79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
23.09.2025 Справа № 914/2896/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мішем», м. Луцьк Волинської області,
до відповідача: Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Львів,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Приватне підприємство «Євроімекс-Інвест», м.Ужгород Закарпатської області,
про визнання частково недійсним та скасування рішення.
Суддя Б. Яворський,
при секретарі О. Муравець.
Представники сторін:
від позивача: О. Наконечний,
від відповідача: І. Сигляк,
від третьої особи: не з'явився.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст.222 ГПК України судове засідання проводилося в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку vkz.court.gov.ua.
На розгляд Господарського суду Львівської області через систему Електронний суд надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Мішем» до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним та скасування рішення АМК №63/129-р/к від 17.10.2024 у справі №63/1-01-44-2021.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 22.11.2024 справу №914/2896/24 передано на розгляд судді Б. Яворському.
Ухвалою суду від 27.11.2024 суд залишив без руху позовну заяву та надав позивачу строк для усунення недоліків. Після усунення позивачем допущених недоліків, ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, а також встановлено строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.
11.09.2025 позивач через систему «Електронний суд» подав додаткові пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду від 12.08.2025 у справі №914/2182/24, у яких зазначив, що такі висновки ВС повинні бути взяті судом до уваги при розгляді даної справи.
22.09.2025 відповідач подав письмові пояснення у справі, у яких вказав, що суб'єкти господарювання, які беруть участь у конкурсних закупівлях, є конкурентами, змагальність учасників забезпечується таємністю інформації. Адміністративною колегією встановлено факти, що у своїй сукупності свідчать про те, що під час підготовки цінових пропозицій для участі у трьох торгах учасники діяли узгоджено, що призвело до спотворення результату торгів та порушило право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату.
Позивач у судових засіданнях позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях.
Представник відповідача у судових засіданнях позовні вимоги заперечив, з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи у судове засідання 23.09.2025 не з'явився, у минулих засіданнях підтримав позовні вимоги та просив суд їх задоволити.
Згідно пункту 1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Таким чином, оскільки третю особу було повідомлено про судове засідання 23.09.2025, її явка обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, а представники позивача та відповідача не заперечували щодо розгляду за відсутності представника третьої особи, тому суд продовжив розгляд справи.
У судовому засіданні 23.09.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Агрументи позивача.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що адміністративною колегією ЗМТВ Антимонопольного комітету України прийнято рішення №63/129-р/к від 17.10.2024 у справі №63/1-01-44-2021 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», яким визнано узгодженими дії ТОВ «Мішем» та ПП «Євроімекс-Інвест» під час їх участі в торгах №1 на закупівлю «Капітальний ремонт вул. Собранецької (від вул. Митної до Міжнародного пункту пропуску «Ужгород») в м. Ужгород» (ідентифікатор закупівлі UА-2019-02-25-001700-с), торгах №2 «Капітальний ремонт вул. Гагаріна в м.Ужгород» (ідентифікатор закупівлі UA-2019-06-19-000511-а) та торгах №3 «Капітальний ремонт вул. Івана Анкудінова в м. Ужгород» (ідентифікатор закупівлі UA-2020-01-28-001654-а), яке передбачене п. 4 ч.2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Дії цих учасників Антимонопольний комітет кваліфікував як антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результату торгів. За кожне вчинене порушення на позивача накладено штраф у розмірі по 68'000,00 грн. Позивач вважає, що висновки АМК прийняті з неповним з'ясуванням та недоведенням обставин, які мають значення для справи, не підтверджені доказами і базуються виключно на припущеннях, оскільки наявність господарських відносин не має характеру пов?язаності в розумінні законодавства та створення середовища для обміну інформацією щодо участі у торгах. Факт укладення договорів між суб'єктами господарювання, які приймали участь в закупівлі, не доводить факту усунення або відчутного зменшення взаємної невизначеності щодо поведінки ТОВ «Мішем» та ПП «Євроімекс-Інвест», під час участі в торгах №1, торгах №2 та торгах №3. Положення Закону України «Про захист економічної конкуренції» та Закону України «Про публічні закупівлі» не містили та не містять заборони суб'єктам господарювання, які беруть участь у процедурі закупівлі, мати господарські договірні відносини між собою, та не пов'язують наявність таких стосунків з ознаками узгоджених антиконкурентних дій. Електронне листування стосувалось виключно господарських операцій в рамках договірних зобов'язань, які відбувались до проведення торгів, у період торгів та після їх проведення, і не стосувалось обміну інформацією та координацією дій у торгах. Подібність оформлених документів учасників у торгах не свідчить про те, що учасники спільно готували свої тендерні пропозиції у торгах №1, №2 та №3 (довідки, подані учасниками, істотно відрізняються, як за змістом так і за візуальним оформленням, а виділення жирним/напівжирним шрифтом або напівжирного накреслення, є звичаєм ділового обороту який направлений на виділення назв документів та підписантів документів з метою концентрації уваги на ключових пунктах документів, і готувалися за аналогічним оформленням, визначеним в тендерній документації закупівель, що не може бути підтвердженням спільних (узгоджених) дій на етапі підготовки тендерних пропозицій; оформлення банківських гарантій та особливості формування кошторисних рахунків у торгах №1 не свідчить про узгодженість дій, оскільки такі видавались учасникам різними банківськими установами, а програма АВК-5 використовується значною кількістю користувачів у сфері будівництва. Синхронність дій у часі щодо подання тендерних пропозицій у торгах №2 та №3 є недоведеною, оскільки усі учасники подали свої пропозиції в один день з невеликим проміжком у часі є усталеною практикою, тому зазначена обставина не може бути доказом вчинення учасниками антиконкурентних узгоджених дій, а має оцінюватися в сукупності з іншими обставинами. Іншими учасниками теж було подано довідки у вигляді таблиць та з виділенням тексту, а також подано пропозиції в один день. Відтак, зазначене не може бути доказом вчинення учасниками антиконкурентних узгоджених дій.
Аргументи відповідача
Зазначив, що сукупність встановлених обставин у діях суб'єктів господарювання є наслідком узгодженої поведінки учасників торгів, оскільки в їх діях вбачається чіткий та закономірний алгоритм поведінки (обмін інформацією, зацікавленість, єдність інтересів та координація між учасниками), спрямований на викривлення прозорого конкурентного відбору учасників, а наведені у позові мотиви є декларативними, не спростовують відповідних висновків рішення №63/129-р/к. Зазначив також, що у позові здійснюється фрагментація доказів з метою їх представлення відірвано один від одного. Просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити. На переконання відповідача, для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов'язковим з'ясування наслідків у формі завдання збитків для його конкурентів чи споживачів або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, оскільки достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, які визначено як антиконкурентні узгоджені дії, та можливість настання таких наслідків. У даному випадку негативним наслідком є сам факт спотворення результату аукціону (через узгодження поведінки учасників), а докази такого спотворення наведено відділенням у рішенні. Відповідач стверджує, що доводи позову спростовуються тим, що змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації, що міститься у пропозиціях, а змагальність учасників з огляду на приписи статей 1, 5, 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов'язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів самостійно, незалежно від інших учасників, без обміну інформацією між конкурентами; така змагальність виключає встановлену в рішенні сукупність обставин.
Аргументи третьої особи
У поясненнях по суті спору третя особа, підтримуючи позовні вимоги, відзначила, що висновок про наявність узгоджених дій не відповідає встановленій обставині наявності господарських відносин між позивачем і третьою особою під час проведених торгів; наявність господарських відносин не має характеру пов'язаності в розумінні законодавства; припущення відповідача про використання позивачем придбаного у третьої особи товару у період проведення торгів є необгрунтованим. Підхід відповідача суперечить принципам конкурентного ринку та безпідставно обмежує участь у публічних закупівлях. Відповідач не встановив зміст листування, який стосувався виключно наявних договірних відносин і не пов??язувався із фактом проведення відповідних торгів. Подані учасниками документи жодним чином не можуть вважатися подібними тільки з огляду на виділення назви напівжирним накресленням найменувань, оформленням таблиць, довідок та гарантійних листів, використання програми, тощо. Доводи оскаржуваного рішення у цій частині є вибірковими, через це висновок про узгодженість поведінки учасників є надуманим та не відповідає фактичним обставинам. Використання однакової версії програмного комплексу не є доказом узгодженості дій. Подання учасниками пропозицій в останній день обумовлена практикою більшості суб'єктів господарювання.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Розпорядженням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 17.10.2024 №63/129-рп/к розпочато розгляд справи №63/1-01-44-2021 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за кваліфікацією п. 4 ч. 2 ст. 6 і п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.
17.10.2024 Адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення № 63/129-р/к у справі № 63/1-01-44-2021 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», яким визнано, що ТОВ «Мішем» та ПП «Євроімекс-Інвест», узгодивши свою поведінку під час участі в торгах №1 на закупівлю «Капітальний ремонт вул. Собранецької (від вул. Митної до Міжнародного пункту пропуску «Ужгород») в м. Ужгород» (ідентифікатор закупівлі UА-2019-02-25-001700-с), торгах №2 «Капітальний ремонт вул. Гагаріна в м.Ужгород» (ідентифікатор закупівлі UA-2019-06-19-000511-а) та торгах №3 «Капітальний ремонт вул. Івана Анкудінова в м. Ужгород» (ідентифікатор закупівлі UA-2020-01-28-001654-а), вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п.1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону. За вчинення порушення на позивача накладено штраф у розмірі 68'000,00 грн. за кожне порушення (разом 204?000,00 грн).
У процесі розгляду справи №63/1-01-44-2021 АМК встановлено, що учасники під час підготовки та участі в аукціоні діяли не самостійно, а узгоджували свою поведінку з метою усунення змагання, з огляд на наступне.
14.03.2019 (торги №1), 08.07.2019 (торги №2) та 17.02.2020 (торги №3) проводилися торги за замовленням Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради (UА-2019-02-25-001700-с (торги №1), UA-2019-06-19-000511-а (торги №2) та UA-2020-01-28-001654-а (торги №3). У зазначених аукціонах брали участь: ТОВ «Мішем», ПП ««Євроімекс-Інвест», ТОВ «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР» (торги №1); ТОВ «Мішем», ПП «Євроімекс-Інвест», ТОВ «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР», ТОВ "Будівельна компанія "Антрол" (торги №2); ТОВ «Мішем», ПП «Євроімекс-Інвест», ТОВ "СЕМ Білдінг", ТОВ «ШБУ-77» (торги №3).
Висновки про антиконкурентні узгоджені дії відповідачем зроблено на підставі сукупності таких обставин:
1. Наявність господарських відносин та електронного листування у період до проведення торгів, під час та після їх проведення. Між учасниками торгів за період 2018-2019 існували сталі господарські відносини, що свідчить про спільне здійснення ними господарської діяльності, тісну співпрацю, комунікацію, узгодженість дій (договір купівлі-продажу №3 від 13.04.2018, договір про надання послуг №25/03/19 від 25.03.2019 та договір купівлі-продажу №22/04 від 22.04.2019).
2. Синхронність дій учасників торгів у часі. Позивач та третя особа у торгах №2 розмістили свої заявки на електронному майданчику та завантажили документи в один день та час з різницею в 1 хв. (04.07.2019 14:38 та 14:39). Така погоджена поведінка під час підготовки та участі в торгах підтверджує взаємодію, узгодженість та синхронність дій у часі, що свідчить про координацію дій і не може вважатись випадковим збігом.
3. Подібність оформлення документів (підкреслення тексту та оформлення відомостей про учасника у вигляді таблиць; виділення жирним накресленням інформації, котра безпосередньо стосується учасника; довідки учасників оформлені подібно, що проглядається у виділенні напівжирним накреслення найменування замовника, найменування довідки, предмета закупівлі та місце підпис директора; виділено назву «інформаційна довідка» усіма великими літерам.
4. Кошторисні рахунки у торгах №1 сформовано за допомогою програмного комплексу АВК-5 однієї версії (3.3.3.1) укр, яка стала доступною з 13.11.2018, при тому, що згідно інформації ТОВ «НВФ «АВК Созидатель» термін обслуговування ТОВ «Мішем» за договором закінчився 31.07.2018. Наведені обставини свідчать про координацію дій між учасниками.
5. Існування комунікації між учасниками торгів (позивачем і третьою особою) до, під час та після проведення торгів.
6. Оформлено банківські гарантії в один день (11.03.2019 - по торгах №1 та 12.02.2020 - по торгах №3).
Рішення Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 63/129-р/к від 17.10.2021 (справа №63/1-01-44-2021) «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» позивачем отримано 28.10.2024.
Із позовом до Господарського суду Львівської області ТОВ «Мішем» звернувся 22.11.2024, тобто в межах визначеного ч.1 ст.60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» строку.
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Закону України «Про публічні закупівлі».
Суб'єкти господарювання, які беруть участь у публічних закупівлях, є конкурентами. Змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації; змагальність учасників процедури закупівлі з огляду на приписи статтей 1, 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов'язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією.
Статтею 2 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання, суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією регулюються цим Законом.
Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель (ст.ст.1, 7 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України).
Згідно п.1 ч.1 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентні узгоджені дії визнаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. До таких дій належать узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів. Частина 4 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначає, що вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених не є обов'язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб'єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.
Для визнання АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим, достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб'єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема, шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що, у свою чергу, призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі. Визначені законом дії повинні аналізуватися в сукупності, тому органи Антимонопольного комітету України, ухвалюючи рішення про порушення вимог антимонопольного законодавства, повинні аналізувати усі вчинені відповідними суб'єктами дії (постанова Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №910/6507/19).
За змістом статті 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи комітету збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень.
При цьому, ч. 3 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не передбачено якогось окремого (відмінного) складу правопорушення (це ті ж самі антиконкурентні узгоджені дії - пункт 1 частини першої статті 50 Закону), натомість статтею лише передбачено можливість доведення вчинення суб'єктами таких антиконкурентних узгоджених дій в непрямий спосіб (непрямими доказами). Проте в будь-якому разі єдиним можливим поясненням схожості дій при кваліфікації їх як антиконкурентних узгоджених за положеннями частини третьої статті 6 Закону повинне бути попереднє погодження (досягнення суб'єктами домовленості про вчинення таких дій), і обов'язок доведення факту такого погодження покладено саме на органи АМК. Саме тому закон і надає право цим органам отримувати інформацію з різного роду джерел та аналізувати їх на предмет наявності ознак антиконкурентних узгоджених дій, виявлення наміру учасників закупівлі діяти скоординовано.
З огляду на наведені норми, питання щодо збору, оцінки та аналізу доказів у справі є винятковою компетенцією органів Антимонопольного комітету України, а тому виходить за межі повноважень судів. Саме на орган Антимонопольного комітету України покладено обов'язок навести відповідні докази у своєму рішенні, на підставі яких орган дійшов висновку про обставини справи, а суд покликаний дослідити та оцінити наведені органом докази.
Вирішуючи спори щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету, господарські суди мають враховувати, що відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та Закону України «Про захист економічної конкуренції» кваліфікація дій суб'єктів господарювання як порушення законодавства про захист економічної конкуренції є виключною компетенцією органів АМК (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 910/14949/18). Крім того, з урахуванням правових позицій, наведених в пункті 51 цього рішення, суд не може переймати на себе притаманні лише Антимонопольному комітету функції стосовно кваліфікації дій учасників закупівлі та переоцінювати висновки, зроблені цим органом.
Суд також відзначає, що судом не можуть досліджуватись та оцінюватись пояснення/заперечення, які стосуються кваліфікації встановленого АМК порушення конкурентного законодавства, які не надавались в межах розгляду справи про порушення конкурентного законодавства (вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 19.08.2019 у справі №910/12487/18 та від 15.12.2020 у справі №918/390/20).
Верховний Суд постійно наголошує, що втручання в дискреційні повноваження АМК виходить за межі завдань господарського судочинства. Суд перевіряє лише те, щоб дискреційні повноваження (як можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним) не використовувалися органом свавільно. Тобто, дискреційні повноваження АМК мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля (постанова ВС від 18.09.2025 у справі №914/2940/24).
Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, зокрема, про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ст.51 Закону України «Про захист економічної конкуренції»). Частиною 2 статті 52 того ж Закону встановлено, що за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 Закону, накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Під час розгляду справи позивач стверджував про обов'язковість висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.08.2025 по справі №914/2182/24 щодо недійсності Рішення Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафів (справа № 63/1-01-43-2021)» № 63/61-р/к від 17.07.2024. На переконання позивача оскаржуване у даній справі Рішення №63/129-р/к від 17.10.2024 прийняте з аналогічних підстав, а тому також підлягає визнанню недійсним та скасуванню. З даного приводу суд відзначає наступне.
У згадуваній позивачем постанові від 12.08.2025 по справі №914/2182/24 Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження (п.8.2). Верховний Суд наголошує, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови (п.8.28). Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (п.8.28.1). Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку (п.8.28.2). Верховний Суд неодноразово та послідовно наголошував, що кожна справа є індивідуальною, що обумовлено, окрім правової кваліфікації дій, яку здійснює АМК, так і на підставі тих обставин, фактів, доказів, які АМК досліджує та оцінює у своєму рішенні, і які в подальшому досліджуються та оцінюються судом через призму статті 59 Закону (п.8.29). Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України) (п.8.30). Верховний Суд наголошує, що покликання скаржника фактично спрямовані на переоцінку доказів, до якої суд касаційної інстанції вдаватися не може, з огляду на приписи статті 300 ГПК України (п.8.54). Верховний Суд звертає увагу, що у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України (п.8.74). Далі у п.8.75 постанови зазначається, що якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц). Крім того, переглядаючи постанову апеляційного суду ВС відзначив, що касаційний суд виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи (п.8.77). Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність (п.8.78).
Таким чином, у постанові ВС від 12.08.2025 по справі №914/2182/24 касаційний суд, виконуючи функцію "суду права", а не "факту", не здійснював оцінку доказів та не робив висновку щодо наявності підстав для скасування рішення АМК, а перевіряв правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги. Враховуючи зазначене, висновок ВС у справі №914/2182/24 щодо відсутності підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції від 17.03.2025 не впливає на питання законності/незаконності рішень органів АМК у справі №914/2896/24.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд, специфіка спорів щодо оскарження рішень АМК, якими визнано дії учасників торгів антиконкурентними узгодженими діями, які стосуються спотворення результатів торгів, полягає у тому, що у кожному конкретному випадку судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справ з'ясовується питання наявності/відсутності підстав для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, якими в силу приписів частини першої статті 59 Закону, зокрема, є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Системний правовий аналіз норм Конституції України (щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності стаття 61), Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (щодо завдань та повноважень АМК), Закону (щодо меж його застосування), свідчить про те, що АМК проводить дії, направлені на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін; а у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом АМК обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган АМК керувався, приймаючи рішення.
Матеріали справи свідчать, що між позивачем та третьою особою на момент проведення торгів існували сталі господарські відносини. Так, за договором поставки ПП «Євроімекс-Інвест» постачав ТОВ «Мішем» товар, переважно асфальтобетон, а за договором про надання послуг ТОВ «Мішем» надавав ПП «Євроімекс-Інвест» послуги спеціальними машинами (екскаваторами, катками, асфальтоукладальником). Суд погоджується із АМК, що наявність таких відносин свідчить про обізнаність учасників таких відносин щодо конкурентноспроможності один одного (стану фінансових, матеріальних, людських ресурсів, наявність/відсутність атестатів, ліцензій, тощо). Крім того, між зазначеними суб'єктами існували взаємні права та обов'язки, і вони повинні були дотримуватися певної поведінки, яка б була вигідна їм обом. За таких умов наявність конкуренції, яка повинна існувати між учасниками торгів, ставиться під сумнів, оскільки має місце єдність інтересів і зацікавленість в результатах роботи один одного.
У силу наявності таких сталих договірних відносин між суб'єктами господарювання АМК відзначив, що спілкування за допомогою засобів електронного поштового зв'язку протягом тривалого періоду є обставиною, яка вказує на наявність умов для обміну інформацією між даними суб'єктами та координацію ними своїх дій.
Також колегія АМК в оскаржуваному рішенні відзначила, що кошторисні розрахунки позивача та третьої особи розраховані в одній версії програмного комплексу АВК - 5 (3.3.3.1)укр. Окрім того, ТОВ «Мішем» та ПП «Євроімекс-Інвест» подавали свої пропозиції на торги в один день з різницею в одну хвилину (04.07.2019 о 14:38 та 04.07.2019 о 14:39 відповідно). Позивач наголошує, що це може бути внаслідок збігу, встановленого обмеження в часовому періоді для надання пропозицій, та вказує, що інші два учасники також подавали свої пропозиції в цей день. Однак, матеріали справи свідчать, що такі пропозиції іншими учасниками подавалися в інший час - о 9:43 та 15:19.
Одна з обставин, яка визначена АМК як така, що у сукупності з іншими свідчить про порушення антиконкурентного законодавства, є «спільні особливості формування документів тендерних пропозицій в торгах». АМК встановив, що документи складалися ТОВ «Мішем» та ПП «Євроімекс-Інвест» із подібним візуальним оформленням: виділення напівжирним накресленням найменування замовника, найменування довідки, місце підпису директора, використання усіх великих букв «ІНФОРМАЦІЙНА ДОВІДКА» із використанням напівжирного накреслення.
Серед тендерних документів, які подавали учасники міститься Довідка «Відомості про учасника». Така довідка повинна була подаватися у довільній формі. Аналіз поданих ТОВ «Мішем» та ПП «Євроімекс-Інвест» довідок (а.с.189, 213, 237 Т.1, а.с.9, 29, 43 Т.2) дозволяє відзначити їх подібні ознаки. Зокрема, порядок викладу інформації щодо учасника у пунктах 1-8 та п.10/11 довідок позивача та третьої особи є ідентичним та містить однакові формулювання: « 1. Повне найменування учасника», «2. Місцезнаходження учасника», « 3. Код ЄДРПОУ», « 4. Назва установчого документу відповідно до якого учасник здійснює діяльність», « 5. Контактна особа, яка відповідає за Договори (прізвище та ініціали, посада), « 6. Адреса електронної пошти», « 7. Посада, прізвище, ім'я та по батькові керівника», « 8. Дані про основний вид економічної діяльності … Форма власності … Місце та дата реєстрації …», « 10/11. Інформація про систему оподаткування, на якій перебуває учасник як суб'єкт підприємницької діяльності». Інформація у пунктах 5 та 8 ідентично розподілена та викладена у вигляді стовпців.
Таким чином, у зазначених документах, які створені різними суб'єктами господарювання, що беруть участь у торгах, і між якими повинна бути конкуренція, наявні ідентичні ознаки, які свідчать про їх спільне походження. Зокрема, в текстах позивача та третьої особи, окрім співпадіння викладу, стилістичних особливостей та однакового змісту, в одних і тих самих пунктах документів спостерігається ідентична помилка - відсутність коми у пункті 4 після слова «документу». Крім того, у текстах вживаються ідентичні скорочення слів, проставлені однакові розділові знаки, а у п.3 після «ЄДРПОУ» відсутня двокрапка, хоча у всіх інших пунктах вона є.
Суд зауважує, що ці ознаки є настільки очевидними, що їх можна встановити навіть без спеціальних знань. Сукупність таких ознак виключає можливість випадкового співпадіння та свідчить про те, що документи виготовлялися узгоджено, швидше за все шляхом копіювання зі зміною шрифту зі звичайного на курсив та певною видозміною окремих пунктів для надання візуальної відмінності у документах.
У постанові від 18.09.2025 по справі №914/2940/24 ВС відзначає: «Оцінка доказів - це визначення їх об'єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.
Так, за приписами частини третьої статті 86 ГПК України суд надає оцінку доказам, у тому числі й кожному доказу, що міститься у справі, мотивує їх відхилення або врахування. Суд має надати оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При розгляді справ за участю органів АМК, предметом яких є визнання недійсними його рішень встановлені у рішенні обставини та докази підлягають оцінці судами виходячи з положень частини третьої статті 86 ГПК України і саме від встановлення відповідних обставин справи на підставі правильної оцінки доказів щодо всебічності, повноти та об'єктивності залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас висновки суду у кожній конкретній справі формуються за результатами оцінки судом фактичних обставин, певної доказової бази на підставі наданих сторонами доказів за правилами визначеними у статті 86 ГПК України.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечень осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду».
Позивач не спростував встановлені АМК обставини щодо сталого взаємозв'язку позивача та третьої особи у справі, адже як свідчать матеріали справи відносини між позивачем та третьою особою у справі містили характер контрагентних, що ставить під сумнів їх конкурентність у торгах; наявність господарських відносин між учасниками підтвержує факт того, що такі були обізнаними щодо конкуретноспроможності один одного; подібність в оформленні ними документів як учасників теж не спростовані позивачем; листування, подані позивачем у підтвердження того, що відносини містили лише характер господарських не спростовує факту того, що такі подані вибірково. Відтак, твердження позивача про те, що висновки відповідача не доведені обставинами, які мають значення для справи, спростовуються поданими у даній справі доказами та, відповідно, не приймаються судом до уваги.
Суд погоджується з відповідачем, що сукупність обставин, встановлених у рішенні, виключає можливість того, що пропозиції в торгах готувалися окремо, без комунікації між ними з метою визнання переможцем у торгах одного з них. Натомість позивач постійно намагається подавати кожну обставину окремо і зазначає, що вона не свідчить про порушення антиконкурентного законодавста. Однак, як вірно відзначає АМК, суб'єкти господарювання відмовляються від вчинення антиконкурентних узгоджених дій у відкритій формі (укладання угод) на користь неформальних (таємних) угод, що може виключати можливість отримання прямих доказів безпосередніх контактів конкурентів (таких, як протоколи переговорів, угоди, кореспонденція, показання свідків, тощо), що виражається у формі «інша погоджена конкурентна поведінка (дії та бездіяльність) відповідно до пункту абзацу 1 частини першої статті 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Для доведення порушення передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не обов?язково потрібно шукати і знаходити докази контактів між господарюючими суб?єктами, щоб обґрунтувати наявність узгодженості в їх діях. Домовленість між суб'єктами господарювання навряд чи буде письмових угод чи інших документів.
Розглянувши дану справу, суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про те, що рішення від 17.10.2024 № 63/129-р/к у справі №63/1-01-44-2021 ґрунтується на помилкових висновках та прийняте з неповним і необ'єктивним з'ясуванням обставин справи. При цьому суд зазначає, що позивач, заперечуючи проти висновків АМКУ, не надав до матеріалів справи доказів, які могли б спростувати зазначені висновки, а заперечення проти висновків АМК зводяться до переоцінки встановлених відповідачем обставин, подій і фактів, та намагання надати оцінку кожному доказу, який наводиться в оскаржуваному рішенні, окремо, а не їх сукупності, у зв'язку з чим такі заперечення судом відхиляються як недоведені та безпідставні.
Суд вважає, що наведена АМК у рішенні сукупність фактів у їх взаємозв'язку, з точки зору вірогідності надає можливість встановити мотиви його прийняття саме в частині доведення наявності ознак протиправного діяння стосовно участі у аукціоні та не може вважатися випадковим збігом обставин та/чи наслідком об'єктивних чинників і підтверджує узгоджену поведінку, зокрема позивача. Таким чином, рішення АМК ґрунтується на висновках, зроблених на підставі встановлених фактів та обставин, які є достатніми для висновку про узгоджену поведінку позивача, що стосується спотворення результатів аукціону.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц. Відхиляючи доводи скаржника, суд також враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» в якому зазначено, що п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією № 90 від 20.11.2024 на суму 3'028,00 грн.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, тому судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 222, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
у задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 02.10.2025.
Суддя Яворський Б.І.