ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 вересня 2025 року Справа № 918/98/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Коломис В.В.
секретар судового засідання Дика А.І.
без участі представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 11.06.2025 у справі №918/98/25 (суддя Церковна Н.Ф.)
про неплатоспроможність ОСОБА_2
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.06.25 заяву ОСОБА_3 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_2 задоволено. Визнано вимоги кредитора ОСОБА_3 в розмірі 4 143 000,00 грн., черговість задоволення вимог - друга. Заяву ОСОБА_4 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_2 задоволено. Визнано вимоги кредитора ОСОБА_4 в розмірі 5 385 900 грн., черговість задоволення вимог - друга. Заяву ОСОБА_5 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_2 задоволено. Визнано вимоги кредитора ОСОБА_5 в розмірі 6 216 056,00 грн., черговість задоволення вимог - друга. Заяву ОСОБА_6 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_2 задоволено. Визнано вимоги кредитора ОСОБА_6 в розмірі 2 070 00,00 грн, черговість задоволення вимог - друга. Заяву ОСОБА_7 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_2 задоволено. Визнано вимоги кредитора ОСОБА_7 в розмірі 2 900 100,00 грн., черговість задоволення вимог - друга. Заяву ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_2 задоволено - частково. Визнано вимоги кредитора ОСОБА_1 в розмірі 560 000, 00 грн., черговість задоволення вимог - друга. Включено до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про неплатоспроможність витрати на оплату судового збору зазначених кредиторів.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням в частині розгляду заяви про кредиторські вимоги ОСОБА_1 , апелянт звернувся до суду апеляційної інстанції. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Господарського суду Рівненської області від 11.06.2025 у справі № 918/98/25 в частині розгляду заяви про кредиторські вимоги ОСОБА_1 про визнання вимог кредитора ОСОБА_1 в розмірі 560 000 грн, черговість задоволення вимог - друга. Постановити новий процесуальний акт в частині розгляду заяви про кредиторські вимоги ОСОБА_1 та визнати грошові вимоги кредитора ОСОБА_1 до боржника ОСОБА_2 на суму 566 056 (п'ятсот шістдесят тисяч п'ятдесят шість) гривень нуль копійок, та суми судового збору 6056 грн., як такі, що забезпечені заставою майна боржника ОСОБА_2 відповідно до договору застави (іпотеки) від 18.07.2018 року. Зобов'язати керуючого реструктуризацією Бондарчук Р.С. арбітражного керуючого Шкляра О.С. (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатор) № 1252 виданого Міністерством юстиції України 17.07.2013р.) окремо внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги кредитора ОСОБА_1 як такі, що забезпечені заставою майна боржника ОСОБА_2 відповідно до договору застави (іпотеки) від 18.07.2018 року.
Листом Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 було витребувано матеріали справи №918/98/25. 03.07.2025 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи з Господарського суду Рівненської області.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 11.06.2025 у справі № 918/98/25 - залишено без руху та надано апелянту 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків.
Через підсистему "Електронний Суд" від ОСОБА_1 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали від 08.07.2025.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 918/98/25 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В.., суддя Павлюк І.Ю..
Відповідно до рішення ВРП №1470/0/15-25 від 15.07.2025 ОСОБА_8 звільнено з посади судді Північно-західного апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Розпорядженням в.о. керівника апарату від 17.07.2025 № 01-05/385 "Щодо повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями" призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 918/98/25 .
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2025 для розгляду справи № 918/98/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., судді Павлюк І.Ю., Коломис В.В..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.07.25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 11.06.2025 у справі №918/98/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 16.09.2025 об 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 1.
15.09.25 через підсистему "Електронний Суд" від апелянта до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю представника апелянта в судовому засіданні у справі №289/580/22 (кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 186 КК України).
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.25 клопотання представника ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи №918/98/25 - задоволено. Відкладено розгляд апеляційної скарги на 23.09.2025 р. об 15:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №1.
22.09.25 від представника боржника до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника боржника за кордоном та хворобою.
23.09.25 від представника апелянта до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі апелянта. Вимоги, які викладені у апеляційній скарзі ОСОБА_1 підтримує у повному обсязі.
23.09.25 учасники справи № 918/98/25 у судове засідання не з'явились. Про дату та час судового засідання учасники справи № 918/98/25 повідомлені належним чином.
Розглянувши клопотання представника ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи на іншу дату, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на наступному.
Відповідно до норм ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення судового рішення у справі.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що з моменту відкриття апеляційного провадження у даній справі пройшло понад 60 днів. Суд апеляційної інстанції враховує приписи п. 10 ч. 3 ст. 3 ГПК України згідно яких основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом. При цьому колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що суд апеляційної інстанції вже відкладав розгляд справи згідно ухвали суду апеляційної інстанції від 16.09.25. При цьому з поданого клопотання про відкладення розгляду справи убачається, що операцію представнику боржника провели 28.07.25, а з заяви заявника не вбачається коли представник боржника повернеться з-за кордону. Відтак суд апеляційної інстанції виснує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду. До того ж, згідно ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.25 явка повноважних представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а представник боржника не був позбавлений процесуальної можливості надати пояснення шляхом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції виснує про можливість розгляду справи без участі представників сторін, а тому відмовляє представнику ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.
Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
24.03.2025 року від ОСОБА_1 до Господарського суду Рівненської області надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника яка обґрунтована тим, що 18.07.2018 між боржником та ОСОБА_1 укладено договір позики на суму 560 000,00 грн, які позичальник зобов'язався повернути до 18.08.2020 року. Однак, боржник не виконав своїх грошових зобов'язань, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з заявою про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 560 000,00 грн. Вимоги підтверджуються договором позики від 18.07.2018 року та договором іпотеки від 18.07.2018 року.
07.04.2025 року від керуючого реструктуризацією надійшов відзив на заяву про визнання грошових вимог ОСОБА_1 , згідно з яким вказані грошові вимоги до боржника визнаються керуючим реструктуризацією в повному обсязі, на суму 560 000,00 грн, (без зазначення черги задоволення) та 6056,00 грн сплаченого судового збору, які відшкодовуються повністю до задоволення вимог кредиторів.
Місцевим господарським судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 18.07.2018 року укладено договір позики, на умовах якого боржниця отримала від кредитора кошти на суму 560 000,00 грн. У строк обумовлений в договорі, боржниця свого обов'язку не виконала, борг позикодавцю не повернула.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч. 1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст.1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Таким чином, судом встановлено наявність грошового зобов'язання боржника перед кредитором на суму 560 000,00 грн.
Зобов'язання боржника за договором позики забезпечено іпотекою на підставі договору іпотеки, який кредитор та боржник уклали 18.07.2018 року. Пунктом 1.2 вказаного договору визначено, що предметом іпотеки є будівля кафе з приміщеннями дозвілля та будівлею альтанки, загальною площею 469,60 кв. м. та земельна ділянка площею 0,0397 га з кадастровим номером 1810136300:09:022:0009, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначає заявник і це вбачається із отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек боржником здійснено поділ предмета іпотеки, в результаті чого предметом іпотеки на даний час є:
- приміщення в будівлі кафе і приміщеннями дозвілля літ. "А" загальною площею 260 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;
- приміщення кафе з приміщеннями дозвілля та будівлею альтанки загальною площею 209,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельна ділянка кадастровий номер: 1810136300:09:022:0021 площею 0,0177 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;
- земельна ділянка кадастровий номер: 1810136300:09:022:0022 площею 0,0046 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;
- земельна ділянка кадастровий номер: 1810136300:09:022:0023 площею 0,0174 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Згідно з нормами статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства для задоволення вимог кредиторів кошти від продажу майна боржника вносяться на окремий банківський рахунок, відкритий керуючим реалізацією.
Із матеріалів справи № 918/98/25 місцевим господарським встановлено, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 у справі №906/1478/23, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 року визнано об'єкти нерухомості: приміщення в будівлі кафе з приміщеннями дозвілля літ. "А" загальною площею 260 кв.м; приміщення кафе з приміщеннями дозвілля та будівлею альтанки загальною площею 209,6 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі: кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0021, площею 0,0177 га; кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0022, площею 0,0046 га; кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0023, площею 0,0174 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним 21.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо") та фізичною особою ОСОБА_10 , що посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. за реєстровим № 5307 (з урахуванням договору про внесення змін та доповнень від 31.10.2008 і договору про внесення змін та доповнень від 14.05.2009) в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором (кредитна лінія) № 60/СК-001.08.2 від 19.03.2008, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо") та позичальником Фізичною особою-підприємцем Гринасевич Наталією Вікторівною.
Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо" право іпотекодержателя за договором іпотеки від 21.03.2008, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо") та фізичною особою ОСОБА_10 , що посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. за реєстровим № 5307 (з урахуванням договору про внесення змін та доповнень від 31.10.2008 та договору про внесення змін та доповнень від 14.05.2009) на приміщення в будівлі кафе з приміщеннями дозвілля літ. "А" загальною площею 260кв.м; кафе з приміщеннями дозвілля та будівлею альтанки загальною площею 209,6 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі: кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0021, площею 0,0177 га; кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0022, площею 0,0046 га; кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0023, площею 0,0174 га; що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.06.25, зокрема, заяву ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_2 задоволено - частково. Визнано вимоги кредитора ОСОБА_1 в розмірі 560 000, 00 грн. - черговість задоволення вимог - друга.
Місцевий господарський мотивував оскаржуване судове рішення тим, що майно боржника, на яке посилається заявник ОСОБА_1 як на майно, яке перебуває в забезпечені його грошових вимог є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним 21.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (правонаступник - ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо") та фізичною особою ОСОБА_10 , що підтверджено судовими рішеннями які набрали законної сили. Виходячи з викладеного, враховуючи принцип обов'язковості судових рішень згідно зі ст. 129-1 Конституції України, а також принцип правової певності як основного елементу верховенства права, рішення Господарського суду Житомирської області від 23.10.2023 у справі №906/1478/23, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів та має преюдиціальне значення, а встановлені при його ухваленні обставини повторного доказування у цій справі не потребують в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України. Таким чином місцевий господарський суд виснував, що вказане майно в силу викладених обставин не може бути предметом забезпечення вимог ОСОБА_1 до боржника на суму 560 000,00 грн згідно договору позики від 18.07.2018 року. При цьому, грошові вимоги в розмірі 560 000,00 грн, які підтверджуються вище зазначеними документами, боржником не спростовані, доказів погашення останніх суду не надано. Отже, на переконання місцевого господарського суду, вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи ОСОБА_2 в розмірі 560 000, 00 грн підлягають визнанню із віднесенням до другої черги задоволення, як конкурсні.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга (із уточненою апеляційною скаргою від 15.07.25). Апелянт зазначає на не врахуванні судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення приписів ч. 2 ст. 3 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст.ст. 2, 24 ЗУ "Про іпотеку", ст. 86 ГПК України, що є правовою підставою для скасування судового рішення в оскаржуваній частині.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Частиною другою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що кредитор, за заявою якого відкрито провадження у справі, має право заявити додаткові грошові вимоги до боржника у межах строку, встановленого частиною першою цієї статті. Забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.
У постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №905/2307/21 зазначено наступне:
"Норма статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" текстуально відтворена в Кодексі України з процедур банкрутства, а саме: частина восьма статті 45 встановлює, що розпорядник майна зобов'язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром.
Отже, з моменту введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства правове регулювання статусу забезпеченого кредитора, зокрема в частині порядку набуття ним статусу учасника (сторони) у справі про банкрутство, не змінилося...
Тобто наявність забезпечення виконання грошового зобов'язання у вигляді застави/іпотеки надає такій особі (статус кредитора якої ще не підтверджено) певні особливості у статусі і обсязі протягом процедур банкрутства порівняно з іншими кредиторами боржника.
Наслідки, що настають з моменту порушення справи про банкрутство, полягають, зокрема, в обмеженні прав заставодержателя майна боржника вільно обирати способи та процедуру звернення стягнення на передане в заставу (іпотеку) майно, а також в особливостях задоволення вимог забезпечених кредиторів до боржника - лише в порядку, передбаченому КУзПБ (згідно частини шостої статті 64 КУзПБ, погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, позачергово). Отже, вимоги кредиторів, які виникли за зобов'язаннями, що забезпечені заставою майна боржника, включаються до реєстру вимог кредиторів окремо, виходячи з обсягу забезпечення таких вимог, що визначається виходячи з тих доказів, які досліджуються у справі, та в межах провадження у справі про банкрутство.".
Вимоги кредиторів за зобов'язаннями боржника, забезпеченими заставою майна фізичної особи, задовольняються за рахунок такого майна.
У постанові Верховного Суду від 13.05.25 у справі № 902/1253/22 зазначено наступну правову позицію:
"Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах 30-денного строку, визначеного частиною 1 статті 45 КУзПБ, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.
Крім того, розпорядник майна зобов'язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром (частина 8 статті 45 КУзПБ).
З аналізу наведених приписів КУзПБ вбачається, що законодавець не встановив обов'язку забезпеченого кредитора подати заяву про визнання його грошових вимог, забезпечених заставою майна боржника, для їх задоволення у справі про банкрутство, проте передбачив для забезпеченого кредитора можливість подати таку заяву стосовно забезпечених вимог, а також право на заявлення грошових вимог, які не забезпечені заставою або за відмови від забезпечення, що у цих двох випадках мають бути заявлені кредитором та розглянуті судом за загальними правилами для конкурсних або поточних вимог до боржника.
Водночас у разі подання такої заяви забезпеченим кредитором саме ухвала про визнання його грошових вимог, забезпечених заставою майна боржника, є підставою для внесення остаточних відомостей щодо розміру цих вимог та предмета забезпечення до реєстру вимог кредиторів боржника, адже за змістом абзаців 4, 5 частини 6 статті 45 КУзПБ спеціальний закон, за загальним правилом, пов'язує внесення відомостей до реєстру вимог кредиторів саме з ухвалою про визнання (повністю або частково) вимог кредиторів за результатами розгляду їх заяв. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 у справі №904/4455/19".
Щодо незгоди ОСОБА_1 із ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.06.25 у справі № 918/98/25, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Як убачається з матеріалів справи у заяві про неплатоспроможність ОСОБА_2 зазначено, що між ОСОБА_1 та нею 18.07.2018 укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_2 як позичальник зобов'язується повернути ОСОБА_1 як позикодавцю грошові кошти (суму позики) у розмірі 560 000 грн до 18.08.2020. На забезпечення виконання договору позики від 18.07.2018 між сторонами укладено договір іпотеки від 18.07.2018, який посвідчений Ковалевським А.В., приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 4414. Згідно п. 1.1 договору іпотеки від 18.07.2018 іпотекодавець - ОСОБА_2 зобов'язана повернути іпотекодержателю - ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 560 000 грн. У відповідності до договору іпотеки, іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем своїх зобов'язань за договором позики отримати задоволення свої вимог за рахунок майна, заставленого на умовах договору іпотеки.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно договору іпотеки, предметом іпотеки є будівля кафе з приміщенням дозвілля та будівлею альтанки, загальною площею 469, 60 кв.м. та земельна ділянка, площею 0,0397 га, кадастровий номер: 1810136300:09:022:0009, розташовані за адресою АДРЕСА_1 .
Місцевий господарський суд під час ухвалення оскаржуваного судового рішення дослідив зміст рішення Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі №906/1478/23, згідно яких визнано об'єкти нерухомості: приміщення в будівлі кафе з приміщеннями дозвілля літ. "А" загальною площею 260 кв.м; приміщення кафе з приміщеннями дозвілля та будівлею альтанки загальною площею 209,6 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі: кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0021, площею 0,0177 га; кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0022, площею 0,0046 га; кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0023, площею 0,0174 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним 21.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо") та фізичною особою ОСОБА_10 , що посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. за реєстровим № 5307 (з урахуванням договору про внесення змін та доповнень від 31.10.2008 і договору про внесення змін та доповнень від 14.05.2009) в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором (кредитна лінія) № 60/СК-001.08.2 від 19.03.2008, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо") та позичальником Фізичною особою-підприємцем Гринасевич Наталією Вікторівною.
Місцевий господарський суд виснував, що якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, визнано за ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" право іпотекодержателя відносно вищезазначеного майна на підставі договору іпотеки від 21.03.2008, то в такому випадку те ж саме майно не може бути предметом забезпечення вимог ОСОБА_1 до боржника на суму 560 000 грн згідно договору іпотеки від 18.07.2018 у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 , а тому вимоги ОСОБА_1 за висновками суду першої інстанції є конкурсними і не є забезпеченими.
Із зазначеними висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не може погодитись з огляду на таке.
Згідно ч. 2 ст. 3 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.
Як убачається з матеріалів справи згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру управління власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта власником: земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:09:022:0022 площею 0.0046, земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:09:022:0021 площею 0,0177, земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:09:022:0023 площею 0,0174 та приміщення в будівлі кафе з приміщеннями дозвілля літ. "А" з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 1610715918101 є ОСОБА_2 , а іпотекодержателем ОСОБА_1 (том 1, а.с. 203-208).
Згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 203 ЦК встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частинами 1, 3 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення (вищезазначена правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 25.06.25 у справі № 916/1596/24).
Місцевий господарський суд в оскаржуваному судовому рішенні не встановив, що договір іпотеки від 18.07.2018 (який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і є правовою підставою для державної реєстрації обтяжень на майно) є нікчемним або ж визнано недійсним.
Також колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що встановлені обставини у судових рішеннях у справі 906/1478/23 жодним чином не спростовують заявлені вимоги кредитора ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на підставі дійсних договорів.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що визнання права іпотекодержателя за однією особою не може свідчити про автоматичне припинення дії правочину, за яким було набуто право іншим іпотекодержателем на це майно, або ж внесення до реєстру запису про припинення іпотеки, з огляду на таке.
У п. 6.11 постанови від 16.10.2020 у справі № 922/1995/17 ОП КГС ВС зазначено, що у постанові Верховного Суду від 07.05.2019 у справі № 926/3371/17, висновок в якій став підставою для передачі справи на розгляд об'єднаної палати, зазначено, що, виходячи зі змісту статті 17 Закону України "Про іпотеку" та умов укладеного між сторонами договору іпотеки, колегія суддів визнала помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо припинення договору іпотеки у зв'язку із здійсненням державної реєстрації припинення іпотеки, оскільки вилучення обтяжень про іпотеку та заборону на відчуження не тягне припинення договору іпотеки.
У постанові Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №922/1995/17 зазначено наступне:
"Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (частина 1 статті 4 цього Закону).
Статтею 17 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави припинення іпотеки та встановлено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку".
Згідно ст. 17 ЗУ "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; примусове відчуження земельної ділянки, іншого нерухомого майна відповідно до статті 14-1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану: з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Дослідивши матеріали справи колегією суддів апеляційної інстанції не встановлені обставини, які підпадають під приписи ст. 17 ЗУ "Про іпотеку" та свідчать про припинення іпотеки за договором іпотеки від 18.07.2018, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
У постанові Верховного Суду від 13.05.2025 у справі № 902/1253/22 зазначено наступне:
"При цьому Верховний Суд наголошує, що господарський суд не вирішує спір щодо дійсності правовідносин позики та іпотеки у справі про банкрутство, а встановлює обставини щодо обґрунтованості грошових вимог до боржника на підставі дослідження наданих кредитором доказів.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, при розгляді заявлених кредиторських вимог у цій справі необхідним є встановлення таких обставин: - чи надавалась Боржнику Заявником фінансова допомога, якщо так - то в якому розмірі; - чи поверталась Боржником фінансова допомога Заявнику, якщо так - то в якому розмірі".
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов'язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).
У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).
Місцевим господарським судом встановлені усі необхідні обставини щодо задоволення заявлених кредиторських вимог та виснувано наступне:
"Таким чином, вказане майно в силу викладених обставин не може бути предметом забезпечення вимог ОСОБА_1 до боржника на суму 560 000 грн згідно договору позики від 18.07.2018.
При цьому, грошові вимоги в розмірі 560 000,00 грн, які підтверджуються вище зазначеними документами, боржником не спростовані, доказів погашення останніх суду не надано. Отже, вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи ОСОБА_2 в розмірі 560 000, 00 грн підлягають визнанню із віднесенням до другої черги задоволення як конкурсні".
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, розглядаючи заявлені кредиторські вимоги ОСОБА_1 під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, вийшов за межі розгляду кредиторських вимог, адже Верховний Суд у постанові від 13.05.2025 у справі № 902/1253/22 наголосив, що під час розгляду кредиторських вимог не вирішується спір щодо дійсності договору іпотеки у справі про банкрутство, а перевіряється обґрунтованість заявлених кредиторських вимог.
Також у постанові Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 902/388/18 зазначено наступне:
"...Водночас норма статті 13 Закону України "Про іпотеку" не урегульовує співвідношення прав іпотекодержателів за договором іпотеки, обтяження за яким не було зареєстровано, і укладеним правочином з проведенням державної реєстрації обтяження.
Верховний Суд враховує положення частини сьомої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та зазначає, що у випадку, якщо не було здійснено державної реєстрації обтяження, то пріоритет має зареєстроване обтяження і звернення стягнення на нерухоме майно має здійснюватися у порядку, передбаченому частинами третьою, четвертою та шостою статті 13 Закону України "Про іпотеку" з урахуванням пріоритету зареєстрованого іпотекодержателя перед незареєстрованим, права якого відповідають правам наступного іпотекодержателя.
Норма статті 13 Закону України "Про іпотеку" не містить заборони на звернення стягнення на предмет іпотеки наступним іпотекодержателем, у якого відсутній пріоритет щодо нерухомого майна.
Водночас попередній іпотекодержатель, якому належить пріоритет щодо звернення стягнення на нерухоме майно, у такому випадку має право на вчинення однієї з таких дій: звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від того, чи строк виконання основного зобов'язання перед ним настав (частина третя статті 13); вчинити письмову заяву про припинення звернення стягнення на предмет іпотеки, ініційоване наступним іпотекодержателем, якщо таке стягнення матиме наслідком неповне задоволення вимог попереднього іпотекодержателя (частина четверта статті 13)".
За змістом частини 5 статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що як свідчить практика Верховного Суду, так і слідує з ЗУ "Про іпотеку" не виключається можливість перебування майна в обтяженні відразу у декількох іпотекодержателей. При цьому дослідження пріоритетності прав іпотекодержателей та характеру набуття ними прав на майно здійснюється під час розгляду спору про звернення стягнення на майно, про що зокрема й зазначено у постанові Верховного Суду від 23.09.25 у справі №918/98/25:
"Також Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника, що суд апеляційної інстанції порушив норми статті 39 Закону України "Про іпотеку", оскільки не зазначив про пріоритет ПП "Іствін" з огляду на те, що у цій справі не вирішувався спір про пріоритет іпотекодержателів та звернення стягнення на користь кількох іпотекодержателів, а тому відсутність у рішенні відомостей про пріоритет не може бути підставою для скасування судового рішення за таких умов".
Також у постанові Верховного Суду від 20.02.2024 у справі №904/3001/22 сформовано наступні правові висновки:
"В контексті обставин справи, що переглядається, колегія суддів звертає увагу на те, що тимчасове виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення, яке було у подальшому скасовано, не впливає на чинність первісної іпотеки. Скасування судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не впливає на дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі. Водночас, за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто, не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), пункт 7.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20)).
Скасоване судове рішення не породжує правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість... (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21)).
Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що встановлення усіх обставин виникнення, зміни чи припинення прав відносно забезпеченого майна, надання правової оцінки добросовісності використання права щодо предмета забезпечення, визначення пріоритету іпотеки (у разі встановлення судом обставин щодо наявності права декількох іпотекодержателей відносно одного і того ж самого майна), не входить в предмет розгляду і повноваження господарського суду на стадії розгляду кредиторських вимог та постановлення ухвали попереднього засідання за наслідками такого розгляду.
Зазначене у свою чергу спростовує висновки суду першої інстанції, що вказане майно не може бути предметом забезпечення вимог ОСОБА_1 до боржника на суму 560 000 грн з огляду на наявні докази в матеріалах справи, які підтверджують наявність такого права у апелянта та не спростовані ані в силу положень ЗУ "Про Іпотеку", ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ані жодним судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно положень ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи все вищезазначене колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що місцевий господарський суд дійшов помилкових висновків, що будівля кафе з приміщеннями дозвілля літ. "А" загальною площею 260 кв.м; кафе з приміщеннями дозвілля та будівлею альтанки загальною площею 209,6 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі: кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0021, площею 0,0177 га; кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0022, площею 0,0046 га; кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0023, площею 0,0174 га; що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 не можуть бути предметом забезпечення вимог ОСОБА_1 до боржника на суму 560 000 грн згідно договорів позики та іпотеки від 18.07.2018.
Водночас колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апелянта в частині визначення суми судового збору в розмірі 6056 грн як такої, що забезпечена заставою майна боржника ОСОБА_2 відповідно до договору застави (іпотеки) від 18.07.2018 року, адже судові витрати не є предметом договору позики та не підлягають забезпеченню за договором іпотеки від 18.07.2018. Відтак колегія суддів апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні апеляційної скарги в даній частині та вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 11.06.2025 у справі №918/98/25 задоволити частково.
2. Скасувати пункт 6 резолютивної частини ухвали Господарського суду Рівненської області від 11.06.2025 у справі №918/98/25 та ухвалити нове судове рішення в скасованій частині:
"Заяву ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_2 задоволити. Визнати вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІН НОМЕР_1 ) в розмірі 560 000 грн як такі, що забезпечені заставою майна боржника та підлягають задоволенню позачергово. Зобов'язати керуючого реструктуризацією Шкляра Олега Степановича (10029, м. Житомир, вул. Східна 80, свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1252 від 17.07.2013 року) окремо внести до Реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ОСОБА_1 в сумі 560 000 грн, що забезпечені заставою".
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 287-291 ГПК України.
4. Справу №918/98/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "02" жовтня 2025 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Коломис В.В.