вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
02 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/783/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши справу
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м.Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Прага Уж", м. Ужгород
про стягнення 115 314,74 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прага Уж" про стягнення 115 314,74 грн заборгованості за договором тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами № 12 від 01.10.2012, з яких 93 063,63 грн основного боргу, 3 523,85 грн інфляційних втрат, 10 281,21 грн пені, 4 269,66 грн штрафу та 4 176,39 грн 3 % річної орендної плати.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/783/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2025.
Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, виходячи з того, що справа № 907/783/25 за ціною позову (до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) відноситься до малозначних справ, а обсяг та характер доказів у справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, така підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.07.2025 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відтак, вказана ухвала суду від 17.07.2025 була надіслана відповідачу на його дійсну адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рекомендованим листом, та була одержана адресатом 29.07.2025.
14.08.2025 за вх.№ 02.3.1-02/7210/25 до суду надійшов відзив на позовну заяву.
17.09.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8081/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли від відповідача додаткові пояснення по суті спору.
17.09.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8114/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли від позивача заперечення на додаткові пояснення відповідача.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України, зокрема у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Правова позиція позивача.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами № 12 від 01.10.2012 та укладених до нього додаткових угод в частині повної та своєчасної сплати орендної плати.
Додаткові пояснення відповідача.
Відповідач, відповідно до поданих додаткових пояснень, частково заперечує проти позову, зокрема в частині строку, за який відбулося нарахування збільшеного розміру орендної плати.
Крім того, додатково зазнає про нікчемність (недійсність) додаткових угод № 10 від 16.04.2024 та № 11 від 22.05.2024 до договору тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами № 12 від 01.10.2012 у зв'язку з проставленням на них факсимільного підпису директора Товариства з обмеженою відповідальність "Прага Уж", про що директору останнього відомо не було.
Заперечення позивача.
Позивач зазначає, що відповідач надаючи додаткові пояснення фактично надає відзив на позовну заяву із пропущенням процесуальних строків та не заявляє окремого клопотання про їх поновлення, не обґрунтовує поважність причин їх пропуску.
Також, позивач заперечує по суті доводів відповідача, зокрема щодо необізнаності останнього про існування додаткових угод № 10 від 16.04.2024 та № 11 від 22.05.2024 до договору тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами № 12 від 01.10.2012, оскільки після отримання відповідачем претензії № 24.01-13/235 від 23.07.2024 та листа пропозиції № 24.01-12/1326 від 03.05.2024 жодних заперечень останнім висловлено не було.
Крім того, звертає увагу суду, що до матеріалів справи не долучено жодних доказів, які б підтверджували застосування факсимільного відтворення підпису керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Прага Уж" сторонніми особами.
30.05.2012 рішенням виконкому № 164 затверджено Порядок розміщення зовнішньої реклами у місті Ужгороді (надалі - Порядок).
Пунктом 2 Порядку Департамент міського господарства Ужгородської міської ради (перейменовано на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради) уповноважено виступати робочим органом по регулюванню діяльності розміщення зовнішньої реклами.
Пунктами 2.1.6, 2.1.7 Порядку регламентовано, що Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради укладає з розповсюджувачами зовнішньої реклами договори про тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності для тимчасового розміщення рекламних засобів, а також здійснює контроль за своєчасним надходженням плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності для розміщення рекламних засобів.
Судом встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Прага Уж" було видано дозволи на розміщення засобів зовнішньої реклами № 342214 терміном дії до 10.09.2024, № 215/582 терміном дії до 11.10.2027 та № 208/15 терміном дії до 12.07.2027.
01.10.2012 між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (перейменовано на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, далі -сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прага Уж" (далі - сторона-2) укладено договір тимчасового користування місцями розміщення засобів зовнішньої реклами № 12 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого сторона-1 передає, а сторона-2 приймає в тимчасове платне користування місце для розміщення засобів зовнішньої реклами (далі - ЗЗР), відповідно до умов наведених у таблиці 1 (додаток 1).
Відповідно до пункту 2.1 договору після закінчення дії окремих підпунктів таблиці 1 (додаток 1) сторона-2 має переважне право на їх поновлення на новий термін.
Плата за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами в сумі 1 356,48 грн вноситься стороною-2 щомісячно у грошовій формі до місцевого бюджету м.Ужгород. Обчислення розміру місячної плати здійснюється з урахуванням індексу інфляції, визначеного Державним комітетом статистики України. Плата вноситься стороною-2 рівними частинами протягом терміну дії договору починаючи з дати видачі дозволу щомісячно до 5-го числа наступного за попереднім місяцем. Сторона-2 вправі перераховувати однією сумою плату за весь період договору (пункт 2.2 договору).
Згідно з пунктами 2.3, 2.4 договору за несвоєчасне внесення плати стороною-2 справляється пеня в розмірі 0,1 % місячної плати за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Розмір плати переглядається на вимогу сторони-1, у разі внесення змін у чинне законодавство, яке регулює відносини у сфері зовнішньої реклами або в рішення міської ради в частині місячної плати за тимчасове користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів.
В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди до договору шляхом викладення його окремих умов та додатків в новій редакції, що стосувались кількості чинних дозволів на розміщення засобів зовнішньої реклами та вартості користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, зокрема додаткові угоди № 2 від 01.10.2024, № 3 від 24.06.2015, № 4 від 20.010.2017, № 5 від 07.11.2017, № 6 від 24.01.2018, № 7 від 22.09.2020, № 8 від 30.07.2021, № 9 від 12.10.2022, № 10 від 16.04.2024 та № 11 від 22.05.2024.
10.11.2022 рішенням № 970 Ужгородська міська рада затвердила тимчасовий Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів.
Однак, Закарпатським окружним адміністративним судом розглядалася справа №260/1011/23 щодо визнання протиправним та скасування зазначеного вище рішення Ужгородської міської ради, в рамках якої було вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення від 10.11.2022, прийнятого Ужгородською міською радою на ХХVІІ сесії VІІІ скликання № 970 "Про тимчасовий Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів - до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №260/1011/23.
16.10.2023 рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/1011/23 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко ХХІ століття", визнано протиправним та скасовано рішення Ужгородської міської ради ХХVІІ сесії VIII скликання від 10.11.2022 № 970 "Про тимчасовий Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів".
Проте, 03.04.2024 постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду задоволено апеляційну скаргу Ужгородської міської ради, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі № 260/1011/23 скасовано. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко ХХІ століття" до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено.
04.11.2024 постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 260/1011/23 залишено без задоволення касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко ХХІ століття", а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2024 залишено без змін.
Частиною 6 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Тобто, заходи забезпечення позову, вжиті у справі № 260/1011/23 щодо зупинення дії рішення від 10.11.2022, прийнятого Ужгородською міською радою на ХХVІІ сесії VІІІ скликання № 970 "Про тимчасовий Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів", втратили свою чинність із набранням законної сили постанови суду 04.11.2024.
На підставі вказаного вище рішення Ужгородської міської ради сторони уклали додаткову угоду № 10 від 16.04.2024 до договору, якою узгодили перелік місць для розміщення засобів зовнішньої реклами та вартість плати за користування вказаними місцями в сумі 6 316,80 грн щомісячно.
Також, частини 2, 3 пункту 2.4 договору викладено в наступній редакції: "Сторона-2 зобов'язана не пізніше 20-ти днів з цієї дати підписати з стороною-1 зміни до договору. Відмова сторони-2 від підписання таких змін до договору не звільняє її від внесення плати за новим (зміненим) тарифом з дати його встановлення.
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 10 сторона-2 погоджується сплатити стороні-1 плату за користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів від 10.11.2022 до дати підписання угоди у розмірі виходячи із помісячного розрахунку плати за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, визначеної пунктом 2.2 договору.
22.05.2024 сторони уклали додаткову угоду № 11 до договору, якою узгодили перелік місць для розміщення засобів зовнішньої реклами та вартість плати за користування вказаними місцями в сумі 3 292,80 грн.
За доводами позивача, відповідач в повному обсязі не вніс плату за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, у зв'язку з чим Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради було надіслано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прага Уж" претензію № 24.01-13/23 від 06.03.2025 щодо погашення заборгованості.
У відповіді № 19 від 04.04.2025 на претензію відповідач повідомив, що на додаткових угодах № 10 та № 11 проставлено факсиміле замість власноручного підпису директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Прага Уж", про що йому не було відомо, у зв'язку з чим останній заявив про нікчемність (недійсність) укладених додаткових угод № 10 від 16.04.2024 та № 11 від 22.05.2024, та заборгованість не сплатив.
Відтак, наведені вище обставили зумовили звернення Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до суду з даним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прага Уж" заборгованості в розмірі 93 063,63 грн та нарахованих 3 523,85 грн інфляційних втрат, 10 281,21 грн пені, 4 269,66 грн штрафу та 4 176,39 грн 3 % річної орендної плати.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини на підставі укладеного договору тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами в силу статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), який за своєю правовою природою є договором оренди, судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов'язання, які виникають на підставі договору оренди.
Частиною 1 статті 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (стаття 144 Конституції України).
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту а) статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад.
Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин, далі - ГК України), під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
За частиною 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (частини 1, 4 статті 286 ГК України).
За змістом частини 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статті 525, частини 1 статті 526 ЦК України, частини 1 статті 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем регулюються Законом України "Про рекламу" та Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067.
Закон України "Про рекламу" визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.
За змістом статті 1 Закону України "Про рекламу", зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
За змістом частини 1 статті 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).
Пунктами 2, 3, 24, 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами визначено, що місце розташування рекламного засобу - площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою). Зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу. Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Наявними в матеріалах справи виписками з рахунку та розрахунком заборгованості підтверджується наявність у відповідача заборгованості за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами за період з листопада 2022 року по червень 2025 року в сумі 93 063,63 грн (з урахуванням вартості плати за користування вказаними місцями відповідно до укладених між сторонами додаткових угод № 10 від 16.04.2024 та № 11 від 22.05.2024 до договору).
Водночас, аргумент відповідача щодо неукладеності додаткових угод № 10 від 16.04.2024 та № 11 від 22.05.2024 до договору (якими, зокрема, змінювався розмір плати за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами) з підстав проставлення на таких додаткових угодах факсиміле директора відповідача замість власноручного підпису, з посиланням на необізнаність останнього про підписання відповідних додаткових угод, визнається судом необґрунтованим з огляду на таке.
Судом враховується, що дане твердження відповідачем не підтверджено жодними належними та допустимими доказами, зокрема не долучено жодного документа про те, що керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Прага Уж" перебував у відпустці, на лікарняному, за межами території України тощо. Також не долучено документів, які б підтверджували факт проведення як мінімум службового розслідування для підтвердження відповідних тезисів та встановлення причетних до відповідних дій осіб. Не долучено й копії звернень до правоохоронних органів про факт вчинення злочину.
При цьому суд також враховує, що додаткові угоди № 10 від 16.04.2024 та № 11 від 22.05.2024 до договору недійсними у судовому порядку не визнавалися, у зв'язку з чим, у силу статті 629 ЦК України, вони є обов'язковими для виконання сторонами. Доказів протилежного учасниками справи не надано.
З огляду на наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в зазначеній сумі підлягає до задоволення.
Щодо вимоги про стягнення пені та штрафу.
У зв'язку з невнесенням відповідачем плати за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами позивачем нараховано та заявлено до стягнення 10 281,21 грн пені та 4 269,66 грн штрафу за період з січня 2024 до 30.06.2025.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 ЦК України одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як встановлено судом, відповідач порушив договірні зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати за користуванням місцями для розміщення зовнішньої реклами.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Як уже зазначалося та встановлено судом, пунктами 2.3, 2.4 договору сторони погодили за несвоєчасне внесення плати стороною 2 справляється пеня в розмірі 0,1 % місячної плати за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Однак, відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Умовами договору сторони також погодили порядок здійснення розрахунків - плата вноситься стороною-2 рівними частинами протягом терміну дії договору починаючи з дати видачі дозволу щомісячно до 5-го числа наступного за попереднім місяцем.
Крім того, відповідно до умов додаткової угоди № 10 до договору визначено обов'язок сторони-2 сплатити стороні-1 плату за користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів від 10.11.2022 до дати підписання даної угоди у розмірі виходячи із помісячного розрахунку плати за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами, визначеної пунктом 2.2 договору. Вказана додаткова угода датована 16.04.2024, проте враховуючи надсилання примірника такої угоди стороні-2 поштовим зв'язком та отримання її адресатом 09.05.2024, датою підписання додаткової угоди № 10 від 16.04.2024 до договору слід вважати 09.05.2024.
За приписами частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки сторонами було погоджено внесення плати щомісячно до 5-го числа наступного за попереднім місяцем, розрахунок пені повинен здійснюватися за кожен місяць окремо, починаючи з дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто з 06 числа наступного за місяцем, за який здійснено нарахування.
При цьому, судом береться до уваги підписання стороною-2 додаткової угоди № 10 09.05.2024, якою визначено новий тариф за користування місцями комунальної власності для розташування рекламних засобів з 10.11.2022 для розрахунку пені за період з січня 2024 по квітень 2024. Пеня за вказаний період не може нараховуватись раніше підписання додаткової угоди.
Отже, з урахуванням наведеного вище, судом здійснено розрахунок пені за прострочення оплати в період з січня 2024 по квітень 2024 з 10.05.2024 по визначений позивачем кінцевий період, а за прострочення оплати в період з травня 2024 по травень 2025 - з 6-го числа наступного місяця за розрахунковим по визначений позивачем кінцевий період та встановлено що така становить 5 533,73 грн та підлягає до задоволення судом в такому розмірі. Пеня за прострочення оплати в червні 2025 року не може бути обрахована, позаяк така мала б нараховуватись в період після 30.06.2025 (тобто поза межами заявленого позивачем період нарахування).
В решті заявленої до стягнення суми пені суд відмовляє, оскільки така неправомірно нарахована.
Проаналізувавши поданий позивачем розрахунок штрафу, суд доходить висновку, що такий є арифметично вірним, та підлягає до задоволення в заявленому розмірі 4 269,66 грн.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
У зв'язку з невнесенням відповідачем плати за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3 523,85 грн інфляційних втрат та 4 176,39 грн 3% річних за період з січня 2024 року до 30.06.2025.
Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом проведено арифметичний перерахунок нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних за аналогічний період, встановлений для розрахунку пені, та встановлено, що інфляційні втрати складають 2 868,53 грн, а сума 3 % річних - 608,35 грн та підлягають до задоволення в такому розмірі.
В решті заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3 % річних суд відмовляє, оскільки такі неправомірно нараховані.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прага Уж" (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Верховинська, будинок 38, код ЄДРПОУ 35771853) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3, код ЄДРПОУ: 36541721) 106 343,89 грн (сто шість тисяч триста сорок три гривні 89 коп.) заборгованості, з яких 93 063,63 грн (дев'яносто три тисячі шістдесят три гривні 63 коп.) основного боргу, 5533,73 грн (п'ять тисяч п'ятсот тридцять три гривні 73 коп.) пені, 2 868,53 грн (дві тисячі вісімсот шістдесят вісім гривень 53 коп.), 608,35 грн (шістсот вісім гривень 35 коп.) 3 % річних, 4 269,66 грн (чотири тисячі двісті шістдесят дев'ять гривень 66 коп.) штрафу, а також 2 792,42 грн (дві тисячі сімсот дев'яносто дві гривні 42 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено, оформлено та підписано 02.10.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко