вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" квітня 2025 р. Справа№ 910/18834/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Хрипуна О.О.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Цікра А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 07.04.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 (повний текст підписано 14.02.2024) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024
у справі № 910/18834/23 (суддя Пукас А.Ю.)
за позовом Інституту загальної енергетики Національної академії наук України
до Київської міської ради
про припинення права постійного користування земельною ділянкою, -
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Інституту загальної енергетики Національної академії наук України (далі за текстом - Інститут, Позивач) до Київської міської ради (далі за текстом - КМР, Відповідач), в якій Позивач просить суд припинити право постійного користування земельною ділянкою номер 8000000000:79:054:006, площею 0,2973 га, що розташована у Голосіївському районі міста Києва на вулиці Антоновича, будинок 172 Інституту загальної енергетики Національної академії наук України на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ЯЯ № 080596 від 06.09.2004.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначає, що користаючись наданим йому правом згідно пункту «е» статті 141 Земельного кодексу України (далі за текстом - ЗК України) здійснено добровільну відмову від права користування земельною ділянкою кадастровий номер 800000000:79:054:006 площею 0, 2973 га, яка надана Позивачу на праві постійного користування згідно Державного акту № ЯЯ № 080596 від 06.09.2004.
Враховуючи, що на земельній ділянці кадастровий номер 800000000:79:054:006 знаходиться об'єкт нерухомого майна, приміщення в якому перебувають у власності не тільки Позивача, останній просить суд припинити його право користування на всю земельну ділянку оскільки фактично Позивач користується ділянкою площею 0, 0515 га.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує щодо задоволення позову, оскільки Позивач володіє приміщенням в об'єкті нерухомого майна, що фактично є внутрішнім об'ємом будівлі, а передача земельних ділянок для експлуатації приміщень законодавством України не передбачено.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у справі № 910/18834/23 позов задоволено. Припинено право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:054:006, площею 0,2973 га, що розташована у Голосіївському районі міста Києва на вулиці Антоновича, будинок 172 Інституту загальної енергетики Національної академії наук України на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ЯЯ № 080596 від 06.09.2004.
Стягнуто з Київської міської ради на користь Інституту загальної енергетики Національної академії наук України судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/18834/23 стягнуто з Київської міської ради на користь Інституту загальної енергетики Національної академії наук України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000,00 грн.
Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог. Визначаючи в додатковому рішенні до стягнення суму витрат на правничу допомогу позивача, суд відхилив заперечення відповідача, які визнав формальними, та визнав понесені позивачем витрати обґрунтованими, розумними, реальними та співмірними.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням та додатковим рішенням, відповідач 29.02.2024 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; додаткове рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у стягненні 24 000 грн витрат на правничу допомогу.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:054:006, що на вулиці Антоновича, 172 у Голосіївському районі міста Києва , розташовані, в тому числі, об'єкти нерухомого майна, а саме - нежитлові приміщення адміністративного корпусу загальною площею 3 962,7 кв.м. та машиномісця № 23, 24 площею 57, 20 кв.м., які на праві власності належать державі Україна в особі НАН України та закріплені на праві оперативного управління за Інститутом загальної енергетики НАН України.
Вказані приміщення є внутрішньою частиною об'єму будівлі загальною площею 23 214,37 кв.м., обмежені будівельними елементами, з можливістю входу та виходу.
Передача земельних ділянок для експлуатації приміщень законодавством України не передбачена.
Норми п.14.1.147 Податкового кодексу України кореспондуються з нормами статті 96 Земельного кодексу України, відповідно до якої землекористувачі, зокрема, зобов'язані сплачувати своєчасно земельний податок або орендну плату.
Враховуючи зазначене, підстави для виділення у користування Інституту частки земельної ділянки відсутні, як і відсутні підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Щодо додаткового рішення у справі апелянт зазначає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критерію розумності та пропорційності предмету спору.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2024, матеріали апеляційної скарги Київської міської ради у судовій справі №910/18834/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Вовк І.В., судді: Сибіга О.М., Палій В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи №910/18834/23.
01.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/18834/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/18834/23 за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 та призначено до розгляду.
18.04.2024 Київська міська державна адміністрація звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у справі №910/18834/23 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 24.04.2024 справу №910/18834/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Вовк І.В., судді: Сибіга О.М., Палій В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/18834/23 за апеляційною скаргою Київської міської державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024.
Розгляд справи № 910/18834/23 за апеляційними скаргами Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 та Київської міської державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 об'єднано в одне апеляційне провадження та призначено до розгляду.
Розпорядженням Керівника апарату від 07.11.2024 №09.1-07/732/24 згідно рішення Вищої ради правосуддя від 31.10.2024 №3195/0/15-24 про звільнення судді Північного апеляційного господарського суду Вовка І.В. у відставку, справу №910/18834/23 передано на повторний автоматизований розподіл судових справ.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2023 справу №910/18834/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Скрипка І.М., суддів Хрипуна О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2024 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі апеляційні скарги Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі №910/18834/23, їх розгляд призначено в судовому засіданні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у справі №910/18834/23 закрито.
Подане Київською міською державною адміністрацією клопотання про залучення КМДА третьою особою у справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача колегією суддів відхилено з підстав необґрунтованості.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції у справі оголошувалась перерва, останній раз на 07.04.2025 з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи.
Під час апеляційного перегляду позивачем подано заперечення на пояснення відповідача (апелянта), в яких він наполягає на доводах позовної заяви та зазначає, що спірна земельні ділянка не передавалась у власність КМДА відповідачем.
Явка представників сторін
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв'язку.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 07.04.2025 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, представник позивача заперечував доводи відповідача, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
В судовому засіданні 07.04.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом встановлено, що Позивач згідно пункту 1.1. Статуту Інституту загальної енергетики Національної академії наук України є державною бюджетною неприбутковою науковою установою, що заснована на державній власності та перебуває у віданні НАН України.
Згідно з рішенням Відповідача № 43/1253 від 12.02.2004 «Про оформлення права користування земельними ділянками» (копія витягу з рішення додається) Позивач отримав право постійного користування земельною ділянкою площею 0,30 га для завершення будівництва, подальшої експлуатації та обслуговування лабораторного корпусу на вулиці Антоновича,172 у Голосіївському районі міста Києва.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000964232019 від 24.06.2019 земельна ділянка 8000000000:79:054:006, площею 0, 2973 га перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва.
Згідно Державного акту про право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080596 від 06.09.2004 (зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 07-9-0003Ю) Позивач отримав в постійне користування земельну ділянку 8000000000:79:054:006, площею 0, 2973 га за цільовим призначенням: експлуатація та обслуговування лабораторного корпусу.
На земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:054:006, що на вулиці Антоновича, 172 у Голосіївському районі міста Києва розташований будинок загальною площею 23 214, 37 кв.м., з яких приміщення площею 3 962, 70 кв.м. згідно свідоцтва про право власності від 26.01.2010 та машиномісця № 23, 24 площею 57, 20 згідно свідоцтва про право власності від 26.01.2010 належить державі Україна в особі НАН України та закріплені на праві оперативного управління за Інститутом загальної енергетики НАН України на праві державної власності.
Згідно Витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна площа адміністративного корпусу Інституту загальної енергетики НАН України становить 4 019, 9 кв.м.
Позивач зазначає, що решта будинку площею 19 174, 10 кв.м. належить різним фізичним та юридичним особам, на підтвердження чого надано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 243796403 від 10.02.2021.
При цьому Позивач зазначає, що він не є власником будинку, що на вул. Антоновича, 172 у м. Києві та не обслуговує його, а будинок на балансі Позивача не обліковується.
Згідно доводів Позивача доля фактичного користування Позивачем земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:054:006 складає 0,0515 га, тобто 17 % від загальної площі будинку.
17.11.2020 Позивач звернувся до Відповідача з листом № 268/267-20, в якому посилаючись на положення статті 377, частини 1 статті 141 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), статті 120 Земельного кодексу України (далі за текстом - ЗК України) повідомив, що ним як попереднім землекористувачем право користування земельною ділянкою площею 0, 2458 га припинено з огляду на те, що частина будинку перейшла у власність третіх осіб, а відтак існує необхідність у прийнятті уповноваженим органом рішення про виділення Інституту у користування частки земельною ділянки площею 0, 0515 га за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 172 у Голосіївському районі міста Києва та присвоїти їй окремий кадастровий номер.
У відповідь на зазначене, Відповідач листом № 0570202/1-15060 від 15.12.2022 повідомив Позивача, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:054:006, площею 0, 2973 га на вул. Антоновича, 172 у Голосіївському районі міста Києва на підставі рішення КМР від 12.02.2024 № 43/1253 надана Позивачу в постійне користування.
Приміщення Позивача у вказаному будинку загальною площею 4 019, 9 кв.м. є частиною внутрішнього об'єму будівлі, обмежене будівельними елементами з можливістю входу та виходу, а передача земельних ділянок для експлуатації приміщень законодавством України не передбачено.
Зазначені доводи також викладені Відповідачем у відзиві на позовну заяву, а також увага суду неодноразово зверталась на те, що використання землі в Україні є платним.
Позивач при розгляді справи неодноразово зазначав, що оплата земельного податку за всю площу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:054:006 є для нього надмірним тягарем та фактично збитком, оскільки сплачується за користування третіми особами.
До матеріалів позовної заяви Позивачем додано постанову № 195 Президії НАН України від 08.07.2022 про надання згоди Позивачу на припинення права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:054:006 по вул. Антоновича, 172 у Голосіївському районі міста Києва.
Позивач на виконання постанови № 195 від 08.07.2022 звернувся із відповідною заявою від 03.10.2023 № 268/2363-20 на ім'я голови КМДА, в якій просив:
- прийняти рішення про припинення права користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:054:006, площею 0,2973 га, що розташована у Голосіївському районі міста Києва на вулиці Антоновича, буд. 172;
- повідомити орган державної реєстрації про права користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:054:006, площею 0,2973 га, що розташована у Голосіївському районі міста Києва на вулиці Антоновича, буд. 172.
Департамент земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) листом від 24.10.2023 № 0570202/1-14137 зазначив про відсутність підстав для припинення Інституту права постійного користування земельною ділянкою.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
В силу положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що даний спір виник з огляду на неприйняття Відповідачем добровільної відмови Позивача від права постійного користування.
Відповідно до частини 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 122 ЗК України закріплено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до статті 12 ЗК України та пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключною компетенцією міської ради є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Пунктом а) статті 141 ЗК України визначено, що добровільна відмова власника від права на земельну ділянку є підставою припинення права користування на земельну ділянку.
Частинами 3 та 4 статті 142 ЗК України визначено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації
При цьому суд вказує, що зазначена норма не передбачає необхідності вчинення зі сторони Позивача будь-яких дій, окрім як подання заяви про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що:
- позивач як постійний землекористувач наділений правом добровільної відмови від землекористування, а Відповідач як уповноважений орган в силу припису імперативної норми (частини 4 статті 142 ЗК України) приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації;
- не звернення інших власників приміщень в об'єкті нерухомості, який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:79:054:006 із заявою про оформлення права користування земельною ділянкою не може бути підставою для позбавлення Позивача права відмовитися від права постійного користування нею та підставою для сплати ним земельного податку з розрахунку всієї площі земельної ділянки;
- відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом;
- станом на дату ухвалення даного рішення Позивач фактично не може бути постійним користувачем земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:054:006, площею 0, 2973 га, що розташована у Голосіївському районі міста Києва на вулиці Антоновича, буд. 172, оскільки не є власником всього об'єкта нерухомості, який на ній розташований;
- відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним, яка справляється відповідно до закону, а враховуючи приналежність приміщень площею 19 174, 10 кв.м іншим особам, на переконання суду, у Відповідача наразі існує необхідність актуалізувати дані про користувачів спірної земельної ділянки та відповідно встановити наявність підстав у таких користувачів для безоплатного користування нею (що фактично наразі і відбувається) або ж підстав для укладення договорів оренди та справляння орендної плати до місцевого бюджету.
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду, виходячи з наступного.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті З ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Отже право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Відповідно до пункту 20 рішення Київської міської ради від 12.02.2004 № 43/1253 «Про оформлення права користування земельними ділянками», було оформлено Інституту загальної енергетики Національної академії наук України, за умови виконання пункту 22.1 цього рішення, право постійного користування земельною ділянкою площею 0,30 га для завершення будівництва, подальшої експлуатації та обслуговування лабораторного корпусу на вул. Антоновича (колишня Горького), 172 у Голосіївському районі Києва за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 21.09.88 № 929 «Об отводе земельных участков предприятиям, учреждениям и организациям для строительства объектов» Інституту проблем енергозбереження Академії наук Української РСР для будівництва лабораторного корпусу.
Згідно із частиною першою статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.
З наведених приписів законодавства вбачається, що Інститут загальної енергетики Національної академії наук України як постійний користувач земельної ділянки, наданої рішенням Київради від 12.02.2004 №43/1253, наділений правомочностями володіння та користування такою земельною ділянкою, а також правом спорудження на ній будинків, виробничих та інших будівель і споруд.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право постійного користування земельною ділянкою є речовим правом.
Статтями 142, 149 ЗК України регулюється припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача та вилучення земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні.
Водночас нормами ЗК України не регламентовані відносини щодо набуття права власності на майно, збудоване на земельній ділянці, яка належить особі на праві постійного користування.
Тому до відносин щодо права постійного користування землею, наданою для забудови, за аналогією закону слід застосовувати норми глави 34 «Право користування чужою земельною ділянкою для забудови» ЦК України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 провадження № 12-143гс 18).
Тому не допускається набуття права власності на об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.
Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю. Оскільки суб'єктом права постійного користування земельною ділянкою є Інститут загальної енергетики НАН України, тому саме йому надане право будівництва на цій ділянці, лише Інститут загальної енергетики НАН України набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об'єкти.
Водночас колегія суддів звертає увагу на рішення Господарського суду м. Києва від 10.11.2015 у справі № 910/25169/15, яким відмовлено у задоволенні позову Інституту загальної енергетики Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР" про зобов'язання виконати договір та відшкодування збитків.
Судому вказаній справі встановлено наступні обставини.
12.04.2002 року між Інститутом загальної енергетики Національної академії наук України (сторона-1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР" (сторона-2) укладено договір №32.
Відповідно до п.2.1 договору, даний договір укладений з метою завершення спільними зусиллями сторін будівництва і введення в експлуатацію лабораторного корпусу (надалі - корпус) Інституту загальної енергетики НАН України в м. Києві по вул. Антоновича, 172-а.
Усі витрати по завершенню будівництва корпусу, починаючи з дати підписання даного договору до здачі в експлуатацію, відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації на об'єкт, а також перепроектування технологічних площ і систем загального призначення (додаткова вхідна парадна частина для сторони-1, перепланування усіх поверхів, у тому числі восьмого, опалення, вентиляція, каналізація, електропостачання і т.д), обумовлених поділом площ, переорієнтацією призначення будинку з лабораторного на адміністративний і передачею частини корпусу у власність стороні-2, здійснює сторона-2 (п.2.3 договору).
Відповідно до п.3.2 договору, сторона-1 зобов'язується в момент здачі об'єкта в експлуатацію передати стороні-2 в повну власність частину корпусу, зазначену в п.2.5 даного договору про створення загальної власності, передача здійснюється після здачі об'єкт в експлуатацію на підставі акту Державної комісії.
Додатковою угодою № 3 від 14.11.2005 року до договору між сторонами досягнуто згоди змінити найменування об'єкта будівництва з Лабораторного корпусу на Адміністративний корпус з попереднім розподілом між ними частин площі у майбутньому побудованого приміщення.
29.06.2007 року між сторонами укладено додаткову угоду №5 до договору, відповідно до якої доповнили договір пунктом 3.7 і виклали його в редакції: «після введення в експлуатацію адміністративного корпусу і оформлення прав власності сторона-2 зобов'язується здійснити організаційно-технічні роботи і фінансування повного оформлення земельної ділянки по вул. Антоновича, 172, на якій розташований адміністративний корпус, і її розподіл між сторонами пропорційно площам, отриманими сторонами в адміністративному корпусі (п.2.5 договору). До розподілу земельної ділянки сторона-2 несе всі витрати з оплати за користування земельною ділянкою в повному обсязі у формах, передбачених чинним законодавством».
Вказаний Адміністративний корпус розташований на земельній ділянці площею 0,2973 га. кадастровий № 8000000000:79:054:0006, яка на підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2004 р. № 43/1253 виділена Інституту загальної енергетики НАН України у постійне користування згідно державного Акту серія АА № 080596 від 06.09.2004 р., зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 07-9-00003 за цільовим призначенням: «для звершення будівництва, подальша експлуатація та обслуговування лабораторного корпусу», і перебуває у власності територіальної громади м. Києва.
Відповідно до Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 18.12.2007 року, Адміністративний корпус було введено в експлуатацію.
02.04.2009 року між Інститутом та ТОВ «Науково - виробничий центр «ТОР» підписано уточнений акт розподілу площ, згідно з яким Інститут отримав у власність 4019,9 м2 загальної площі Адміністративного корпусу, а ТОВ «Науково - виробничий центр «ТОР» отримав у власність 19105,7 м2 загальної площі.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що ТОВ «Науково - виробничий центр «ТОР» не вчинив жодної дії, спрямованої на виконання ним договору № 32 від 12 квітня 2002 року щодо розподілу земельної ділянки. А, позивачем за користування земельною ділянкою по вул. Горького, 172 відповідно до поданих податкових декларацій з плати за землю за 2012-2014 роки, сплачено до бюджету в тому числі за ТОВ «Науково - виробничий центр «ТОР» грошові кошти на загальну суму 301 035,00 грн. (за період з 2012-2014 рік включно).
Проте, судом встановлено, що ухвалою господарського суду м. Києва від 09.07.2012 порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Тор", призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Суницю Віктора Івановича.
Ухвалою попереднього засідання від 14.03.2013 затверджено реєстр вимог кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР".
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2013 ухвалу попереднього засідання від 14.03.2013 в частині визнання вимог публічного акціонерного товариства "Сведбанк" на суму 107148152,06грн. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.09.2013 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2013 та ухвалу господарського суду м. Києва 14.03.2013 у справі № 5011-50/9028-2012 в частині визнання публічного акціонерного товариства "Сведбанк" з грошовими вимогами на суму 107148152,06грн. скасовано.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.04.2015 припинено процедуру розпорядження майном боржника, відкрито процедуру санації товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР", керуючим санацією призначено арбітражного керуючого Гороховського Андрія Вікторовича.
Позивач звернувся з позовною заявою про зобов'язання виконати умови договору та стягнення збитків 22.09.2015 року, відповідно до відмітки суду.
У матеріалах справи відсутні будь-які належні докази щодо звернення позивача до відповідача з кредиторськими вимогами по договору № 32 від 12.04.2002 року.
Згідно ч. 15 ст. 16 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до п. 3 ст.17 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову.
Згідно ч. 4 ст. 23 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.
Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що позивач не заявив кредиторські вимоги як кредитора до відповідача в межах встановленого законом строку та відповідно право позивача не порушено, суд вважав вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Таким чином, фактично Інститут загальної енергетики НАН України передбачав передачу частини закінченого об'єкта нерухомого майна за адресою вул. Антоновича (колишня Горького), 172 у Голосїївському районі м. Києва, а саме лабораторного корпусу іншим юридичним особам без згоди землевласника.
Як вбачається з матеріалів справи, будівля, що розташована на спірній земельній ділянці загальною площею 23 214, 37 кв.м. є єдиною спорудою.
Водночас підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.
За частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (частина друга статті 377 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16).
Принцип єдиної юридичної долі земельної ділянки та побудованого на тій нерухомого майна виходить ще з часів римського права та полягає в тому, що до особи, яка набуває право власності на нерухоме майно, також переходить право власності або користування на відповідну земельну ділянку, на якій таке майно розташоване.
Імперативне регулювання відносин передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.
Проте, як випливає з оскаржуваного рішення, Інституту загальної енергетики НАН України, на праві власності належать приміщення площею 3 962, 70 кв.м та машиномісця № 23, 24 площею 57, 2 кв.м.
Законодавство не передбачає можливості поділу земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомого майна разом із поділом такого майна.
Тобто, неможливо виділити частину приміщення і передати під нього частину земельної ділянки.
Відповідно до п. «е» ст.141 ЗК України набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.
Водночас, Земельним кодексом України не передбачена така підстава припинення права постійного користування земельною ділянкою як використання лише частини (0, 0515 га) наданої в постійне користування земельної ділянки кадастровий номер 800000000:79:054:006 площею 0, 2973 га, згідно Державного акту № ЯЯ № 080596 від 06.09.2004.
Таким чином, поза увагою суду першої інстанції залишено той факт, що підстави для припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою - відсутні.
Щодо додаткового рішення суду колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною першою статті 123 ГПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З огляду на встановлені у справі обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи апелянта (відповідача), викладені в апеляційній скарзі щодо додаткового рішення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, в той же час у зв'язку зі скасуванням рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у справі № 910/18834/23 та прийняттям нового про відмову в позові, наявні правові підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/18834/23.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про навність правових підлстав для відмови в позові.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались апеляційним судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, апеляційний суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Доводи відповідача щодо основного рішення, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
З огляду на встановлені обставини справи в їх сукупності, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові, додаткове рішення скасуванню з відмовою у задоволенні клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції.
Судові витрати у зв'язку з відмовою в позові та задоволенням апеляційної скарги на підставі ст.129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/18834/23 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 у справі № 910/18834/23 скасувати.
3. Прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 у справі № 910/18834/23 скасувати.
5.У задоволенні клопотання Інституту загальної енергетики Національної академії наук України про стягнення витрат на професійну правову допомогу в суді першої інстанції відмовити.
6. Стягнути з Інституту загальної енергетики Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 172, код ЄДРПОУ 04589627) на користь Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) 4026,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
8. Матеріали справи №910/18834/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 02.10.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді О.О. Хрипун
А.О. Мальченко