01 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 909/27/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т. М. (головуючої), Власова Ю.Л., Колос І.Б.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури (далі - Прокуратура, скаржник)
на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 (головуюча - суддя Бонк Т.Б., судді: Бойко С.М., Якімець Г.Г.)
у справі за позовом Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту ресурсного забезпечення та управління майном Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - Департамент, позивач)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліго» (далі - ТОВ «Ліго», відповідач)
про визнання недійсним пункту 3.1 договору купівлі-продажу від 20.12.2023 №42 та стягнення коштів в сумі 50 000, 00 грн.
Причиною звернення до Верховного Суду є перевірка застосування апеляційним судом норм права, наслідком яких стало прийняття судом ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження.
1. Стислий зміст обставин справи
1.1. Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Департаменту звернувся до суду з позовом до ТОВ «Ліго» про визнання недійсним пункту договору в частині включення до загальної вартості договору податку на додану вартість в сумі 50 000, 00 гривень та стягнення цих коштів.
1.2. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 29.04.2025 у справі №909/27/25 відмовив у задоволенні позовних вимог Прокуратури.
1.4. Не погоджуючись з означеним рішенням, Прокуратура 27.06.2025 повторно звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Крім того, скаржником подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
1.5. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.07.2025 залишив апеляційну скаргу Прокуратури без руху, встановив скаржнику десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання апеляційному суду заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.04.2025 у справі №909/27/25.
1.6. В межах встановленого ухвалою суду від 07.07.2025 строку від Прокуратури надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.04.2025 у цій справі.
2. Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
2.1. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2025 у цій справі відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Прокуратури на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.04.2025 у справі №909/27/25.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Прокуратури на рішення Господарського суду Івано- Франківської області від 29.04.2025 у справі №909/27/25 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. У поданій касаційній скарзі Прокуратура з посиланням на абзац другий частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що ухвала суду апеляційної інстанції є незаконною з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (статей 61, 261 ГПК України).
4.2. Скаржник зазначив, що процесуальні документи у справі №909/27/25 в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» Івано-Франківській обласній прокуратурі не надходили та, відповідно, не зареєстровані в інформаційній системі «Система електронного документообігу органів прокуратури України». Крім того, уповноваженими особами апеляційного суду під час створення стадії апеляційного розгляду при первинній подачі апеляційної скарги до підсистеми «Електронного суду» не долучено Івано-Франківську обласну прокуратуру, а внесено відомості щодо апелянта ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) як фізичної особи (на момент подання апеляційної скарги обіймав посаду заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури).
4.3. На думку скаржника, судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні допущено підміну понять при визначенні статусу особи, яка подає апеляційну скаргу. ОСОБА_1 на момент подання апеляційної скарги діяв як прокурор, який відповідно до вимог частини третьої статті 24 Закону України «Про прокуратуру» вправі подати апеляційну скаргу на рішення у цій справі. Таким чином, необґрунтованими та безпідставними є посилання суду в оскаржуваній ухвалі на положення частини першої 61 ГПК України, оскільки повноваження прокурора у господарському процесі визначені статтею 53 ГПК України. При зверненні з позовом до суду прокурор діяв у порядку представництва інтересів держави в суді, а не звертався до суду в якості юридичної особи на захист порушених власних інтересів (самопредставництво). Крім того ОСОБА_1 звільнений з адміністративної посади заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та позбавлений законодавчо визначених повноважень на подання процесуальних документів, у тому числі апеляційних скарг у порядку господарського судочинства.
4.4. Скаржник з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.03.2023 у справі №755/1549/22, від 25.06.2025 за №560/12179/24, від 24.07.2023 у справі №200/3692/21, від 05.06.2025 у справі №320/19757/23, від 19.10.2022 у справі №213/3262/21, від 24.05.2023 у справі №753/18091/19, від 05.06.2024 у справі №521/1046/21, зазначає, що враховуючи повторне подання заступником керівника обласної прокуратури апеляційної скарги у розумний строк після отримання ухвали про повернення вперше поданої апеляційної скарги, невідкладне усунення виявлених недоліків, добросовісну процесуальну поведінку, а також беручи до уваги обов'язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з додержанням принципу розумності та пропорційності, необхідно дотримуватися балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та реалізацією її права на апеляційне оскарження судового рішення. У цій справі пропуск строку стався через об'єктивні обставини, що не залежали від волі скаржника, який, у свою чергу, вжив усіх заходів для усунення недоліків у межах наданих судом строків після повідомлення про попередні ухвали, що підтверджує належну процесуальну поведінку та відсутність зловживання процесуальними правами. Це свідчить про наявність поважних причин у розумінні статті 256 ПІК України.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. ТОВ «Ліго» у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи і просить касаційну скаргу Прокуратури залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
5.2. Відзив від Департаменту до Суду не надходив.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Верховний Суд ухвалою від 01.09.2025 відкрив касаційне провадження у справі №909/27/25 за касаційною скаргою Прокуратури на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Питання додержання судом апеляційної інстанції під час постановлення ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження положень законодавства, законність та обґрунтованість ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження є предметом перевірки під час розгляду касаційної скарги судом касаційної інстанції.
7.2. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.
7.3. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основною засадою судочинства, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
7.4. Згідно з частиною четвертою статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
7.5. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду (ЄСПЛ) як джерело права.
7.6. Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
7.7. Слід зазначити, що у низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
7.8. У справі «Скорик проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачених статтею 6 Конвенції. Суд також зазначив, що мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
7.9. У справі «Bellet v. France» ЄСПЛ вказував на те, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
7.10. У рішеннях у справах «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
7.11. Також, слід враховувати позицію ЄСПЛ, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Golder v. the United Kingdom» від 21.02.1975 №4451/70, пункт 57 рішення у справі «Ashingdane v. the United Kingdom» від 28.05.1985 №8225/78, пункт 37 рішення у справі «Guerin v. France» від 29.07.1998 №25201/94, пункт 96 рішення у справі «Krombach v. France» від 13.02.2001 №29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі «Воловік проти України» від 06.12.2007 №15123/03, пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20.05.2010 №24402/02, пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010 №45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви №32671/02 у справі «Скорик проти України»); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах «Osman v. The United Kingdom» від 28.10.1998 №23452/94 та «Kreuz v. Poland» від 19.06.2001 №28249/95).
7.12. Згідно з частиною першою статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7.13. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (пункт 1 частини другої статті 256 ГПК України).
7.14. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 ГПК України (частина третя статті 256 ГПК України).
7.15. За змістом статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
7.16. Таким чином, скаржник має подати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду у разі подання апеляційної скарги після спливу строку, передбаченого частиною першою статті 256 ГПК України.
7.17. Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. Водночас, поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (близька правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №918/115/16, від 19.06.2018 у справі №912/2325/17, від 18.01.2019 у справі №921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі №926/1037-б/15, тощо).
7.18. Положення ГПК України не визначають вичерпного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
7.19. Отже, строк на апеляційне провадження може бути поновлений за обґрунтованою заявою учасника провадження і лише з поважних причин, визнаних такими судом.
7.20. Однак саме на скаржника покладено обов'язок довести суду наявність поважних причин пропуску строку за частинами другою та третьою статті 256 ГПК України.
7.21. При цьому, Верховний Суд неодноразово та послідовно наголошував на тому, що, вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку на оскарження, суд має перевірити доводи, викладені у клопотанні та оцінити докази, надані скаржником на підтвердження об'єктивної неможливості своєчасного вчинення таких процесуальних дій, і, з урахуванням обставин (підстав) пропуску строку, зробити мотивований висновок стосовно наявності або відсутності правових підстав для його відновлення. При цьому, слід враховувати наскільки суттєво було пропущено встановлений законом строк, а також те, що необхідною умовою практичного здійснення заінтересованою стороною права на апеляційне оскарження рішення господарського суду першої інстанції є її обізнаність зі змістом оскаржуваного судового рішення.
7.22. Як убачається з матеріалів справи, Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури 27.06.2025 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
7.23. Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду. Як на причину пропуску строку на подання апеляційної скарги скаржник посилався на те, що про наявність ухвали про залишення первісної апеляційної скарги без руху Прокуратурі стало відомо після моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень 23.06.2025, однак 24.06.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду вказану апеляційну скаргу було повернуто на підтвердження чого надав виписки з «Електронного суду». Також зазначив, що ухвалу про залишення без руху надіслано Заступнику керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в особистий кабінет як фізичній особі, у зв'язку з чим Івано-Франківська обласна прокуратура була позбавлена можливості своєчасно усунути недоліки, зазначені в ухвалі.
7.24. Суд апеляційної інстанції, встановивши недоліки апеляційної скарги (неповажність зазначених у скарзі причин пропуску строку на подання скарги), в ухвалі від 07.07.2025 запропонував скаржнику надати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.04.2025 у справі № 909/27/25, в якій вказати інші поважні причини пропуску строку на подання апеляційної скарги.
7.25. З ухвали апеляційного господарського суду від 07.07.2025 убачається, що як установлено судом, повний текст оскаржуваного рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.04.2025 у справі №909/27/25 складено 05.05.2025, тому останнім днем двадцятиденного строку для подання апеляційної скарги було 26.05.2025, в той час як апеляційна скарга подана скаржником 27.06.2025.
7.26. Визнаючи наведені скаржником підстави пропуску строку на подання апеляційної скарги неповажними, апеляційний суд, приймаючи ухвалу від 07.07.2025, виходив з того, що при розгляді первісної апеляційної скарги у цій справі скаржник не усунув недоліки, тому ухвалою від 24.06.2025 повернуто апеляційну скаргу Прокуратурі. У період з 26.05.2025 (дата постановлення ухвали про залишення без руху первісної апеляційної скарги) до 24.06.2025 (дата постановлення ухвали про повернення первісної апеляційної скарги) Івано-Франківська обласна прокуратура не виконала вимоги ухвали суду про залишення без руху первісної апеляційної скарги.
7.27. В межах встановленого ухвалою суду від 07.07.2025 строку від Прокуратури надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
7.28. У заяві скаржник зазначив, що апеляційним судом при реєстрації первісної апеляційної скарги у цій справі не було додано Івано-Франківську обласну прокуратуру як учасника справи, у зв'язку з чим Прокуратура не отримала ухвалу суду про залишення її без руху та не змогла вчасно усунути недоліки.
7.29. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2025 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Прокуратури на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.04.2025 у цій справі, оскільки скаржник не навів достатнього обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, з огляду на що, апеляційний суд визнав наведені скаржником підстави для поновлення такого строку неповажними.
7.30. Так, оцінюючи поважність причин пропуску процесуального строку на подання апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду виходила з того, що первісну апеляційну скаргу подано до суду через систему «Електронний суд», а саме з використанням електронного кабінету представника Івано-Франківської обласної прокуратури - прокурора ОСОБА_1, який станом на дату подання первісної апеляційної скарги був заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою як представник Івано-Франківської обласної прокуратури, при цьому не вказав код юридичної особи, представником якої він був. Судова кореспонденція доставлена до зареєстрованого електронного кабінету представника сторони та вважається належно врученою такій стороні.
7.31. Надаючи оцінку вищевказаним висновкам суду апеляційної інстанції та з огляду на доводи касаційної скарги (див. пункти 4.1 - 4.4 цієї постанови), колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
7.32. Попри обмежені повноваження касаційного суду при розгляді справи (здійсненні перегляду у касаційному порядку судових рішень), що визначені, зокрема нормами частин першої, другої статті 300 ГПК України (на підставі встановлених фактичних обставин справи, без права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним тощо), суд касаційної інстанції наділений достатнім обсягом повноважень щодо перевірки та надання оцінки доказам, наданим на підтвердження вчинення або невчинення учасниками справи процесуальних дій, що є складовою перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права і впливає на відповідні висновки Суду.
7.33. За матеріалами справи убачається, що первісна апеляційна скарга подана через «Електронний суд» у межах строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, однак ухвалою від 24.06.2025 її повернуто скаржнику у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
7.34. Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури 27.06.2025 подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у цій справі з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, обґрунтовуючи причини його пропуску.
7.35. Отже, питання про можливість поновлення строку на апеляційне оскарження у випадку повторного подання апеляційної скарги має ключове значення у цій справі.
7.36. З цього приводу Верховний Суд у постанові від 24.07.2023 у справі №200/3692/21 (на яку посилається скаржник) зазначив, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження, в разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
1) первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулося у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
2) повторне подання апеляційної скарги відбулося у межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
3) скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
3) доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
4) наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
7.37. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 вказала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони в причинному зв'язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
7.38. З огляду на викладене, апеляційний суд, визнаючи неповажними наведені Прокуратурою підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовляючи у його відкритті, не врахував: (1) чи первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулося у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження; (2) чи повторне подання апеляційної скарги відбулося упродовж розумного строку; (3) чи на момент повторного звернення скаржником усунуто недоліки, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги; (4) чим підтверджується наявність таких обставин.
7.39. Зі змісту оскаржуваної ухвали убачається, що, відхиляючи клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції не дослідив та не навів мотивування щодо доводів Прокуратури стосовно об'єктивної неможливості виконання вимог ухвали про залишення первісної апеляційної скарги без руху у зв'язку з її поданням через підсистему «Електронний Суд» скаржником ОСОБА_1 При цьому, Верховний Суд виходить з того, що дослідження і оцінка має здійснюватися у контексті статей 6, 42, 53 ГПК України, з урахуванням пункту 43 Положення «Про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів)», а також з огляду на вказане у пунктах 7.3 - 7.21, 7.36, 7.37 цієї постанови.
7.40. Отже, Верховний Суд вважає, що у цьому випадку апеляційна інстанція допустила порушення вищевказаних норм права.
7.41. Слід зазначити, що у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини (підстави) справи, суд вирішує питання щодо наявності/відсутності підстав для поновлення строку, переслідуючи легітимну мету та враховуючи розумний ступінь пропорційності між забезпеченням належного відправлення правосуддя і доступу до суду та дотримання принципів правової визначеності та res judicata .
7.42. У справі «Golder проти Сполученого Королівства» (№ 4451/70, рішення від 21.02.1975) ЄСПЛ вперше дійшов висновку, що сама конструкція статті 6 Конвенції була б безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні за наслідками розгляду цієї справи ЄСПЛ закріпив правило, що частина перша статті 6 Конвенції містить у собі невід'ємне право особи на доступ до суду.
7.43. При цьому ЄСПЛ виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункти 51, 52 рішення у справі «Ryabykh v. Russia» від 24.07.2003 №52854/99, пункти 46, 47 рішення у справі «Устименко проти України» від 29.10.2015 №32053/13).
7.44. Рішення суду першої інстанції є рішенням по суті спору, що виник між сторонами і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7.45. Верховний Суд також під час дослідження доводів у цій справі виходить з того, що особа, яка не погоджується із судовим рішенням суду першої інстанції, має право на його оскарження та перегляд у порядку апеляційного провадження, а забезпечення права на апеляційний перегляд справи віднесено до основних засад судочинства відповідно до приписів пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України.
7.46. Верховний Суд відзначає, що суд апеляційної інстанції, враховуючи межі перегляду справи та його повноваження, є судом факту, який перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах передбачених статтею 269 ГПК України та відповідно до повноважень закріплених у статті 275 ГПК України.
7.47. Таким чином, суд апеляційної інстанції у кожному конкретному випадку, дотримуючись балансу між реалізацією особою права на доступ до суду (шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції), принципу правової визначеності та принципу res judicata, враховуючи мету апеляційного оскарження, обставини (підстави), які означені як причини пропуску строку заявником, має приймати мотивоване та обґрунтоване рішення щодо задоволення/відхилення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з наведенням у судовому рішенні підстав, причин, міркувань та правової підстави щодо задоволення/відхилення такого клопотання.
7.48. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не у повній мірі дотримався норм процесуального права, що наведені вище у цьому розділі постанови, не зазначивши підстав, не оцінивши доказів, не навівши відповідних міркувань на предмет поважності/неповажності причин пропуску строку.
7.49. З огляду на викладене доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, доводи, враховуючи міркування зазначені в цьому розділі, викладені у відзиві на касаційну скаргу відхиляються, а тому є підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та передачі справи на розгляд апеляційній інстанції для продовження апеляційного розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
7.50. При цьому, Верховний Суд зазначає, що оскільки у цій справі питання дотримання та обґрунтованості поновлення процесуальних строків є першочерговим, Суд не надає оцінки іншим доводам Прокуратури.
7.51. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду знайшли своє часткове підтвердження з мотивів, викладених у розділі 7 цієї постанови.
8.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
8.2. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 ГПК України).
8.3. За таких обставин Суд вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, оскаржуване судове рішення скасувати, а справу передати для розгляду до суду апеляційної інстанції для продовження апеляційного розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
8.4. Під час апеляційного розгляду на стадії відкриття апеляційного провадження суду апеляційної інстанції необхідно урахувати викладене у цій постанові, з дотриманням вимог статей 86, 119, 256 ГПК України.
9. Судові витрати
9.1. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, то розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задовольнити частково.
2. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 у справі №909/27/25 скасувати.
3. Справу №909/27/25 направити до Західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя Ю. Власов
Суддя І. Колос