ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.10.2025Справа № 910/12220/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є., розглянувши заяву про забезпечення позову Фізичної особи-підприємця Поляха Володимира Володимировича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, місто Київ, вул. Хрещатик, 32; код ЄДРПОУ 26345558)
про визнання недійсним одностороннього правочину,
До Господарського суду міста Києва 30.09.2025 через відділ документообігу суду надійшов позов Фізичної особи-підприємця Поляха Володимира Володимировича до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним з моменту вчинення одностороннього правочину лист Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вих. №055-8476 від 25.06.2025 про припинення дії Договору пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою №07308-24/28 від 12.08.2024.
Одночасно з пред'явленням позовом подано заяву про забезпечення позову від 30.09.2025, предметом якої є: до набрання рішенням законної сили вжити заходи до забезпечення позову, шляхом заборони Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03057, місто Київ, вул. Дегтярівська, 31, корп. 2, код ЄДРПОУ 24926981), його структурним підрозділам, комунальним підприємствам, а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії спрямовані на примусове переміщення (демонтаж) тимчасової споруди (павільйону площею 18, 36 кв. м.), на який укладений Договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою №07308-24/28 від 12.08.2024, що належить Фізичній особі-підприємцю Полях Володимиру Володимировичу ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2025 матеріали позовної заяви №910/12220/25 передано на розгляд судді Блажівській О.Є.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.09.2025 заяву про забезпечення позову передано судді Блажівській О.Є.
Матеріали позовної заяви №910/12220/25 та Заяву про забезпечення позову було передано та отримано (сектором) суддею Блажівською О.Є.- 01.10.2025.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову від 30.09.2025 заявник (Фізична особа-підприємець Полях Володимир Володимирович) зазначає, що заява про забезпечення позову, подається до Господарського суду міста Києва одночасно із позовом Фізичної особи-підприємця Полях Володимира Володимировича до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Відповідач), про визнання недійсним одностороннього правочину, листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вих. № 055-8476 від 25.06.2025 року, про припинення дії Договору пайової участі в утриманні об?єкта благоустрою № 07308-24/28 від 12.08.2024 року.
Заявником у заяві про забезпечення позову також зазначено короткий виклад позовної заяви: «Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.08.2025 між Фізичної особи-підприємця Поляха Володимира Володимировича та Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було укладено договір пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою № 07308-24/28 від 12.08.2024 , у відповідності до п. 1.1. якого, Фізична особа-підприємець Полях В.В. зобов'язався оплатити пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою (місце розташування - м. Київ, Святошинський район, вул. Академіка Єфремова, 3) на території якого розташована тимчасова споруда (павільйон площею 18,36 кв. м), власником якої є Позивач.
Умовами Договору передбачено, що продовження строку його дії (лонгацію), за умови що комісією з питань розміщення тимчасових споруд, не прийнято рішення про запровадження додаткових зон обмежень на зазначеній території.
Враховуючі відсутність рішення комісії з питань розміщення тимчасових споруд про запровадження додаткових зон обмежень на території об'єкту благоустрою, а також належне виконання Фізичної особою-підприємцем Полях В.В. свого обов'язку із сплати пайової участі (внеску), дія Договору була продовжена (лонгована) відповідно до положень п. 6.3 Договору, на весь період який був оплачений Фізичної особи-підприємця Полях В.В.
Заявник у своїй заяві про забезпечення позову зазначає про те, що Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом (вих. №055-8476 від 25.06.2025) заявив про дострокове припинення дії Договору пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою №07308-24/28 від 12.08.2024. Крім того, заявник (Фізична особа-підприємець Полях Володимир Володимирович) в середині червня 2025 року отримав припис №202518404 від 10.06.2025, відповідно до якого головний спеціаліст Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) встановлено порушення п.п. 13.1.1 Правил благоустрою міста Києва, затверджених Рішенням Київської міської ради №1051/105 від 25.12.2008 за місцем розміщення павільйону площею 18,36 кв. м., який належить заявнику (Фізична особа-підприємець Полях Володимир Володимирович) за адресою: АДРЕСА_2 . Заявник звертає увагу, що відповідно до Припису заявнику (Фізична особа-підприємець Полях Володимир Володимирович) було запропоновано надати до Департаменту територіального контролю заяву з дозвільною документацією на розміщення павільйону або власними силами відновити благоустрій, та попереджено що у разі невиконання припису, будуть застосовані заходи чинного законодавства».
Обґрунтовуючи подану заяву про забезпечення позову заяву заявник (Фізична особа-підприємець Полях В.В.) посилається на підпункт 13.3.1 пункту 13.3 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 (далі - Правила), у разі виявлення самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив'язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (автомагазини, автокафе, автокав'ярні, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки) тощо) (далі - засоби пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі), об'єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи) уповноважені особи Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київблагоустрій" (далі - КП "Київблагоустрій) вносять припис його власнику (користувачу або особі, яка здійснила розміщення (встановлення)) з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до абзаців другого і третього цього підпункту. Малі архітектурні форми, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності мають бути демонтовані протягом трьох днів з моменту отримання припису, крім тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, відсутніх в матеріалах єдиної цифрової топографічної основи території міста Києва, демонтаж яких має бути здійснений протягом одного дня з моменту отримання припису. Протягом зазначеного у приписі строку власник (користувач або особа, яка здійснила розміщення (встановлення)) зобов'язаний за власний рахунок здійснити демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, демонтаж (переміщення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі та провести відновлення порушеного благоустрою на місці їх розміщення (встановлення).
Підпунктом 13.2.3 пункту 13.2 Правил передбачено, що у разі якщо власники (користувачі або особи, які здійснили розміщення (встановлення)) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі не здійснили демонтаж в строки, зазначені в приписі, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районні в місті Києві державні адміністрації вживають заходів щодо демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, а Департамент промисловості та розвитку підприємництва - щодо демонтажу об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі на підставі рішень, зазначених у підпункті 13.3.3 пункту 13.3 цих Правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з наступним відшкодуванням усіх витрат згідно з абзацом 3 цього підпункту.
У відповідності до підпункту 20.2.1 пункту 20.2 Правил якщо під час перевірки виявлені причини та умови, які можуть спричинити порушення благоустрою, посадова особа контролюючого органу зобов'язана скласти та видати офіційний документ - припис, який є обов'язковим для виконання в термін до трьох діб особами, які є відповідальними за утримання об'єктів благоустрою.
Згідно з підпунктом 20.2.10 пунктом 20.2 Правил Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районні в місті Києві державні адміністрації здійснюють заходи щодо проведення демонтажу самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності та елементів об'єктів благоустрою на території міста Києва на підставі:
- заявок балансоутримувачів об'єктів благоустрою, рішень комісії з питань розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства, утвореної виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією), за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з наступним відшкодуванням усіх витрат на проведення демонтажу, перевезення, розвантаження, зберігання малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності власником (користувачем або особою, яка здійснила розміщення (встановлення)) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, елементів об'єктів благоустрою, винним у порушенні благоустрою;
- рішень суду за рахунок коштів міського бюджету з наступним відшкодуванням усіх витрат на проведення демонтажу, перевезення, розвантаження, зберігання елементів об'єктів благоустрою, малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності елементів об'єктів благоустрою власником (користувачем або особою, яка здійснила розміщення (встановлення)) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, елементів об'єктів благоустрою, винним у порушенні благоустрою.
Демонтаж малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності та елементів благоустрою на підставі заявок їх власників здійснюється за рахунок коштів останніх.
Відтак, заявник (Фізична особа-підприємець Полях Володимир Володимирович) зазначає про те, що враховуючи наявність діючого припису №202518404 від 10.06.2025, а також враховуючи те, що в процесі розгляду справи існує ймовірність виконання цього припису Департаментом територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) його структурними підрозділами, комунальними підприємствами, а також будь-якими іншими особами, шляхом примусового переміщення (демонтажу) майна, тимчасової споруди (павільйону площею 18, 36 кв. м.), який належить заявнику, а тому, останній просить суд до набрання рішенням законної сили вжити заходи до забезпечення позову, шляхом заборони Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03057, місто Київ, вул. Дегтярівська, 31, корп. 2, код ЄДРПОУ 24926981), його структурним підрозділам, комунальним підприємствам, а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії спрямовані на примусове переміщення (демонтаж) тимчасової споруди (павільйону площею 18, 36 кв. м.), на який укладений Договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою №07308-24/28 від 12.08.2024, що належить Фізичній особі-підприємцю Полях Володимиру Володимировичу ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
В заяві про забезпечення позову заявник посилається на Договір пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою №07308-24/28 від 12.08.2024, лист вих. 055-8476 від 25.06.2025, припис №202518404 від 10.06.2025, які долучені як додатки до позовної заяви.
Розглянувши заяву заявника (Фізична особа-підприємець Полях В.В.) про забезпечення позову, проаналізувавши норми матеріального та процесуального законодавства України, врахувавши висновки щодо застосування норм права викладених у постановах Верховного Суду, суд зазначає наступне.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Отже, забезпечення позову - це, по суті, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідачів з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача і з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є доведення наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Так, метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").
Згідно з ч. 1 ст.137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За правилами ч. 1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
Зустрічне забезпечення позову як процесуальний засіб захисту відповідача має приблизно ті ж самі ознаки, що і забезпечення позову, і також передбачає дотримання принципів господарського судочинства, зокрема принципів змагальності, рівності і пропорційності, які теж мають місце у разі застосування зустрічного забезпечення. Крім того, саме запровадження цього захисного засобу спрямовано на забезпечення рівності правового статусу сторін; принцип пропорційності фактично виражений в ч.3 ст.141 ГПК, і у разі порушення цього принципу під час визначення судом розміру зустрічного забезпечення заявник також має право оскаржити ухвалу суду про застосування зустрічного забезпечення (якщо це не одна ухвала, в якій ідеться про задоволення заяви про забезпечення позову); принцип змагальності може діяти в цьому випадку дещо обмежено, оскільки з огляду на положення ст.141 ГПК суд може або самостійно, або за клопотанням відповідача вимагати від заявника надання зустрічного забезпечення позову.
За правилами ст. 139 ГПК України (зміст і форма заяви) заява про забезпечення позову відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України містить зазначення щодо зустрічного забезпечення.
Заявником у заяві зазначається наступне: «Позивач просить суд не застосовувати зустрічне забезпечення, так як він є особою з інвалідністю 2-й групи, результати підприємницької діяльності за місцем розміщення тимчасової споруди (павільйону) є основним джерелом його доходу (тобто засобом існування), а такий захід забезпечення позову як заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору, не призведе до збитків Відповідача та інших осіб, а навпаки, його незастосування може призвести до збитків Позивача, пов'язаних із демонтажем павільйону».
Заявником зазначено щодо зустрічного забезпечення та підстав невжиття зустрічного забезпечення.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 141 ГПК України передбачено право, а не обов'язок суду вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), в якій зазначається про зустрічне забезпечення, але не містить пропозиції щодо зустрічного позову, не є порушенням норм ст.ст. 139, 140 ГПК. Така позиція узгоджується з правовим висновком, який міститься у постанові КГС ВС від 09.02.2021 у справі №910/6503/19.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 44/639-б (910/15659/24) зазначено, що частиною першою статті 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову без вирішення питання зустрічного позову не є порушенням наведених вимог законодавства. За положенням частини другої статті 141 ГПК України зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом.
Суд звертає увагу, що при вирішенні питання про зустрічне забезпечення господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідного заходу з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо зустрічного забезпечення; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу.
З аналізу положень статті 141 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що метою застосування заходів зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Заходи зустрічного забезпечення повинні бути співмірними із заходами забезпечення позову. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до зустрічного забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.
Метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично цей інститут права зберігає існуючий status quo між сторонами до ухвалення рішення суду по суті спору (аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 911/172/22).
Таким чином, на підставі узагальнення зазначених ознак і підходів до правової природи зустрічного забезпечення можна сформулювати відповідне визначення поняття, за яким під зустрічним забезпеченням позову слід розуміти складову частину інституту забезпечення позову (субінститут), яка є механізмом, що складається із тимчасових процесуальних дій господарського суду та сторін, що наділені обмежувальним характером для заявника і спрямовані на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, завданих забезпеченням позову у передбачених законом випадках, за яких зберігається право відповідача на відшкодування завданих йому збитків внаслідок забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 916/938/24, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Подібні за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені у статті 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.02.2024 у справі № 910/13624/23 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20, від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі № 913/2239/21.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19).
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Так, у немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19, від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 21.10.2021 року у справі №910/20007/20, від 30.06.2022 року у справі № 911/3616/21(911/184/22).
В обґрунтування поданої заяви заявник зазначає, що враховуючи наявність діючого припису №202518404 від 10.06.2025, а також враховуючи те, що в процесі розгляду справи існує ймовірність виконання цього припису Департаментом територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) його структурними підрозділами, комунальними підприємствами, а також будь-якими іншими особами, шляхом примусового переміщення (демонтажу) майна, тимчасової споруди (павільйону площею 18, 36 кв. м.), який належить заявнику, а тому, останній просить суд до набрання рішенням законної сили вжити заходи до забезпечення позову, шляхом заборони Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03057, місто Київ, вул. Дегтярівська, 31, корп. 2, код ЄДРПОУ 24926981), його структурним підрозділам, комунальним підприємствам, а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії спрямовані на примусове переміщення (демонтаж) тимчасової споруди (павільйону площею 18, 36 кв. м.), на який укладений Договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою №07308-24/28 від 12.08.2024, що належить Фізичній особі-підприємцю Полях Володимиру Володимировичу ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та розташований за адресою: місто Київ, Святошинський р-н, вул. Академіка Єфремова, 3.
Суд зазначає, що обставини, покладені заявником в обґрунтування поданої заяви, не вказують на наявність дійсних та достатніх підстав для забезпечення позову, фактично заявник наводить обґрунтування позову, вказуючи на неправомірність дій відповідача. Заявником не наведено обґрунтованих підстав для висновку про те, що невжиття заявлених ним заходів забезпечення позову утруднить виконання рішення суду у спірних правовідносинах. Саме лише припущення про можливе утруднення виконання рішення суду, у випадку задоволення позову, позбавляють суд можливості встановити обґрунтованість доводів заявника.
Крім того, відповідно до п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який затверджений наказом регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господ від 21.10.2011 №244 (далі - Порядок №244), тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Таким чином, тимчасова споруда має бути встановлена з полегшених конструкцій без улаштування фундаменту, враховуючи її тимчасовий характер та відповідну площу, при цьому характер тимчасовості передбачає, що демонтаж може відбуватись шляхом переміщення останніх в будь-яке інше місце для подальшого зберігання, що не впливає на цінність відповідного майна.
Відповідно до твердження заявника (Фізичної особи-підприємця Поляха В.В.) про примусове переміщення (демонтаж) тимчасової споруди (павільйону площею 18, 36 кв. м.), відповідні обставини не підтвердженні будь-якими належними та допустимими доказами, а тому зазначені обставини заявником у заяві про забезпечення позову не є безумовними підставами для застосування заявленого заходу забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, та постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази, та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі № 922/1583/23, від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Водночас суд зазначає, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.
Суд також зазначає, що обранням належного, такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову забезпечується дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22.
При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 дійшла висновку про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Основним, за висновком Великої Палати Верховного Суду, є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 4 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може призвести до порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 924/1351/20 (924/1227/23).
Разом із тим, до поданої заяви про вжиття заходів забезпечення позову заявником (Фізична особа-підприємець Полях В.В.) не надано належних доказів вчинення відповідачем та третіми особами подальших дій. Крім того, підтвердження фактичних обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Отже, ураховуючи обставини, викладені у заяві про забезпечення позову та зміст позовних вимог, у даному випадку повинна досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Обранням належного відповідно до предмета спору заходу забезпечення позову дотримується принцип співставлення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку з недоведеністю заявником необхідності у застосуванні певного виду забезпечення та можливості утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. (Аналогічна позиція викладена у постанові КГС ВС від 06.03.2024 у cправі № 925/34/24).
Суд виходить з того, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 ГПК України).
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Заявником не доведено необхідність вжиття заходу забезпечення позову, ризик настання несприятливих наслідків, що полягає у примусованому переміщенні (демонтаж) тимчасової споруди 9павільйону площею 18, 36 кв. м.), а також неможливості забезпечення ефективного виконання судового рішення у разі його задоволення.
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову щодо заборони Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03057, місто Київ, вул. Дегтярівська, 31, корп. 2, код ЄДРПОУ 24926981), його структурним підрозділам, комунальним підприємствам, а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії спрямовані на примусове переміщення (демонтаж) тимчасової споруди (павільйону площею 18, 36 кв. м.), на який укладений Договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою №07308-24/28 від 12.08.2024, що належить Фізичній особі-підприємцю Полях Володимиру Володимировичу ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини" (Kьbler v. Germany), заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".
За таких підстав, суд зазначає, що матеріали заяви не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладені обставини викладені в заяві про забезпечення позову, надавши оцінку доказам зазначеним у заяві, та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову, відповідно до статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволені поданої заяви про забезпечення позову Фізичної особи-підприємця Полях В.В.
Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 136, 137, 138, 139, 140, 232, 233, 234, 235, 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Відмовити заявнику Фізичній особі-підприємцю Поляху Володимиру Володимировичу у задоволенні заяви про забезпечення позову.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені приписами ст.ст. 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА