ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.08.2025Справа № 910/2244/25
Суддя Н.Плотницька, розглянувши справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" (04053, місто Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43, квартира 2)
доПриватного підприємства "Будмаш" (01135,місто Київ, вулиця Чорновола В'ячеслава, будинок 25) Приватного підприємства "Будмонтаж" (01135, місто Київ, вулиця Чорновола В'ячеслава, будинок 25, офіс 231)
провизнання недійсним договору купівлі-продажу та відновлення становища, яке існувало до порушення
Представники сторін
від позивача:Степаненко Ю.М.
від відповідача-1:Прядко Р. В.
від відповідача-2:не з'явились
25.02.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" з вимогами до Приватного підприємства "Будмаш" та Приватного підприємства "Будмонтаж" про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу від 22.05.2023 серія та номер 260, машино-місця № 6 в підземному паркінгу по вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві; скасування в ДРРП запису 50347177 від 22.05.2023 про державну реєстрацію машино-місця № 6 в підземному паркінгу по вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві за Приватним підприємством "Будмонтаж" та відновлення становища, що існувало до порушення шляхом застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу від 22.05.2023 серія та номер 260 та повернення у власність Приватного підприємства "Будмаш" машино-місця № 6 в підземному паркінгу по вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачами, в порушення норм чинного законодавства України з метою уникнення Приватним підприємством "Будмаш" виконання наявного зобов'язання зі сплати боргу за зобов'язанням яке виникло на підставі рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/17098/21, укладено договір купівлі-продажу машино-місця № 6 в підземному паркінгу по вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві від 22.05.2023, який має ознаки фраудаторного.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
04.03.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2025 відкрито провадження у справі № 910/2244/25, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 07.04.2025.
01.04.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.
07.04.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли клопотання про об'єднання справ в одне провадження та відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення в підготовчому засіданні на 05.05.2025.
11.07.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли заперечення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення в підготовчому засіданні на 09.06.2025.
09.06.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення в підготовчому засіданні на 21.07.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.08.2025.
Представник відповідача-2 в судове засідання 04.08.2025 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
В судове засідання 04.08.2025 з'явились представники позивача та відповідача-1 та надали пояснення по суті спору. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити. Представник відповідача-1 заперечує проти заявлених позовних вимог з відстав викладених у відзиві на позовну заяву та просить суд відмовити в задоволені позову.
У судовому засіданні 04.08.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі № 910/17098/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 та постановою Верховного Суду від 19.09.2023, було визнано недійсною Додаткову угоду від 18.02.2015 про внесення змін та доповнень до Договору № 1 від 30.06.2000 про дольову участь у будівництві житлово-офісного комплексу на вул. Гоголівській, 43, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" та Приватним підприємством "Будмаш", а також стягнуто з Приватного підприємства "Будмаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" збитки у розмірі 15 371 824,00 грн, 232 847,40 грн судового збору, 9 438,50 грн витрат на проведення експертизи.
22.05.2023 між Приватним підприємством "Будмаш" та Приватним підприємством "Будмонтаж" було укладено договір купівлі-продажу машино-місця в підземному паркінгу, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Гуд Л.М. за номером 260 (далі - Договір), яким Приватне підприємство "Будмаш" відчужило на користь Приватного підприємства "Будмонтаж" машино-місце № 6 в підземному паркінгу по вул. Гоголівській, 43 у місті Києві.
22.05.2023 приватним нотаріусом КМНО Гуд Л.М. було здійснено державну реєстрацію права власності Приватного підприємства "Будмонтаж" на вказане машино-місце, на підставі рішення про державну реєстрацію № 67690667 від 22.05.2023, номер відомостей про речове право: 50347177.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефіра О.О. відкрито виконавче провадження № 72177028 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі № 910/17098/21 про стягнення з Приватного підприємства "Будмаш" (далі - боржник) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-плюс" (далі - стягувач) збитків у розмірі 15371824 грн 00 коп., 232 847 грн 40 коп. судового збору, 9 438 грн 50 коп. витрат на проведення експертизи.
Відповідно до листа приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефіра О.О. від 09.06.2025 № 2076 в ході здійснення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 72177028 було погашено борг на суму 1 839 306 грн 00 коп. за рахунок передачі у власність стягувача частини нерухомого майна боржника; на суму 1 505 600 грн 35 коп. за рахунок реалізації частини нерухомого майна боржника; на суму 152 022 грн 87 коп. за рахунок стягнення грошових коштів з рахунків боржника.
07.03.2024 виконавчий документ було повернуто стягувачу за його заявою.
08.03.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Олефіром О.О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі № 910/17098/21.
В ході здійснення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 було погашено борг на суму 6 139 109 грн 57 коп. за рахунок реалізації частини нерухомого майна боржника; на суму 68 923 грн 23 коп. за рахунок стягнення грошових коштів з рахунків боржника.
Приватний виконавець зазначає, що погашено заборгованість перед стягувачем на суму 9 704 962 грн 02 коп., залишок заборгованості складає 5 909 147 грн 88 коп.
Посилаючись на відсутність у власності Приватного підприємства "Будмаш" іншого майна, на яке можна було б звернути стягнення в ході виконавчого провадження, позивачем, вказуючи на фраудаторність правочину, заявлено вимоги про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу від 22.05.2023 серія та номер 260, машино-місця № 6 в підземному паркінгу по вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві; скасування в ДРРП запису 50347177 від 22.05.2023 про державну реєстрацію машино-місця № 6 в підземному паркінгу по вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві за Приватним підприємством "Будмонтаж" та відновлення становища, що існувало до порушення шляхом застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу від 22.05.2023 серія та номер 260 та повернення у власність Приватного підприємства "Будмаш" машино-місця № 6 в підземному паркінгу по вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Згідно з статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивач зазначає, що всупереч частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, сторони спірного договору мали умисел приховати справжні наміри укладеного правочину та вказує на те, що договір спрямований на ухилення Приватним підприємством "Будмаш" від сплати заборгованості, встановленої рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі № 910/17098/21.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа чи суб'єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
У постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 зазначено, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення виливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних з вчиненням такого правочину.
Так, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає про необхідність визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності у вигляді повернення у власність Приватного підприємства "Будмаш" машино-місця №14 в підземному паркінгу по вул. Гоголівській, 43 у м. Києві, вказуючи при цьому на неможливість звернення стягнення на інше майно боржника - Приватного підприємства "Будмонтаж".
Відтак, порушення прав позивача зводиться до ухилення Приватного підприємства "Будмаш" від виконання в повному обсязі рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі № 910/17098/21.
Водночас, встановлюючи факт наявності/відсутності у власності Приватного підприємства "Будмаш" будь-якого іншого майна, за рахунок якого можна було б погасити заборгованість перед позивачем, суд враховує, що відповідно до наданих відповідачем-1 витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за останнім було зареєстроване право власності на об'єкти нерухомого майна, а саме: машино-місце № 3, м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43; машино-місце № 5, м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43; машино-місце № 17, м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43; машино-місце № 19, м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43; машино-місце № 38, м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43; машино-місце № 40, м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43.
При цьому, факт наявності зареєстрованого за Приватним підприємством "Будмаш" права власності на вказані об'єкти не заперечується позивачем. Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази вибуття вказаного майна з власності боржника.
Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
За таких обставин, саме особа, яка заперечує наявність в іншого суб'єкта права власності на нерухоме майно, зобов'язана довести наявність такої обставини.
Водночас, посилаючись на лист приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефіра О.О. від 09.06.2025 №2076, позивач зазначає, що іншого майна, за рахунок якого може бути погашений залишок боргу, виконавцем не виявлено.
Зі змісту вказаного листа вбачається, що виконавцем встановлено наявність зареєстрованого за Приватним підприємством "Будмаш" права власності на об'єкти нерухомого майна: машино-місце № 3, м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43; машино-місце № 5, м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43; машино-місце № 17, м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43; машино-місце № 19, м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43; машино-місце № 38, м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43; машино-місце № 40, м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43.
При цьому, виконавець посилається на технічні недоліки нерухомого майна (відсутність підйомного обладнання, що дозволяло б встановлювати автомобіль другим рівнем). Зважаючи на викладене, виконавець виснував, що зареєстровані за боржником (відповідачем-1) машино-місця "другого рівня" не є об'єктами нерухомості, оскільки знаходяться в повітрі та не прив'язані до землі, що таким об'єктам не притаманно. За таких обставин, на думку виконавця, реалізація належних боржнику машино-місць "другого рівня" потягне за собою порушення прав володіння власників машино-місць "першого рівня", скасування такої реалізації зі стягненням з учасників правочину отриманих сум, в тому числі з приватного виконавця. З огляду на викладене, виконавець не розглядав вказані машино-місця як майно, за рахунок якого можна погасити заборгованість відповідача-1 перед позивачем.
Водночас, відповідно до частин 1, 3, 4 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник. У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, заставлений третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
Порядок реалізації нерухомого майна боржника виконавцем визначений у статті 61 Закону України "Про виконавче провадження".
Так, реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.
Не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості виставляються на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на третій електронний аукціон за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
У разі надання стягувачем згоди (у разі реалізації заставленого майна/предмета іпотеки надання стягувачем та заставодержателем/іпотекодержателем згоди) третій електронний аукціон (крім електронного аукціону з продажу конфіскованого за рішенням суду майна) здійснюється у спосіб продажу майна з можливістю зниження початкової ціни, але не нижче 60 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону, для нерухомого майна та 30 відсотків - для рухомого майна та з подальшою можливістю додаткового подання цінових пропозицій.
У разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.
Отже, законодавство встановлює виконавцеві чіткий алгоритм дій з реалізації належного боржнику нерухомого майна.
Водночас, з наданих доказів вбачається, що виконавець самостійно спростував визнаний державою правовий режим нерухомого майна належних Приватному підприємству "Будмаш" машино-місць.
Позивачем, у свою чергу, не надано суду жодного належного доказу наявності обставин, на які посилається виконавець (технічні паспорти, висновки експертів), що унеможливлює встановлення таких обставин судом під час розгляду справи.
Також відсутні й докази реалізації майна виконавцем в порядку ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження".
Сам лист приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефіра О.О. від 09.06.2025 №и2076, який є єдиним доказом на підтвердження відсутності у відповідача-1 іншого майна, за рахунок якого можливо було б стягнути заборгованість, судом як належний та допустимий доказ не приймається.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.
При цьому, сам виконавець не має як спеціальних знань, необхідних для оцінки технічної складової об'єктів нерухомого майна, так і компетенції встановлювати або спростовувати правовий режим таких об'єктів.
Відтак, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин відсутності у власності відповідача-1 іншого майна, за рахунок якого можна було б погасити наявну заборгованість перед стягувачем.
Водночас, задоволення судом позову в даному випадку можливе за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (зокрема, шляхом визнання недійсним правочину).
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність порушеного права, за захистом якого особа звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Саме по собі укладення договору після ухвалення Господарським судом міста Києва рішення від 27.02.2023 у справі № 910/17098/21 не може оцінюватись судом як порушення прав стягувача (позивача), зокрема, у формі зловживання правом, оскільки такі дії відповідачів не презюмують настання негативних наслідків для позивача.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 29.08.2023 у справі №910/5958/20).
У названих постановах Верховного Суду також відзначено, що в разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Зважаючи на викладене, зв'язок між відповідачами, зокрема, між їхніми засновниками, та ознаки фраудаторності договору судом не досліджуються, оскільки відсутність порушеного права позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237-238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 02.10.2025
Суддя Н. Плотницька