25 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/287/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), Власова Ю.Л., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Інвест" - Деркач Д.І., адвокат (ордер АІ №1936951 від 09.07.2025),
відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" - Папуша А.О., адвокат (ордер ВН №1575840 від 15.09.2025),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Інвест"
на додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 (головуючий - суддя Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Ярош А.І.)
та ухвалу (протокольну) Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025
у справі №916/287/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Інвест" (далі - ТОВ "ВДС Інвест"; позивач; скаржник)
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі - СГ ТОВ "Мрія"; відповідач)
про стягнення 4 648 102,28 грн.
На розгляд Суду поставлено питання перевірки застосування норм права, які регламентують відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "ВДС Інвест" звернулось з позовною заявою про стягнення з СГ ТОВ "Мрія" 4 648 102,28 грн, з яких: 3 000 000,00 грн сплачених грошових коштів за договором про закупівлю сільськогосподарської продукції, 269 765,55 грн 3% річних та 1 378 336,73 грн інфляційних втрат.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд Одеської області рішенням від 17.05.2024 позов задовольнив частково: стягнув з СГ ТОВ "Мрія" на користь ТОВ "ВДС Інвест" грошові кошти у розмірі 3 000 000,00 грн, 3% річних в сумі 89 506,85 грн, інфляційні втрати у розмірі 749 355,69 грн та судовий збір у розмірі 46 066,35 грн; в іншій частині позову відмовив.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 апеляційну скаргу СГ ТОВ "Мрія" на рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2024 задоволено частково. Рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2024 скасовано частково. Резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2024 викладено в такій редакції: 1. Позов задоволено частково. Стягнуто з СГ ТОВ "Мрія" на користь ТОВ "ВДС Інвест" грошові кошти в сумі 2 400 00,00 грн, 3% річних в сумі 71 605,48, інфляційні втрати в сумі 599 484,56 грн та судовий збір у розмірі 36 853,08 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ "ВДС Інвест" на користь СГ ТОВ "Мрія" витрати по сплаті судового збору в сумі 13 819,90 грн.
Від СГ ТОВ "Мрія" 30.04.2025 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №916/287/23 про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 97 500,00 грн.
Від ТОВ "ВДС Інвест" 01.05.2025 також надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №916/287/23 про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 738 004,25 грн.
Від СГ ТОВ "Мрія" 07.05.2025 надійшли заперечення на заяву ТОВ "ВДС Інвест" про ухвалення додаткового рішення.
Від ТОВ "ВДС Інвест" 09.05.2025 надійшли заперечення на заяву СГ ТОВ "Мрія" про ухвалення додаткового рішення.
Окрім того, від ТОВ "ВДС Інвест" 09.06.2025 через підсистему Електронний суд надійшли письмові пояснення, згідно з якими останній просив суд поновити ТОВ "ВДС Інвест" строк на подання доказів, долучити їх до матеріалів справи та здійснювати розгляд з їх урахуванням.
У судовому засіданні 09.06.2025 ухвалою занесеною до протоколу судового засідання колегія суддів порадившись на місці, ухвалила: відмовити представнику позивача у задоволенні клопотання про поновлення строку на долучення доказів (поданих разом із додатковими поясненнями у справі від 06.06.2025).
Південно-західним апеляційний господарський суд додатковою постановою від 09.06.2025 заяву СГ ТОВ "Мрія" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково; стягнуто з ТОВ "ВДС Інвест" на користь СГ ТОВ "Мрія" 11 244, 38 грн витрат на правову допомогу, пов'язану з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції; в іншій частині заяви відмовлено. У задоволенні заяви ТОВ "ВДС Інвест" про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ТОВ "ВДС Інвест" 09.07.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати протокольну ухвалу Південно-західного апеляційного суду від 09.06.2025 у справі №916/287/23 та ухвалити нове рішення, яким визнати поважними причини пропуску ТОВ "ВДС Інвест" процесуального строку для подання доказів та поновити його.
Також скаржник просить скасувати додаткову постанову Південно-західного апеляційного суду від 09.06.2025 у справі №916/287/23 та ухвалити нове рішення яким відмовити СГ ТОВ "Мрія" у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, а заяву ТОВ "ВДС Інвест" від 01.05.2025 про ухвалення додаткового рішення задовольнити повністю. Стягнути з СГ ТОВ "Мрія" на користь ТОВ "ВДС Інвест" витрати на правничу допомогу в розмірі 738 004,25 грн.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі (з урахуванням уточненої) ТОВ "ВДС Інвест" з посиланням на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, таке.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 щодо необхідності врахування визначеного пунктами 1, 2 частини другої статті 126 ГПК України документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх належного розгляду судом. Наявність у матеріалах справи доказів надання юридичних послуг АО "Міллер" та їх оплата була проігнорована судом, що свідчить про порушення ним процесуального права.
Також суд апеляційної інстанції не врахував висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2024 у справі №910/12561/23 щодо правильного застосування частини першої статті 119 ГПК України не розглянувши по суті подані позивачем докази та клопотання про поновлення строку їх подання. Неправильне застосування норм процесуального права призвело до порушення прав ТОВ "ВДС Інвест" на справедливий судовий розгляд.
Судом апеляційної інстанції було порушено принцип розподілу судових витрат, визначений статтею 129 ГПК України та не враховано висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №910/12731/22, та стягнуто правничу допомогу з ТОВ "ВДС Інвест" на користь СГ ТОВ "Мрія".
Південно-західний апеляційний господарський суд неправильно застосував частину восьму статті 80 ГПК України за відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах. Апеляційний суд не застосував цю норму, проігнорувавши пояснення ТОВ "ВДС Інвест" від 06.06.2025 та докази які обґрунтовували поважність причин пропуску строку через заміну представника, чим обмежив право позивача на справедливий судовий розгляд.
Наразі відсутня сформована правова позиція Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України стосовно того, чи має право апеляційний чи касаційний суд ухвалювати додаткове рішення про розподіл судових витрат, понесених у суді попередньої інстанції.
Позиція інших учасників справи
Від СГ ТОВ "Мрія" відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Щодо заяви СГ ТОВ "Мрія" про ухвалення додаткового рішення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в апеляційній скарзі представником Відповідача зроблено заяву про стягнення з Позивача витрат на професійну правничу допомогу орієнтовно в сумі 100 000, 00 грн, а також зазначено, що докази понесення таких витрат будуть подані в порядку та строки, передбачені частиною восьмою статті 129 ГПК України.
Після прийняття 24.04.2025 постанови Південно-західним апеляційним господарським судом 29.04.2025 адвокатом СГ ТОВ "Мрія" Чабан О.О., керуючись положеннями частини восьмої статті 129 ГПК України, через підсистему Електронний суд направлено до суду апеляційної інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення з Позивача на користь Відповідача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 97 500, 00 грн.
Отже, суд апеляційної інстанції виснував, що відповідачем дотримано процесуальні вимоги щодо порядку та строків подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу для вирішення судом питання щодо їх стягнення з іншої сторони, так як такі докази були подані в межах визначеного нормами процесуального законодавства п'ятиденного строку з дати ухвалення рішення суду, про що було попередньо зроблено письмову заяву, викладену в апеляційній скарзі, тобто до закінчення судових дебатів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 03.06.2024 між адвокатом Шараповою Мариною Валеріївною та СГ ТОВ "Мрія" укладено договір про надання правової допомоги від 03.06.2024 № 45, відповідно до умов якого адвокат на виконання прийнятого на себе доручення клієнта, здійснює в його інтересах та за його кошти весь комплекс заходів (допомоги), передбачених Конституцією України, Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", іншими законами та підзаконними нормативними актами України та нормами міжнародного права, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 6.1 Договору № 45 розмір та порядок оплати гонорару адвокату встановлюється в додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.
Договір згідно з пунктами 9.1-9.2 набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом всього проміжку часу, на який потребує правової допомоги Клієнт та може бути припинений за взаємною згодою сторін, або на вимогу однієї із сторін, або з підстав, передбачених статтею 28 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Додатковою угодою № 1 від 03.06.2024 до договору про надання правової допомоги № 45 від 03.06.2024 сторони узгодили, що загальна вартість послуг за договором складає 150 000 грн, у тому числі:
- зустріч, консультація клієнта, попереднє узгодження плану дій та правової позиції 10 000,00 грн;
- аналіз документів наданих клієнтом, написання апеляційної скарги, аналіз нормативного регулювання, збір додатків до апеляційної скарги та подання апеляційної скарги до суду 50 000,00 грн;
- аналіз судової практики 30 000 грн;
- написання відповіді на відзив (у випадку подання Відповідачем відзиву) 30000,00 грн;
- підготовка клопотань з процесуальних питань (у випадку необхідності) 20000,00 грн;
- участь у судових засіданнях 10 000,00 грн.
Всього 150 000,00 грн.
Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 24.04.2025 за договором про надання правової допомоги від 03.06.2024 № 45 сторони підтвердили, що адвокат надав клієнту наступні послуги за договором про надання правової допомоги від 03.06.2024 № 45 по справі № 916/287/23, у тому числі:
- зустріч, консультація клієнта, попереднє узгодження плану дій та правової позиції 10 000, 00 грн;
- аналіз документів наданих клієнтом, написання апеляційної скарги, аналіз нормативного регулювання, збір додатків до апеляційної скарги та подання апеляційної скарги до суду 50 000, 00 грн;
- аналіз судової практики 30 000 грн;
- участь у судових засіданнях 10 000, 00 грн.
Всього 100 000, 00 грн.
До відшкодування за надану адвокатом Шараповою М.В. правову допомогу згідно Договору № 45, Відповідачем заявлено витрати у сумі 90 000, 00 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи міститься ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВН № 1307482, виданий 17.06.2024 адвокатом Шараповою М.В. на представництво інтересів СГ ТОВ "Мрія" в Південно-західному апеляційному господарському суді згідно договору про надання правової допомоги від 03.06.2024 № 45.
З матеріалів справи також вбачається, що адвокатом Шараповою М.В. від імені СГ ТОВ "Мрія" складено, підписано та подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2024 у справі № 916/287/23 (заяву про усунення недоліків апеляційної скарги).
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені в акті від 24.04.2025 послуги із зустрічі, консультації клієнта, попереднє узгодження плану дій та правової позиції 10 000, 00 грн, а також аналіз судової практики 30 000 грн фактично охоплюються послугою з аналізу документів наданих клієнтом, написання апеляційної скарги, аналізу нормативного регулювання, збору додатків до апеляційної скарги та подання апеляційної скарги до суду 50 000, 00 грн, з огляду на що відсутні підстави для подвійного нарахування відповідних витрат.
Що ж стосується послуги з аналізу документів наданих клієнтом, написання апеляційної скарги, аналізу нормативного регулювання, збору додатків до апеляційної скарги та подання апеляційної скарги до суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням виконаних адвокатом робіт по наданню відповідних послуг, обсягу проведеної роботи, розмір витрат в цій частині є обґрунтованим в сумі 50 000, 00 грн.
Між адвокатом Чабан О.О. та СГ ТОВ "Мрія" 17.05.2024 укладено Договір про надання правничої допомоги № б/н, відповідно до умов якого адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво та інші види правової допомоги клієнту, а клієнт зобов'язується оплатити адвокату надання правової допомоги на умовах визначених даним договором.
Згідно з пунктом 2.5 Договору б/н сума винагороди, що виплачується клієнтом на користь адвоката згідно умов даного договору, складається із вартості наданої правової допомоги в залежності від кількості витрачених годин на її надання та гонорару успіху, що виплачується клієнтом в залежності від результатів вирішення спору.
За результатом надання правової допомоги по даному договору сторони складають акт приймання-передачі наданих послуг. Клієнт зобов'язаний підписати акт приймання-передачі наданих послуг протягом 3-х робочих днів з моменту отримання чи в той же строк направити адвокату мотивовану відмову у випадку, якщо зазначені в акті послуги не відповідають фактично наданим адвокатом послуг згідно з умовами цього договору та вимогам, установленим чинним законодавством України (п. 2.6 Договору б/н).
Сторонами Договору про надання правової допомоги № б/н від 17.05.2024 укладено Додаткову угоду № 1, якою погоджено, що вартість 1 години надання правової допомоги за даним договором становить 1 500, 00 грн. Участь у судовому засіданні в Південно-західному апеляційному господарському суді складає 2 500, 00 грн. Клієнт зобов'язується оплатити адвокату гонорар за фактично виконану роботу згідно переліку фактично виконаних робіт, зазначеного в акті приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 24.04.2025 до Договору про надання правової допомоги б/н від 17.05.2024, сторони підтверджують, адвокат надав клієнту наступні послуги - участь у судових засіданнях по справі № 916/287/23 (3 судодня), всього 7 500 грн.
В матеріалах справи міститься ордер на надання правничої (правової) допомоги (серія ВН № 1414584, виданий 27.09.2024 адвокатом Чабан О.О.) на представництво інтересів СГ ТОВ "Мрія" в Південно-західному апеляційному господарському суді згідно з Договором про надання правової допомоги № б/н від 17.05.2024.
Адвокат Чабан О.О. приймала участь в суді апеляційної інстанції у трьох судових засідання 30.09.2024 (призначене на 10:30, тривалість 55 хв.), 20.01.2025 (призначене на 14:00, тривалість 4 хв.), 17.03.2025 (призначене на 15:00, тривалість 11 хв.).
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для їх компенсації в сумі 6 250, 00 грн (2500 грн + 1250 грн + 2500 грн) враховуючи те, що вищевказані послуги фактично стосуються участі адвоката в судових засіданнях, відповідно, є складовою правничої допомоги.
Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, останній виснував, що достатнім, співмірним та обґрунтованим у своїй сукупності розмір витрат відповідача на правничу допомогу за перегляд рішення суду першої інстанції в суді апеляційної інстанції становить - 56 250, 00 грн. (50 000 грн + 6 250 грн).
Разом з тим, з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, заява СГ ТОВ "Мрія" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу за результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2024 у справі №916/287/23 підлягає частковому задоволенню в сумі 11 244, 38 грн (у відсотковому співвідношенні до задоволених вимог апеляційної скарги (19,99%).
Щодо заяви ТОВ "ВДС Інвест" про ухвалення додаткового рішення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи надані такі документи:
- договір про надання правничої (правової) допомоги № 905/3/10-11-2022 від 10.11.2022, укладений між Адвокатським об'єднанням "Міллер" та ТОВ "ВДС Інвест";
- додаткову угоду № 3 від 11.01.2023 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 905/3/10-11-2022 від 10.11.2022, план дій до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 905/3/10-11-2022 від 10.11.2022; Додаткову угоду № 4 від 21.12.2023 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 905/3/10-11-2022 від 10.11.2022;
- додаткову угоду № 5 від 27.12.2024 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 905/3/10-11-2022 від 10.11.2022;
- договір про співпрацю та надання правничої допомоги № 6/30/03/2023 від 30.03.2023;
- додаткову угоду від 30.05.2023 до Договору про співпрацю та надання правничої допомоги № 6/30/03/2023 від 30.03.2023;
- додаткову угоду від 09.06.2023 до Договору про співпрацю та надання правничої допомоги № 6/30/03/2023 від 30.03.2023;
- додаткову угоду від 30.06.2023 до Договору про співпрацю та надання правничої допомоги № 6/30/03/2023 від 30.03.2023;
- рахунок на оплату № 19 від 20.01.2023, акт надання послуг № 5 від 20.01.2023;
- рахунок на оплату № 40 від 31.01.2023, № акт надання послуг № 75 від 31.01.2023;
- рахунок на оплату № 55 від 17.02.2023, акт надання послуг № 32 від 17.02.2023;
- рахунок на оплату № 101 від 23.03.2023 акт надання послуг № 64 від 23.03.2023;
- рахунок № 154 від 27.04.2023 акт надання послуг № 89 від 27.04.2023;
- банківську виписку за період з 01.01.2023 по 13.04.2024;
- рахунок на оплату від 26.08.2024 № 234;
- платіжні інструкції від 13.09.2024 № 398; від 29.08.2024 № 383; від 02.10.2024 № 416;
- акт надання послуг № 215 від 26.08.2024;
- ордер серії АІ № 1801849, виданий 24.04.2025 адвокатом Деркач Д.І.
Суд апеляційної інстанції встановив, що з матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів ТОВ "ВДС Інвест" під час розгляду справи в апеляційному суді здійснювалося адвокатом Василенко А.А. на підставі ордеру серії СВ №1096905, виданого 08.08.2024.
Зі змісту вказаного ордеру слідує, що він (ордер) був виданий на підставі Договору про надання правничої (правової) допомоги № 905/3/10-11-2022 від 10.11.2022 адвокатом Василенко А.А., що здійснює адвокатську діяльність індивідуально (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, р-н Новозаводський, вул. В'ячеслава Чорновола, буд. 17/29).
Зі змісту Договору про надання правничої (правової) допомоги № 905/3/10-11-2022 від 10.11.2022, укладеного між АО "Міллер" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВДС Інвест", а саме п. 1.1 Договору вбачається, що уповноваженими особами Адвокатського об'єднання є працівники адвокатського об'єднання, фізичні особи, які виконують зобов'язання відповідно до трудового договору або співпрацюють з адвокатським об'єднанням на підставі інших угод (договорів), а також особи, які проходять практику або стажування в адвокатському об'єднанні згідно додаткових угод (договорів). До уповноважених осіб адвокатського об'єднання у тому числі (але не виключно) належать: адвокати, помічники адвокатів, юристи керівники практик (у тому числі, але не виключно корпоративної практики, практики захисту), керівник адміністративного відділу, виконавчий директор та інші.
Пунктом 3 Додаткової угоди № 3 від 11.01.2023 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 905/3/10-11-2022 від 10.11.2022 визначено, що інформація про посаду та/або статус уповноваженої особи адвокатського об'єднання, а також склад партнерів адвокатського об'єднання, для розрахунку розміру вартості (гонорару) правничої (правової) допомоги, міститься не веб-сайті адвокатського об'єднання за посиланням розміщеним в мережі інтернет: http://millerlawfirm.ua/about/.
Суд апеляційної інстанції визнав надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції недостатніми, відтак, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з СГ ТОВ "Мрія" на користь ТОВ "ВДС Інвест" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 149 904,00 грн під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, на підставі поданих ТОВ "ВДС Інвест" доказів.
Водночас ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 09.06.2025 апеляційний господарський суд відмовив представнику ТОВ "ВДС Інвест" у задоволенні клопотання про поновлення строку на долучення нових доказів (поданих разом із додатковими поясненнями у справі від 06.06.2025).
Що стосується решти заявлених сум, які складаються з витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції та гонорару успіху, суд апеляційної інстанції зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що заява про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/287/23 була подана Позивачем до суду першої інстанції 27.05.2024. За змістом вказаної заяви Позивач просив стягнути з Відповідача судові витрати, понесені у процесі розгляду судової справи № 916/287/23 в суді першої інстанції у розмірі 549 122, 23 грн.
Згідно додаткових пояснень до заяви ТОВ "ВДС Інвест" від 17.04.2024, які надійшли до суду першої інстанції 23.05.2024, заявлені до відшкодування судові витрати складались з суми витрат на професійну правничу допомогу, заявлену у заяві про відшкодування судових витрат від 17.04.2024 у розмірі 280 991, 25 грн та гонорару успіху - 383 886, 25 грн.
За результатами розгляду вказаної заяви 06.06.2024 судом першої інстанції постановлено ухвалу про повернення заяви без розгляду.
Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач реалізував право на звернення до суду першої інстанції із відповідною заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в межах встановленого законодавством строку, і за результатами її розгляду було винесено відповідне судове рішення.
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Предметом касаційного перегляду у цій справі є додаткова постанова суду апеляційної інстанції про розподіл судових витрат, а саме в частині витрат на професійну правничу допомогу.
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування в постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права в подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у якій передбачено таку підставу касаційного оскарження, як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", яке полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
Із-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не врахував висновків щодо застосування норми права (пунктів 1 та 2 частини другої статті 126 ГПК України, частини першої статті 119 ГПК України, статті 129 ГПК України) у подібних правовідносинах, викладених у зазначених вище постановах.
У вирішенні доводів скаржника колегія суддів зазначає, що як неодноразово наголошував Верховний Суд, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Так, у касаційній скарзі скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 910/12561/23, від 20.03.2024 року у справі № 910/12731/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 в справі №826/1216/16 скаржник посилається про неврахування висновку про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 27.06.2018 ключове питання правового спору стосувалось того: чи є надана позивачу правова допомога по складанню процесуальних документів представництвом інтересів позивача в судовому засіданні, вчиненням окремої процесуальної дії та ознайомленням з матеріалами справи, у розумінні частини першої статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" № 4191-VI.
Водночас у справі №916/287/23 хоча і розглядається питання про розподіл судових витрат, а саме в частині витрат на професійну правничу допомогу, та обсяг доказів необхідний для стягнення таких витрат, проте у зазначеній справі не підлягає застосуванню Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" № 4191-VI, а тому справи № 826/1216/16 та справа №916/287/23 не є подібними з огляду на нормативно-правове регулювання.
У постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 910/12731/22 на думку скаржника судом апеляційної інстанції не застосований такий висновок: " 56. Загальні правові засади розподілу судових витрат визначені у ст.129 ГПК. У ч.1 цієї статті містяться положення про розподіл судового збору, а у ч.4 - інших судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
57. Так, відповідно до ч.4 ст.129 ГПК інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог."
Як вбачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції у справі №916/287/23 з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, заява СГ ТОВ "Мрія" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу за результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 17.05.2024 у справі №916/287/23 суд дійшов висновку, що така правнича допомога підлягає частковому задоволенню в сумі 11 244, 38 грн (у відсотковому співвідношенні до задоволених вимог апеляційної скарги (19,99%). Водночас відмова ТОВ "ВДС Інвест" у стягненні правничої допомоги не була пов'язана з пропорційністю судових витрат, а залежала від доказової бази поданої на підтвердження таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 910/12561/23 предметом судового розгляду було питання, щодо наявності підстав для солідарного стягнення суми пайового внеску. Скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування висновку викладеного у цій постанові такого змісту: "Верховний Суд звернув увагу, що суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства".
Водночас у справі №916/287/23 суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 09.06.2025 відмовив представнику позивача у задоволенні клопотання про поновлення строку на долучення доказів. При цьому в тексті постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 зазначено таке "Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як на підставу поновлення строку на подання додаткових доказів Позивач посилався на те, що необхідність у їх поданні виникла тільки після ознайомлення із запереченнями СГ ТОВ "Мрія". Розглянувши наведені Позивачем обґрунтування, суд, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 09.06.2025, визнав неповажними причини пропуску ТОВ "ВДС Інвест" процесуального строку для подання доказів".
Окрім того, предметом судового розгляду у справі №910/12561/23 було солідарне стягнення пайового внеску, а не правомірність ухвалення додаткової постанови, а тому такі постанови є неподібними відповідно до визначених критеріїв подібності справ.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить у першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
У вирішенні цієї справи Суд враховує частину четверту статті 13 ГПК України, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчинення нею процесуальних дій.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Водночас, Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Отже, відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми та не свідчить про те, що суд застосував норму інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив), а неоднаковою фактично-доказовою базою, тобто за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення.
Таким чином, аналіз змісту судових рішень, на які посилається позивач, свідчить про те, що предмет та підстави позову у справі № 910/12731/22 та у справі, яка розглядається, є схожими, однак, вказане судове рішення різниться зі справою, що розглядається (№ 916/287/23) за встановленими судом апеляційної інстанції фактичними обставинами спору. При цьому, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду про які зазначав скаржник. При цьому, Суд ще раз наголошує, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, а тому справи №910/12561/23 та №826/1216/16 не є подібними.
Тому наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.
Також, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права) та відсутності такого висновку.
Так, скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини восьмої статті 80 ГПК України, адже апеляційний господарський суд не застосував цю норму, проігнорувавши пояснення ТОВ "ВДС Інвест" від 06.06.2025 та докази які обґрунтовували поважність причин пропуску строку через заміну представника, чим обмежив право позивача на справедливий судовий розгляд.
За змістом частини восьмої статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що питання щодо встановлення поважності чи неповажності причин пропуску процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, дискреція суду щодо поновлення строків означає право суду приймати рішення про поновлення пропущеного процесуального строку, якщо він визнає причини його пропуску поважними, а саме такими, що є об'єктивно непереборними, не залежали від волі особи та були істотними перешкодами для своєчасного звернення до суду. Суд вирішує це питання індивідуально, оцінюючи доводи та докази заявника, надані ним для підтвердження поважності причин.
Водночас судом апеляційної інстанції у межах своєї дискреції розглянуто клопотання позивача з наведеними у ньому обґрунтуваннями, про поновлення строку на подання доказів (щодо стягнення правової допомоги) та ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 09.06.2025, визнано неповажними причини пропуску ТОВ "ВДС Інвест" процесуального строку для подання доказів.
Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
Отже, Верховний Суд не вбачає неправильного застосування судом апеляційної інстанції приписів частини восьмої статті 80 ГПК України. А доводи скаржника покликані намагання здійснити переоцінку обставин встановлених судом апеляційної інстанції.
Також скаржник зазначає, що наразі відсутня сформована правова позиція Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України стосовно того, чи має право апеляційний чи касаційний суд ухвалювати додаткове рішення про розподіл судових витрат, понесених у суді попередньої інстанції.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що заява про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/287/23 була подана позивачем до суду першої інстанції 27.05.2024. За змістом вказаної заяви Позивач просив стягнути з Відповідача судові витрати, понесені у процесі розгляду судової справи № 916/287/23 в суді першої інстанції у розмірі 549 122, 23 грн.
Встановлено апеляційним судом і те, що згідно з додатковими поясненнями до заяви ТОВ "ВДС Інвест" від 17.04.2024, які надійшли до суду першої інстанції 23.05.2024, заявлені до відшкодування судові витрати складались з суми витрат на професійну правничу допомогу, заявлену у заяві про відшкодування судових витрат від 17.04.2024 у розмірі 280 991, 25 грн та гонорару успіху - 383 886, 25 грн.
За результатами розгляду вказаної заяви 06.06.2024 судом першої інстанції постановлено ухвалу про повернення заяви без розгляду.
З матеріалів справи не вбачається, щоб ця ухвала суду першої інстанції від 06.06.2024 оскаржувалась у судовому порядку, та була предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Отже, позивач реалізував право на звернення до суду першої інстанції із відповідною заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в межах встановленого законодавством строку, і за результатами її розгляду було винесено відповідне судове рішення.
Разом із тим, зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник не обґрунтував у чому саме полягає неправильне застосування наведених скаржником норм права та не вказав, яким чином ці норми мають бути застосовані у спірних правовідносин.
При цьому, Верховний Суд зауважує, що за результатами касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції судом касаційної інстанції не встановлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення зазначеного судового рішення.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що у справі, що розглядається, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначених скаржником питань, оскільки скаржник не обґрунтував необхідності його формування.
Суд касаційної інстанції за результатами касаційного перегляду не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення оскаржуваної постанови.
Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що, відповідно, виключає скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.
У прийнятті даної постанови Суд керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Верховний Суд наголошує, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали занесеної у протокол судового засідання та додаткової постанови суду апеляційної інстанції - без змін, з огляду на підстави касаційного оскарження наведені скаржником.
Судові витрати
Оскільки судовий збір з касаційної скарги на додаткове судове рішення не сплачується, відповідно, розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Інвест" залишити без задоволення, а протокольну ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 у справі №916/287/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя І. Колос