30 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/2175/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Власова Ю.Л., Колос І.Б.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Комфорт-ЛВ" (далі - Товариство)на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 (суддя Демченко Т.І.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 (головуючий суддя Філінюк І.Г., судді: Аленін О.П., Принцевська Н.М.)
у межах розгляду заяви приватного акціонерного товариства "Виробничо-комерційна фірма "Югстрой" (далі - Фірма)
про забезпечення позову
у справі № 916/2175/25
за позовом Фірми
до Товариства
про стягнення 10 860 273,92 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Фірма звернулася до суду з позовом до Товариства про стягнення 10 860 273,92 грн неустойки за прострочення повернення майна за договором оренди № 010518А13 від 01.05.2018 (далі - Договір).
Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення майна позивачу, отриманого за укладеним сторонами Договором.
У подальшому Фірма звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, у якій заявник просив:
- накласти арешт на усе належне Товариству на праві власності рухоме, нерухоме майно, майнові права, грошові кошти, що знаходяться на всіх рахунках і вкладах чи на зберіганні у всіх банках або інших фінансових установах в межах суми позову в розмірі 10 860 274 грн;
- накласти арешт на прості електронні іменні акції, номінальною вартістю 1,75 гривень у кількості 29 872 штуки (10,202394 % від загальної кількості) міжнародний ідентифікаційний номер UA4000095855, цінні папери Товариства;
- зобов'язати депозитарну установу - товариство з обмеженою відповідальністю "Південний регіональний депозитарно-торговий фондовий центр" в якій відкрито рахунок в цінних паперах депонента, на яких обліковуються прості електронні іменні акції номінальною вартістю 1,75 гривень у кількості 29 872 штуки (10,202394 % від загальної кількості) міжнародний ідентифікаційний номер UA4000095855, цінні папери Товариства внести зміни до системи депозитарного обліку щодо накладення арешту на прості електронні іменні акції номінальною вартістю 1,75 гривень у кількості 29 872 штуки (10,202394 % від загальної кількості) міжнародний ідентифікаційний номер UA4000095855, цінні папери Товариства та обліковуються на рахунку в цінних паперах депонента, заборонити здійснювати будь-які облікові операції на рахунку в цінних паперах депонента, які призводять до зміни кількості простих електронні іменні акції номінальною вартістю 1,75 гривень у кількості 29 872 штуки (10,202394 % від загальної кількості) міжнародний ідентифікаційний номер UА4000095855, цінні папери Товариства на рахунку в цінних паперах депонента та/або зміни прав на прості електронні іменні акції номінальною вартістю 1,75 гривень у кількості 29 872 штуки (10,202394 % від загальної кількості) міжнародний ідентифікаційний номер UА4000095855, цінні папери Товариства на рахунку в цінних паперах депонента, в тому числі, але не обмежуюсь, операції списання, переказу, тощо, а також заборонити здійснювати операції переведення прав на прості електронні іменні акції номінальною вартістю 1,75 гривень у кількості 29 872 штуки (10,202394 % від загальної кількості) міжнародний ідентифікаційний номер UA4000095855, цінні папери Товариства, які обліковуються на рахунку в цінних паперах депонента.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову зумовлена обґрунтованим припущенням, що з урахуванням предмета спору та значної суми позовних вимог невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, оскільки відповідач у будь-який момент може розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках та відчужити майно, яке знаходиться у його власності чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.06.2025, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025: заяву про забезпечення позову по справі № 916/2175/25 задоволено частково; накладено арешт на грошові кошти, які належать Товариству, та знаходяться в банківських установах на всіх рахунках Товариства, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 10 860 274 грн 00 коп.; у задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Розглянувши заяву про забезпечення позову суди виснували наявність підстав для забезпечення заявленого у справі позову. За висновком судів, застосування заходу забезпечення позову у задоволеній частині безпосередньо пов'язане із предметом позову, а виконання в майбутньому судового рішення у цій справі (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, зокрема, статей 14, 74, 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі у повному обсязі.
За позицією Товариства, Фірма не довела, а суди не встановили обставин наявності протиправних дій відповідача, які б свідчили про те, що останній намагається відчужити або приховати належні йому грошові кошти чи інше майно.
Зазначені Фірмою підстави необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову Товариство вважає надуманими, а посилання лише на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення.
Товариство також стверджує, що вжиті заходи забезпечення позову призводять до блокування його господарської діяльності. Звертає увагу на відсутність заборгованості з орендної плати за Договором, а також те, що несвоєчасне повернення майна сталося не з його вини.
Фірма подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних ухвали та постанови, просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ним обставин спору, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
На обґрунтування заяви про забезпечення позову Фірма зазначила таке:
- у зв'язку із достроковим розірванням у травні 2021 року на вимогу Фірми як орендодавця за Договором, останній є припиненим;
- Товариство як орендар не повернуло Фірмі орендоване за Договором майно, у зв'язку з чим Фірма у червні 2021 року звернулася до суду з позовом про зобов'язання Товариства повернути орендоване майно у кількості 16 одиниць;
- постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 у справі № 916/1610/21, зокрема, задоволено позов Фірми та зобов'язано Товариство повернути Фірмі майно у кількості 16 одиниць, а саме: 1) під'їзну залізничну колію (частину) (облікова назва "Залізнична колія № 2" площею 1 680 кв. м; 2) відкриті площадки (облікова назва "Мостіння") площею 3 405 кв. м; 3) нежитлові приміщення (облікова назва "Адмінбудівля") площею 207,9 кв. м; 4) нежитлове приміщення (облікова назва "Склад расходний будівля М") площею 65,8 кв. м; 5) нежитлове приміщення (облікова назва "Склад з побутовими приміщеннями") площею 201,2 кв. м; 6) нежитлові приміщення (частина) (облікова назва "№ 7 будівля И") площею 213,6 кв. м; 7) нежитлове приміщення (частина) (облікова назва "№ 8 будівля К") площею 313,6 кв. м; 8) нежитлове приміщення (облікова назва "№ 6 будівля И"); 9) прирейковий склад цементу на 400 т; 10) розвантажувальний комплекс з вивантаження сипучих матеріалів; 11) підйомник пневматичний гвинтовий СБ-245 в зборі; 12) компресор гвинтовий ЕК 045SKW; 13) накопичувач цементу 4 шт; 14) лебідка спеціальна 7 ТЛ8Б; 15) стрічковий транспортер 6 м ш-на 600 мм з підйомним механізмом; 16) кран портальний ППК-5;
- Господарським судом Одеської області, на виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 у справі № 916/1610/21 07.10.2022 видано відповідні накази, які, у зв'язку із невиконанням рішення суду, 12.11.2024 направлено на примусове виконання;
- з метою врегулювання та узгодження питань виконання судового рішення у справі № 916/1610/21 від 20.09.2022 щодо повернення майна, а також сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення Фірмою на адресу Товариства 17.09.2024 та 09.10.2024 направлені претензії, перемовини за якими не найшли розуміння у сторін;
- приватним виконавцем Парфеновим Г.В. 19.12.2024 в присутності керівника та представника Товариства передано майно у кількості 16 одиниць яке зазначено у виконавчому документі (наказі Господарського суду Одеської області від 07.10.2022), про що складено відповідний акт приватного виконавця;
- у зв'язку з вищевикладеним позивач зазначає, що у нього виникло право вимагати у Товариства сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення повернення майна за Договором;
- необхідність вжиття заходів забезпечення позову зумовлена обґрунтованим припущенням, що з урахуванням предмета спору та значної суми позовних вимог невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, оскільки відповідач у будь-який момент може розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках та відчужити майно, яке знаходиться у його власності чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів;
- відомостей щодо наявних банківських рахунків відкритих у банківських установах та відомостей щодо фінансово-економічного стану Товариства Фірма не має та за умов неможливості установити достатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на його рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 10 860 274 грн, Фірма вважає за доцільне накласти арешт на усе належне відповідачу на праві власності рухоме, нерухоме майно, майнові права, кошти, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, цінні папери відповідача.
Надаючи оцінку необхідності забезпечення позову у цій справі з наведених Фірмою мотивів, суди попередніх інстанцій виснували наявність підстав для часткового забезпечення заявленого позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать Товариству та знаходяться в банківських установах на всіх рахунках Товариства, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову 10 860 274 грн, зазначивши, що цей захід забезпечення безпосередньо пов'язаний із предметом позову, а виконання в майбутньому судового рішення у цій справі (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
Суди зазначили, що вжиття цього заходу забезпечення позову у справі цілком відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Судами також враховано, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідачів і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.
Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій правомірними та належним чином обґрунтованими, а порушення норм процесуального права, про які стверджує скаржник, не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду оскаржуваних судових рішень, зокрема, з огляду на таке.
Так, за доводами Товариства, Фірма не довела, а суди попередніх інстанцій не встановили обставин наявності протиправних дій відповідача, які б свідчили про те, що останній намагається відчужити або приховати належні йому грошові кошти чи інше майно. З огляду на це зазначені Фірмою підстави необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову є надуманими, а посилання лише на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення.
Верховний Суд погоджується із доводами скаржника про те, що для забезпечення позову необхідним є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Водночас, у цьому контексті Верховний Суд враховує, що забезпечуючи заявлений Фірмою позов, суди попередніх інстанцій, серед іншого, встановили та врахували обставини, що безпосередньо обумовили звернення Фірми до суду з цим позовом про стягнення неустойки, зокрема:
- невиконання Товариством свого обов'язку з повернення майна з орендного користування, що встановлено постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 у справі № 916/1610/21, яка набрала законної сили;
- тривалого невиконання Товариством цього судового рішення та його остаточне виконання в примусовому порядку приватним виконавцем лише у грудні 2024 року (через понад два роки після набрання ним законної сили);
- недосягнення згоди між Фірмою та Товариством за наслідками направлення останній претензій 17.09.2024 та 09.10.2024.
Окрім того, як зазначив Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Тобто, наведений у постанові підхід передбачає обґрунтування заявником відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Зазначене відповідає як змісту статей 136 та 137 ГПК України щодо підстав та заходів для забезпечення позову, так і сталій практиці Верховного Суду щодо забезпечення позовів, врахованій судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень.
За висновками судів попередніх інстанцій, у спірній ситуації виконання в майбутньому судового рішення у цій справі (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
За таких обставин суди цілком правомірно, виснували, що такий захід забезпечення позову як арешт коштів Товариства у цій справі відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову у цій справі, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Посилання скаржника на те, що накладення арешту на кошти Товариства матиме наслідком блокування його господарської діяльності, не підтвердженні жодними доказами, відтак відхиляються Верховним Судом як необґрунтовані.
Верховний Суд вважає також за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, такого змісту:
"43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
44. У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії".
Зі змісту оскаржуваних ухвали і постанови судів попередніх інстанцій вбачається, що вони не суперечать та узгоджуються з актуальними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у зазначеній постанові.
Отже, доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких у цій справі аргументовано не доведено.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки оскаржувані ухвалу і постанову прийнято судами попередніх інстанцій з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
Розподіл судових витрат учасників справи здійснюється Судом за результатами розгляду справи по суті.
Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Комфорт-ЛВ" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 у справі № 916/2175/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя І. Колос