29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"22" вересня 2025 р. Справа №924/503/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В., за участю секретаря судового засідання Люкової Л.С., розглянувши матеріали справи
за позовом керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Хмельницької обласної військової адміністрації
до Судилківської сільської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Шепетівського районного спеціалізованого лісокомунального підприємства
про скасування державної реєстрації права комунальної власності та зобов'язання повернути на користь держави земельні ділянки лісогосподарського призначення
за участю
представників сторін
позивача: не з'явився
відповідача: Васильченко В.О. - згідно з ордером від 13.06.2025
третьої особи: Трофімчук П.П.- керівник
Заремба О.І.- згідно з ордером від 12.06.2025
Підопригора Р.Б. - згідно з ордером від 16.06.2025
прокурор не з'явився
Рішення ухвалюється 22.09.2025, оскільки в судовому засіданні 20.08.2025, 27.08.2025 оголошувалась перерва.
В засіданні оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
встановив: керівник Шепетівської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Хмельницької обласної військової адміністрації з позовом до Судилківської сільської ради, в якому просить скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі права власності на нерухоме майно право комунальної власності Судилківської сільської ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення із кадастровими номерами 6825589000:06:006:0005, 6825589000:06:010:0001, 6825589000:06:002:0001, 6825588500:06:020:0007, 6825589000:06:046:0001, 6825589000:06:036:0001, 6825588500:06:022:0001, 6825588500:06:020:0004, 6825588500:06:016:0001, 6825588500:06:020:0003; зобов'язати Судилківську сільську раду повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації зазначені земельні ділянки лісового фонду.
Ухвалою суду від 29.05.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Шепетівське районне спеціалізоване лісокомунальне підприємство, призначено підготовче засідання у справі на 16.06.2025, яке в подальшому було відкладене на 30.06.2025, 10.07.2025, 24.07.2025.
В засіданні 24.07.2025 ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів відповідно до ст. 177 ГПК України.
Ухвалою суду від 24.07.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.08.2025в якому оголошувалась перерва на 27.08.2025, 22.09.2025.
Прокурор в обґрунтування позову стверджує, що реєстрація Судилківською сільською радою права комунальної власності на вказані земельні ділянки, які, на думку прокурора, є державною власністю, оскільки така реєстрація проведена за відсутності згоди розпорядника зазначеними землями про їх передачу у комунальну власність відповідача, що є прямим порушенням чинного законодавства та встановленого порядку передачі земель із державної власності в комунальну. Звертає увагу, що на момент реєстрації прав Судилківської сільської ради на вказані земельні ділянки лісогосподарського призначення дів п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, відповідно до якого землями комунальної власності територіальних громад не вважаються землі, зокрема, лісогосподарського призначення. Окрім того, вказує на розташування зазначених земельних ділянок на території регіонального ландшафтного парку "Мальованка", який є об'єктом природно-заповідного фонду України місцевого значення, що також не було враховано при реєстрації права комунальної власності. Також зазначає про перебування спірних земельних ділянок у постійному користуванні Шепетівського районного спеціалізованого лісокомунального підприємства. Правовою підставою позовних вимог зазначає положення ст. ст. 13, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 5, 7, 8, 9, 17 Лісового кодексу України, ст. ст. 3, 19, 43, 44, 57, 84, 122, 152, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 55 Закону України "Про землеустрій". Стверджує, що реєстрація Судилківською сільською радою права комунальної власності на вказані земельні ділянки проведена за відсутності згоди розпорядника зазначеними землями на їх передачу у комунальну власність відповідача, що є прямим порушенням чинного законодавства та встановленого порядку передачі земель із державної власності в комунальну. Також звертає увагу, що спірні земельні ділянки надавались у постійне користування Шепетівському районному спеціалізованому лісокомунальному підприємству на підставі рішення сесії Хмельницької обласної ради №19 від 28.12.2000 "Про припинення права користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування". Однак право постійного користування не може змінювати право власності на земельні ділянки, власником якої є держава в особі Хмельницької обласної військової адміністрації.
Позивач - Хмельницька обласна військова адміністрація в поясненнях (від 01.07.2025) повідомила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Аналізуючи положення ст.ст. 6,13 Лісового кодексу України, ст. 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 5 лютого 2004 року №1457-IV, розділ ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI, п.24 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України вважає, що спірні земельні ділянки є землями державної власності, оскільки неодноразові розмежування земель державної та комунальної власності відносили земельні ділянки лісогосподарського призначення за межами населених пунктів до державної форми власності. Посилаючись на положення ст.ст. 17, 84, 122 Земельного кодексу України, ст. 8 Лісового кодексу України, ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", стверджує, що з огляду на те, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, розташованими за межами населеного пункту, а Хмельницька обласна військова адміністрація, є органом, який наділений правом розпоряджатися землями лісогосподарського призначення держаної власності на території Хмельницької області, розташованих, зокрема і за межами населених пунктів, то спірна земельна ділянка законом віднесена до власності держави в особі Хмельницької ОВА. Щодо підстав державної реєстрації права на спірні земельні ділянки за відповідачем, позивач стверджує, що така реєстрація була здійснена з порушенням п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (від 12.06.2025) стверджує, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами факт віднесення спірних земельних ділянок до державної власності станом на дату реєстрації на них комунальної власності та порушення інтересів держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації. Посилаючись на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" №2498-VIII від 10 липня 2018 року (набув чинності 01.01.2019), пункту 21 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України та те, що матеріалами справи підтверджується, що у постійне користування комунальному підприємству Шепетівському РСЛП на території Судилківської територіальної громади (Судилківської сільської ради) передано землі лісового фонду і права постійного користування на них Шепетівське РСЛП набуло у зв'язку з припиненням юридичних осіб - попередніх користувачів земельних ділянок лісового фонду, а саме - КСП "Врожай", СС "Перемога", СС "Промінь", КСП "Добробут" та підприємства по відгодівлі ВРХ, стверджує, що ці земельні ділянки колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані.
Водночас зауважує, що прокурором до позову не долучено жодних доказів щодо реєстрації права власності держави на спірні земельні ділянки.
Вважає, що земельні ділянки, права на які оспорюються, перебуваючи у постійному користуванні Шепетівського РСЛП, яке є комунальним підприємством, з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" є розмежованими та стали належати до земель комунальної власності відповідної територіальної громади згідно з пунктами 3, 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону і з дня набрання чинності вказаним Законом, жодних прав щодо розпорядження розмежованою землею поза межами населеного пункту органам виконавчої влади не належало і для набуття спірними земельними ділянками відповідного статусу прийняття Хмельницькою ОВА (ОДА) жодних окремих рішень не було потрібно. Водночас такого не було потрібно й раніше, відповідно до Закону від 05.02.2004 №1457-IV, оскільки рішення відповідної обласної державної адміністрації було лише підставою для проведення робіт, пов'язаних з розмежуванням земель державної та комунальної власності за межами населених пунктів і не було юридичною основою факту розмежування земель (статті 10-13 Закону від 05.02.2004 №1457-IV).
Також звертає увагу, що пред'явлені позовні вимоги відповідно до ст. 391 ЦК України не відповідають належному та ефективному способу захисту, оскільки в даному випадку необхідно заявляти віндикаційний позов.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Шепетівське районне спеціалізоване лісокомунальне підприємство в своїх поясненнях щодо позову (від 11.06.2025) стверджує про те, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами факт віднесення спірних земельних ділянок до державної власності станом на дату передання їх у комунальну власність (державної реєстрації права власності) та порушення інтересів держави в особі Хмельницької ОВА, оскільки, зокрема, станом на момент набрання чинності п. 24 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, яким визначено, що землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення, земельні ділянки не перебували у державній власності і були об'єктом комунальної власності. Також звертає увагу, що у зв'язку з перебуванням оспорюваних земельних ділянок у постійному користуванні Шепетівського РСЛП такі ділянки не можуть передаватись у державну власність відповідно до положень ч. 3 ст. 117 Земельного кодексу України. Водночас зауважує, що спірні земельні ділянки перебувають в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення РЛП "Мальованка" лише з 17.01.2024, що не є підставою для віднесення їх до об'єктів державної власності згідно з положеннями пп. в п. 24 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України. Окрім того, зазначає, що, оскільки спірні земельні ділянки перебували у постійному користуванні Шепетівського РСЛП, яке є комунальним підприємством, то з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" останні, з січня 2013 року автоматично стали належати до земель комунальної власності Судилківської територіальної громади, згідно з пунктами 3, 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
Окремо наголошує на тому, що обрання прокурором способу захисту порушеного права щодо зобов'язання повернути на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення є неналежним та неефективним, оскільки обраний спосіб захисту не призведе до відновлення прав держави.
Прокурор у відповіді на відзив на позов (від 16.06.2025) вважає, що твердження, викладені у відзиві щодо правомірності реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення та обрання неефективного способу захисту, є безпідставними та необґрунтованими. Стверджує, що позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявляти упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця. Прокурор, посилаючись на ст. ст. 3, 6, 7, 8, 9, 13 Лісового кодексу України (в редакціях до та після 29.03.2006), ст. 8, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, вказує, що на момент реєстрації Судилківською сільською радою прав на земельну ділянку лісогосподарського призначення діяла і продовжує діяти законодавча норма, відповідно до якої землі лісогосподарського призначення були і залишаються у державній власності. Звертає увагу, що спірні земельні ділянки надавались у постійне користування Шепетівському РСЛП, що передбачає лише правомочності щодо володіння та користування ними та не може замінюватись правом власності на земельні ділянки, власником яких є держава. Водночас повідомляє, що в межах даної справи не оспорюється правомірність постійного користування лісокомунальним підприємством спірними земельними ділянками. Окрім того, зазначає, що питання приналежності до державної власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення за межами населеного пункту чітко врегульовано нормами ст. 8 Лісового кодексу України, а згідно із статтями 30, 31 цього Кодексу та ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" обласні державні адміністрації, зокрема, здійснюють повноваження щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері забезпечення здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, надання у користування земельних ділянок лісогосподарського призначення. Вважає, що з аналізу наведених статей та обґрунтування, викладеного у позовній заяві, слідує, що розпорядником оспорюваних земельних ділянок є Хмельницька обласна військова адміністрація, а реєстрація Судилківською сільською радою на них права комунальної власності є незаконною.
У письмових поясненнях (від 19.06.2025) прокурор не погоджується з твердженнями третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Прокурор повторно звертає увагу на те, що на момент реєстрації Судилківською сільською радою прав на земельну ділянку лісогосподарського призначення діяла і продовжує діяти норма, відповідно до якої землі лісогосподарського призначення були і залишаються у державній власності. Щодо обраного способу захисту порушеного права вважає, що правильним є пред'явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 152 Земельного кодексу України та ст. 391 ЦК України, до останнього набувача оспорюваної земельної ділянки з метою усунення перешкод, які ця особа створює державі у користуванні та розпорядженні землями лісового фонду. Також повідомляє, що оспорювані земельні ділянки знаходяться на території РЛП "Мальованка" з 11.05.1999.
Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові, відповіді на відзив, поясненнях.
Прокурор (після оголошеної в судовому засіданні перерви) та представник позивача в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
При цьому позивач в поясненнях (від 01.07.2025) просить здійснювати розгляд справи за відсутності його представника.
Представники відповідача та третьої особи проти позовних вимог заперечили з підстав, викладених у відзиві, поясненнях, запереченнях.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
Згідно з п. 1.1 статуту Шепетівського районного спеціалізованого лісокомунального підприємства (нова редакція, затверджена рішенням Шепетівської районної ради від 18.05.2016 №40/7-2016) зазначене підприємство є комунальним унітарним підприємством, що створене рішенням сесії Шепетівської районної ради №2 від 26.05.2000 і є спільною власністю територіальних громад Шепетівського району. В управлінні підприємства є майно, яке належить на праві спільної власності територіальним громадам Шепетівського району (п. 1.5 статуту). Засновником і власником підприємства є Шепетівська районна рада (п. 1.6 статуту). Право власності на майно підприємства від імені та в інтересах територіальних громад району здійснює Шепетівська міська рада (п. 2.1 статуту).
Шепетівське районне спеціалізоване лісокомунальне підприємство за організаційно-правовою формою є колективним підприємством, засновником та органом управління якого є Шепетівська районна рада (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.04.2023).
Рішенням Хмельницької обласної ради №19 від 28.12.2000 "Про припинення права користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування" було вирішено припинити право постійного користування земельними ділянками лісового фонду сільськогосподарськими підприємствами, які у зв'язку із реформуванням аграрного сектору економіки припинили свою діяльність, зокрема: КСП "Врожай" (1577 га) та СС "Перемога" (44 га) Судилківської сільської ради, КСП "Добробут" (705 га) Хролинської сільської ради, СС "Промінь" (896 га) та підприємства по відгодівлі ВРХ (290 га) Новичівської сільської ради.
Зазначеним рішенням передано Шепетівському районному спеціалізованому лісокомунальному підприємству земельні ділянки загальною площею 7583 га, у тому числі 3512 га на території Судилківської, Хролинської, Новичівської сільських рад (у подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 727-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області" території Судилківської, Вовківецької, Городищенської, Новичівської, Серединецької, Хролинської територіальних громад (населених пунктів) віднесено до складу території Судилківської територіальної громади).
Також матеріали справи містять технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Шепетівському районному спеціалізованому лісокомунальному підприємству (09.01 - для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг), за межами населених пунктів Судилківської сільської ради, розроблені щодо земельних ділянок площею 68,8095 га, 121,6856 га, 111,2172 га, 43,3717 га, 39,5632 га, 471,1978 га, 200,8444 га, 74,0828 га, 27,6883 га, 24,3306 га.
На підставі технічних документацій із землеустрою було проведено державну реєстрацію земельних ділянок (землі лісогосподарського призначення), що відображено у витягах з Державного земельного кадастру про земельну ділянку: к.н. 6825588500:06:022:0001 площею 74,0828 га - 01.05.2023 (витяг №НВ-5900307612023), к.н. 6825588500:06:020:0003 площею 24,3306 га - 09.05.2023 (витяг №НВ-3200595782023), к.н. 6825588500:06:020:0004 площею 200,8444 га - 10.05.2023 (витяг №НВ-1800310372023), к.н. 6825589000:06:006:0005 площею 68,8095 га - 12.05.2023 (витяг №НВ-0500442512023), к.н. 6825588500:06:020:0007 площею 43,3717 га - 12.05.2023 (витяг №НВ-7400361682023), к.н. 6825589000:06:046:0001 площею 39,5632 га - 15.05.2023 (витяг №НВ-0500447232023), к.н. 6825589000:06:002:0001 площею 111,2172 га - 15.05.2023 (витяг №НВ-3200614472023), к.н. 6825589000:06:036:0001 площею 471,1978 га - 17.05.2023 (витяг №НВ-7100348082023), к.н. 6825589000:06:010:0001 площею 121,6856 га - 17.05.2023 (витяг №НВ-7100348352023), к.н. 6825588500:06:016:0001 площею 27,6883 га - 18.05.2023 (витяг №НВ-3200626372023).
Інформація про зареєстроване право на вказані ділянки в ДЗК відсутня.
До вищенаведених витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку також долучені кадастрові плани вказаних земельних ділянок.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 02.01.2024 зареєстровано право власності за органом місцевого самоврядування - Судилківською сільською радою на земельні ділянки з кадастровим номером 6825588500:06:020:0004 площею 200,8444 га (довідка №422198304 від 10.04.2025), з кадастровим номером 6825589000:06:0001 площею 471,1978 га ( довідка №403667929 від 14.11.2024), з кадастровим номером 6825589000:06:046:0001 площею 39,5632 га (довідка №403667859 від 14.11.2024, з кадастровим номером 6825588500:06:022:0001 площею 74,0828 га ( довідка №422198104 від 10.04.2025), з кадастровим номером 68255890000:06:002:0001 площею 111,2172 га (довідка №422197418 від 10.04.2025), з кадастровим номером 6825588500:06:016:0001 площею 27,6883 га (довідка №422198587 від 10.04.2025), з кадастровим номером 6825589000:06:010:0001 площею 121,6856 (довідка №403668006 від 14.11.2024 з кадастровим номером 6825588500:06:020 площею 24,3306 га (довідка №422198799 від 10.04.2025), з кадастровим номером 6825588500:06:020:0004 площею 200,8444 га (довідка №422198304 від 10.04.2025), з кадастровим номером 6825589000:06:006:0006 площею 68,8095 га ( довідка №403668093 від 14.11.2024), з кадастровим номером 6825588500:06:020:0007 площею 43,3717 га (довідка №422197767 від 10.04.2025).
Документом для державної реєстрації права власності зазначено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021.
В зазначених інформаційних довідках міститься інформація міститься інформація щодо зареєстрованого 02.01.2024 іншого речового права - права постійного користування Шепетівського районного спеціалізованого лісокомунального підприємства на вищевказані вказані земельні ділянки.
Окрім того, в матеріалах справи наявне рішення Хролинської сільської ради народних депутатів Шепетівського району Хмельницької області від 02.02.1998 відповідно до якого надано згоду на включення території Хролинської сільської ради загальною площею 1498,5 га (в тому числі землі КСГП "Добробут" - 1415,7 га, територія села Савичі - 47,5 га, територія села Купино - 35,3 га) до складу регіонального ландшафтного парку "Мальованка" без права вилучення її з землекористування.
Рішенням Новичівської сільської ради народних депутатів Шепетівського району Хмельницької області від 24.02.1998 було вирішено дати згоду на включення території Новичівської сільської ради загальною площею 2221,9 га (в тому числі землі спілки селян "Промінь" - 1648,1 га, землі Шепетівського колективного відгодівельного підприємства - 456,8 га, територія села Мальована - 117,0 га) до складу регіонального ландшафтного парку "Мальованка" без права вилучення її з землекористування.
Відповідно до рішення Судилківська сільська рада Шепетівського району Хмельницької області рішенням від 16.10.1998 надано згоду на включення території Судилківської сільської ради загальною площею 967 га до складу регіонального ландшафтного парку "Мальованка" (в тому числі землі КСГП "Врожай" - 967 га) без права вилучення її з землекористування.
Рішенням Хмельницької обласної ради від 11.09.1999 №21 "Про створення регіонального ландшафтного парку "Мальованка" було вирішено, зокрема, створити на території Шепетівського та Полонського районів регіональний ландшафтний парк "Мальованка"; установити площу земель регіонального ландшафтного парку "Мальованка" 15660,3 га, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів; відповідальність за дотриманням режиму заповідності на території регіонального ландшафтного парку "Мальованка" покласти на діючих землекористувачів.
Згідно із рішенням від 12.12.2001 Судилківська сільська рада Шепетівського району Хмельницької області вирішила дати згоду на включення території Судилківської сільської ради загальною площею 599 га до складу регіонального ландшафтного парку "Мальованка" (в тому числі землі Шепетівського лісокомунального підприємства 599 га, землі запасу сільської ради - 37 га, територія села Рудня-Новенька - 159 га, інші землі - 83 га) без права вилучення її з землекористування.
Хролинська сільська рада Шепетівського району Хмельницької області рішенням від 08.10.2002 "Про включення території Хролинської сільської ради площею 115 га до складу регіонального ландшафтного парку "Мальованка" надала згоду на включення території Хролинської сільської ради загальною площею 115 га (в тому числі землі Шепетівського лісокомунального підприємства - 113 га, інших земель - 2 га).
Рішенням Хмельницької обласної ради від 30.03.2004 №23-11/2004 "Про розширення регіонального ландшафтного парку "Мальованка", зокрема, вирішено внесено зміни до рішень шостої сесії обласної ради від 11.05.1999 №21 "Про створення регіонального ландшафтного парку "Мальованка", третьої сесії обласної ради від 26.09.2002 №15 "Про затвердження Положення про регіональний ландшафтний пар "Мальованка" щодо його території та переліку землекористувачів, розширивши територію парку за рахунок земель сільських рад Шепетівського району площею 1255,0 гектарів, які включаються до його складу без вилучення у землекористувачів згідно з додатком. Відповідальність за дотриманням режиму заповідності на території регіонального ландшафтного парку "Мальованка" покладено на діючих землевласників та землекористувачів.
Наказом Департаменту природних ресурсів та екології Хмельницької обласної державної адміністрації №43-н від 24.06.2019 було затверджено Положення про регіональних ландшафтний парк "Мальованка", відповідного до п. 1.1 якого регіональний ландшафтний парк "Мальованка" створений рішенням шостої сесії Хмельницької обласної ради від 11.05.1999 №21 та розширений у відповідності до рішення одинадцятої сесії Хмельницької обласної ради від 30.03.2004 №23-11/2004.
Згідно з п. 1.2 зазначеного Положення парк входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, збереження і використання.
До матеріалів справи долучено проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території регіонального ландшафтного парку "Мальованка" для збереження та використання регіональних ландшафтних парків на території Шепетівського та Полонського районів Хмельницької області, розробленого в 2020 році на замовлення Департаменту природних ресурсів та екології Хмельницької обласної державної адміністрації.
10.04.2025 прокурор звернувся з листом до Хмельницької обласної військової адміністрації, в якому вказав на виявлені порушення щодо реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки для ведення лісового господарства, які перебували у власності держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації та просив повідомити, чи надані в постійне користування спірні земельні ділянки, зазначивши кому на та підставі яких актів, а також чи приймались рішення щодо вилучення із державного лісового фонду вказаних земельних ділянок. Окремо просив повідомити про вжиті/заплановані заходи для повернення ділянок до земель державного лісового фонду, у тому числі в судовому порядку, а у разі невжиття таких заходів - повідомити причини.
У відповідь Хмельницька обласна військова адміністрація в листі від 23.04.2025 зазначила про те, що спірні земельні ділянки в комунальну власність не передавались, заходи, в тому числі в судовому порядку, щодо повернення земельних ділянок до земель державної власності, не вживались у зв'язку з обмеженим фінансуванням.
У листі від 07.05.2025, адресованому Хмельницькій обласній військовій адміністрації, прокурор повідомив про намір здійснення представництва в суді законних інтересів держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації шляхом пред'явлення позову.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.
Частиною 3 ст. 4 ГПК України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора в господарському процесі як особи, яка відповідно до ст.ст. 4, 53, 55 ГПК України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи - держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеним законом.
Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами. Обираючи форму представництва, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення, зокрема, інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).
Прокурор в позові обґрунтував, що порушення інтересів держави полягає в тому, що із державної власності в комунальну вибули земельні ділянки лісогосподарського призначення, які враховуючи, зокрема ст. ст. 1, 5, 7, 8, 17 Лісового кодексу України, ст.ст. 3, 12, 19, 20, 55, 84,122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, не можуть перебувати в комунальній власності.
Статями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За змістом ст. 80 Земельного кодексу України, ст. 2, 170, 326 Цивільного кодексу України право власності на землі державної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.
Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.
Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцеві державні адміністрації розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону.
Згідно з п. а) ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території, приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення.
Відповідно прокурор доводить, що у спірних правовідносинах Хмельницька обласна військова адміністрація є належним позивачем як розпорядник земель лісогосподарського призначення державної власності.
Підставою представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого держаною здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - Хмельницької ОВА.
У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Так, Шепетівською окружною прокуратурою на адресу позивача був направлений лист від 10.04.2025 з повідомленнями про виявлені порушення, які стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Однак у відповідь Хмельницька обласна військова адміністрація в листі від 23.04.2025 зазначила про обмежене фінансування для захисту права позивача у спірних правовідносинах та наголосила, що не заперечує проти вжиття прокуратурою заходів представницького характеру.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі немає, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17.
З огляду на наявне в матеріалах справи листування прокуратури та позивача, суд доходить висновку, що прокурор у цій справі відповідно до норм ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував необхідність представництва інтересів держави, оскільки компетентний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не відреагував на стверджуване порушення законності у сфері земельних відносин. Звертаючись до Хмельницької обласної військової адміністрації до подання позову, прокурор надав їй можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після повідомлення прокурора про стверджуване порушення кваліфікується як бездіяльність відповідного органу та є достатньою підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Таким чином, прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
При цьому у підтвердження дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом, у матеріали справи надано повідомлення (від 07.05.2025), адресоване Хмельницькій обласній військовій адміністрації, про наявність підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в особі позивача в суді.
Так, згідно зі ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України (далі ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Статтею 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Положеннями ст. 7 ЛК України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування з межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Стаття 9 Лісового кодексу України визначає, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно зі ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
В частині 2 ст. 84 ЗК України зазначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає про належність спірних земельних ділянок, що відносяться до земель лісового фонду, державі на праві державної власності, у зв'язку з чим стверджує, що Судилківська сільська рада не мала повноважень для здійснення реєстрації права комунальної власності на них.
Зважаючи на держану реєстрацію за Судилківською сільською радою речового права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення із кадастровими номерами 6825589000:06:006:0005, 6825589000:06:010:0001, 6825589000:06:002:0001, 6825588500:06:020:0007, 6825589000:06:046:0001, 6825589000:06:036:0001, 6825588500:06:022:0001, 6825588500:06:020:0004, 6825588500:06:016:0001, 6825588500:06:020:0003, прокурор і інтересах держави в особі Хмельницької ОВА звернувся за захистом порушеного на його думку права до суду із позовом про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки та повернення земельних ділянок на користь держави на підставі на ст.391 ЦК України, ст. 152 Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Розглядаючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації права комунальної власності та зобов'язання повернути на користь держави земельні ділянки лісогосподарського призначення з комунальної власності в розрізі предмету та правових підстав, зокрема ст. 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, суд зауважує таке.
Так, захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника (такі висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 06.02.2019 у справі №522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 28.01.2020 у справі №50/311-б, від 19.05.2020 року у справі №922/4206/19, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 18.10.2022 у справі №912/4031/20, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21).
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у Законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року в справі "Афанасьєв проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 17 липня 2008 року в справі "Каіч та інші проти Хорватії" зазначено, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб'єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі №916/1415/19).
Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Водночас, особа, яка звертається до суду із позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права .
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Так, способом захисту порушеного права прокурор обрав негаторний позов, а сутність такого захисту, на думку прокурора, має полягати у необхідності усунути перешкоди у здійсненні Хмельницькою ОВА права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.
З матеріалів справи вбачається, що 02.01.2024 на земельні ділянки лісогосподарського призначення із кадастровими номерами 6825589000:06:006:0005, 6825589000:06:010:0001, 6825589000:06:002:0001, 6825588500:06:020:0007, 6825589000:06:046:0001, 6825589000:06:036:0001, 6825588500:06:022:0001, 6825588500:06:020:0004, 6825588500:06:016:0001, 6825588500:06:020:0003 Судилківською сільською радою було зареєстровано право власності Судилківської сільської територіальної громади в особі Судилківської сільської ради.
Судом враховується, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16-ц Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків, та зазначив, що на відміну від земель водного фонду захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку передбаченому статтею 387 Цивільного кодексу України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.
Зокрема, у пункті 72 постанови від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тобто, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
У вищенаведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) (п. 70 постанови від 23.11.2021 в справі №359/3373/16-ц).
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Як вже зазначалося, право власності за відповідачем на спірні земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що з огляду на викладене вище дає підстави для висновку, що на момент подачі позову прокурором до господарського суду відповідач є володільцем спірних земельних ділянок.
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (провадження №12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункти 63, 74) .
Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Наведене вище узгоджується з правовими висновками Великої Палата Верховного Суду викладеними у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц. (пункти 146, 147 постанови).
Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року в справі №488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі №183/1617/16, від 19 травня 2020 року в справі №916/1608/18, від 30 червня 2020 року в справі №19/028-10/13, від 22 червня 2021 року в справі №200/606/18, від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16-ц), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 Цивільного кодексу України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). Подібні висновки містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року в справі №914/2618/16).
Окрім того, власник з дотриманням вимог статтей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому, зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №916/585/18).
Верховним Судом сформовано висновки, що для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 74).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про те, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Аналогічні висновки викладені, зокрема, в постановах від 7 листопада 2018 року в справі №488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16-ц, від 6 липня 2022 року в справі №914/2618/16. Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29).
З огляду на вказане суд доходить висновку, що вимога скасувати державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту. Аналогічна правова позиція щодо скасування права власності, викладена в постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року в справі №904/7803/21 (пункт 6.44).
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі позивача, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вказуючи на володіння відповідачем спірними земельними ділянками, стверджуючи про її приналежність до земель лісогосподарського призначення та державної власності, мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити скасувати державну реєстрацію речового права, тобто усунути перешкоди у користуванні майном, а мав би звернутися із віндикаційним позовом за правилами статтей 387, 388 Цивільного кодексу України Натомість, прокурор звернувся з негаторним позовом у зв'язку з чим, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до правовідносин, що розглядаються.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Отже, завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб.
Вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
Тож обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не лише не сприяє, а й потребує від нього надалі вжиття додаткових заходів (в тому числі ініціювання спорів) та дій для відновлення його права на таке майно, що в цілому не відповідає завданням господарського судочинства щодо ефективного захисту порушених прав особи.
Визначення способу захисту порушеного права є невід'ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді як оцінка його відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов'язком суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 921/346/18 та від 30 вересня 2021 року в справі № 922/3928/20).
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року справа №916/1415/19, від 02.02.2021 справа №925/642/19, від 06.04.2021 справа №910/10011/19, від 22.06.2021 справа №200/606/18, від 02.11.2021 справа №925/1351/19, від 25.01.2022 справа №143/591/20, від 23.11.2021 справа № 359/3373/16-ц, постанова КГС у складі Верховного Суду від 06.04.2021 в справі № 915/1890/19, від 08.07. 2021 в справі № 918/56/20(918/1185/20).
Зазначене вище свідчить про неможливість задоволення цього позову з огляду на неналежний спосіб захисту та, як наслідок, на відсутність процесуальної можливості дослідження доказів справи та встановлення існування обставин для задоволення чи відмови в задоволенні позову з точки зору його обгрунтованості. Водночас наведене не позбавляє права позивача/прокурора на звернення з позовом до суду щодо захисту стверджуваного ним порушеного права у спосіб, який забезпечує ефективне відновлення порушеного права.
Отже, враховуючи вищенаведені обставини та положення законодавства, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на неналежно обраний прокурором спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Таких же висновків дійшов Північно-західний апеляційний господарський суду у постанові від 17.09.2025 у справі №924/3/25.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора у зв'язку з відмовою у позові.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
у позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складено 02.10.2025.
Суддя В.В. Виноградова