вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" вересня 2025 р. Справа№ 910/6275/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Сибіги О.М.
Тарасенко К.В.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 30.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 08.08.2025
у справі №910/6275/25 (суддя О.В. Гумега)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про зобов'язання внести зміни до особового рахунку
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (далі - позивач, ТОВ "Грейнсвард") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, АТ "Українська залізниця") про зобов'язання АТ "Українська залізниця" внести зміни до особового рахунку ТОВ "Грейнсвард" № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 71 362,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у АТ "Українська залізниця" були відсутні підстави для нарахування збору за зберігання при накопиченні вагонів у розмірі 71 362,00 грн, а відтак грошові кошти у наведеній сумі підлягають поверненню ТОВ "Грейнсвард" шляхом внесення змін до особового рахунку позивача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 позов задоволено повністю.
Зобов'язано Акціонерне товариство "Українська Залізниця" внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 71 362,20 грн.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська Залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" 2 422,40 грн судового збору.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що затримка вагонів при їх накопиченні з метою формування маршрутного поїзда у 28 вагонів не може кваліфікуватись як "матеріальна відповідальність", оскільки Договір містить спеціальні умови, які відносяться до "окремих послуг", зокрема, Додаток № 1-4 до Договору умови накопичення вагонів, який є його невід'ємною частиною.
З урахуванням приписів Додатку № 1-4 до Договору та положень самого договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 28 вагонів. Відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем Договору.
Таким чином, відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов Договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку "маршрутний" та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд.
Оскільки складання накопичувальних карток та актів загальної форми є прерогативою саме залізниці, то відповідачем належними доказами не підтверджено правомірність нарахування збору за зберігання вантажу.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту затримки вантажу з вини позивача, тому відсутні й правові підстави для нарахування останньому вищезазначених зборів за зберігання вантажу.
Отже, залізниця неправомірно списала з особового рахунку ТОВ "Грейнсвард" збір за зберігання вантажу у розмірі 71 362,20 грн.
Оскільки судом встановлено необґрунтованість нарахування та списання відповідачем вищезазначених зборів за зберігання вантажу в загальному розмірі 71 362,20 грн, і останній в добровільному порядку не вніс відповідних змін до особового рахунку позивача, суд на підставі вищезазначених приписів законодавства та умов договору дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Також суд зазначив, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 08.08.2025 у справі №910/6275/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому скаржник стверджує, що:
- судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (Сінельник В.І.) підписано без зауважень накопичувальну картку №01080115 від 01.08.2022;
- договірний характер правовідносин виключає застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України;
- позивачем пропущено спеціальний строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.
Узагальнені доводи та заперечення позивача
15.09.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
У відзиві позивач наголосив, що у період накопичення вагонів для групових відправок / маршрутного поїзда / контейнерного поїзда у Залізниці відсутні підстави застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, оскільки у цей час здійснюється накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку 1-4 і ці правовідносини є предметом окремої належним чином сплаченої спеціальної послуги. Разом з цим, за результатом проведеної перевірки розрахунків між сторонами Товариством виявлено безпідставно отримані Залізницею грошові кошти у розмірі 71 362,20 грн з ПДВ як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування групової відправки, тобто поза межами укладеного між сторонами Договору.
Також позивач зазначив, що попередній орієнтовний розмір понесених судових витрат на правничу допомогу у зв'язку з апеляційним розглядом справи складає 6 000,00 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2025 апеляційну скаргу у справі №910/6275/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Сибіга О.М., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська Залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 у справі №910/6275/25. Судове засідання призначено на 30.09.2025. Витребувано матеріали справи №910/6275/25 з Господарського суду міста Києва.
15.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке суд задольнив ухвалою від 29.09.2025.
16.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке суд задольнив ухвалою від 29.09.2025.
18.09.2025 матеріали справи №910/6275/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
У судовому засіданні 30.09.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання 30.09.2025 з'явились представники позивача та відповідача, які надали свої пояснення.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення від 08.08.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
25.02.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" оприлюднило Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, предметом Договору є організація та здійснення перевезень вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученні (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника (далі - Послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.
Договір з урахуванням змін до нього оприлюднюється Перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (КЕП), що передбачено п. 1.6 Договору.
Згідно з п. 1.7, Договір укладається шляхом надання Перевізником пропозиції укласти Договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти Договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами Договору.
Пунктом 1.9 Договору визначено, що перевізник, за результатом розгляду заяви (акцепту), направляє другій стороні у власній інформаційній системі повідомлення з накладенням КЕП (кваліфікованого електронного підпису) про дату укладення договору, присвоєння Замовнику коду Замовника як платника, коду вантажовідправника/вантажоодержувача. Код платника є номером Договору із Замовником.
Відповідно до п. 1.10 Договору, договір є укладеним з дня надання Замовнику Перевізником Інформаційного повідомлення про укладення Договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до п. 12.1. Договору.
Відповідачем направлено позивачу повідомлення про укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 від 06.03.2020 та присвоєно Замовнику коди: 1. відправника / одержувача: 8104; 2. платника 2829531 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером.
Договір є публічним договором, за яким перевізник взяв на себе обов'язок здійснювати надання послуг з перевезення залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Пропозиції та зміни до Договору приймаються і враховуються відповідно до пунктів 9.3 та 9.4 Договору та законодавства (пункт 1.5 Договору).
28.06.2022 АТ "Українська залізниця" було оприлюднено нову редакцію Договору про надання послуг перевезення вантажів, яка введена в дію 01.07.2022.
Відповідно до п. 1.3 Договору, визначення вживається в Договорі у такому значенні: маршрутний поїзд - вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення Замовником, який відповідає установленій Перевізником масі та / або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення / вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами.
Згідно з п. 1.4 Договору, надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Пунктом 14.1 Договору передбачено, що у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.
Відповідно до п.1 Додатку № 1-4 до Договору (Умови організації накопичення вагонів) (далі - Додаток), на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та / або з вантажем власних вагонів перевізника та / або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
Відповідно до п.2 Додатку станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення.
30.07.2022 відповідно до залізничної накладної № 39479142 зі станції Рогатин відправлено маршрутний потяг з вантажем з Відомістю вагонів ідентифікація відправки в кількості 28 вагона.
Відповідно до п.9 Додатку № 1-4 Договору за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п.9.1);
- за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п.9.2);
- за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору (п.9.3).
Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується.
Відповідно до п.10 Додатку нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги.
АТ "Українська залізниця" була сформована Відомість плати за користування вагонами № 31070013.
Крім того, 01.08.2022 відповідачем була складена Накопичувальна картка № 01080115, відповідно до якої було нараховано збір за зберігання вантажів на суму 59 517,40 грн без ПДВ.
Відповідно до пунктів 4.1 і 4.2 Договору розрахунки за Договором здійснюються через Філію Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень залізниці. Оплата послуг відповідно до Договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розділі 14 Договору. Одержані на поточний рахунок з спеціальним режимом використання кошти перевізник зараховує на особистий рахунок замовника.
Пунктом 4.4 Договору передбачено, що по мірі виконання перевезень та надання послуг перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних; суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами; плати за використання власних вагонів перевізника за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях; штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень тощо; пені. Виписки з особового рахунку відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання Договору. У виписці відображаються дати утворення, розміри заборгованості та нарахована пеня.
Відповідно даних філії Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень АТ "Українська залізниця" (Перелік № 20220801 від 01.08.2022) з рахунку ТОВ "Грейнсвард" були списані кошти за зберігання у вагонах (у т.ч. у контейнерах) відповідно до Накопичувальної картки № 01080115 від 01.08.2022 у розмірі 71 362,20 грн з ПДВ (59 468,50 грн без ПДВ).
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на підставі накопичувальної картки № 01080115 від 01.08.2022 станцією Рогатин Львівської залізниці, на думку позивача, безпідставно нараховано та списано з особового рахунку позивача збір за зберігання вантажу у вагонах на коліях загального користування в сумі 71 362,20 грн, а тому позивач просить суд зобов'язати відповідача внести зміни до особового рахунку позивача № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 71 362,20 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що позивач проводив навантаження 28 порожніх вагонів на станції Рогатин Львівської залізниці, надав відповідачу листи, в яких просив подавати та забирати вагони з колії загального користування для навантаження та гарантував оплату всіх належних платежів. Відповідач звертає увагу, що представником позивача без зауважень було підписано всі пам'ятки та акти загальної форми, а також накопичувальну картку № 01080115, що свідчить про відсутність заперечень щодо включення послуги збір за зберігання вантажу до переліку № 20220801, на підставі якого були списані кошти з особового рахунку позивача.
Також відповідач зазначає, що позивачем пропущено строки позовної давності на звернення з даною позовною заявою до суду, оскільки ТОВ "Грейнсвард" отримало Перелік №20220801, відповідно до якого з особового рахунку позивача були списані кошти за зберігання у вагонах при перевезенні вантажу, - 01.08.2022, а відповідно до Статуту залізниць України та Господарського кодексу України позов до перевізника у даній справі може бути пред'явлений протягом 6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред'явлення претензії, та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, тобто протягом 15 місяців. Позивач, в свою чергу, звернувся з даним позовом до суду 19.05.2025, тобто після спливу строку позовної давності.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що відповідно до Накопичувальної картки № 01080115 та Переліку № 2022080 відповідачем здійснено нарахування збору за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 71 362,20 грн з ПДВ.
Пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зокрема, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Положеннями п. 9 Правил зберігання вантажів, зокрема, передбачено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.
Водночас оформлення/не оформлення окремої накладної на кожну групу вагонів з маршрутного потягу, або одного документа на весь маршрутний потяг ніяк не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 50 вагонів з вантажем.
Відтак, зважаючи на вимоги пунктів 8 та 9 Правил № 644, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Однак, суд першої інстанції вірно зазначив, що затримка вагонів при їх накопиченні з метою формування маршрутного поїзда у 28 вагонів не може кваліфікуватись як "матеріальна відповідальність", оскільки Договір містить спеціальні умови, які відносяться до "окремих послуг", зокрема, Додаток № 1-4 до Договору умови накопичення вагонів, який є його невід'ємною частиною.
З урахуванням приписів Додатку №1-4 до Договору та положень самого договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 28 вагонів. Відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.
Таким чином, відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов Договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку "маршрутний" та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 01.02.2024 в справі № 915/305/22 та від 09.04.2024 в справі №915/5/23.
У свою чергу, зважаючи на умови Додатку 1-4 до Договору (п. 8), в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений цим Додатком.
За наведеного вище, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої Товариством спеціальної послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.
При цьому, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України та абзацу 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Пунктом 7.4 Договору визначено, що належним способом захисту в судовому порядку прав і інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього.
При цьому відсутність претензії до Залізниці до моменту звернення позивача до суду не перешкоджає зверненню до суду та захисту у судовому порядку порушеного права позивача, що відповідає рішенню Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 та правовим позиціям суду касаційної інстанції, висловленим у справах №910/11949/20, №910/6762/19, №905/487/19 та ін., а також чинній редакції ст. 130 Статуту залізниць України, згідно якої пред'явленню позову залізниці може передувати пред'явлення до неї претензії, тобто, пред'явлення претензії до звернення з позовом до суду не є імперативною вимогою.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено безпідставність списання відповідачем суми грошових коштів з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами спору договору, на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард". При цьому, інших способів повернення коштів закон та договір не передбачають, з огляду на що є безпідставними твердження скаржника про обрання позивачем неналежного способу захисту.
Доводи скаржника про те, що ним правомірно нараховано позивачу збір за зберігання вантажу у зв'язку із чим 01.08.2022 сформовано накопичувальну картку №01080115, яку підписав представник позивача без зауважень та заперечень, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки згідно з п.п. 2.1.7 договору замовник зобов'язаний підписувати не пізніше двох робочих днів від дати надання послуг, зокрема, накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92. Тобто, підписання накопичувальної картки лише підтверджує, що затримка вагонів під час накопичення останніх відбулася для формування маршрутного поїзду. Такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг в додатку № 1-4 до нього.
його права на судовий захист при наявності порушеного права та не свідчить про суперечливу поведінку останнього.
Щодо доводів апелянта, наведених в апеляційній скарзі про застосування строків позовної даності, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 315 ГК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Водночас у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (аналогічний висновок наведений Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013 у справі №6-88цс13).
Набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №916/707/21).
Отже, застосування норм ст. 315 ГК України (позовів, що випливає з договору перевезення вантажу) та положень глави 83 ЦК України (набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави), зокрема ст. 1212 ЦК України (збагачення за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином) одночасно не можливо.
Оскільки спірні грошові кошти фактично були списані не на виконання умов Договору, позов у даній справі не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення, а тому встановлені ст. ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч. 1-4 ст. 315 ГК України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються, позов поданий в порядку приписів ст. 1212 ЦК України до яких застосовується загальний трьохрічний строк позовної давності, який Товариством не пропущений.
До того ж, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Президент України своїм Указом від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" ввів воєнний стан в Україні з 24.02.2022.
У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.
Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. Зокрема, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 19, який передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності установлені статтями 257-259 ЦК України.
Отже, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України продовжуються на строк його дії.
З огляду на викладене позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах строку позовної давності, доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції строків позовної давності не знайшли свого підтвердження.
Решта викладених в апеляційній скарзі аргументів не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця".
Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 08.08.2025 відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 у справі №910/6275/25 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".
Матеріали справи №910/6275/25 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 02.10.2025
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді О.М. Сибіга
К.В. Тарасенко