17 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/3363/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Годлевської-Коновалової А. В.,
Київської обласної державної адміністрації - не з'явився,
Поліської селищної ради -Біжінара Р. В.,
Товариства з обмеженою
відповідальністю «Світанок Полісся» - Лукашевича С. М.,
Державного підприємства
«Спеціалізоване лісогосподарське
підприємство «Київоблагроліс» - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 (у складі колегії суддів: Тищенко О. В. (головуючий), Гончаров С. А., Сибіга О. М.)
та рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 (суддя Колесник Р. М.)
у справі № 911/3363/24
за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до Поліської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся»,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс»,
про визнання недійсним рішення, договору оренди, скасування державної реєстрації,
У грудні 2024 року Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - КОДА) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Поліської селищної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся» (далі - ТОВ «Світанок Полісся»), у якому просив суд:
1) усунути перешкоди власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 50,6701 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 шляхом визнання рішення Радинської сільської ради Поліського району від 15.07.2020 № 845-53-VII недійсним;
2) усунути перешкоди власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора індексний номер 53209286 від 20.07.2020 про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 із припиненням речових прав щодо неї;
3) усунути перешкоди власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 шляхом визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 15.07.2020 між Радинською сільською радою та ТОВ «Світанок Полісся»;
4) усунути перешкоди власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 у Державному земельному кадастрі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі лісового фонду, які є власністю держави та перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (далі - ДП «СЛП «Київоблагроліс»), а тому Радинська сільська рада (правонаступником якої є Поліська селищна рада) не мала повноважень на здійснення реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку та розпорядження зазначеною земельною ділянкою на користь ТОВ «Світанок Полісся». Прокурор також зазначив, що з припиненням Колективного сільськогосподарського підприємства «Світанок» (далі - КСП «Світанок») його право користування земельною ділянкою згідно з державними актами на право постійного користування припинилося, а оскільки ТОВ «Світанок Полісся» не є правонаступником КСП «Світанок», надання ТОВ «Світанок Полісся» земельної ділянки відбулося з порушенням вимог земельного законодавства, без проведення земельних торгів у формі аукціону та без затвердження проекту землеустрою.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.12.2024 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ДП «СЛП «Київоблагроліс».
Рішенням Господарського суду Київської області від 19.03.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у серпні 2025 року Заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.08.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 911/3363/24 за касаційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.09.2025.
У відзиві на касаційну скаргу Поліська селищна рада зазначає про законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, та безпідставність доводів, наведених у касаційній скарзі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ТОВ «Світанок Полісся» у відзиві на касаційну скаргу посилається на необґрунтованість доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
КОДА та ДП «СЛП «Київоблагроліс» у судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення КОДА та ДП «СЛП «Київоблагроліс» ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що КОДА та ДП «СЛП «Київоблагроліс» не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників КОДА та ДП «СЛП «Київоблагроліс».
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, Поліської селищної ради, ТОВ «Світанок Полісся», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001203 від 22.05.2000 КСП «Світанок» надано право постійного користування 1265,6 га землі в межах Радинської сільської ради Поліського району.
Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001201 від 22.05.2000 КСП «Світанок» надано право постійного користування 561,6 га землі в межах Орджонікідзевської (Романівської) сільської ради Поліського району.
Рішенням Радинської сільської ради Поліського району Київської області від 15.07.2020 № 845-53-VII «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває у ТОВ «Світанок Полісся»», затверджено технічну документацію та передано в оренду ТОВ «Світанок Полісся» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 площею 50,6701 га, розташовану на території Радинської сільської ради, за межами населеного пункту.
15.07.2020 між Радинською сільською радою (орендодавець) та ТОВ «Світанок Полісся» (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011, площею 50,6701 га строком на 49 років.
20.07.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О. С. від 20.07.2020 № 53209286 зареєстровано за Радинською сільською радою Поліського району права власності на земельну ділянку площею 50,6701 га, кадастровий номер 3223588000:11:001:0011, а за ТОВ «Світанок Полісся» право користування на умовах оренди цією земельною ділянкою.
Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням ВО «Укрдержліспроект» листом від 22.05.2024 № 03-607 на запит Київської обласної прокуратури надано витяг з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами кварталів 2, 3, 7, 35, 37, 47, 48, 49, 50, 56, 58, 79, 80, Радинського, 6, Стещанського 70, 72 Зеленополянського лісництв ДП «Поліський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, кварталів 1, 2, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12 ДП «СЛП «Київоблагроліс» Північний агролісгосп Поліського лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2019 року та межами їх таксаційних виділів і межами земельних ділянок, що нанесені згідно з наданими каталогами координат. До листа також додано витяг з картографічної бази даних.
Листом від 30.05.2024 № 210 ДП «СЛП «Київоблагроліс» повідомило прокурора, що відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року земельна ділянка 3223588000:11:001:0011 частково накладається на квартал 2 Поліського агролісництва підприємства. До вказаного листа додано копію «Проекту організації та розвитку лісового господарства», копію планшетів Поліського агролісництва, скріншот з програмного забезпечення «Google Планета Земля» з накладанням квартальної сітки Поліського агролісництва.
Також, прокурором до позову додано наказ Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства від 08.09.2022 № 48 «Про затвердження матеріалів лісовпорядкування ДП СЛП «Київоблагроліс», яким затверджено матеріали лісовпорядкування ДП «СЛП «Київоблагроліс» за відповідним додатком.
Предметом розгляду у справі № 911/3363/24, що розглядається, є позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі КОДА про усунення перешкод власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 50,6701 га з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 шляхом: визнання рішення Радинської сільської ради від 15.07.2020 № 845-53-VII недійсним; скасування рішення державного реєстратора індексний номер 53209286 від 20.07.2020 про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на спірну земельну ділянку з припиненням речових прав щодо неї; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 15.07.2020 між Радинською сільською радою та ТОВ «Світанок Полісся»; скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223588000:11:001:0011 у Державному земельному кадастрі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що прокурором не доведено приналежність спірної частини земельної ділянки до земель лісового фонду, перебування спірної частини земельної ділянки у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», межі часткового накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, а також обрано неналежний спосіб захисту.
Прокурор у поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 Цивільного кодексу України (далі- - ЦК України), порушення норм процесуального права, зокрема, статей 2, 3, 76-79, 86, 236, 300 ГПК України, та на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 04.04.2025 у справі № 757/2965/15, від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 щодо застосування судами стандарту доказування «вірогідність доказів»; у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 31.03.2021 у справі № 360/1998/18, від 06.04.2021 у справі № 380/375/17, від 15.07.2020 у справі № 369/9900/16, від 09.06.2021 у справі № 369/16416/18, від 16.06.2021 у справі № 359/11910/14, від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23 щодо належних доказів підтвердження наявності у спеціалізованого лісогосподарського підприємства права постійного користування землями лісогосподарського призначення; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 щодо порядку отримання у власність членами КСП земельних ділянок у разі припинення діяльності останнього; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 21.12.2022 у справі № 914/608/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 484/629/19, від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 02.02.2022 у справі № 707/1924/20, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 09.06.2021 у справі № 484/629/19, від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22 щодо ефективності способу захисту порушених прав.
За доводами касаційної скарги, судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не було враховано, що наявність у лісогосподарського підприємства матеріалів лісовпорядкування є належним доказом наявності у нього права постійного користування лісовими ділянками; реорганізація КСП «Світанок» шляхом перетворення у СТОВ «Світанок», а в подальшому у ТОВ «Світанок Полісся» не відбулось, оскільки останнє є новою юридичною особою; у спорах щодо захисту прав на землю заявлені позивачем позовні вимоги є самодостатнім та ефективним способом захисту.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Статтею 15 ЦК України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц). При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 зазначила, що судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
У справі, що розглядається, предметом розгляду є позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі КОДА про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним рішення сільської ради, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку з припиненням речових прав на неї, визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі лісового фонду, які є власністю держави та перебувають у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові.
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 07.11. 2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
При цьому, позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, зазначила, що у разі часткового накладання спірної земельної ділянки на земельну ділянку позивача, витребування як належний спосіб захисту не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається.
Для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Таке втручання не може визнаватися законним. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством. Отже, у такому випадку належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку позивача.
Ураховуючи викладене, з огляду на предмет і підстави заявленого прокурором позову, суд касаційної інстанції зауважує, що належним способом захисту порушеного права у справі, що розглядається, є віндикаційний позов, а саме, позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається.
За таких обставин, заявлені прокурором у справі, що розглядається, позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним рішення сільської ради, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку з припиненням речових прав на неї, визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки не є належним способом захисту прав держави в особі КОДА.
Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позову у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прокурором не доведено приналежність спірної частини земельної ділянки до земель лісового фонду, перебування спірної частини земельної ділянки у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», межі часткового накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду. При цьому, суди попередніх інстанцій також дійшли висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту.
Отже, обґрунтовано встановивши обставини обрання прокурором неналежного способу захисту в цій справі, суди попередніх інстанцій водночас помилково вдалися до розгляду справи по суті спору, не врахувавши, що невірно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом спору по суті.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, але помилково виходили, в тому числі, з інших підстав, пов'язаних з оцінкою спірних правовідносин по суті спору.
Водночас, допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення не призвели до ухвалення незаконних рішень, а тому відсутні підстави для їх скасування.
Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав позову.
У зв'язку з викладеним суд касаційної інстанції відхиляє як передчасні зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 04.04.2025 у справі № 757/2965/15, від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 щодо застосування судами стандарту доказування «вірогідність доказів»; у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16, від 31.03.2021 у справі № 360/1998/18, від 06.04.2021 у справі № 380/375/17, від 15.07.2020 у справі № 369/9900/16, від 09.06.2021 у справі № 369/16416/18, від 16.06.2021 у справі № 359/11910/14, від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23 щодо належних доказів підтвердження наявності у спеціалізованого лісогосподарського підприємства права постійного користування землями лісогосподарського призначення; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 щодо порядку отримання у власність членами КСП земельних ділянок у разі припинення діяльності останнього, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав, що має місце у справі, що розглядається, є самостійною підставою для відмови у позові.
Також безпідставними є посилання скаржника в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо ефективності способу захисту порушених прав, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 21.12.2022 у справі № 914/608/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 484/629/19, від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 02.02.2022 у справі № 707/1924/20, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 09.06.2021 у справі № 484/629/19, від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22, оскільки зазначені висновки зроблені Судом з урахуванням фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній конкретній справі, які формують зміст спірних правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.
Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного розгляду.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін, з мотивів викладених у цій постанові.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/3363/24 залишити без змін з мотивів, наведених у цій постанові.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
І. С. Міщенко