подібності правовідносин.
48. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
49. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду (пункт 4 цієї ухвали) та, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №922/4721/24.
50. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №922/4721/24 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
51. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.
52. Верховний Суд бере до уваги доводи Інспекції, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій ухвалі.
53. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
54. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
55. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
56. Верховний Суд у прийнятті цієї ухвали керується й принципом resjudicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від resjudicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
57. У справі ЄСПЛ «SundayTimes v. UnitedKingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
58. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
59. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
60. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steelandothers v. TheUnitedKingdom»).
61. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства «Жилсервіс» Первомайської міської ради Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 у справі №922/4721/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя Ю. Власов
Суддя І. Колос