30 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/2568/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання Дуб С.І.,
представників учасників справи:
від позивача: Шмотолоха О.П.,
від відповідача: Вус О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
на рішення Господарського суду Львівської області (Березняк Н.Є.)
від 27.02.2025
та постанову Західного апеляційного господарського суду (Скрипчук О.С., Кравчук Н.М., Матущак О.І.)
від 21.05.2025 (повний текст складений 02.06.2025)
у справі за позовом Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СБК-Захід"
про стягнення 1 788 095,84 грн суми пайового внеску, 441 369,36 грн пені, 1 126 303,04 грн інфляційних втрат та 86 809,30 грн трьох процентів річних,
Короткий зміст позовних вимог
1. Департамент економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Позивач, Скаржник) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СБК-Захід" (далі - Відповідач) про стягнення 1 788 095,84 грн суми пайового внеску, 441 369,36 грн пені, 1 126 303,04 грн інфляційних втрат та 86 809,30 грн трьох процентів річних.
2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем у повному обсязі зобов'язань за договором про пайову участь від 25.01.2019 №18 (далі - Договір).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.02.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025, у справі № 914/2568/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 788 095,84 грн суми пайового внеску, 437 961,01 грн пені, 153 468,84 грн інфляційних втрат, 86 604,79 грн трьох процентів річних та 36 375,48 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Рішення судів, зокрема, мотивоване таким:
- Відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором про пайову участь № 18 від 25.01.2019 у повному обсязі, не сплативши кошти у розмірі 1 788 095,84 грн.;
- здійснивши власний розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 437 961,01 грн.;
- здійснивши перевірку нарахування позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, суд дійшов висновку, що позивачем зазначено неправильний період прострочення грошового зобов'язання (період нарахування повинен обчислюватися з 08.02.2023, оскільки строк виконання зобов'язань сплив 07.02.2023), відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 153 468,84 грн та три проценти річних в розмірі 86 604,79 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
5. 23 червня 2025 року Позивач (Скаржник) із використанням підсистеми "Електронний суд" подав касаційну скаргу на зазначені судові рішення, в якій просить:
- скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 27.02.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у частині стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних втрат у сумі 153 468,84 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних втрат у сумі 1 126 303,04 грн;
- судові витрати покласти на Відповідача.
6. У тексті касаційної скарги Скаржник посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував частину першу статті 509, статтю 526 та статтю 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду:
- від 23.01.2024 у справі № 910/9745/22 - укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (статті 11, 202, 509 ЦК України), і згідно зі статтею 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання свого обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу;
- від 01.04.2024 у справі № 752/2455/21 - відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
7. 18 вересня 2025 року Відповідач із використанням підсистеми "Електронний суд" подав Клопотання про закриття касаційного провадження, в якому вказує, що обставини, які були предметом розгляду в поточній справі, та обставини, які були предметом розгляду у справах, що зазначені скаржником, не є подібними, тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не підтверджується.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
8. 25.01.2019 між Департаментом економічної розвитку Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБК - Захід» (замовник) укладено Договір про пайову участь №18 про будівництво багатоквартирного житлового будинку №4 на генплані на вул. Величковського, 70 у м. Львові, за яким замовник зобов'язався здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому цим договором.
9. Згідно з п. 2.1. Договору, відповідач зобов'язаний здійснити будівництво об'єкта містобудування відповідно до погодженої проектно-кошторисної документації з дотриманням державних будівельних норм і правил та інших нормативних вимог у визначені терміни, а саме: завершення «грудень 2024 року».
10. Відповідно до п. 2.2. Договору, відповідач зобов'язаний сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 1 838 095,84 грн - по 20.12.2024 (але не пізніше дати прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію).
11. Згідно витягу з Реєстру документів в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (за реєстраційним номером в ЄДЕССБ ЛВ122230203234), 07.02.2023 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ТОВ «СБК - Захід» багатоквартирного житлового будинку №4 на генплані на вул. Величковського, 70 у м. Львові.
12. Відповідно до Реєстру, датою початку будівництва багатоквартирного житлового будинку №4 на генплані на вул. Величковського, 70 у м. Львові є 12.01.2021, датою завершення будівництва є 30.12.2022, та датою введення в експлуатацію є 03.02.2023.
13. Відповідачем сплачено пайовий внесок лише в сумі 50 000,00 грн. Докази сплати пайового внеску в повному обсязі згідно Договору про пайову участь №18 від 25.01.2019 в матеріалах справи відсутні.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
14. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзивах, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
15. Скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 27.02.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у частині стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних втрат у сумі 153 468,84 грн та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних втрат у сумі 1 126 303,04 грн;
16. У решті рішення та постанова суду не оскаржується та, відповідно, не переглядається Верховним Судом, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, які встановлюють межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
17. У касаційній скарзі Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував частину першу статті 509, статтю 526 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 910/9745/22, та статтю 530 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2024 у справі № 752/2455/21.
18. Предметом спору у справі, що розглядається, є стягнення суми коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, встановленої договором про пайову участь, а також 3% річних, інфляційних втрат та пені.
19. Питання участі у розвитку інфраструктури населеного пункту на момент здійснення сторонами правочину визначалися Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI).
20. Відповідно до статті 1 вказаного закону замовником є фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
21. Статтею 40 Закону № 3038-VI (в редакції на момент виникнення правовідносин) було встановлено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
22. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта (ч. 5 ст. 40 Закону № 3038-VI).
23. В частині 9 статті 40 Закону № 3038-VI було встановлено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
24. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.
25. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
26. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
27. Отже, зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту було обов'язковим через пряму вказівку закону.
28. На виконання приписів закону 25 січня 2019 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір про пайову участь № 18.
29. З 01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-ІХ (далі - Закон № 132-ІХ), якими було виключено статтю 40 Закону України № 3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
30. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-ІХ договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
31. Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
32. Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
33. Частиною першою статті 509 ЦК України дається визначення поняття зобов'язання. Так, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
34. Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
35. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
36. Пунктом 2.2 Договору про пайову участь № 18 встановлено строк виконання зобов'язання Відповідача по сплаті пайового внеску: до 20.12.2024, але не пізніше дати прийняття об'єкта в експлуатацію.
37. Згідно з частиною 5 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на момент вчинення правочину) датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
38. Судами встановлено, що сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта було видано Відповідачу 07.02.2023.
39. Отже, після цієї дати зобов'язання відповідача по сплаті невиплаченої частини пайового внеску вважається простроченим.
40. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
41. Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
42. Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі № 903/1023/16 зазначив, що для застосування частини 2 статті 625 ЦК України, а саме, нарахування інфляційних та 3% річних від простроченої суми, необхідно встановити не тільки факт прострочення та розмір простроченого боргу, але і чіткі дату початку та дату закінчення прострочення відповідної конкретної суми боргу, оскільки лише саме за цей період прострочення у кредитора є право на нарахування боржнику вищевказаних інфляційних та річних на цю суму боргу.
43. У постанові від 20.03.2025 у справі № 903/601/24 Верховний Суд вказав на те, що прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зобов'язання пайової участі.
44. Скаржник стверджує, що судами при винесені оскаржуваних рішень не правильно проведено розрахунок інфляційних втрат, оскільки такий розрахунок судом проведено з 08.02.2023 (після дати введення об'єкта будівництва в експлуатацію), а не з 25.01.2019 (з дати укладення договору).
45. Верховний Суд вважає такі твердження безпідставними та погоджується з апеляційним судом, який в постанові вказав, що підставою для нарахування інфляційних втрат є саме факт прострочення грошового зобов'язання, а не укладення договору, відтак, саме з 08.02.2023 починається перебіг строку прострочення, а відповідно, з цього моменту і виникає право на стягнення інфляційних втрат.
46. Щодо тверджень Скаржника про те, що суд апеляційної інстанції застосував частину першу статті 509, статтю 526 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 910/9745/22, та статтю 530 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2024 у справі № 752/2455/21, Верховний Суд зазначає таке.
47. У постанові Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 910/9745/22, на яку посилається Скаржник, щодо статті 509 ЦК України Верховний Суд: «зазначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України)».
48. Щодо статті 526 ЦК України у зазначеній постанові вказано таке: «Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».
49. У постанові Верховного Суду від 01.04.2024 у справі № 752/2455/21, на яку також посилається Скаржник, щодо статті 530 ЦК України Верховний Суд зазначив таке: «Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України)».
50. Верховним судом не встановлено невідповідності між застосуванням Західним апеляційним господарським судом вказаних Скаржником норм права та позицією Верховного Суду щодо їх застосування, викладеною у зазначених постановах у справах № 910/9745/22 та № 752/2455/21.
51. Тож Верховний Суд не знайшов підтверджень доводам Скаржника, викладеним в касаційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
52. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
53. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
54. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, вважає, що вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Судові витрати
55. Понесені Скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 27.02.2025 та Постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 у справі № 914/2568/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді Н. Губенко
І. Кондратова