30 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/876/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Бакуліна С.В., Баранець О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Технологія-2000"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2025
(головуючий - Дармін М.О., судді Кощеєв І.М., Чус О.В.)
та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2025
(суддя - Дичко В.О.)
у справі № 904/876/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солоніка"
до Приватного підприємства "Технологія-2000"
про стягнення збитків у сумі 3 902 850 грн,
Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Солоніка" (далі - ТОВ "Солоніка", позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Технологія-2000" (далі - ПП "Технологія-2000", відповідач) про стягнення збитків у сумі 3 902 850 грн.
2. Разом із позовною заявою ТОВ "Солоніка" подало до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс загальною площею 7 268,3 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1540609412104, номер запису про право власності: 46024849) за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Дніпробудівська, буд. 35, що належить на праві власності ПП "Технологія-2000".
3. В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач вказує на те, що відповідач на вимогу позивача № 2 від 11.02.2025 не повернув товар, переданий на зберігання на підставі договору № 01/ОХ від 03.02.2022 про надання послуг відповідального зберігання, відповіді на вимогу не надав, збитки не відшкодував. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про недобросовісність поведінки відповідача, наслідком якої є триваюче в часі порушення законних прав позивача, як власника переданого на зберігання товару. Заявник вважає, що накладення арешту на вказаний об'єкт нерухомого майна, який на праві приватної власності належить відповідачу, не вплине на повсякденну роботу відповідача та не ускладнить його господарську діяльність, на відміну від такого способу забезпечення, як арешт коштів на рахунках у банках на значну суму, що може мати негативні наслідки для господарської діяльності відповідача. Тоді як, виконання в майбутньому судового рішення в даній справі, в разі задоволення позову, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у відповідача грошових коштів, що складатимуть вартість майна переданого на зберігання, яке не повернуто відповідачем, відсутність у відповідача грошових коштів, ускладнить виконання судового рішення у справі або зробить виконання такого рішення неможливим.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
4. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2025, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2025 заяву ТОВ "Солоніка" про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт у межах ціни позову 3 902 850,00 грн на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс загальною площею 7 268,3 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1540609412104, номер запису про право власності: 46024849) за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Дніпробудівська, буд. 35, що належить на праві власності ПП "Технологія-2000".
5. Судові рішення обґрунтовано тим, що арешт нерухомого майна не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Водночас, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Невжиття заходу забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду про стягнення з відповідача грошових коштів та судових витрат у випадку задоволення позову. Отже, накладення арешту на належне нерухоме майно відповідача є співмірним заходом забезпечення позову про стягнення грошових коштів та є достатнім, адекватним до заявленої позовної вимоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
6. Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанцій та постанову апеляційного суду.
7. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки суди в порушення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), належним чином не встановили обставин справи, необхідних для висновку про вжиття заходів забезпечення позову. Крім того, відповідач вважає, що позивачем не було належним чином обґрунтовано необхідності вжиття заходів забезпечення позову. Скаржник стверджує, що саме позивач мав довести ті обставини, на які він посилається в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову, а саме існування обставин, які дають підстави для обґрунтованого припущення щодо наявність передумов для утруднення виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову.
Крім того, відповідач вказує на невідповідність резолютивної частини постанови апеляційного суду повному тексту такої постанови.
Позиція інших учасників справи
8. Позивач у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Крім того, у відзиві на касаційну скаргу позивачем вказано орієнтований попередній розрахунок витрат на правничу допомогу адвоката у суді касаційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.
Позиція Верховного Суду
9. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
10. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
11. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
12. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
13. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
14. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 ГПК України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
15. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 ГПК України).
16. Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
17. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
18. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
19. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
20. Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
21. Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
22. Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
23. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
24. Разом із тим, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
25. У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 сформовано позицію, відповідно до якої у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача; вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін; аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, від 19.02.2024 у справі №906/952/23, від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22.
26. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
27. Предметом позову є стягнення збитків у сумі 3 902 850,00 грн, спричинених неповерненням товару, переданого на зберігання на підставі договору № 01/ОХ від 03.02.2022 про надання послуг відповідального зберігання.
28. Звертаючись з заявою про забезпечення позову, позивач вказував на недобросовісні дії відповідача щодо неповернення товару, переданого на зберігання та відмовою відшкодувати вартість неповернутого товару, а тому, з метою запобігання ускладненню виконання рішення, у випадку задоволення позову, позивач просив накласти арешт на майно відповідача.
29. Розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову судом встановлено, що за ПП "Технологія-2000" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30.12.2021, зареєстровано об'єкт нерухомого майна - цілісний майновий комплекс загальною площею 7 268,3 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1540609412104, номер запису про право власності: 46024849) за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул.Дніпробудівська, буд. 35.
30. Оцінивши доводи заяви позивача про забезпечення позову та проаналізувавши заперечення відповідача щодо заяви позивача, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, урахував положення статей 136, 137 ГПК України, а також сталу судову практику суду касаційної інстанції у застосуванні цих норм, установив, що вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, обраних позивачем, відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, співмірності, адекватності, збалансованості інтересів сторін, та зважаючи на наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеність обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, зробив висновок про наявність підстав для забезпечення позову.
31. Судами також враховано, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
32. Суди вірно зазначили, що задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі не призведе до порушення прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками цього судового процесу, а також створення перешкод у господарській діяльності відповідача.
33. За наведеного, попередні судові інстанції визнали, що вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, обраних позивачем у спосіб накладення арешту на майновий комплекс відповідача в межах суми заявленого позову, відповідає фактичним обставинам та вимогам процесуального законодавства.
34. Під час вирішення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову та в ході апеляційного перегляду справи попередні судові інстанції надали оцінку усім доводам відповідача, які він наводив, заперечуючи проти вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, та навели у судових рішеннях мотивовані аргументи їх відхилення.
35. Верховний Суд зазначає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
36. За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
37. Разом із тим, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.
38. Посилання скаржника на неналежне обґрунтування судових рішень при розгляді заяви позивача про забезпечення позову є безпідставними, оскільки судові рішення відповідають змісту положень процесуального права щодо обґрунтування судового рішення, судами було оцінено та досліджено всі докази та встановлено всі необхідні обставини для висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
39. Щодо доводів касаційної скарги про ненадання судами оцінки всім доказам поданим відповідачем, а саме, ухвалам районного суду прийнятим в межах кримінального провадження, та іншим документам матеріалів кримінального провадження, то касаційний суд відхиляє такі доводи, оскільки, таким доказам була надана оцінка судом апеляційної інстанції і докази було відхилено апеляційним судом, як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні апелянтом обставин, які є предметом доказування при розгляді апеляційної скарги на оспорювану ухвалу, відповідно, не входять до предмету доказування при розгляді заяви про забезпечення позову, яка є предметом апеляційного оскарження, є непідтверджені належними і допустимими в розумінні статтей 76,77 ГПК України.
40. Крім того, не знайшли підстав і доводи касаційної скарги про невідповідність резолютивної частини постанови, оголошеної у судовому засіданні резолютивній частині повного тексту постанови. Як вбачається з матеріалів справи резолютивна частина постанови відповідає резолютивній частині повного тексту постанови, з урахуванням положень ст. ст. 270, 284 ГПК України.
41. Таким чином, доводи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки не спростовують встановлених судами обставин і наявності підстав, з якими положення процесуального законодавства пов'язують можливість вжиття заходів забезпечення позову. Незгода скаржника з судовими рішеннями або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в таких рішеннях, не свідчить про їх незаконність. До того ж усі доводи були предметом оцінки судів попередніх інстанцій і мотивовано відхилені судами за необґрунтованістю та безпідставністю.
42. На підставі викладеного Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для забезпечення позову у виді накладення арешту на майно в межах суми основного боргу. За результатами перегляду оскаржуваних постанови та ухвали у касаційному порядку Верховний Суд не встановив порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права чи неврахування сформованої практики Верховного Суду у цій категорії справ, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни постанови апеляційного господарського суду та ухвали місцевого господарського суду, які оскаржуються.
43. Встановивши вищезазначене та зважаючи на всі критерії оцінки щодо застосовування заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову відповідають положенням статей 136, 137 ГПК України, вжиття вказаних заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди заявнику.
44. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом арешту на майновий комплекс в межах заборгованості заявленої у позові, у зв'язку з чим, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
45. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
46. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
47. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.
48. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
49. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
50. Щодо орієнтованого розміру витрат на оплату послуг адвоката в суді касаційної інстанції, викладеному позивачем у відзиві на касаційну скаргу, то такі витрати буде розглянуто судом касаційної інстанції в порядку, визначеному положеннями ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Технологія-2000" залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2025 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2025 у справі № 904/876/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді С.В. Бакуліна
О.М. Баранець