02 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/213/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Галата Віталія Васильовича (далі - Галат В.В. , скаржник)
на рішення Господарського суду Рівненської області від 05.05.2025
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія»
до Фізичної особи - підприємця Галата Віталія Васильовича
про стягнення 100 543,09 грн,
Галат В.В. 29.09.2025 через Електронний суд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 05.05.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 повністю і закрити провадження у справі. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги просить звільнити від сплати судового збору, а також передати справу на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №918/213/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень, у березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» (далі - ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія») звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з фізичної особи - підприємця Галати Віталія Васильовича (далі - ФОП Галац В.В.) заборгованості в сумі 100 543,09 грн, з яких: 39 739,72 грн - заборгованість за спожиту електричну енергію, 43 250,99 грн - пеня, 3 437,00 грн - 3% річних та 14 115,38 грн - інфляційні втрати.
Господарський суд Рівненської області рішенням від 05.05.2025 у справі №918/213/25 позов задовольнив, стягнув з ФОП Галати В.В. на користь ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» 39 739,72 грн - заборгованості за спожиту електричну енергію, 43 250,99 грн - пені, 3 437,00 грн - 3% річних, 14 115,38 грн - інфляційних втрат та 2 422,40 грн - витрат по оплаті судового збору.
Зі змісту рішення місцевого суду вбачається, що суд виходив з того, що ФОП Галат В.В. приєднався до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, наявних у справі доказів, які надані позивачем, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати за спожиту електричну енергію за об'єктом відповідача до ЕІС-кода точки розподілу електричної енергії - 62Z7780751175508 (об'єкт постачання, що знаходиться по вул. Старицького, 37 А, м. Рівне 33001) в повному обсязі не виконав, внаслідок чого за ФОП Галатом В.В. виникла заборгованість з оплати за спожиту електричну енергію в кількості - 8 519 кВт/год, що становить в грошовому еквіваленті 39 739,72 грн та має бути стягнута. Через неналежне виконання умов договору позивач нарахував відповідачу штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 43 250,99 грн, 3% річних у сумі - 3 437,00 грн та інфляційні втрати у сумі - 14 115,38 грн. Суд першої інстанції, перевіривши надані розрахунки нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, визнав їх арифметично правильними, а відтак дійшов висновку про їх стягнення.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 08.09.2025 скасував рішення Господарського суду Рівненської області від 05.05.2025 у справі №918/213/25 в частині стягнення пені та розподілу витрат з оплати судового збору та виклав резолютивну частину судового рішення у наступній редакції:
Позов задоволити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Галата Віталія Васильовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» 39 739,72 грн - заборгованості за спожиту електричну енергію, 83,51 грн - пені, 3 437,00 грн - 3% річних, 14 115,38 грн - інфляційних втрат та 1 381,99 грн - витрат по оплаті судового збору.
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнув з ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» на користь ФОП Галати В.В. 1 560,27 грн судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Зі змісту постанови апеляційного суду вбачається, що суд апеляційної інстанції в частині задоволення позову виходив з доведеного факта споживання ФОП Галатом В.В. електричної енергії згідно з договором №470009353 на суму 39 739 грн, а ФОП Галат В.В. не надав інших доказів, які б свідчили, що гарантійний лист від 17.05.2022 із зазначенням в листі адреси «м. Рівне Старицького 97» був спрямований на погашення іншої заборгованості за іншим договором, тоді як відповідач підписав рахунок №470009353/4/1 за квітень 2022 із загальною заборгованістю на суму 49 739,72 грн. Що стосується відмови в частині позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що боржник допустив прострочення внесення платежів, що стало підставою для нарахування пені у розмірі 43 250,99 грн (період нарахування 21.04.2022 - 14.03.2025), тоді як ураховуючи приписи про заборону на стягнення штрафних санкцій за договорами, які укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, які почали діяти з моменту підписання постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції від 26.04.2022) «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану», апеляційний суд, здійснивши перерахунок заявленої суми пені до стягнення, дійшов висновку, що вона становить 83,51 грн (за період з 21.04.2022 до 25.04.2022).
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши виконання приписів частини другої статті 287, частини третьої статті 287, статті 290 ГПК України у контексті доводів касаційної скарги Галати В.В. та оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №918/213/25 є стягнення 100 543,09 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), тому є малозначною в розумінні статті 12 ГПК України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд зазначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Галат В.В. у поданій касаційній скарзі зазначає, що:
«Судові рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню повністю із закриттям провадження у справі з наступних підстав:
Про факт існування договору № 470009353, заявлялося позивачем - договір № 470009353, як доказ, позивач судам не надав.
Факт існування договору № 470009353 - не підтверджувався відповідачем.
Відповідно, суди першої та апеляційної інстанції ухвалили судові рішення без наявності допустимого доказу, а саме - договору № 470009353 (про що було зазначено відповідачем у відзиві на позов та апеляційній скарзі відповідно), таким чином порушили норми матеріального та процесуального права. За договором №470009353 можна було встановити юрисдикційну підсудність справи (цивільна чи господарська). Судами було порушено правило юрисдикції господарських судів».
Крім того, скаржник у касаційній скарзі для оскарження судових рішень у цій малозначній справі посилається на підпункт «б» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, враховуючи статус Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Скаржник також не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
За таких обставин Верховний Суд доходить до висновку, що скаржником у касаційній скарзі не наведено випадків щодо оскарження судових рішень у цій справі за підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а зводяться до переоцінки обставин встановлених судом.
Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Касаційна скарга Галата В.В. не містить обґрунтувань з яких би убачалося, що ця справа має суспільний інтерес та є винятковою для скаржника, а з огляду на те, що скаржник оперує такими поняттями як «суди першої та апеляційної інстанції ухвалили судові рішення без наявності допустимого доказу» убачається, що скарга зводиться до дослідження обставин справи і зводиться до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями, а зазначення у скарзі, що судом не правильно застосовано норми матеріального права, може бути підставою оскарження за частиною другою статті 287 ГПК України, а не за підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України у яких визначені випадки оскарження судових рішень у малозначних справах, тоді як встановлення обставин та їх дослідження перебувають поза межами повноважень Верховного Суду передбачених приписами статті 300 ГПК України.
Верховний Суд зазначає, що положення про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.
При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.
Зазначення у скарзі загальної та абстрактної вказівки лише на підпункт «б» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, недостатньо для висновку про наявність підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Отже, скаржник в порушення підпункту «б» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не навів в якій саме справі він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.
Верховним Судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а отже, застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України було прередбачуваним, скаржник у касаційній скарзі обґрунтовано аргументовано не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Галата В.В. на рішення Господарського суду Рівненської області від 05.05.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у справі №918/213/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, заявлені клопотання скаржника не розглядаються, адже не впливають на вищевказані міркування щодо кваліфікації наявності/відсутності випадків касаційної скарги у контексті частини третьої статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Галата Віталія Васильовича на рішення Господарського суду Рівненської області від 05.05.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у справі №918/213/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов