ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.09.2025Справа № 910/8677/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., за участю секретаря судового засідання Шадури М.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства "Енергетична компанія України"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення 22 114 954,59 грн.
за участю представників:
від позивача: Ліневич Л.В.
від відповідача: Тєплова В.С.
Акціонерне товариство «Енергетична компанія України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія «Укренерго» про стягнення 22 114 954,59 грн., нарахованих на заборгованість, встановлену рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі № 910/9149/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 12.08.2025.
Відповідачем 06.08.2025 сформовано у системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, яким позовні вимоги заперечено повністю.
Позивачем 13.08.2025 сформовано у системі «Електронний суд» відповідь на відзив із спростуваннями.
Відповідачем 27.08.2025 сформовано у системі «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив.
Для реалізації сторонами своїх процесуальних прав підготовче засідання неодноразово відкладалось.
У підготовчому засіданні 09.09.2025 судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 23.09.2025.
Позивачем 10.09.2025 сформовано у системі «Електронний суд» додаткові пояснення по справі.
Представники сторін у судове засідання 23.09.2025 з'явились та надали усні пояснення по суті спору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі № 910/9149/24 позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Акціонерного товариства «Енергетична компанія України» 138 525 165,89 грн. основної заборгованості; 2 142 226,98 грн. інфляційних нарахувань; 1 248 429,74 грн. 3% річних, судовий збір у розмірі 847 840,00 грн.
Оскільки мало місце несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, які виникли на підставі договору про врегулювання небалансів електричної енергії від 18.07.2022 № 2309-01024, та які встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 та Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 910/9149/24, позивач, з посиланням на приписи статті 625 Цивільного кодексу України, звернувся до суду із зазначеним позовом про стягнення з відповідача 18 751 741,63 грн. інфляційних втрат та 3 363 212,96 грн. 3 % річних.
Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Враховуючи вищенаведене, рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2024, постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 та постанова Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 910/9149/24, які набрали законної сили, мають преюдиціальне значення, а встановлені ними факти повторного доведення не потребують.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.
З прийняттям рішення про стягнення боргу, яким по суті фіксується обов'язок сторони сплатити кошти, зобов'язання, що виникли на підставі договору та їх прострочення не припиняються до їх повного виконання боржником.
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зі змісту статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України вбачається, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення.
Відповідні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18.
При цьому, суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахувань. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов'язання, що наразі допущено відповідачем та водночас є підставою настання для останнього відповідних правових наслідків, в даному випадку передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Так, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, нарахував та просить стягнути з відповідача, за прострочення останнім виконання зобов'язання щодо оплати за договором, 18 751 741,63 грн. інфляційних втрат та 3 363 212,96 грн. 3 % річних, які нараховані з 27.09.2024.
Судом враховано позицію відповідача, відповідно до якої останній повністю заперечує щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на наступне. За твердженнями відповідача, Законом України «Про ринок електричної енергії» встановлений спеціальний алгоритм для здійснення розрахунків. Зокрема, оплата рахунків відбувається виключно з рахунку зі спеціальним режимом використання, при цьому умовою проведення таких розрахунків є наявність коштів на рахунку із спеціальним режимом використання, що надійшли від учасників балансуючого ринку. Проте, як вказує відповідач, у зв'язку з систематичним порушенням низки учасників ринку - сторін, відповідальних за небаланс, своїх фінансових зобов'язань перед ОСП, зазначений вище поточний рахунок відповідача із спеціальним режимом використання не накопичує в достатній мірі коштів для належного проведення ОСП розрахунків на балансуючому ринку.
З огляду на вищенаведене, відповідач стверджує, що в його діях, з урахуванням встановленого Законом України "Про ринок електричної енергії", особливого розрахунку на ринку електричної енергії, відсутня вина, що є підставою для звільнення відповідача від відповідальності. Крім того, відповідач стверджує про здійснення позивачем невірного розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат.
Разом із тим, суд відхиляє зазначені заперечення відповідача, з огляду, що останні вже були спростовані судами у рішенні Господарського суду міста Києва від 02.12.2024, постанові Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 та постанові Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 910/9149/24, які набрали законної сили та мають преюдиціальне значення, а встановлені ними факти повторного доведення не потребують.
Таким чином, судом у цьому провадженні не досліджуються, як факти наявності чи відсутності основної заборгованості відповідача перед позивачем, так і законність чи протиправність дій відповідача в межах договору в частині оплати/не оплати суми основного боргу.
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Під час дослідження розрахунку позивача, судом встановлено, що останнім частково здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість, яку не встановлено рішенням Господарського суду міста Києва 02.12.2024 у справі № 910/9149/24. Зокрема, позивачем здійснено нарахування на заборгованість за рахунками актів-корегування (врегулювання) від 05.06.2024 № ВР/24/0-2309 та від 26.07.2024 № СВБ_ВР_02_2024_06_2309, які не досліджувались судом у справі № 910/9149/24.
Крім того, судом встановлено помилковість включення позивачем дати здійснення відповідачем оплати до розрахунку. При цьому, зазначене порушення має результатом зменшення нарахувань тільки за перші періоди по кожному акту. Подальші нарахування здійснено з урахуванням збільшення суми в день оплати на суму оплати.
Здійснивши власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, в межах періоду розрахунку позивача, за виключенням нарахувань за актами-корегування, суд встановив, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково у розмірі 2 104 827,57 грн. та 12 266 620,13 грн. відповідно.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладається на сторін пропорційно розміру задоовлених вимог.
Керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1.Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; ідентифікаційний номер 00100227) на користь Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8; ідентифікаційний номер 32984271) 2 104 827,57 грн. трьох процентів річних, 12 266 620,13 грн. інфляційних втрат та 172 457,38 грн. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02.10.2025.
Суддя Т.Ю. Кирилюк