Іменем України
30 вересня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/478/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., за участю секретаря судового засідання Хіловської І.Д., розглянувши матеріали справи
за позовом: Ніжинської окружної прокуратури
вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, код 02910114,
в інтересах держави
в особі позивача: Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області
вул. Шевченка, буд. 2, смт. Лосинівка, Ніжинський район, Чернігівська область, 16663, код 04412461,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича,
АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1
про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 39481,73 грн.
за участю представників сторін:
від прокуратури: не прибув;
від позивача: не прибув;
від відповідача: не прибув;
12.05.2025 до Господарського суду Чернігівської області через систему “Електронний суд» надійшла позовна заява Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області до фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича, у якій прокурор просить суд:
- визнати недійсною додаткову угоду №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024, укладену між Лосинівською селищною радою Ніжинського району Чернігівської області та фізичною особою-підприємцем Омельченком Романом Олександровичем;
- стягнути з фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича на користь Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області 39481,73 грн, з яких: 21360,77 грн пені та 18120,96 грн штрафу.
В обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначає, що оскаржувана додаткова угода укладена з порушенням вимог п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» та пп.4 п.19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, у зв?язку з чим підлягає визнанню недійсною в судовому порядку. Стягнення штрафних санкцій мотивоване порушенням строку поставки (передачі) товару за Договором № 1 від 25.07.2024.
Посилаючись на приписи ч. 1, 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор зазначає, що відповідно до п. 5.2. Договору №1 від 25.07.2024 місцем поставки товару визначено 11 закладів, які знаходяться на території Лосинівської територіальної громади Ніжинського району Чернігівської області, тому позовна заява може пред?являтися за місцем виконання Договору №1 від 25.07.2024, а саме до Господарського суду Чернігівської області.
13.05.2025 судом здійснено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо державної реєстрації та місцезнаходження відповідача - фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича (код НОМЕР_1 ) згідно з яким його місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19.05.2025 відкрите загальне позовне провадження у справі №927/478/25, підготовче засідання призначено на 17.06.2025, 12:30; учасникам справи встановлено строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог (ухвала суду доставлена прокуратурі та позивачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 20.05.2025, 20:20, що підтверджується довідками про доставку ухвали суду).
У зв'язку з відпусткою судді Демидової М.О. розгляд справи №927/478/25, призначеної на 17.06.2025, 12:30 не відбувся, про що учасники справи повідомлені листом суду від 17.06.2025 (лист суду доставлений прокуратурі та позивачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 18.06.2025, 01:40, що підтверджується довідками про доставку листа суду, відповідачу - поштовою кореспонденцією).
Ухвалою суду від 18.06.2025 учасників справи повідомлено про те, що підготовче засідання у справі №927/478/25 призначено на 15.07.2025, 13:00 (ухвала суду доставлена прокуратурі та позивачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 18.06.2025, 13:24, що підтверджується довідками про доставку ухвали суду; відповідачу - рекомендованою поштовою кореспонденцією (вручена 01.07.2025, ШКІ 0601160314358).
14.07.2025 від відповідача через систему “Електронний суд» надійшло клопотання про поновлення строку подання відзиву та долучення одночасно поданого відзиву до матеріалів справи. В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на раптову відмову адвоката у наданні правничої допомоги, з яким попередньо було досягнуто усної домовленості, що унеможливило своєчасну підготовку та подання відзиву на позов.
У поданому відзиві від 14.07.2025 відповідач просить відмовити у задоволенні позову, визнати додаткову угоду №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024 такою, що відповідає вимогам чинного законодавства; відмовити у стягненні штрафних санкцій. Відповідач зазначає про те, що закон дозволяє продовження строку поставки в разі об?єктивних обставин; п. 10.7. Договору дозволяє внесення змін у випадках непереборної сили; застосовуються ст. 651, 652 Цивільного кодексу України, які дозволяють зміну договору внаслідок істотних змін обставин. За доводами відповідача угода є нікчемною, оскільки не порушує імперативних норм; відсутні підстави ст. 203, 215, 228-232 Цивільного кодексу України; одночасні вимоги про визнання угоди недійсною і нарахування пені є взаємовиключними; відсутні докази нанесення шкоди державі; поставка товару була фактично прийнята, бюджетні кошти не переплачені, замовник збитків не зазнав.
14.07.2025 від відповідача через систему “Електронний суд» надійшла заява, у якій відповідач просить відмовити у позові з аналогічних підстав, викладених у відзиві на позов.
У зв?язку з оголошенням масштабної повітряної тривоги на території України, у тому числі в м. Чернігові, судове засідання 15.07.2025 не відбулося, про що складено Акт №78-25 щодо оголошення повітряної тривоги від 15.07.2025.
Ухвалою суду від 15.07.2025 повідомлено учасників справи про відкладення підготовчого засідання на 12.08.2025, 11:50 (ухвала суду доставлена прокуратурі та позивачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 15.07.2025, 19:36, що підтверджується довідками про доставку ухвали суду; відповідачу - рекомендованою поштовою кореспонденцією (вручена 24.07.2025, ШКІ 0601171482570).
У підготовче засідання 12.08.2025 учасники справи не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлені належним чином.
Щодо клопотання відповідача про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позов та долучення його до матеріалів справи суд зазначає таке.
Ухвалою суду від 19.05.2025 про відкриття провадження у справі відповідачу встановлено судом процесуальний строк подання відзиву.
Відзив на позов подано відповідачем через систему “Електронний суд» 14.07.2025, тобто з пропуском встановленого судом строку.
У відповідності із ч.1 ст.118 та ч.5 ст.119 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Згідно з ч.1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, крім випадків, коли Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Виходячи з приписів ч.8 ст.165 Господарського процесуального кодексу України строк для надання відзиву встановлюються судом.
Приймаючи до уваги доводи відповідача щодо неможливості своєчасного подання відзиву на позов та ту обставину, що відповідачем вчинено відповідну процесуальну дію та подано до суду відзив на позов, суд з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин у даній справі, дотримання принципу верховенства права, рівності та змагальності сторін вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача від 14.07.2025 про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позов та поновити пропущений відповідачем строк для подання на відзиву у справі №927/478/25, поданий відзив прийняти до розгляду та залучити до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 12.08.2025 закрито підготовче провадження у справі №927/478/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.09.2025, 11:00 (ухвала суду доставлена прокуратурі та позивачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 12.08.2025, 21:21, 21:12, що підтверджується довідками про доставку ухвали суду; відповідачу - рекомендованою поштовою кореспонденцією (вручена 26.08.2025, ШКІ 06011842333103).
13.08.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про проведення засідання за його відсутністю.
У судове засідання 16.09.2025 учасники справи не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлені належним чином.
Заява позивача від 13.08.2025 про проведення засідання за його відсутністю задоволена судом, оскільки участь у судовому засіданні є процесуальним правом сторони.
У судовому засіданні 16.09.2025 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 30.09.2025, 12:00, про що учасники справи повідомлені ухвалою суду від 16.09.2025 (ухвала суду доставлена прокуратурі та позивачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 17.09.2025, 15:40, що підтверджується довідками про доставку ухвали суду; відповідачу - рекомендованою поштовою кореспонденцією (ШКІ 0601194197407).
18.09.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про проведення судового засідання за його відсутністю.
30.09.2025 від прокурора надійшла заява про розгляд справи без участі прокуратури. У заяві прокурор зазначив, що позов підтримує, просить його задовольнити повністю та вирішити питання про стягнення судового збору за подання позову.
У судове засідання 30.09.2025 учасники справи не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлені належним чином.
Заява позивача від 18.09.2025 про проведення судового засідання за його відсутністю та заява прокурора від 30.09.2025 про розгляд справи без участі прокуратури задоволені судом, оскільки участь у судовому засіданні є процесуальним правом сторони.
Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень учасникам судового процесу створені усі належні умови для надання доказів.
У зв?язку з тим, що учасники судового процесу належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи, і їх участь у судове засідання обов?язковою не визнавалася, суд вважає за можливе розглянути справу у даному судовому засіданні без участі представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
За результатами проведеної закупівлі UA-2024-07-04-008953-a та проведених відкритих торгів переможцем визнано фізичну особу-підприємця Омельченка Романа Олександровича (а.с.21-23).
Фізична особа-підприємець Омельченко Роман Олександрович у гарантії постачання №3 від 11.07.2024 гарантував можливості поставки предмета закупівлі у кількості, гарантійними строками та в терміни, визначені тендерною документацією та тендерною пропозицією учасника торгів (а.с.31).
25.07.2024 між Лосинівською селищною радою Ніжинського району Чернігівської області (замовник) та фізичною особою-підприємцем Омельченком Романом Олександровичем (постачальник) укладено Договір №1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується до 31.08.2024 поставити, розвантажити замовнику товарів, зазначених в Специфікації (товар), а замовник прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Найменування товару - «Дров'яна деревина промислового використання для організацій 2 група (сосна, вільха) (код ДК 021:2015-03410000-7-Деревина)» відповідно до специфікації додаток №1 до Договору, що є невід?ємною його частиною.
Пунктами 3.1.-3.3. Договору визначено, що сума цього Договору становить 594880 грн без ПДВ. Ціна за одиницю товару зазначена в Специфікації (додаток №1). Джерело фінансування закупівлі - місцевий бюджет.
Згідно з п. 5.1., 5.2. Договору передбачено строк поставки (передачі) товару до 31.08.2024 (включно).
Місце поставки (передачі) товарів: постачальник зобов'язаний поставити товар за такими адресами:
- ЗДО «Сонечко» с-ще Лосинівка, вул. Троїцька, 9а, Ніжинський район, Чернігівська область (100 м. куб);
- Лосинівський МРЦ с-ще Лосинівка, вул. Богословська, 6, Ніжинський район, Чернігівська область (50 м. куб);
- Шатурська гімназія с. Шатура, вул. Дерезенка, 35, Ніжинський район, Чернігівська область (100 м. куб);
- Світанківський ЗЗСО с. Світанок, вул. Молодіжна, 2, Ніжинський район, Чернігівська область (100 м. куб);
- Сальненський ЗЗСО с. Сальне, вул. Жовтнева, 21, Ніжинський район, Чернігівська область (100 м. куб);
- ЗДО «Барвінок» с. Галиця, вул. Центральна, 73, Ніжинський район, Чернігівська область (20 м. куб);
-Терешківський старостат с. Терешківка, вул. Центральна, 1, Ніжинський район, Чернігівська область (10 м. куб);
- Шняківський старостат с. Шняківка, вул. Морачевського, 2, Ніжинський район, Чернігівська область (10 м. куб);
- Сальненський старостат с. Сальне, вул. Жовтнева, 15 (10 м. куб);
- Переможський старостат с. Перемога, вул. Шевченка, 1, Ніжинський район, Чернігівська область (10 м. куб);
- Галицький старостат с. Галиця, вул. Народовольців, 6 (10 м. куб).
Товар вважається переданим постачальником і прийнятим замовником по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов Договору. Якість товару повинна відповідати дійсним на дату отримання товару ДСТУ.
Відповідно до 5.3., 5.4. Договору товар може постачатися частинами (партіями). Датою поставки товару або частини товару (партії) вважається дата передачі постачальником замовнику товару згідно з підписаною сторонами видаткової накладної.
Постачальник буде вважатися таким, який виконав зобов'язання з поставки товару, якщо він передав товар, і з усією супроводжувальною документацією, яка вимагається за чинним законодавством України та даним Договором, якщо внаслідок прийому було встановлено, що товар повністю відповідає вимогам, передбаченим законодавством.
За умовами п. 6.1.1., 6.1.2., 6.2.2., 6.2.8. Договору замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату прийнятої партії товару в порядку та на умовах, визначених Договором; прийняти товар згідно з видатковою накладною, при відповідності товару вимогам, встановленим Договором; замовник має право контролювати поставку (передачу) товару у строки, встановлені Договором; вимагати сплати штрафних санкцій у разі невиконання або неналежного виконання постачальником зобов'язань за Договором.
Пунктами 6.3.1., 6.3.2., 6.3.5. Договору визначено, що постачальник зобов?язаний забезпечити передачу товару (партій товару) у строки, встановлені цим Договором; забезпечити передачу товару, якість якого відповідає умовам, визначеним Договором та нормативно-правовими актами України для такого товару; сплатити штрафні санкції і відшкодувати збитки в разі невиконання або неналежного виконання ним зобов'язань за Договором за письмовою вимогою замовника.
Пунктами 7.1., 7.2.1., 7.3. Договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором винна сторона несе відповідальність перед іншою стороною на умовах, передбачених чинним законодавством України та відповідно до умов Договору.
У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань за Договором постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення виконання зобов'язання понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 6 % вказаної суми.
Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.
За умовами підпункту 4 пункту 10.7. Договору істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім продовження строку дії Договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Відповідно до п. 11.1. Договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, якщо такі є, і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов?язків.
У листі, адресованому Лосинівській селищній раді, фізична особа-підприємець Омельченко Роман Олександрович просив продовжити термін поставки до 15.11.2024 у зв?язку з непередбачуваними обставинами, а саме аномальною спекою, призивом чоловіків до лав ЗСУ, стислим терміном поставки.
Додатковою угодою №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024 сторони домовилися продовжити строк виконання зобов?язань Договору №1 від 25.07.2024 та викласти п. 5.1. Договору в наступній редакції: строк поставки (передачі) товару до 15.11.2024 включно. Додаткова угода набирає чинності з 30.08.2024 і діє до повного виконання зобов?язань за додатковою угодою.
На виконання умов Договору №1 від 25.07.2024 постачальник поставив замовнику товар за видатковими накладними: №1/1 від 29.07.2024 на суму 73216,00 грн; № 1/2 від 21.08.2024 на суму 73216,00 грн; № 1/3 від 23.08.2024 на суму 73216,00 грн; № 1/1 від 30.08.2024 на суму 73216,00 грн; № 1/5 від 28.10.2024 на суму 73216,00 грн; № 1/6 від 12.11.2024 на суму 73216,00 грн; № 1/7 від 12.11.2024 на суму 73216,00 грн. Всього поставлено товару на суму 512512,00 грн (а.с.36-39).
Поставлений відповідачем товар оплачено позивачем на загальну суму 512512,00 грн платіжними інструкціями: №3392 від 05.08.2024 на суму 73216,00 грн, №3192 від 22.08.2024 на суму 73216,00 грн, №3196 від 23.08.2024 73216,00 грн, №3200 від 30.08.2024 на суму 73216,00 грн, №3390 від 28.10.2024 на суму 16016,00 грн, №3391 від 28.10.2024 на суму 57200,00 грн, №3348 від 28.11.2024 на суму 48048,00 грн, №3349 від 28.11.2024 на суму 25168,00 грн, №3350 від 28.11.2024 на суму 73216,00 грн (а.с.40-44).
Додатковою угодою №2 від 18.11.2024 до Договору №1 від 25.07.2024 замовник і постачальник дійшли згоди розірвати Договір №1 від 25.07.2024, укладений між замовником та постачальником; погодили зменшити загальну суму договору на 82368,00 грн без ПДВ; виклали п. 3.1. Договору в такій редакції: сума Договору становить 512512,00 грн без ПДВ; специфікацію (додаток 1 до Договору) викладено у новій редакції: дров?яна деревина промислового використання для організацій 2 група (сосна, вільха) у кількості 448 м.куб, ціною за одиницю 1144,00 грн, сума 512512,00 грн без ПДВ. Зміни набирають чинності з моменту підписання сторонами додаткової угоди. З моменту набрання чинності додатковою угодою зобов?язання сторін, що виникли на підставі Договору, припиняються. Сторони не вважають себе пов?язаними будь-якими правами та обов?язками, що виникли за Договором (а.с.30).
Прокурором заявлено вимоги про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024 та стягнення з відповідача 21360,77 грн пені за період прострочки з 01.09.2024 по 17.11.2024 та 18120,96 грн штрафу на підставі п. 7.2.1. Договору за несвоєчасне виконання договірних зобов?язань в частині поставки товару.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, всебічно та повно дослідивши обставини справи, надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову у повному обсязі з наведених нижче підстав.
За приписами частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи зі змісту статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.
Щодо підстав представництва інтересів держави Ніжинською окружною прокуратурою у даній справі суд зазначає таке.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачена важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді в виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави».
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.
“Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо в сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звернувся до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
За частинами 4, 7 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи така відповідь взагалі не отримана, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Ніжинською окружною прокуратурою скеровано позов до суду в інтересах держави в особі Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області з метою захисту і відновлення державних та суспільних інтересів, оскільки порушення вимог Закону «Про публічні закупівлі» завдають шкоди територіальній громаді у вигляді незаконних витрат коштів, що унеможливлює раціональне та ефективне використання місцевих коштів і здатне спричинити істотної шкоди інтересам територіальної громади.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.
Ніжинською окружною прокуратурою скеровано позов до суду в інтересах держави в особі Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
За доводами прокурора позов подано з метою захисту і відновлення державних та суспільних інтересів, оскільки використання коштів з порушенням бюджетного законодавства та законодавства про закупівлі, а також протиправне укладення додаткової угоди до Договору, та як наслідок, несвоєчасне виконання договірних зобов?язань в частині поставки товару у визначені строки для опалення закладів освіти, порушує права та інтереси територіальної громади, створює загрозу порушення прав дітей на належні умови навчання, що не відповідає інтересам держави.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Як встановив суд, Договір №1 від 25.07.2024 та додаткова угода №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024 укладені між Лосинівською селищною радою Ніжинського району Чернігівської області та фізичною особою-підприємцем Омельченком Романом Олександровичем.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону “Про прокуратуру»).
Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19.
Так, у справі №927/491/19 прокурор звернувся з позовом від імені Відділу як сторони договору, який судом було визнано недійсним. У позові прокурор просив стягнути кошти на користь Відділу як сторони договору. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати касаційного господарського суду дійшов висновку, що прокурор правильно визначив Відділ (сторону договору) як позивача, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на користь Відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави) (п.59 постанови від 18.06.2021 у справі №927/491/19).
Ніжинська окружна прокуратура зверталася до Лосинівської селищної ради з листом №52-77-1694вих-25 від 17.03.2025, у якому повідомила про виявлені порушення Закону України “Про публічні закупівлі» та Особливостей при укладенні спірної додаткової угоди та просила надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення зазначених порушень, у тому числі у судовому порядку (а.с. 33-34).
Прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
Лосинівська селищна рада у листі від 31.03.2025 №545/03-42, адресованому Ніжинській окружній прокуратурі, зазначила про те, що заходи щодо визнання недійсною додаткової угоди №1 від 24.10.2024 та стягнення штрафних санкцій за порушення строків поставки товару за Договором, в тому числі в судовому порядку, не вживалися. Опалювальний період в закладах Лосинівської територіальної громади розпочався вчасно і поставки товару не вплинули на його перебіг (а.с. 35).
Відтак, Лосинівською селищною радою особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку про те, що він правильно визначив селищну раду позивачем, компетентним органом, оскільки вона є стороною спірного правочину, втім, не звернулася до суду з відповідним позовом.
У порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Лосинівської селищної ради до фізичної особи-підприємця Омельченка Р.О. про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення штрафних санкцій (а.с.45).
За таких обставин у їх сукупності суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо визнання недійсною додаткової угоди суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.07.2024 Лосинівська селищна рада Ніжинського району Чернігівської області та фізична особа-підприємець Омельченко Роман Олександрович уклали Договір №1, за умовами якого фізична особа-підприємець Омельченко Роман Олександрович зобов'язався поставити товар до 31.08.2024 включно (п. 1.1., 5.1. Договору).
24.10.2025 сторони уклали додаткову угоду №1 до Договору №1 від 25.07.2024 якою продовжили строк виконання зобов?язань в частині поставки (передачі) товару до 15.11.2024 включно.
За доводами прокурора при укладенні Додаткової угоди № 1 від 24.10.2024 до Договору № 1 були порушені вимоги п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» та п.п. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, які полягають у відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку поставки товару за договором, у зв'язку із чим вона підлягає визнанню недійсною.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України “Про публічні закупівлі».
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України “Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України “Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
З аналізу положень Закону України “Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Аналогічні за змістом положення передбачені у підпункті 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості), за приписами яких істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих Особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Таким чином, вказані норми передбачають умови та можливість внесення змін до договору про закупівлю, зокрема й стосовно строку виконання зобов'язань лише, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21). При цьому вказані норми передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).
Отже, об'єктивні обставини, що спричинили відповідне продовження, мають бути документально підтверджені і вони не обов'язково мають бути обставинами непереборної сили, засвідченими у вигляді сертифіката ТПП України.
Виходячи з аналізу наведених норм, зміна істотних умов договору про закупівлю, зокрема в частині продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань є правомірною виключно за вказаних вище умов і відбувається у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження; документально підтверджених обставин непереборної сили; документально підтверджених обставин затримки фінансування витрат замовника (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 12.12.2024 у справі № 916/4679/23).
Як зазначено у підпункті 4 пункту 10.7. Договору істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім продовження строку дії Договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Зміст листа фізичної особи-підприємця Омельченка Р.О., адресованого Лосинівській селищній раді, свідчить про те, що обставинами, які неможливо було передбачити під час укладення Договору та зумовили необхідність продовження терміну поставки до 15.11.2024 за Договором №1 від 25.07.2024 є: аномальна спека, призив чоловіків до лав ЗСУ, стислий термін поставки (а.с.32).
Статтею 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (див. пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
При цьому в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Водночас у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок, тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Пунктами 8.2., 8.3. Договору передбачено, що сторона, що не може виконувати зобов'язання за Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 14-ти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі шляхом направлення офіційного листа на офіційну електронну адресу (або електронну адресу, зазначену в Договорі). Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання чи припинення обставин непереборної сили позбавляє сторону посилатися на них як на обставини, що звільняють від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов?язань за Договором.
Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зобов'язана надати іншій стороні документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили),пов'язані з військовою агресією російської федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану, може надати іншій стороні документ компетентних державних органів, який посвідчує наявність форс-мажорних обставин, пов'язаних з військовою агресією російської федерації проти України. У разі, якщо форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) пов'язані з військовою агресією російської федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану, надання документа, виданого Торгово- промисловою палатою України, не вимагається для підтвердження наявності форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Документи, зазначені в цьому пункті сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), повинна надати іншій стороні в розумний строк, але не пізніше ніж 14 днів з моменту припинення дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та їх наслідків.
Суд враховує, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі воєнний стан неодноразово було продовжено та він діє на теперішній час.
У листі (а.с.32) відповідач посилався на призив чоловіків до лав ЗСУ, що фактично пов'язано з військовою агресією рф проти України.
Разом з тим, відповідач не обґрунтував та не надав жодних належних та достатніх доказів, який би підтверджував кількість чоловіків, їх перебування у трудових відносинах з відповідачем, дату призиву їх до лав ЗСУ, які б прямо перешкоджали виконанню робіт за Договором. Відповідач не обґрунтував, чи дійсно такі події припадали саме на робочий час, коли його працівники безпосередньо повинні були здійснювати поставку (розвантаження) товару за договором. Зазначене свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між вказаними подіями та неможливістю поставити, розвантажити товар у встановлений Договором строк.
Отже, відповідач не довів, що такі обставини мали надзвичайний характер, були невідворотними та унеможливили поставку і розвантаження товару у встановлений у Договорі строк.
Крім того, відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували аномальну спеку під час строку поставки (передачі) товару та її вплив на термін виконання відповідачем договірних зобов?язань за Договором в частині поставки та розвантаження товару.
Посилання відповідача на стислий термін поставки, як на обставину, яку неможливо було передбачити під час укладення Договору, судом до уваги не приймається, оскільки строк поставки (передачі) товару до 31.08.2024 включно сторонами було погоджено при укладенні Договору №1 від 25.07.2024.
Отже, відповідач документально не підтвердив об'єктивних обставин неможливості поставки товару в обумовлений у Договорі термін, а відтак і обставин, які спричинили продовження такого строку.
Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.
Таким чином, відповідач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з позивачем Договір (укладений за результатами публічної закупівлі) у період дії воєнного стану, усвідомлював як кінцеву дату поставки товару, так і об'єктивні умови, в яких така поставка мала виконуватися. Зокрема, на момент укладення Договору вже існували такі передбачувані обставини, як призив чоловіків до лав ЗСУ.
Крім того, додаткова угода №1 від 24.10.2024 укладена майже через 2 місяці після закінчення строку виконання відповідачем договірних зобов?язань в частині поставки товару.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
За наведених обставин суд доходить висновку про те, що оспорювана Додаткова угода №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024 укладена за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку дії договору та поставки товару, а також обставин непереборної сили, що є підставою для визнання цієї додаткової угоди недійсною.
Щодо заявлених до стягнення пені та штрафу суд зазначає таке.
Прокурором заявлено до стягнення відповідача 21360,77 грн пені за період прострочки з 01.09.2024 по 17.11.2024 та 18120,96 грн штрафу (6% від вартості товару, поставку якого прострочено), на підставі п. 7.2.1. Договору за несвоєчасне виконання договірних зобов?язань в частині поставки товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони у п. 7.2.1. Договору погодили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань за Договором постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення виконання зобов'язання понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 6 % вказаної суми.
Стаття 61 Конституції України встановлює заборону на притягнення особи до подвійної юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки за статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, так як відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає в себе і пеню, і штраф як форми її сплати.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17 від 02.04.2019 у справі № 917/194/18 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.
Оскільки додаткова угода №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2025 є недійсною та не породжує правових наслідків, правовідносини між позивачем і відповідачем щодо строку поставки (передачі) товару мали регулюватися п. 5.1 Договору, відповідно до якого строк поставки (передачі) товару до 31.08.2024 (включно).
Отже, відповідач був зобов'язаний поставити весь обсяг передбаченого Договору товару до 31.08.2024 включно, проте взяті на себе зобов'язання в зазначений строк (до 31.08.2024) виконав лише частково на суму 292864,00 грн.
Таким чином, з урахуванням загальної суми Договору, визначеної у п. 3.1. Договору (594880,00 грн), відповідач не виконав роботи на загальну суму 302016,00 грн (594880,00 грн - 292864,00 грн).
Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені та штрафу, заявлених до стягнення прокурором, дійшов висновку про їх правомірне нарахування, а відтак позовні вимоги в частині стягнення 21360,77 грн пені за період прострочки з 01.09.2024 по 17.11.2024 та 18120,96 грн штрафу (6% від вартості товару, поставку якого прострочено), є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За приписами частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).
З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та необхідність задоволення позову у повному обсязі.
Щодо судових витрат.
При ухваленні рішення у справі суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позов підлягає задоволенню, за рахунок відповідача Чернігівській обласній прокуратурі підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору в сумі 4844,80 грн.
Керуючись статтями 13, 14, 53, 55, 73, 74, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 24.10.2024 до Договору №1 від 25.07.2024, укладену між Лосинівською селищною радою Ніжинського району Чернігівської області та фізичною особою-підприємцем Омельченком Романом Олександровичем.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області (вул. Шевченка, буд. 2, смт. Лосинівка, Ніжинський район, Чернігівська область, 16663, код 04412461) 21360,77 грн пені та 18120,96 грн штрафу.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Омельченка Романа Олександровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, код 02910114, отримувач: Чернігівська обласна прокуратура, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок отримувача UA248201720343140001000006008) 4844,80 грн судового збору.
Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
У судовому засіданні 30.09.2025 підписано вступну та резолютивну частини рішення суду.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 02.10.2025.
Суддя М.О. Демидова