22 вересня 2025 року Справа № 915/527/24(915/921/25)
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,
при секретарі судового засідання Савки К.Д.,
за участю представників:
від позивача: Прохоров Є.І. (в режимі відеоконференції)
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, ідентифікаційний код 00032767)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор» (54052, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Айвазовського, буд. 19/1, ідентифікаційний код 36622831)
про стягнення пені в сумі 33999,00 грн
У провадженні суду перебуває справа №915/527/24 за заявою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Марківське» про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор» (ідентифікаційний код 36622831).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2024 (суддя Адаховська В.С.) було відкрито провадження у справі №915/527/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор» (ідентифікаційний код 36622831); введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича.
Провадження у цій справі перебуває на стадії розпорядження майном боржника.
12.06.2025 Антимонопольний комітет України звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, сформованою в системі “Електронний суд» № б/н від 12.06.2025 (вх. №8841/25 від 12.06.2025) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор», в якій просить суд:
1. Відкрити провадження у справі за поданим позовом в порядку загального позовного провадження.
2. Прийняти рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор» (вул. Айвазовського, буд. 19/1, м. Миколаїв, 54052, ідентифікаційний код 36622831) пеню у розмірі 33999 (тридцять три тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) гривень і зарахувати зазначену суму у дохід загального фонду Державного бюджету України, отримувач: ГУК у м. Києві / Соломян. р-н, код отримувача (ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку (IBAN): UA278999980313090106000026010, код класифікації доходів бюджету: 21081100.
3. Видати та направити Антимонопольному комітету України (стягувачу) наказ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор» пені у розмірі 33999 (тридцять три тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) гривень.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор» (вул. Айвазовського, буд. 19/1, м. Миколаїв, 54052, ідентифікаційний код 36622831) на користь Антимонопольного комітету України (вул. Митрополита Василя Липківського, 45, м. Київ, 03035, ідентифікаційний код 00032767) (отримувач: Антимонопольний комітет України, код ЄДРПОУ: 00032767, банк: Державна казначейська служба України, рахунок: UA438201720343120001000001719) судовий збір у розмірі 2422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.).
5. Видати та направити Антимонопольному комітету України (стягувачу) наказ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор» судового збору у розмірі 2422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.).
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.06.2025 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/921/25 та визначено головуючим у справі суддю Адаховську В.С.
Ухвалою суду від 13.06.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, присвоєно їй номер 915/527/24(915/921/25); підготовче засідання призначено на 14.07.2025 о 14:00; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Копія вказаної ухвали у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України була направлена позивачу та відповідачу до електронних кабінетів. Документ доставлено до електронних кабінетів сторін 13.06.2025 о 21:00, отримано судом повідомлення 16.06.2025 о 07:53, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками про доставку документа в кабінет електронного суду.
За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 13.06.2025 у справі №915/527/24(915/921/25) позивач та відповідач отримали 16.06.2025.
Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформлений згідно вимог ст. 165 ГПК України, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку з тим, що у період часу, визначеного для проведення судового засідання у даній справі, з 13:44 до 14:27 у Миколаївській області було оголошено повітряну тривогу, судове засідання у даній справі 14.07.2025 не відбулось.
24.06.2025 від позивача до суду надійшли пояснення, сформовані в системі “Електронний суд» №б/н від 24.06.2025 (вх. №9441/25).
Ухвалою суду від 16.07.2025 призначено підготовче провадження на 23.07.2025 о 15:30.
Ухвалою суду від 23.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.09.2025 о15:30.
08.09.2025 від розпорядника майна відповідача до суду надійшло клопотання, сформоване в системі “Електронний суд» 08.09.2025 (вх. №12808/25), в якому арбітражний керуючий Кучак Ю.Ф. просить відкласти розгляд справи та надати йому доступ до матеріалів справи в електронному вигляді.
Розгляд справи по суті в судовому засіданні 08.09.2025 не відбувся у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Миколаєві та Миколаївській області повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.
Ухвалою суду від 11.09.2025 призначено розгляд справи в судовому засіданні на 22.09.2025 о 15:30.
12.09.2025 від позивача до суду надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (з використанням власних технічних засобів), сформована в системі “Електронний суд» 12.09.2025 (вх. №13024/25), яку було задоволено ухвалою суду від 22.09.2025.
У судове засідання 22.09.2025 з'явився повноважений представник позивача (в режимі відеоконференції), якого суд заслухав.
Відповідач не направив до суду свого представника, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений судом належним чином.
Так, копія вказаної ухвали суду від 11.09.2025 була направлена сторонам до електронних кабінетів. Документ доставлено до електронних кабінетів сторін 11.09.2025 о 14:30, отримано судом повідомлення 11.09.2025 о 14:35, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками про доставку документа в кабінет електронного суду.
Отже, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 242 ГПК України, слід вважати, що днем вручення відповідачу копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 11.09.2025 у даній справі є 11.09.2025.
Присутній в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до змісту статей 233, 240 ГПК України, 22.09.2025 за результатами розгляду даної справи, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
За змістом позову та наданих доказів, позовні вимоги мотивовано тим, що Тимчасова адміністративна колегія Антимонопольного комітету України (далі - Комітет, позивач) розглянувши матеріали справи №126-26.13/89-23 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу прийняв рішення від 25.10.2024 №49-р/тк (далі - рішення №49-р/тк), яким визнано, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дом “Югелеватор» (ідентифікаційний код 36622831) (далі - ТОВ “ТД “Югелеватор», відповідач) вчинило порушення, передбачене п. 13 ст. 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції», у вигляді неподання інформації Комітету на вимогу заступника Голови Комітету - державного уповноваженого від 11.11.2022 №126-26.13/09-5098 у встановлений ним строк.
За зазначене порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 33999,00 гривень.
Водночас, копія рішення №49-р/тк була надіслана Комітетом разом із супровідним листом від 07.11.2024 №126-26.13/05-10765е, який був повернутий із відділення поштового зв'язку як не вручений.
При цьому, за змістом ч. 1 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції», у разі, якщо вручити рішення немає можливості, рішення органів Комітету вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України “Голос України», газета Кабінету Міністрів України “Урядовий кур'єр», “Офіційний вісник України», друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).
За такого, інформація про прийняте рішення Антимонопольного комітету України №49-р/тк була оприлюднена в офіційному друкованому органі центральних органів виконавчої влади України “Урядовий кур'єр» випуск №254(7914) від 17.12.2024.
Таким чином, рішення Антимонопольного комітету України №49-р/тк від 25.10.2024 вважається таким, що вручене ТОВ “ТД “Югелеватор» 27.12.2024.
Отже, строк для добровільної сплати штрафу, накладеного рішенням №49-р/тк, закінчився 27.02.2025.
Поряд з цим, відповідач рішення №49-р/тк у судовому порядку не оскаржував.
Відтак, на переконання позивача, рішення №49-р/тк є законним та, відповідно до ч.2 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції» та ст. 22 Закону України “Про Антимонопольний комітет України», є обов'язковим до виконання.
Станом на день подання позовної заяви Комітет не отримував від відповідача, а також і від органів Державної виконавчої служби документів, що підтверджують сплату штрафу, накладеного рішенням №49-р/тк, а також Комітет не отримував від відповідача документів, що підтверджують сплату пені за прострочення сплати штрафу, накладеного цим рішенням.
Також, пеню за прострочення сплати штрафу нараховано з 28.02.2025 (наступний день після двомісячного строку для сплати штрафу, накладеного рішенням №49-р/тк) по 27.05.2025 включно (день до якого розраховано пеню), яка згідно викладеного у позові розрахунку склала 45388,67 грн.
Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції», розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням Комітету. Отже, розмір пені становить 33999,00 грн.
На підставі викладеного, позивач просить суд прийняти рішення, яким стягнути з ТОВ “ТД “Югелеватор» пеню у розмірі 33999,00 грн і зарахувати зазначену суму у дохід загального фонду Державного бюджету України.
Згідно пояснення позивача б/н від 24.06.2025 року у даній справі, станом на сьогодні відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач не перебуває в стані припинення, тому на момент прийняття рішення від 25.10.2024 №49-р/тк у Комітету були відсутні правові підстави для закриття розгляду справи про порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті.
Також, посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №922/4378/17, від 06.08.2019 у справі №911/254/16, позивач вказав що нарахування, застосовані на підставі Закону України “Про захист економічної конкуренції», не пов'язані з невиконанням чи неналежним виконанням грошових зобов'язань або зобов'язань зі сплати податків і зборів та не є заходами, спрямованими на забезпечення виконання цих зобов'язань відповідно до положень законодавства про банкрутство.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України “Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З 21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), яким встановлені умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи та відновлення платоспроможності фізичної особи.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі №910/17743/18, суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).
Як вбачається із матеріалів справи №915/527/24, позивач - Антимонопольний комітет України станом на дату розгляду справи №915/527/24(915/921/25) не звертався до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника у справі №915/527/24 про банкрутство ТОВ “ТД “Югелеватор».
Водночас, як зауважив Верховний суд у своїй постанові від 23.09.2021 у справі №904/4455/19, зважаючи на притаманну позовному провадженню автономію в межах справи про банкрутство, незаявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку статті 7 КУзПБ (п. 117).
У разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до приписів статті 7 КУзПБ має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство (п. 118).
Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, рішенням Антимонопольного комітету України “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» від 25.10.2024 №49-р/тк, визнано, що ТОВ “ТД “Югелеватор» вчинило порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції», у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на вимогу заступника Голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 11.11.2022 № 126-26.13/09-5098 у встановлений ним строк; накладено на ТОВ “ТД “Югелеватор» штраф у розмірі 33999,00 грн за порушення, визначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення.
Також, відповідним рішенням визначено, що штраф підлягає сплаті у двомісячний строк з дня одержання рішення.
В подальшому, копія рішення №49-р/тк була надіслана Комітетом разом із супровідним листом від 07.11.2024 №126-26.13/05-10765е, який був повернутий із відділення поштового зв'язку як не вручений.
За такого, інформація про прийняте рішення Антимонопольного комітету України №49-р/тк була оприлюднена в офіційному друкованому органі центральних органів виконавчої влади України “Урядовий кур'єр» випуск № 254(7914) від 17.12.2024 відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції».
При цьому, судом встановлено, що матеріали цієї справи не містять доказів щодо оскарження відповідачем прийнятого позивачем рішення №49-р/тк у судовому порядку.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції», порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.
За змістом абз. 7 ч. 2 ст. 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції», за порушення, передбачені пунктами 9, 13-18, 21 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції», рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Рішення та розпорядження органу Антимонопольного комітету України набирають чинності з дня їх прийняття.
Особа, на яку накладено штраф рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. Встановлені у рішенні органу Антимонопольного комітету України зобов'язання, передбачені статтею 48 цього Закону, підлягають виконанню у двомісячний строк з дня одержання рішення органу Антимонопольного комітету України, якщо інше не передбачено законом або цим рішенням.
Згідно ч. 1, 2 ст. 62 Закону України “Про захист економічної конкуренції», строки, в межах яких вчиняються відповідні дії, зокрема при розгляді заяв про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, при розгляді справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції тощо, встановлюються законодавством про захист економічної конкуренції, а також органами Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України. Зазначені строки визначаються календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу.
Перебіг строку, який обчислюється роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.
Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку.
Строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, який обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця.
У разі, коли останній день припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Останній день строку триває до 24 години, але, коли в цей строк необхідно було вчинити дію в Антимонопольному комітеті України чи його територіальному відділенні, строк закінчується в момент закінчення робочого дня.
З огляду викладене, оскільки, рішення позивача від 25.10.2024 №49-р/тк вважається врученим відповідачу 27.12.2024, а тому строк для добровільної сплати штрафу, накладеного цим рішенням, згідно наведених норм законодавства закінчився 27.02.2025.
Водночас, як повідомлено позивачем у позові та встановлено судом, станом на день подання позовної заяви Комітет не отримував від відповідача, а також і від органів Державної виконавчої служби документів, що підтверджують сплату штрафу, накладеного рішенням від 25.10.2024 №49-р/тк, а також Комітет не отримував від відповідача документів, що підтверджують сплату пені за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням від 25.10.2024 №49-р/тк.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції», за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.
У разі несплати пені органи Антимонопольного комітету України стягують пеню в судовому порядку.
Судом встановлено, що згідно викладеного у позові розрахунку, за прострочення сплати відповідачем штрафу, накладеного рішенням від 25.10.2024 №49-р/тк, позивачем нараховано пеню в сумі 45388,67 грн (33999,00 х 1,5% = 509,985 грн, де 33999,00 грн - розмір штрафу, накладеного рішенням від 25.10.2024 №49-р/тк; 1,5% - відсоток від суми штрафу відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції»; за 89 днів прострочення сплати штрафу сума пені становить: 509,985 х 89 = 45388,67 грн) за період 28.02.2025 по 27.05.2025 (включно).
Поряд з цим, зважаючи на обмеження розміру пені, встановленого ч. 5 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції», позивачем визначено у позові та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 33999,00 грн.
Між тим, судом встановлено, що згідно матеріалів справи №915/527/24, ухвалою Господарського суду суду Миколаївської області від 01.08.2024, зокрема, відкрито провадження у справі №915/527/24 про банкрутство ТОВ “ТД “Югелеватор» (ідентифікаційний код 36622831); введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича.
Згідно ч. 1, 2, 6 ст. 41 КУзПБ, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні.
Під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п'ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.
За змістом абз. 4 ч. 3 ст. 41 КУзПБ, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.10.2022 у справі №904/11261/15, справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями та у порядку, встановленому законом, в цьому випадку - Законом України “Про захист економічної конкуренції».
Разом з тим, хоча штраф та пеня, які передбачені зазначеним Законом, за своєю суттю є окремим (самостійним) видом штрафних (економічних) санкцій, однак, водночас, є різновидом відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, оскільки, включені законодавцем до однієї сфери правового регулювання.
Системний аналіз положень статей 3, 4 зазначеного Закону та положень статей 7, 8 КУзПБ дає підстави для висновку про те, що Антимонопольний комітет України не наділений законодавцем повноваженнями щодо самостійного визначення кредиторських вимог та позачергового стягнення у процедурах банкрутства щодо боржника тощо.
У випадку порушення провадження у справі про банкрутство на Комітет поширюються положення Кодексу України з процедур банкрутства щодо виявлення кредиторів та черговості задоволення кредиторських вимог у відповідних процедурах банкрутства.
За наявності підстав для стягнення з боржника грошових сум на підставі рішення Антимонопольного комітету України, Комітет в цьому випадку виступає кредитором (конкурсним або поточним), без надання законодавцем переваг щодо інших кредиторів, а відповідні стягнення здійснюються на підставі рішення господарського суду (рішення, ухвали, постанови) у справі про банкрутство за результатами розгляду заяви про визнання кредиторських вимог та у порядку черговості, визначеної КУзПБ.
Преамбулою Закону України “Про захист економічної конкуренції» визначено, що цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Водночас, Преамбулою Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що зазначені нормативно-правові акти (з огляду на критерій регулювання суспільних відносин та кола питань, які вони вирішують), регулюють різні суспільні відносини, а відтак не можуть характеризуватись як спеціальні та загальні по відношенню один до одного.
Так, після відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, тому щодо боржника норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні у порівнянні з іншими нормами чинного законодавства. При цьому, провадження у справі про банкрутство та судові процедури, які застосовуються до боржника, не схожі на провадження у справах, пов'язаних з розглядом позовних заяв чи скарг на дії органів державної влади.
Системний аналіз частини першої-третьої статті 41 КУзПБ дає підстави для висновку, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, боржник фактично втрачає право самостійно, на власний розсуд визначати порядок погашення заборгованості за власними зобов'язаннями, а подальше задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку, передбаченому положеннями КУзПБ.
Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27.06.2023 у справі №922/5238/21(922/1937/22), від 17.02.2025 у справі №911/2548/20(911/895/24), від 17.02.2025 у справі №904/5865/20(904/6495/23).
За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.06.2023 у справі №922/5238/21(922/1937/22), стадія відкриття провадження у справі про банкрутство має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому, внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство поширюється на майнові відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб - конкурсних кредиторів.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Іншого визначення поняття “пеня» ні Закон України “Про захист економічної конкуренції», ні КУзПБ не містять.
Таким чином, на пеню, нараховану на суму несплаченого штрафу, в порядку статті 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції», поширюється заборона встановлена частиною 3 статті 41 КУзПБ.
Отже, беручи до уваги викладені правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку, що на пеню, яка нарахована позивачем в порядку статті 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції» згідно викладеного у позові розрахунку, поширюється заборона, встановлена частиною третьою статті 41 КУзПБ.
Водночас, суд зважає на те, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “ТД “Югелеватор», останнє перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних відносин відповідача. Тому в даному випадку спеціальними нормами, що регулюють спірні відносини виступають норми законодавства про банкрутство, а не норми законодавства, що регулюють захист економічної конкуренції.
Як вже було встановлено судом, відповідач мав сплатити штраф згідно рішення позивача від 25.10.2024 №49-р/тк до 20.11.2024 року (включно). Отже, нарахування пені розпочалося з 28.02.2025, тобто після відкриття провадження у справі №915/527/24 про банкрутство ТОВ “ТД “Югелеватор» та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
При цьому, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 33999,00 грн за період з 28.02.2025 по 27.05.2025 (включно), тобто під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів ТОВ “ТД “Югелеватор», що суперечить наведеним вище приписам ч. 3 ст. 41 КУзПБ.
Тотожний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №926/868/24.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем необґрунтовано нараховано пеню відповідачу в розмірі 33999,00 грн, а тому з огляду на вказане, відсутні підстави для задоволення позову у цій справі.
Водночас, суд не враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.02.2018 у справі №914/607/17, на яку посилається позивач у позові, оскільки, зміст зазначеної постанови свідчить про нерелевантність наведеної практики обставинам цієї справи та спір у вказаній справі розглядався поза межами процедур банкрутства.
Крім цього, у своїй постанові від 20.03.2025 у справі №926/868/24, Верховний Суд зауважив, що спори у справах №922/4378/17 та №9223-36гс13 розглядалися поза межами процедур банкрутства, а правові позиції у таких справах, як і в постанові від 06.08.2019 у справі №911/254/16, сформульовані без системного тлумачення положень Закону України “Про захист економічної конкуренції» у їх взаємодії з нормами КУзПБ.
Відтак, зважаючи на вказане, посилання позивача у поданому поясненні б/н від 24.06.2025 у справі №915/527/24(915/921/25) на правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №922/4378/17 та від 06.08.2019 у справі №911/254/16, судом також не враховуються.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.10.2024 у справі №914/3740/21, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки, за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
З огляду на наведені вище положення законодавства та встановлені обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Антимонопольного комітету України до ТОВ “ТД “Югелеватор» про стягнення 33999,00 грн пені у справі №915/527/24(915/921/25) в межах справи №915/527/24 про банкрутство ТОВ “ТД “Югелеватор» в повному обсязі з наведених вище мотивів.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Беручи до уваги викладене, судові витрати Антимонопольного комітету України по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн у цій справі, підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення суду складено та підписано 02.10.2025.
Суддя В.С. Адаховська