вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"30" вересня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/691/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В,Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1
про стягнення витрат на виплату середньої заробітної плати у розмірі 13 143 грн. 83 коп.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: Косенко Олександр Вікторович (в залі суду).
29 липня 2025 року Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про стягнення витрат на виплату середньої заробітної плати у розмірі 13 143 грн. 83 коп.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язання щодо відшкодування витрат на виплату середньої заробітної плати за період перебування військовозобов'язаних працівників позивача на навчальних зборах у загальному розмірі 13 143 грн. 83 коп., що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Відповідач у свою чергу заперечує позовні вимоги та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує позовні вимоги та зазначає, що позовні вимоги безпідставні, звертає увагу суду на те, що позивачем порушено порядок звернення до відповідача з листом про виплату середньої заробітної плати. Окрім того, відповідач також зазначає, що позивач пропустив строк позовної давності.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/691/25 за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення витрат на виплату середньої заробітної плати у розмірі 13 143 грн. 83 коп., розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 02 вересня 2025 року об 10:40 год.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19 серпня 2025 року, зокрема в ухвалі Господарського суду Рівненської області від 29 липня 2025 року у справі № 918/691/25 пункт 3 резолютивної частини викласти в наступній редакції: "3. Судове засідання для розгляду справи по суті призначити на "16" вересня 2025 р. об 12:40 год.".
15 вересня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача в порядку ст. 165 ГПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечує у повному обсязі та просить суд у задоволенні позову відмовити.
16 вересня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16 вересня 2025 року відкладено розгляд справи по суті в межах встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку на 30 вересня 2025 року.
В судовому засіданні 30 вересня 2025 року представник відповідача позовні вимоги заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, позивач у свою чергу не забезпечив явку уповноваженого представника в судове засідання.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Згідно з повідомленнями ІНФОРМАЦІЯ_2 працівник НЕК "Укренерго" ОСОБА_1 залучався до проведення військових зборів з 31 серпня 2019 року по 28 вересня 2019 року та з 29 вересня 2019 року по 30 вересня 2019 року.
Наказами від 22 серпня 2019 року № 403-к та № 503-к "Про увільнення від роботи" на час проходження навчальних зборів ОСОБА_1 , електромонтера з ремонту повітряних ліній електропередачі 4 розряду Сарненської лінійної дільниці групи ліній електротехнічного відділу Рівненського ремонтно - експлуатаційного центру, увільнено від роботи у зв'язку із проходженням навчальних зборів з 31 серпня по 28 вересня 2019 року та 30 вересня 2019 року зі збереженням місця роботи, займаної посади та середнього заробітку відповідно до ст. 119 Кодексу законів про працю України та ст. 29 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Листами від 15 жовтня 2019 року, 29 листопада 2019 року та від 10 серпня 2024 року № 01/28351 позивач звернувся з вимогою компенсувати НЕК "Укренерго" витрати на виплату середньої заробітної плати ОСОБА_1
Однак, як стверджує позивач відповідачем на день подання позовної заяви витрати на виплату середньої заробітної плати працівника позивача за період навчальних зборів не компенсовано.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання: кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтями 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв'язку з невідшкодуванням позивачу витрат на виплату середнього заробітку працівникам підприємства, призваним на збори як військовозобов'язані чи резервісти за час перебування працівників на зборах.
Відповідно до частин 1, 2 статті 119 Кодексу законів про працю України на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Відповідно до частин 1 статті 29 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовозобов'язані призиваються на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори. Резервісти проходять підготовку та збори відповідно до програм у порядку, встановленому положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Чисельність військовозобов'язаних, які підлягають призову на навчальні збори, щорічно визначається Міністерством оборони України в межах бюджетних асигнувань на оборону.
Військовозобов'язані та резервісти, яким надійшла повістка відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України) на прибуття для призову на збори, зобов'язані прибути в пункт і в строк, зазначені у повістці. Керівники підприємств, установ, організацій та закладів освіти незалежно від підпорядкування та форми власності на вимогу відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України забезпечують своєчасне прибуття військовозобов'язаних та резервістів до визначених пунктів збору (абзаци 1-2 частини 9 статті 29 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Згідно з частиною 11 статті 29 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за призваними на збори військовозобов'язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності.
Відповідно до частини 13 статті 29 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата середньої заробітної плати військовозобов'язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам" від 23 листопада 2006 року № 1644 виплата середнього заробітку військовозобов'язаним та резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.
Умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам, визначені Інструкцією, затвердженою наказом Міністра оборони України від 12 березня 2007 року № 80 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26 березня 2007 року № 269/13536 (далі - Інструкція).
Згідно з пунктами 7, 8 Інструкції на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року № 1644, за військовозобов'язаними, призваними на збори, зберігається на весь період зборів, уключаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, місце роботи, займана посада та середній заробіток як на основній, так і на сумісних роботах. Особам, призваним на збори, виплачується заробітна плата за відпрацьований час до дня припинення роботи у зв'язку з від'їздом на збори, а також середня заробітна плата за перші півмісяця зборів. За решту часу перебування на зборах виплата заробітної плати провадиться у звичайні строки, установлені на підприємстві, в установі чи організації, де працює військовозобов'язаний.
Зазначені особи не підлягають звільненню з роботи з ініціативи власника або вповноваженого ним органу незалежно від підпорядкування і форм власності з дня отримання повістки про призов і до повернення, крім випадків ліквідації установи, підприємства, організації тощо, де вони працювали.
Відповідно до пунктів 11, 12, 13 Інструкції виплата середнього заробітку військовозобов'язаним, призваним на збори, провадиться підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, з подальшим відшкодуванням цих витрат військовими комісаріатами. Підприємства, установи та організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на збори, подають до районного військового комісаріату, у якому перебувають на обліку військовозобов'язані, рахунки, котрі акцептуються і передаються до обласного військового комісаріату для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов'язані з виплатою середнього заробітку (у тому числі і єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). Середній заробіток військовозобов'язаних, призваних на збори, розраховується підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, відповідно до чинних нормативно-правових актів.
За умовами пункту 4.6 Інструкції з організації і проведення навчальних зборів з військовозобов'язаними у військових частинах і установах Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 листопада 2009 року № 560, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція № 560), командири військових частин (установ) зобов'язані під час проведення навчальних зборів організувати: видання наказу про зарахування військовозобов'язаних до списків особового складу військової частини (установи), організувати їх облік; внесення відповідних записів про проходження навчальних зборів у військово-облікові документи військовозобов'язаних із зазначенням тривалості і виду навчальних зборів, завіривши їх підписом, скріпленим гербовою печаткою військової частини (установи), тощо.
Умовами пункту 4.7 Інструкції № 560 передбачено, що обласні військові комісаріати (військовий комісаріат Автономної Республіки Крим) зобов'язані після закінчення навчальних зборів відшкодувати витрати підприємствам (установам та організаціям), на яких працюють військовозобов'язані, призвані на навчальні збори, з виплатою середнього заробітку за весь період проведення навчальних зборів та урахуванням часу перебування у дорозі до місця проведення навчальних зборів і у зворотному напрямку, тощо.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 30 березня 2021 року № 1357-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку", який набрав чинності 23 квітня 2021 року, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються на базі діючих військових комісаріатів шляхом їх перетворення протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є правонаступниками військових комісаріатів, на базі яких вони утворюються.
Відповідно до пункту 10 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, здійснюють відшкодування роботодавцям середнього заробітку військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міноборони.
З огляду на викладене, ІНФОРМАЦІЯ_3 є особою, відповідальною за відшкодування витрат позивача на виплату військовозобов'язаним працівникам, які проходили військові збори, середньої заробітної плати.
Підставою для здійснення компенсації витрат підприємства є рахунок підприємства, розрахунки та відомість на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов'язаним, призваним на збори.
У якості доказів виконання вказаної вище умови, позивач надав суду звернення від 10 вересня 2024 року № 01/28351 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомості на виплату середньої заробітної плати, рахунок на компенсацію витрат та докази надсилання вказаного пакету документів.
Однак, суд дослідивши вказані вище докази зазначає, що позивач не виконав вимоги законодавства щодо дотримання порядку подання відповідачу необхідних документів для відшкодування середньої заробітної плати, нарахованої позивачем військовозобов'язаним працівникам за період перебування на зборах, оскільки відповідно до матеріалів справи лист позивача із зверненням до відповідача про відшкодування середньої заробітної плати датовано 10 серпня 2024 року, однак відповідно до списку розсилки та вкладення у цінний лист долучені позивачем вбачається, що останні датовані 15 травня 2024 року, окрім того номер листа також відрізняється.
Про вказані розбіжності у датах при дослідженні доказів звертав увагу відповідач, як у судових засіданнях та і у відзиві на позовну заяву.
Однак, позивач пояснень стосовно вказаних обставини не подав, докази протилежного матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 року).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення віл 27 жовтня 1993 року Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п. 26 рішення від 15 травня 2008 року Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Позивачем всупереч принципу змагальності, в судових засідання участі не приймав, позиції щодо обставин, які повідомлено відповідачем не заперечив, заперечень відповідача не спростовував.
Отже, зважаючи на викладені обставини справи, суд позбавлений можливості встановити на підставі належних та допустимих доказів факт звернення позивача до відповідача із зверненням про повернення середньої заробітної плати у 2019 році (лист від 15 жовтня 2019 року, 29 листопада 2019 року) та у 2024 році (лист від 10 серпня 2024 року) та отримання відповідачем необхідного пакету документів, на підставі якого здійснюється відшкодування середньої заробітної плати згідно встановленого вище порядку.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищенаведене, на підставі повного, всебічного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів та встановивши усі обставини справи, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Щодо посилання відповідача на пропущення строку позовної давності, суд зазначає таке.
Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" в Україні з 12 березня 2020 року був установлений карантин, який був неодноразово продовжений і тривав до 30 червня 2023 року.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IХ, з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який натепер продовжено.
На підставі вищенаведеного суд виснує, що позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки такий строк був продовжений на період карантину та надалі його перебіг був зупинений на період воєнного стану.
Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України позивач не довів наявність порушеного права стосовно не здійснення відповідачем відшкодування витрат на виплату працівнику середньої заробітної плати, оскільки позивачем не доведено факт звернення останнього до відповідача у встановленому порядку, тому, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, відтак судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп. покладається на позивача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -
1. В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення витрат на виплату середньої заробітної плати у розмірі 13 143 грн. 83 коп. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 02 жовтня 2025 року.
Суддя Вадим Торчинюк